Наливайко та Волинь

У середині жовтня 1594 р. чимале шляхетське військо наблизилося  до Брацлава. Проте вночі воно побоялося  заходити в місто і влаштувалось поблизу. У Брацлав вона направила свого посланця з лістом, де повідомляла жителям міста, що ніхто більше не даватиме “бунтареві” Наливайкові нічого і шляхта придушить виступи всіх його свавільників.

В ночі 16 жовтня 1594р. козаки спільно з озброєним населенням міста під керівництвом Наливайка  напали на шляхту і розгромили її. Після  розгрому шляхетського війська міщани відмовились коритися братславському воєводові Ю. Струсу і самі, без  королівських урядовців, стали управляти  містом.

В середині листопада Наливайко  з частиною повстанців вирушив на Поділля до м. Бара, де в той час, посилилась боротьба селян роти шляхти. До Бара прибув також великий загін  реєстрових і не реєстрових козаків  на чолі з Г. Лободою. Повстанці захопили Бар без усякого бою. Королівський гарнізон злякався і втік з міста. Тоді Наливайко і Лобода провели  в Барі раду керівників повстанських загонів, на який було вирішено спільно  діяти на випадок появи на Поділлі  польсько-шляхетських військ. На раді було прийнато постанову : написати універсали до селян і міщан, в яких закликати  їх озброюватись і починати збройне  повстання проти магнатів, шляхти і королівських урядовців. Увага  на раді була звернута і на те, щоб  забезпечити повстанців зброєю і  провізією. Цей заклик мав великий  успіх. У кінці 1594р. в Барському  і Братславському старостах розгорнулась активна боротьба: в селах і  містечках утворювались озброєні загони селян, ремісників, наймитів, які встановлювали  там свою владу. Побоюючись за своє життя, шляхта кидала свої маєтки і  тікала звідси.

На початку 1595р. Наливайко  з тисячним загоном козаків вирушив  до м. Остропіль, захопивши його без  бою, з якого перед тим втекла вся шляхта з місцевим гарнізоном.

Цілу зиму козаки стояли на Брацлавському і Барському  повітах. Перелякані магнати і шляхтичі зовсім не з‘являлись у своїх маєтках, посилали до Варшави листи з проханням  прислати військо для боротьби з  повстанцями. Але королівська армія  тоді стояла в Молдавії і не було кого послати на Україну. Фактично з  осені 1594 до кінця весни 1595 року на півдні Правобережної України влада  була в руках повстанців.

Весною 1595 року антифеодальна  боротьба на Україні ще більше посилилась. Загони повсталих селян розгорнули свою діяльність на Київщині, Переяславщині  і Волині.

Основні сили повсталих селян  і козаків під проводом Наливайка  і Лободи весною 1595 р. були зосереджені  в Барському повіті. Таке розташування пояснювалось рядом причин. По-перше, на Брацлавщині і Поділлі в  той час почилась гостра боротьба селян проти магнатсько-шляхетського гніту, яку потрібно було очолити  і направити проти польського панування. По-друге, загони Наливайка і Лободи мали гармати, багато різної зброї, пороху і були готові зустріти королівську армію, яка мала прибути туди для придушення повстанців. По-третє, весною 1595 р. Польща розгорнула активну підготовку до війни проти султанської Туреччини. У зв‘язку з цим керівники повстанців тримали значні сили на Поділлі щоб не допустити туди королівських військ. По-четверте, в той час поширювались чутки, що турецько-татарська армія готувала похід у Молдавію для придушення антитурецького руху, а потім мала намір вирушити на Поділля, Брацлавщину і Галичину. Завданням повстанців було захистити українські землі від ворожого нападу.

Основною причиною того, що польський король всю зиму 1594-1595 р. р. не мав можливості вжити рішучих  заходів проти повстанців було те, що основну свою увагу звернув  на підготовку армії до війни проти  Туреччини. Мало значення ще й те, що королівський уряд сподівався використати  у війні реєстрових козаків.

У квітні 1595 року повстанці  вирушили у південну частину Поділля. В той час вони ще точно не вирішили, як діяти: чи вести боротьбу проти  польсько-шляхетського гніту, чи йти  в Молдавію на боротьбу з турецько-татарською агресією. Більшість козаків на чолі з Наливайком прийняла рішення спочатку виступити в похід проти турецької  навали, а потім продовжувати боротьбу проти магнатів і шляхти. Реєстрові  та інші заможні козаки на чолі з  Лободою не мали бажання виступити  проти турків і татар.

Після тривалих суперечок  частина повстанців на чолі з Лободою  вирушила на Подніпров‘я, де тоді розгорнулася боротьба запорожських козаків і  селян проти магната Вишневецького  і місцевої шляхти.

На початку травня загін  Наливайка на Брацлавщині протягом двох тижнів поповнював свої запаси, готувався  до походу. З Брацлавщини повстанці  рушили до р.Днестр, щоб захопити переправи  і перешкодити турецько-татарсікой армії здійснити похід на Україну. Там вони довідались, що всі ворожі сили пішли в Угорщину.

