Причини та початок української національної революції середини XVII століття

Причини  та початок  української національної революції середини  XVII  століття

 
Події, які відбувались на українських землях в середині XVII ст., кардинально змінили  хід національної  історії, а також суттєво вплинули на геополітичний розвиток усієї Європи. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст. були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Вони сприяли накопиченню воєнного досвіду, зростанню національної самосвідомості українського нарду, посиленню єдності козаків та селян у боротьбі за національне визволення, формуванню психологічної готовності боротися до переможного кінця. 
 
Народне повстання, яке розпочалось в 1648 р., охопило значну частину території та населення України, незабаром переросло у визвольну війну. Військові дії привели до великих змін в суспільному розвитку українських земель і поступово переросли в національну революцію. З огляду на це „національна революція" є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби, а також пояснює революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст. Політика уряду Речі Посполитої відносно України носила яскраво виражений колоніальний характер. Вона була настільки послідовною й цілеспрямованою, що на середину XVII ст. виникла загроза існуванню українського народу. Це обумовило втрату українським суспільством своєї еліти, усунення українських міщан з провідної ролі у житті найбільших міст й розвитку торгівлі, розкол духовенства, гальмування розвитку мови, культури. В економічних відносинах зіткнулись інтереси козацького господарства і фільварково-панщинного. 
 
Наприкінці 40-х років XVII ст. феодально-кріпосницький та національно-релігійний гніт Речі Посполитої на українських землях став нестерпним. Які ж причини робили необхідним початок національно-визвольної боротьби в 1648 році? В цей час надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Польща поступово почала перетворюватись на основного постачальник хліба в Європі, що призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина зросла до 5-6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки. Велика кількість українських земель орендувалась європейськими підприємцями, які нещадно експлуатували селян і землі. Значно погіршилось економічне становище міщан, тому що жителі міст, що знаходились в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину виконували різну роботу на користь власника міста. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України користувалась Магдебурзьким правом, це самоврядування постійно обмежувалося. Користуючись правом вивезення своїх товарів і монополією на виробництво та переробку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-промисловій сфері. 
 
Заможне реєстрове козацтво також було невдоволене своїм становищем. Реєстрові козаки, як і шляхта, звільнялись від кріпацтва та панщини, тобто користувалась індивідуальною свободою. Козацька верхівка завжди прагнула мати рівні права за шляхтою та володіти закріпаченими селянами. Погіршилось становище реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. та після видання польським урядом в 1638 р. „Ординацій війська запорізького реєстрового", яка суттєво обмежила самоврядування реєстровців. Було скорочено реєстр, скасовано виборність старшини, ліквідувався козацький суд, на чолі війська замість гетьмана поставили польського комісара, а посади полковників обіймала шляхта. 
 
Критичним було становище в політичній сфері. В Україні була відсутня власна держава, що вело до масового ополячення української правлячої верхівки. Прогресуюча асиміляція українського народу поступово доходила до тієї межі, за якою він мусив зійти з історичної сцени, як самостійний суб'єкт. Намагаючись прискорити хід цього процесу, польська сторона посилала національно-релігійне гноблення. Спираючись на католицизм, польські магнати здійснювали політику національного та культурного поневолення українського народу. Через католицьку та уніатську церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити вживання рідної мови. Зазначені чинники зумовили початок масового народного виступу саме в цей час. Важливими причинами, що робили можливим початок козацького повстання, є посилення та розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка була зародком української державності. 
 
За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визволеною та проходила під релігійними гаслами, оскільки вимоги та мета окремих суспільних сил приховувалась під релігійною оболонкою. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалось селянство, міщанство та духовенство.  
 
Отже, у середині XVII ст. відсутність власної держави, прогресуюча втрата національної еліти, церковний розкол, колонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорізької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалось 1648 року, швидко переросло у Визвольну війну, яка згодом трансформувалась в Національну революцію.