Причини національно-визвольної війни

ПРИЧИНИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

 

Після придушення козацьких повстань першої чверті XVII ст. посилилася колоніальна політика Польщі щодо України, що й потягло за собою Національно-визвольну війну.

Погіршення становища селянства в умовах засилля магнатів та панщинно-фільваркової системи господарювання:

швидке закріпачення селян;

збільшення панщини та різних форм відробітків і податків на користь феодалів і держави;

посилення визиску селян орендарями панської землі.

Зростання невдоволення українського міщанства, яке потерпало як від приватних власників міст, так і від сваволі королівських урядовців:

православні городяни мали селитися лише в спеціально відведених кварталах;

їх обмежували в заняттях ремеслом і торгівлею;

усували від участі в місцевому самоврядуванні, обтяжували різними податками й повинностями.

Обмеження прав козацтва, запровадження заходів, спрямованих на ліквідацію його як стану:

з особливою жорстокістю придушувалися будь-які вияви покозачення;

за "Ординацією..." всі козаки, за винятком 6-тисячного реєстру - відтоді складові частини польського війська - перетворювалися на кріпаків;

реєстровців позбавляли права обирати гетьмана і старшину - їх мав призначати польський уряд із шляхти;

на Запорожжі розміщувалися польські залоги, було відбудовано фортецю Кодак;

козакам заборонялося без згоди уряду ходити в морські й суходільні походи проти Османської імперії та Кримського ханства. Їх зобов’язували виконувати всілякі роботи, сплачувати обтяжливі податки.

Полонізація української культури, примусове насадження католицизму, що викликало масові протести:

православні зобов’язувалися сплачувати податки на утримання католицького духівництва; їм нерідко заборонялося провадити відправу, обіймати певні посади, створювати вищі навчальні заклади тощо;

закривалися існуючі, заборонялися будувати нові православні церкви й монастирі, а їхні володіння і майно конфісковувалися католицьким та уніатським духівництвом; натомість споруджувалися костьоли і кляштори;

збільшувалася кількість єзуїтських колегіумів, поширювався їхній вплив;

звужувалася сфера вживання української мови.

 

Отож, заходи, якими польський уряд супроводжував своє панування на українських землях, мали на меті цілковите їх загарбання й підкорення, тобто були колоніальними. Колоніальна політика уряду Речі Посполитої в середині XVII ст. загострила ситуацію в Україні, спричинивши загальнонародний виступ.

 

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

 

Визвольну війну українського народу проти панування Речі Посполитої очолив Богдан Хмельницький.

 

Він народився 27 грудня 1595 р. в сім`ї дрібного українського шляхтича Михайла Хмельницького в родовому маєтку на хуторі Суботові на Чигиринщині.

 

Навчався в школі при одному із монастирів Києва та в єзуїтському колегіумі у Львові, тож, з одного боку, дістав традиційну українську освіту, а з іншого - прилучився до ідеї європейського Заходу. Таке поєднання озброїло Хмельницького ґрунтовними знаннями мов - книжної української, польської, латини, а також сприяло формуванню світогляду майбутнього гетьмана.

 

Після повернення зі Львова Богдан Хмельницький записався до Чигиринської сотні реєстровців і вже 1620 р. в її складі вирушив у похід до Молдавії проти турків. Там, у битві на Цецорських полях, потрапив у полон.

 

Два роки перебував у турецькому полоні, де вивчив турецьку й татарську мови. Звільнившись із полону, повернувся на службу до Чигиринського полку.

 

Брав участь у Смоленській війні 1632-1634 рр. на боці Польщі, у морських походах проти Туреччини, козацькому повстанні 1637-1638 рр.

 

Виконував різноманітні дипломатичні доручення. Зокрема, в грудні 1638 р. у складі посольства, що мало домогтися пом’якшення умов "Ординації...", зустрічався з польським королем. Протягом 1646-1647 рр. знову зустрічався з польським королем Владиславом ІV. Під час зустрічей обговорювалася справа участі козаків у воєнних діях Польщі проти Османської імперії.

