Наукові дослідження давнини

                                 Міністерство освіти і науки України

                           Одеська державна академія холоду

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки

гр.411-А ІЕЕ

Шуміловскої

                                                                                                           Вікторії

                                                                                                                   Ігорівни

 

Одеса-2011

  Розвитку науки в III ст. до н.е. істотно сприяли зовнішні умови, зокрема державне заступництво, яке виявлялося до вчених з боку елліністичних монархів, насамперед з боку правителів Єгипту - Птолемеїв. Історична заслуга Птолемеїв полягає в тому, що вони вперше в історії науки стимулювали наукову діяльність заради неї самої як шляхом безпосередньої підтримки вчених, так і шляхом утворення державних установ, що сприяли науковій роботі.

      Установами, що вели наукову роботу й утримувалися на царські кошти, в Олександрії були Бібліотека і Мусейон. Їх засновником вважається Птолемей II Філадельф. Точні дані утворення цих установ невідомі, до нас дійшли тільки їх описи, що датуються другою половиною III ст. до н. е. Є підстави вважати, що в ті часи бібліотек (або зібрань рукописів) існувало небагато, і вони ще не були дуже великими за обсягом. Відомо, що Арістотель зібрав велику бібліотеку в Лікеї. Не виключено, що саме цей приклад ініціював Деметрія Фалерського до створення царської бібліотеки в Олександрії, що малаувібрати всю відому на той час грецьку літературу як наукового, так і художнього змісту.            

     Олександрійська бібліотека за масштабом і значениям була унікальною бібліотекою своєї епохи, свого роду бібліотекою бібліотек.

Бібліотека складалася з двохчастин - внутрішньої, або царської, і зовнішньої. Перша розміщувалася на території царських палат і в період свого розквіту налічувала понад 400 тис. свитків. її організатори мали на меті зібрати разом не тільки всі твори грецьких авторів, а й усе, що на той час було перекладено грецькою з інших мов. Зовнішня бібліотека розташовувалася в Серапійоні на території храму Серапіса. Кількість свитків цієї бібліотеки не перевищувала 100 тис., але вона була доступнішою, ніж царська, оскільки її фондами могли користуватись особи, які не мали права перебувати на території царських палат.

Очолював Бібліотеку головний бібліотекар, якого призначав цар. Ця посада часто  поєднувалася з посадою вихователя царських дітей і вважалася дуже високою. Майже всі з відомих  вчених того часу, які займали цю посаду, були гуманітаріями. Це, наприклад, Зенодот Ефесський, Аполлоній Родосський, Ератосфен Киренський, Арістофан Візантійський та ін. Такий підхід пояснювався тим, що посада головного бібліотекаря була пов'язана з текстологічними і філологічними дослідженнями. При Бібліотеці існувало бюро переписувачів, що займалися копіюванням і розмноженням рукописів. Підкреслимо, що царі династії Птолемеїв самі виявляли велику зацікавленість у поповненні фондів Бібліотеки.

      Другою установою, що визначила славу Олександрії в науковому світі, був Мусейон. Таким терміном ще в давні часи називалися культові центри або святилища, де почитали муз. На вигляд це був портик з алтарем, між колонами якого стояли статуї дев'яти муз. Вважається, що прототипом Олесандрійського Мусейону було святилище муз у Лікеї. За свідченням Страбона, в Олександрійському Мусейоні збереглися риси грецького святилища муз: як і в Лікеї, тут існувало так зване місце для прогулянок, що стало невід'ємною частиною будь-якої філософської або наукової установи. Характерною ознакою Олександрійського Мусейону був "великий дім", де розміщувалися їдальня, робочі кабінети і, мабуть, царська бібліотека. Члени Мусейону жили в місті, але більшу частину денного часу проводили в Мусейоні. Гроші на своє утримання вони одержували з так званого загального фонду. На чолі Мусейону стояв жрець і завідувач - епістат.

      Жодний відомий вчений III-II ст. до н.е. не згадується в першоджерелах у прямому зв'язку з Мусейоном. Природно припустити, що вчені, які в цю епоху жили або деякий час працювали в Олександрії, так чи інакше були пов'язані з Мусейоном. Насамперед це стосується керівників і співробітників царської бібліотеки, а також гуманітаріїв, які в літературній і філологічній роботі постійно користувалися фондами бібліотеки. Щодо природничо-наукових досліджень, то вони розвивалися переважно в перипатетиків в епоху Арістотеля і Феофраста, а в Олександрії не прищепилися.

