Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Октября 2013 в 16:01, лекция
В ІІ половині ІV тис. до н.е. на території Єгипту з’явилися перші державні утворення — номи, які поступово об’єдналися в два царства — Верхньоєгипетське та Нижньоєгипетське. Перваги державного устрою дозволяли стверджувати владу Єгипту серед навколишніх племен.
Міжнародні відносини Давнього Єгипту.
В ІІ половині ІV тис. до н.е. на території Єгипту з’явилися перші державні утворення — номи, які поступово об’єдналися в два царства — Верхньоєгипетське та Нижньоєгипетське. Перваги державного устрою дозволяли стверджувати владу Єгипту серед навколишніх племен.
Водночас почали розвиватися чисто дипломатичні стосунки, включаючи в свою сферу вісників, перші протопосольства, які відправлялися до сусідніх народів.
Іншим напрямом зовнішньої політики стало встановлення контролю над територіями, які примикали до Єгипту, насамперед, це стосувалося Синайського півострову.
3100 — 2800 рр. до н.е. — період
розширення зовнішньої
Водночас відбувався розвиток посольської справи, підтримувалися торгово-дипломатичні відносини з Палестиною, Сирією, країною Пунт, при цьому основними товарами виступали дерево, золото, смола, слонова кістка. Таким чином, торгівля стала вадливим елементом міжнародних відносин.
Водночас зароджувалися
Письмові джерела — (петрогліфи), розповідають про походи, торгівельні експедиції, розробку корисних копалин. Зокрема, походи Снефру в Лівію, боротьбу фараонів V династії Сахури (Сахура) та Уніса (Уніс) проти кочовиків-азіатів на Синайському півострові.
Одним з найбільш відомих описів тенденцій зовнішньої політики того часу є ієрогліфічний надпис Уні, воєначальника фараона VІ династії Теті ІІ (сер. ХХV ст. до н.е.) та Пепі І. Уні виконував важливі дипломатичні та військові доручення фараонів, серед яких: забезпечення безпеки фараона під час переміщення територією Єгипту, командування військами фараона під час походу на азіатські племена.
При цьому слід відзначити, що вже в той час царське військо складалося не лише з єгиптян, але й з нубійців, лівійців. Тим же часом датується надпис вельможі Хархуфа (Хархуф), який був наближеним до фараона VІ династії Меренра І, був розвідником, дипломатом. Він очолював посольства на південь (Ірчет, оазис Харга), домігся заключения вигідних договорів з південними країнами: Ірчет, Сачу, Уауат; виконував обов’язки начальника перекладачів.
Кінець ХVІІІ — початок ХVІ ст. до н.е. в історії Давнього Єгипту датується періодом панування в країні азіатських кочових племен гіксосів (аморейські племена — західні семіти). Вони прийшли з Палестини в дельту Нилу. Вожді цих племен в династичній традиції вважаються представниками ХV та ХVІ гіксоських династій. Столицею гіксосів став Аварис, а влада поширювалася на долину Нилу до Елефантини на півдні. Разом з тим існували невеликі володіння місцевих єгипетських правителів, які платили данину гіксосам. В даний період були встановлені тісні зв’язки Єгипту з країнами Азії. Наприкінці правління гіксосів посилилася Фіванська династія (ХVІІ), представники якої Секененра ІІІ та Камос очолили боротьбу за вигнання гіксосів та об’єднання країни.
Серед джерел того часу — папірус Сальє, який розповідає про дипломатичні відносини гіксосів та фіванської династії, а також про військові дії між ними. В 1908 р. в Долині Царів Г. Картером були найдені 2 дерев’яні таблички, одна з яких отримала назву “Табличка Карнарвона № 1” — історичне оповідання про боротьбу Камоса (правителя Фіванської династії) проти Апопі (царь гіксосів). Пізніше в 1928 р. в Єгипті (м. Карнак) були знайдені фрагменти так званої стели Камоса, де підтверджувалися дані табличок.
Причини боротьби між Фіванською династією та гіксосами полягали в боротьбі за водні ресурси, податки, долинні землі, при цьому джерела свідчать про надзвичайно складну зовнішньополітичне становище в період правління ХVІІ династії. Велику роль грали: дипломатичне листування (навіть між ворогами), посланці, міждержавні союзи, династичні шлюби. Існувала система династичних союзів, договорів.
Водночас слід відзначити, що владу гіксосів офіційно визнавала значна частина єгипетської знаті. Існувала система династичних союзів, договорів.
