Наукові досягнення Вернадського

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

 

Кафедра історії та етнології України

 

 

РЕФЕРАТ: 
На тему: «Наукові досягнення В. Вернадського»

 

 

 

 

Виконала: 
Студентка 1 курсу 
Групи ЕК 
ННІ Економіки і права 
Холопова М.О. 
Перевірила: 
старший викладач:

 Терещенко Тетяна Вадимівна

 

 

 

 

 

Черкаси 2013

 
ПЛАН 

 
Вступ  
1. Становлення В.Вернадського як науковця.  
2. В.Вернадський - перший президент Української Академії Наук. Головні відкриття В.І.Вернадського  
Висновок  
Список використаної літератури  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ 

Вернадський Володимир Іванович (28 лютого (12 березня) 1863, Петербург, Російська  Імперія - 6 січня 1945, СРСР) - видатний філософ, природознавець, геніальний мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; ставши дійснім членом АН України та її Першим президентом (з 1919). Засновник першої наукової бібліотеки в Україні (нині названої його ім'ям). З 1921 знову у Росії. Організатор та директор Радієвого Інституту (1922-1939), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії АН СРСР ім. Вернадського). Дійсний член НТШ та ряду інших академій (Паризької, Чеської). 

Актуальність реферату полягає у тому, що В. Вернадський збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначеність ролі організмів у геохімічніх процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. І тому його постаті завжди будуть цікаві як українцям, так і вченим всього світу. 

Мета реферата є висвітлення становлення В. Вернадського як науковця. 

Завдання реферату: розповісти про становлення В. Вернадського як науковця і першого президента Української Академії Наук; розповісти про основні відкриття В. Вернадського. 

 

 

 

1. Становлення В.Вернадського як науковця  
   

 

Народився Володимир Іванович Вернадський 28 лютого (12 березня за новим стилем) 1863 р.  

Рід Вернадського має глібокі Українські корені. Його Батько Іван Васильович, народився у Києві, очолював кафедру в Київському університеті, з переїздом до Москви очолював кафедру в Московський університеті. Через чотири роки після народження Володимира батьки переїхали в Харків. Сім'я відвідувала родичів на Полтавщині. 

 

Провів одне літо Володимир в садибі українського письменника Квітки-Основ'яненка. З наукових джерел відомо, що молодий Вернадський був небайдужий до історії України. Зокрема, читав і польські книги про історію України, написавши навіть статтю «Угорська Русь з 1848 р.». Під впливим батька Володимир віддав переваги все ж Природознавство (що і стало приводом для вступу на фізико-математичний факультет). У званні кандидата наук він закінчує університет і залішається в ньому для підготовки професорсько звання. Займаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, взявши участь в одному з Петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. «Упертий українець, собі на умі», - так висловилась якось про Вернадського одна з учасниць гуртка. 

 

На час Першої російської революції Вернадський - Вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократію. На душі була, зрозуміло, громадська активність Вернадського Урядовим органам, які збирають агентурні повідомлення про вчених. На знак протесту проти урядової політики Вернадський залишає Московський університет и переїжджає до Петербурга, продовжуючі політічну и наукову діяльність. Перебіг революційних подій спонукає його до праці Тимчасовий уряд. Після Жовтневого перевороту Вернадський не змінює позиції, підписує звернення, в якому були такі слова: «... зусиллям народу буде покладено кінець пануванню насільніків». 

 

За наказом Леніна и Сталіна почалось переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву. У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а кож комісію з харчування вищої школи. З Москви до Києва переїжджає 20 відомих вчених. «Декілька днів не писав, - читаємо в щоденнику, - а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, діяльность, особливо у зв'язку з вищою школою і академією наук. Я відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержимий можливістю проявів в ній своєї волі, своєї думки». Цікаве листування з приводу створення Академії Грушевського і Вернадського. 

 

Вернадський був прихильником створення академії на зразок Петербурзької академії наук. Грушевський писав з цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян». 

 

Позиція Вернадського Була такою: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдського масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні. Дуже скоро заявлять про себе Місцеві сили ». 

 

13 вересня 1918 року на  засіданні комісії за доповіддю  Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асігнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення геодезичних інститутів, розробка статуту академії [1].

 

Становлення Вернадського як науковця було поступовим  и тривало  досить помітну протяжність часу. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. В.Вернадській - перший президент Української Академії Наук. Головні відкриття В.І.Вернадського.