 

Як свідчать факти, Богдан Хмельницький уже тоді готував повстання проти Польщі. Саме з цією метою він намагався використати плани польського двору щодо війни проти Туреччини, зокрема морський похід козаків у складі польського війська. Про задуми Хмельницького дізналися польські можновладці, що підтверджується подіями особистого життя майбутнього гетьмана. Суперечки з чигиринським підстаростою Даніелем Чаплинським через маєток у Суботові, якого той хотів відібрати, привела Хмельницького влітку 1646 р. до Варшави. Відомо, що від короля Богдан отримав підтвердження своїх прав на Суботів. Проте це не спинило Чаплинського. На початку 1647 р. за його наказом було побито сина Хмельницького, а навесні того самого року Чаплинським захопив Суботів і вигнав звідти родину Хмельницького. Отож Богдан Хмельницький на власному досвіді переконався, що сваволя магнатів і панства в Речі Посполитій не має меж, і ніхто, крім козацтва, не захистить права скривдженого народу. Тому він разом із найближчими сподвижниками активно готував повстання. Наміри було виявлено, і восени 1647 р. Хмельницького заарештували. У середині грудня він з невеликим загоном козаків і сином Тимошем подався на Запорожжя.

 

ПІДГОТОВКА ЗБРОЙНОГО ВИСТУПУ ПРОТИ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

 

На початку 1648 р. Богдан Хмельницький сформував перший повстанський загін, установив зв’язок із козаками залоги на Січі й 25 січня оволодів нею. Його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ці події стали початком Національно-визвольної війни українського народу.

 

Заходи Богдана Хмельницького по підготовці збройного виступу:

розіслав універсали до українського народу із закликами вступати до лав козацького війська.;

налагодив виробництво пороху, організував купівлю зброї та боєприпасів;

із початком воєнних дій досяг домовленості про перехід реєстрових козаків на бік повстанців;

вів переговори з Туреччиною та особливо - з Кримським ханством.

 

Заручившись підтримкою Туреччини, в лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з Кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

 

У такий спосіб гетьман розв’язав проблеми:

відсутності власної кінноти;

уникнення несподіваного нападу татарських і ногайських орд, що було б особливо небажаним під час воєнних дій проти Польщі.

 

ПОЧАТОК ЗБРОЙНОЇ БОРОТЬБИ ПРОТИ  РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

 

Жовтоводська битва (5-6 травня 1648 р.)

 

Перша переможна битва Національно-визвольної війни. Повстанці оточили польське військо під командуванням Стефана Потоцького на берегах річки Жовті Води. Вирішальний наступ на польський табір розпочався 6 травня. Він завершився нищівною поразкою поляків.

 

орсунська битва (16 травня 1648 р.)

 

Після розгрому під Жовтими Водами 20-тисячне польське військо на чолі з великим коронним гетьманом Миколаєм Потоцьким і польним гетьманом Мартином Калиновським відійшло до Корсуня, де сховалося в укріпленому таборі. 14 травня до міста наблизилися війська Б.Хмельницького (козаки і татари перекопського мурзи Тугай-Бея). Вдаючи підготовку до штурму табору, Хмельницький змусив польське військо рушити на Богуслав. У заболоченому урочищі Горохова Діброва 16 травня польське військо, яке рухалося табором, натрапило на засідку (6-тисячний козацький загін Максима Кривоноса). Одночасною атакою головних сил Хмельницького і загону Кривоноса польське військо було розгромлене.

 

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали сигналом для повстань по всій Україні і визвольного походу української армії на захід.

Богдан Хмельницький збирав війська у Білій Церкві, формував нові, українські органи влади, а керувати визволенням Правобережної України від сил Речі Посполитої довірив полковнику Максимові Кривоносу.

До кінця липня з-під польського ярма було визволено всю територію Лівобережжя, а до кінця серпня - Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам'янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.