В гиксоський період безпосередньо — Нижній та Середній Єгипет знаходився у володінні гиксосів. Верхній Єгипет — у Фіванської династії (ХVІІ дин.). Території на південь від Елефантини — у володінні Кушитського царства, яке знаходилося в союзних з гіксосами відносинах. Слід зазначити, що стосунки фіванських та гіксоських правителів включали до себе також і господарські аспекти.
Загалом, слід відзначити, що Камос все ж таки не зміг остаточно перемогти гіксосів.. Його спадкоємець Яхмос І (засновник ХVІІІ дин.) захопив Аварис, вигнав гіксосів з країни, переслідував їх в Палестині і після 3-річної облоги захопив головну фортецю гіксосів Шарухен, приєднавши дану територію до Єгипту.
Нове царство — (ХVІ — ХІ ст. до н.е.), період ХVІІІ — ХХ дин.
При Тутмосі І (Тутмос) починається новий етап зовнішньої експансії Єгипту. Основні напрями — на схід. Була розгромлена держава Мітанні (на північ від Сирії). При Тутмосі ІІІ (1500 р. до н.е.) — нові походи в Палестину, де єгиптяни зіткнулися з коаліцією міст-держав на чолі з царем міста Кадеш. Біля м. Мегіддо єгиптяни розгромили союзників, а пізніше Тутмос ІІІ захопив м. Каркеміш на Євфраті.
Крім того, почалася війна з Мітанні за володіння долиною Євфрату. Мітаннійці були витіснені за ріку.
Водночас експансія на південь — захоплення Нубії, після чого кордони були розширені до 4 - 5 порогів Нилу.
При спадкоємцях Тутмоса ІІІ в Сирії та Палестині знаходилися постійні військові гарнізони єгиптян. Водночас ї снувала система заручників та династичних шлюбів. В цей час поступово нормалізувалися відносини з мітаннійцями, проявом чого став шлюб Тутмоса ІV та мітаннійської принцеси.
Одним з основних джерел з історії зовнішньої політики Нового царства є Телль ель-Амарнський дипломатичний архів (зібрання історичних текстів ХІV ст. до н.е., яке включає до себе документи дипломатичної кореспонденції, які зафіксовані клинописом на аккадській мові на глиняних табличках; були знайдені біля столиці царя Ехнатона — Ахетатона).
Аменхотеп ІV (Ехнатон) — (1353 — 1336 рр. до н.е.) — був політичним, релігійним реформатором, який переніс столицю в Ахетатон, туди ж були перенесені всі державні установи, в тому числі — “Будинок листів фараона”.
Існують свідоцтва дипломатичних відносин Аменхотепа ІІІ, Аменхотепа ІV з Вавилоном, Мітанні, Ассірією, державою Хатті, Арцавою, Кипром (Алашия), а також з васальними містами-державами Палестини, Фінікії, Сирії. Також в архіві знаходяться списки дарунків, листи, чорновики угод. Листи адресувалися не лише фараону, а й його чиновникам, жінкам фараонів. Використання аккадської мови було обумовлене тим. Що вона була мовою дипломатичного спілкування на Близькому Сході.
В даний період Єгипет вважався однією з наймогутніших держав. Рівними йому були лише Мітанні (населення — хуррити, верхів’я Євфрату) та Вавілон (правили кассіти), пізніше Ассірія. В період правління Аменхотепа ІV посилилася держава хеттів, якою правив Суппілуліумі. Він розгромив Мітанні та почав захоплення сирійських володінь Єгипту.
Водночас посилилося внутрішнє протистояння в Єгипті, де Аменхотеп ІV зіткнувся з рухом протистояння його реформам, тому він не міг активізувати свою зовнішню політику.
В даний період система правління Єгипту в Азії характеризувалася наступним чином:
Правителі залежних міст підкорялися рабіцу. Водночас всі три провінції мали рівний статус, їх намісники відповідали лише перед фараоном. Крім того, термін “рабіцу” означав також особливих дипломатичних посланців.
Рабіцу повідомляв про дії правителів міст-держав; про інтриги, що були спрямовані проти Єгипту; про пересування військ сусідніх держав. Вони також несли обов’язки по захисту провінцій, командували військами (піхота, загони колісниць). Мали право на надзвичайне застосування військ. Могли безпосередньо втручатися у внутрішні справи міст-держав, займалися регулюванням податковою політики в провінціях.