В кінці травня 1595р. Наливайко  з 3-ма тисячами найбільш відважних  козаків вирушив через Молдавію на територію Семиграддя, де ціле літо вели боротьбу проти турецько-татарських загонів. За цей час козаки кілька разів з‘являлися на території Молдавії, Семиграддя, Угорщини і не зазнали  жодної поразки. Така діяльність козаків  викликала велике незадоволення  серед феодалів цих країн. Австрійський уряд запропонував Наливайкові залишити австрійські володіння і повернутися  на Україну. Проте повернутися їм через Молдавію на Брацлавщину вже  було неможливо. В кінці літа на території  Молдавії появилися великі сили турецько-татарської армії, також прибула багатотисячна  польська армія. За таких обставин Наливайко  вирішив повести своє військо  через Карпатські гори в Галичину, а потім – на Поділля і Волинь. Він мав намір до повернення королівської армії з молдавського походу очолити  на Волині антіфеодальну боротьбу повстанських загонів, які діяли там усе  літо 1595р. Завданням Наливайко було об‘єднати всі повстанські загони і спрямувати їх на боротьбу проти магнатсько-шляхетського панування.

6. БОРОТЬБА СЕЛЯН І КОЗАКІВ ПІД  КЕРІВНИЦТВОМ НАЛИВАЙКА НА ВОЛИНІ  І БІЛОРУСІ ( кінець 1595 – початок  1596 р. р. )

На початку вересня 1595р. козаки під керівництвом Наливайка  з гарматами і обозом прибули  в Галичину. Оскільки сили козаків  були невеликі, а польсько-шляхетське військо могло в будь який час  повернутися з Молдавії і створити для них небезпеку, Наливайко  після короткого відпочинку вирушив  на Поділля до міста Гусятина. Він  давно вже мав намір відплатити магнатові Калиновському за всі  його злочинства. Повстанці по дорозі захопили ряд його фільварків, але  сам він вчасно утікав із своїх  маєтків. Проте затримуватись на одному місці Наливайкові було небезпечно, з його появою на Галичині і на Поділлі  королівський уряд зобов’язував усі  замкові гарнізони негайно виступити  проти повстанців. За таких обставин козаки залишили Поділля і пішли  на Волинь, де в той час пожвавилась  антіфеодальна боротьба. Наливайко  мав намір використати повстанські  загони, для того, щоб розгорнути антишляхетську борьбу по всій Волині і Білорусії.

В кінці жовтня 1595р. Наливайко  з козаками появився біля Луцька, який тоді був особливо багатолюдним. Саме в той час там відбувався великий  ярмарок . Дізнавшись про наближення козаків, перелякана шляхта почала тікати з міста. Для того щоб припинити  паніку магістрацький уряд послав на зустріч повстанцям своїх делегатів, які запропонували козакам велику суму грошей і попросили їх повернутися  назад і не турбувати прибулих гостей. Але Наливайко не зважив на це і з своїм військом прибув у Луцьк і примусив шляхту сплатити велику контрибуцію.

Поява козаків в Луцьку викликала велику тривогу в Варшаві. Королівський уряд вирішив відкликати з Молдавії своє військо під керівництвом гетьмана С. Жолкевського і послати  його проти повстанців.

Не маючи потрібних  сил для боротьби проти королівського  війська, повстанці на початку листопада  вирішили залишити Луцьк і йти  на Полісся. Там Наливайко поповнив свій загін за рахунок місцевих повстанців. З Полісся козаки пішли на білоруські землі.

З історичних документів видно, що похід повстанців на Білоруссь  був пов‘язан з цілим рядом  важливих обставин. По-перше, між українським  і білоруським народами з давних-давен  підтримувались широкі єкономічні і  культурні зв‘язки. В ті часи було дуже важко визначити етнографічні кордони між Україною і Білорусією. Серед запорожських козаків було дуже багато білорусів, які брали  активну участь у селянсько-казацьких  повстаннях. По-друге, у листопаді 1595 р. Наливайко ще не мав достатніх військових сил, якими можна було б починати активну війну проти королівської армії. Наливайко розумів, що така війна неминуче закінчилася б поразкою повстанців і своїм походом у Білорусію мав намір відвернути увагу королівського уряду від тих подій, які відбувалися на Україні. По-третє, розгортання боротьби білоруського народу примусило б королівський уряд послати частину своєї армії в Білорусію. Все це роз‘єднало б королівську армію і дало змогу повстанцям більш успішно проводити боротьбу проти гнобителів.

Проте відступ Наливайка  на Полісся значно послабив сили повстанців, сотні козаків і селян відмовились  від цього походу і повернулися  до дому. З Наливайком залишилось 1,5-2 тисячі чоловік, які вже мали великий  досвід багаторічної боротьби проти  магнатів і турецько-татарських загарбників.

З цим відважним загоном  Наливайко в середині листопада  з‘явився на Білорусії. Незабаром повстанський загін підійшов до Слуцька. Місцевий гарнізон був нечисленний і неспроможний обороняти місто. Після короткої сутички повстанці штурмом оволоділи  містом і замком.

