Передумови формування української модерної нації

На формування української нації вплинув ряд чинників, таких як: однобічне профілювання економіки України і перетворення її на сировинний придаток Росії, поява значної маси незайнятих селян активізували міграційні процеси, перемішування населення.

Негативним  чинником, що уповільнював процеси  становлення української нації, була відсутність власної держави, національної еліти, в руках якої були б економічні і політичні  засоби консолідації українського народу. Україна була поділена між Російською і Австро-Угорською імперіями. її статус як внутрішньої колонії імперій  суттєво обмежував розвиток соціальної структури українського суспільства  та його національної культури.

Панування в  східноукраїнських містах російської колоніальної адміністрації, а в  західноукраїнських — польської  фактично позбавляло українських селян, які розорювались і переселялись у міста, ефективного соціального  і правового захисту, руйнувало  їхні надії на можливість утриматися в міському середовищі, витримати  соціальну конкуренцію з неукраїнським  населенням. Це великою мірою спричинило еміграцію українців-селян за межі України.

Суттєво гальмувала розвиток українців політика етноциду. У 1863 р. було заборонено друкувати українською  мовою підручники, (Валуєвський циркуляр), а в 1876 р. — ввозити в імперію  видані за кордоном книжки і брошури  українською мовою, а також нею  користуватися на сцені (Емський  указ). Незважаючи на це, діячі української культури створили чудові зразки в галузі літератури (Т. Шевченко, І. Котляревський, Панас Мирний, І. Франко), драматургії і театру (І. Карпенко-Карий, М. Старицький), музики (М. Лисенко), образотворчого мистецтва (С. Васильківський, М. Мурашко та ін.). Видатну роль українська інтелігенція відіграла в утвердженні національної самосвідомості свого народу, допомагаючи йому зберегти історичну пам'ять, етнічну самоназву і назву своєї етнічної території, яку царизм намагався замінити принизливим терміном "Малоросія".

Українська  нація формувалася переважно  як селянська. За переписом 1897 р. на території  Наддніпрянщини 84% населення становили  селяни. Статистичні показники по західноукраїнських землях під владою Австро-Угорської імперії засвідчують, що на 1900 рік 95% населення тут займалося  сільським господарством і лише 1% був зайнятий у промисловості.