Водночас фараон час від часу відправляв до провінцій спеціальних посланців для контролю над діяльністю рабіцу або на допомогу йому. Інколи в знак особливих заслуг рабіцу отримували титул — “управитель всіх іноземних земель”. Ця посада надавалася чиновникам з високим послужним списком. За етнічною приналежністю рабіцу в основному ставали єгиптяни, хоча інколи ними могли стати азіати, вірні Єгипту.
При посвяті в сан рабіцу існувала особлива церемонія, під час якої чиновник отримував особливе золоте кільце як символ влади. Згодом на допомогу рабіцу почали назначати когось з місцевих правителів, що в свою чергу повинно було укріпити зв’язки єгиптян з місцевою знаттю. Поступово посада рабіцу стала спадковою.
Також єгиптяни використовували таємних осведомителей: “очі царя Верхнього Єгипту, вуха царя Нижнього Єгипту в мерзотній країні Речену”. До цього часу точно не з’ясована сфера повноважень та засади їхньої діяльності.
В самому Єгипті всіми справами азійських провінцій займався “Будинок листів фараона”, який очолювався рабіцу — єгиптянином. Цей чиновник, фактично, був радником з усіх питань управління Передньою Азією. Крім того, він виконував обов’язки воєначальника в провінціях.
При цьому слід зазначити, що єгиптяни практично не змінювали внутрішню політичні та соціальну структуру завойованих територій.
За часу правління ХІХ династії Єгипет зіткнувся з експансією держави Хатті, яка на той час вже знищила Мітанні та почала активні переговори з підкореними Єгиптом царями Сирії та Палестини. За періоду правління фараона Сеті І Передня Азія безальтернативно знаходилася у володінні Єгипту, однак вже Рамзес ІІ Великий зіткнувся з царем Хатті Муваталлі.
1312 р. до н.е. — битва при Кадеші, де хетти, фактично, перемогли єгиптян.
Після смерті Муваталлі відбулося потепління відносин між державами. Цьому передувало загострення відносин Хатті з Ассірією, яка на той час завоювала Північну Сирію та Мітанні.
1296 (1270) р. до н.е. — був підписаний мир між Хаттусілі ІІІ та Рамзесом ІІ. Посол Хатті привіз до Єгипту текст мирної угоди на срібній дошці з клинописним текстом. Угода була перекладена на єгипетську мову та вибита на храмових стінах в Карнаці.
В договорі зазначалися основні аспекти — мир, дружба, братерство; військовий союз, підтримка у внутрішньополітичних справах на випадок повстань; видача біженців.
Угода характеризується фактичним отождествлением держави та правителя. Значну роль грали релігійні догми, що було обумовлено роллю жреців.
Через 13 років відбувся шлюб Рамзеса ІІ та старшої дочки Хаттусілі ІІІ. Слід зазанчити, що ця угода сприяла посиленню економічних зв’язків, насамперед, торгових. Мир зберігався до самого падіння держави Хатті (від навали “народів моря”). Племена гердана, представник “народів моря” переселилися до Єгипту, де стали особистою гвардією фараонів. В останній чверті ХІІІ ст. до н.е. фараон Мернептах був змушений зосередити свої зусилля на вирішенні “північної” проблеми. На заході від Єгипту лівійці об’єднали “народи моря”: руку, акауаша, гердана, тереш, шекелош і почали поступовий наступ на Єгипет. В дельті Нилу відбулася битва, в якій лівійці були розгромлені.
В середині ХІІІ ст. до н.е. фараон Рамзес ІІІ знову був змушений воювати з “народами моря”. Він розгромив лівійців та кочовиків, однак коло 1162 р. до н.е він був вбитий, після чого єгиптяни зосередилися лише на обороні своїх земель.
Поступово лівійці все ж таки змогли захопити владу в Єгипті. Фараоном коло 950 р. до н.е. став Шешонк І. Він здійснив похід в Палестину, де захопив Єрусалим.
В 730 р. до н.е. Єгипет був захоплений нубійським царем Піанхі, який заснував Ефіопську (ХХV) династію. Один з його наступників Тахарка в 689 — 664 рр. до н.е. вів боротьбу проти Ассірії. В 671 р. до н.е. Тахарка був розгромлений ассірійським царем Асархаддоном, після чого він втік до Нубії. В 525 р. до н.е. останній єгипетський фараон Псамметіх ІІІ був розгромлений при Пелусії персидським царем Камбізом ІІІ, який захопив країну до самої Нубії та проголосив себе фараоном. Дарій І перетворив Єгипет на одну з провінцій своєї імперії, після чого єгиптяни втратили право на будь-яку зовнішню політику.