Незабаром про захоплення повстанцями Слуцька дізнався хозяїн міста, який був відсутній під  час ціх подій, литовський гетьман  К. Ходкевич. Своїм листом він повідомив  про це польського короля і просив у нього війська для придушення повстання. Польський король наказав  воєводові Радзвіллу вирушити проти  повстанців. Було зібрано шляхетського війська в кількості понад 2000чоловік.

Про наміри ворога Наливайко  дізнався завчасно. Оскільки сили повстанців були значно слабший від шляхетського війська, козаки не наважились вийти  з міста, організували оборону на околиці Луцька і зустріли ворога гарматним вогнем. План цей виявився дуже вдалим і польська кіннота раптово  повернула назад.

Зробивши успішну перемогу над польським військом під Слуцьком Наливайко, щоб поповнити свій загін  новими силами, вирішив продовжити похід вглиб Білорусії. Прибувши у Бобруйське Наливайко одержав  повідомлення, що в Мінську зібралася  велике шляхетське військо, яке мало негайно вирушити проти повстанців. Уникаючи зустрічі з небезпечним  ворогом козаки рушили на Могильов і 30 листопада 1595р. прибули туди. За допомогою місцевого населення  козаки штурмом здобули замок, у  бою знищили багато шляхти , розгромили в‘язницю. Майже два тижня повстанці  стояли в Могильові. В цей час  Наливайко підтримував зв‘язки  з прикордонними російськими  гарнізонами і висловлював таку думку: на випадок поразки, перейти  з усіма повстанцями Чернігівщину і стати на службу до російського  царя.

Для боротьби з козаками королівський уряд зібрав велике військо.

3 грудня 1595р. до Могильова  прибула шляхетська кіннота і  підпалила місто, щоб вигнати  повстанців. Козаки вийшли на  зустріч ворогові з наміром  відбити наступ, відступити на  Прип‘ятське Полісся, перезимувати  там, а навесні повернутися на Україну. Проте відступати було вже пізно. Опинившись в такому становище , козаки зробили з возів і саней оборонний табір і захищалися. Після кількагодинного бою ворожа кіннота ослабила свій наступ і скориставшись цим козаки , утворивши рухомий табір, пішли на м. Бихов , а далі до м. Рєчицю.

Тим часом почалися сильни морози і шляхетська кіннота припинила  переслідування повстанців.

З міста Рєчиця Наливайко 15 грудня 1595р. написав листа до польського короля, в якому забов‘язувався в майбутньому “захищати” Річ  Посполити від турків і татар. Про похід на Білорусію Наливайко  писав, що їм потрібний був відпочинок і поповнення військових припасів, щоб на весну можна було вирушити проти турецьких завойовників. Він  просив призначити його гетьманом південних  степів , які лежали між Південним  Бугом і Дністром. Ця територія  тоді належала Кримському ханству. Наливайко  зобов’язувався визволити її від  турецько- татарського панування, захопити міста Тягин і Очаків, набрати  сильне козацьке військо і охороняти  кордони Речі Посполитої. З цього  листа видно, що Наливайко по суті мав намір взяти південноукраїнські землі і Запорожську Січ під  свою владу.

Польський уряд добре розумів  намири Наливайка і вважав його найбільшим ворогом Речі Посполитої. Плани Наливайка  король відхилив і спрямував свою увагу на те, щоб швидше придушити  повстання і захопити в полон  його керівника.

У кінці грудня 1595 року Наливайко, довідавшись, що на Волинь ще не прибуло  польсько-шляхетське військо з Молдавії, вирушив на Україну і у середині січня прибув до міста Острога, зупинившись  у дворі свого брата Дем‘яна, повстанці були розквартировані  в селах навколо міста. В цей  час антифеодальна боротьба набрала  великого розмаху: нею була охоплена вся Волинь і Київщина. Боротьба повстанців на Волині мала також релігійний характер: королівський уряд і Собор  мав вирішити питання про приєднання православної церкви до католицької.

7. РАЗГОРТАННЯ АНТИФЕОДАЛЬНОЇ БОРОТЬБИ  НА ВОЛИНІ І КИЇВЩИНІ ВЕСНОЮ 1596р.

На початку 1596р. козаки, які  стояли на Північній Київщині провели  багатолюдну раду, де усунули з  гетьманства Г. Лободу, а на його місто обрали Матвія Шаулу, який потім пішов на Білорусію, щоб підняти там масове антишляхетське повстання.

На початку січня 1596р. , після того як наступили морози, польські полки під керівництвом Жолкевського вирушили з Молдавії на Поділля. Командування точно не знало, куди йти і де містилися основні  сили повстанців під проводом Наливайка. Королівське військо було дуже знесилено  і потребувала тривалого відпочинку. Але польський король наказав  Жолкевському до початку весни придушити  повстанців і схопити Наливайка, Лободу, Шаулу та інших керівників повстанців. Жолкевський виконуючи  наказ короля, поспішив на Волинь. Він  мав намір робити напади на окремі загони повстанців і знищувати їх поки вони не об‘єдналися.