Останні століття до нашої  ери позначилися спадом олександрійської науки, за винятком, можливо, гуманітарних наук і медицини. Така ситуація спостерігалася також на початку римського панування наприкінці І ст. н.е. Вчені, що стояли на чолі Мусейону в цей час, були в основному граматиками і риториками. І все-таки наприкінці І ст. в Олександрії з'явилися визначні вчені - Менелай Олександрійський і Герон Олександрійський, а в II ст. - Клавдій Гален і Клавдій Птолемей.

      Починаючи з кінця II ст. зовнішні обставини, пов'язані з політичним розвалом Риму, були дуже несприятливими для наукової діяльності того часу і для майбутнього Олександрійської наукової школи. У 272 р. унаслідок придушення протиримського повстання в Олександрії було зруйновано і спалено царські палати, на території яких розміщувалися Бібліотека і Мусейон. Діяльність Мусейону на цьому, імовірно, остаточно завершилася.

В епоху еллінізму  працювало багато видатних учених, науковий доробок яких є суттєвим внеском у історію наукової думки. Насамперед це стосується математики.

     Якщо простежити процес грецької науки в епоху класичної античності, то можна виявити, що до середини 1V ст. до н.е. тільки одна наукова дисципліна мала право претендувати на назву науки в більш-менш строгому і точному розумінні цього слова. Цією дисципліною була математика. Грецька математика V- 1V ст. до н.е. мала великі досягнення, вона усвідомила свій предмет і метод дослідження, а саме метод математичної дедукції, що донині залишається головним методом математичних дисциплін. Праці математиків епохи еллінізму стали блискучим продовженням справи своїх попередників, що сприяло становленню теоретичної математики і досягненню логічної систематизації математичних знань. У 111 ст. до н.е. використання математики поширилося на інші науки - астрономію, оптику, механіку, гідростатику.

Виникнення Олександрійської математики пов'язане з ім'ям Евкліда (111 ст. до н.е.), який був не тільки відомим вченим, а й педагогом і систематизатором. Головна праця його життя 'ця його життя '' Начала'' істотно вплинула на подальший розвиток європейської науки. У цій праці головні досягнення грецької математики V - 1V ст. до н.е були викладені в дедуктивно-аксіоматичній формі, що залишалася взірцем і ідеалом наукової строгості для багатьох поколінь вчених. Цією формою в подальшому користувалися не тільки математики.

    Видатним математиком епохи еллінізму і всього давнього світу був Архімед ( 287 - 212 р.р. до н.е. ), який жив у Сіракузах. Найважливіший внесок Архімеда в математику належить до тієї галузі, яку нині називають інтегральним обчисленням теореми про площини плоских фігур і про об'єми тіл. Ім'я Архімеда також пов'язане з теоремою про втрату ваги тілами, зануреними в рідину, яка міститься в трактаті з гідростатики '' Про плаваючі тіла ''. Також відомі праці Архімеда ''Вимір кола '', ''Про сферу і циліндр '', '' Квадратура параболи'', '' Про спіралі ' та ін. До Архімеда давня наука не мала уявлень про закони природи, що мають математичну форму виразу, і обмежувалась яскравими міркуваннями про взаємодію елементів, про причини, начала тощо. Праця Архімеда ''Про плаваючі тіла '' у цьому плані є проривом у майбутнє.

Архімед поєднав свої теоретичні заняття з інженерним мистецтвом. Його наукові праці мали стимулом технічну практику того часу, а інтерес до створення механічних конструкцій, у свою чергу, органічно випливав із задач розв'язання або ілюстрації теоретичних проблем.

     Архімед працював над розв'язанням проблеми центра ваги, принципу важеля, створив гвинт, удосконалив зубчасте колесо, винайшов багато нових машин. У цілому технічні досягнення Архімеда лежать у руслі розвитку античної техніки того часу. Принципова різниця між Архімедом і сучасними йому інженерами полягала в тому, що Архімед обдумав дію ряду елементарних механізмів, з якими людина мала справу ще з давнини в своїй повсякденній практиці, і, отже, започаткував розвиток теоретичної механіки - науки, яка грекам була невідома.