 

У жовтні Вернадського обирають Першим президентом УАН. Фізико-математичного відділення академії. Вернадський почав створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкріттям було повідомлення про Наявність в організмі компонента такого як нікель. Геохімічне Дослідження рослин стало основою гіпотези, що в земли є вже відомі тоді 87 хімічніх елементів. 

 

З приходом більшовіків становище УАН погіршілося. Вернадський захворів на висипний тиф і всю зиму 1919-1920 року лікувався. 

 

Далі життєвий шлях Вернадського Складається так: 1920 рік - обирається ректором Таврійського універсітету, 1921 - повернення в Петроград, Призначений директором Радієвого інституту, 1922 - 1926 - відрядження до Франції для читання лекцій з геохімії. 

 

З поверненням у Ленінград відає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з Вивчення важкої води і очолює її. У 1935 р. переїжджає в Москву, бере участь в організації ряду наукових комісій, працює над проблемою «життя в космосі». 

 

У роки війни був евакуйований у Борове Кокчетавської області. У 1944 р. видавши останню працю «Декілька слів про ноосферу». Різнопланова творча спадщина Вернадського привертає увагу багатьох вчених світу. 

 

Важливе місце в його діяльності займає, зокрема, мінералогія і крісталографія. Серед основних завдань мінералогії Вернадський ставить питання генезису мінералів: «Мінералогія являє собою хімію земної кори. Вона ставить завдання вивчення , як продуктів природніх хімічніх процесів, так званних мінералів, так и самих процесів. Вона вивчає зміни продуктів і процесів у часі в різних природніх умовах земної кори. Вона досліджує взаємні природні асоціації мінералів (їх парагенезис) i закономірності в їх утворенні ». 

 

Вернадський розглянув Історію Виникнення в земній корі важливих мінералів, визначив хімічний склад и фізико-хімічні умови утворення багатьох мінеральних відів. «Геохімія - наука двадцятого століття, - писав В.І.Вернадській. - Вона могла виникнути лише після появи сучасного наукового уявлення про атоми і хімічні елементи, корені її сягають глибоко в минуле науки ... Геохімія науково вивчає хімічні елементи, тобто атоми земної кори і наскільки можливо - всієї планети. Вона вивчає їх історію, їх розподіл и рух у просторі - часі, їх генетичне на нашій планеті співвідношення ». Все життя Працював В.Вернадській над проблемами радіогеології. «Потрібно говорити про новостворену науку - радіологію, науку про радіоактивні властивості нашої планети, про ті, що відбуваються в ній, про їй властиві, особливо радіоактивні явища. 

 

Ця нова галузь знань перебуває у швидкому становленні і повинна бути освоєна і продумана теоретично і практично. Бо вона не тільки має для нас глибоко значення, оскількі зв'язана з новою фізикою і новою хімією - в конкретній земній сітуації - науці про життя і про нас самих, а ще вона дає  людині нові шляхи и нові форми оволодіння природою». 

 

Вернадський - також творець нового наукового напрямку, який пізніше переріс у самостійну науку - біохімію: «Я впевнений в тому, що в основі геології лежить хімічний елемент - атом що в навколишній природі - в біосфері – в живому організмі відіграють першочергові можливості і головну роль. Весь спектр цих ідей виник в геохімії і біогеохімія ». Перу В.Вернадського, крім наукових, належать и філософські твори. З годиною джерело їх думки могутнішає, віддячує людству добром [2].  

Тож Вернадський був першим президентом Української Академії Наук. За своє життя він зробив безліч відкриттів, які принесли користь світу. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Отже, Вернадський Володимир Іванович, (1863-1945) - природознавець; Перший президент АН УРСР (1919-1921).

 

Народився 28 лютого 1863 року. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького універсітету. У 1917-1921 рр.. Працював в Україні, організатор и перший президент Української Академії наук, Почесний Академік ряду зарубіжних академій. 

 

Наукові праці присвячує дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічніх елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції.

 

Творець науки біогеохімії, вітчізняної школи геохіміків, основоположник вчення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв Уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського. Помер 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок [3].  
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 
1.Багнюк В., Ситник К. «Я ніколи не жив самою лише наукою» 

2.Гирич І.. «Між російським і українським берегами. Володимир Вернадський і національне питання (у світлі щоденника 1917-1921 років) » 

3. Павленко  Ю. Ноосферна концепція В.І. Вернадського 
// Історія світової цивілізації.-К.,2001.-с.117-121.