Радянська Україна, індустріалізація

До 1926 р. економіка  СРСР і України в основному  була відбудована. Логічним стало питання про перспективи її подальшого розвитку. Вирішальною ланкою будівництва соціалізму мала стати індустріалізація, тобто процес створення великої машинної індустрії в усіх галузях економіки. Індустріалізація була об’єктивно необхідною — не можна було базуватись на досягнутому рівні розвитку промисловості. Це було потрібно і для підвищення рівня життя людей, зміцнення обороноздатності, покращання стану культури, загального рівня цивілізованості, тобто сама по собі ідея індустріалізації була вірною.

Здійснення  індустріалізації мало свої особливості. По-перше, індустріалізація почалася з розвитку важкої промисловості, і цій галузі весь час надавалась перевага. Це пояснювалось партійно-радянським керівництвом перш за все необхідністю зміцнення обороноздатності держави. Легкій промисловості, яка зразу ж давала більшу віддачу, кращий обіг грошей, підвищення рівня життя, надавали другорядного значення.

По-друге, індустріалізація здійснювалась форсованим темпом. Висувалося завдання за 10-15 років збудувати соціалізм і наздогнати західні країни за рівнем промислового розвитку. Усе це досягалося за рахунок величезного напруження сил усього народу, збереження низького рівня його життя (особливо селянства). По-третє, індустріалізація проводилась у рамках жорсткого плану, часто нереального і необґрунтованого, і цим відрізнялась від індустріалізації на Заході, де цей процес керувався доцільністю, потребами суспільства, хоч і проходив без суворої регламентації.

По-четверте, радянська індустріалізація здійснювалась  за рахунок лише власних джерел фінансування, і пошук цих джерел був одним  з головних завдань політики і  предметом внутріпартійної боротьби.

Перша п’ятирічка почалася з жовтня 1928 p., Проте зразу ж плани було піддано волюнтаристському корегуванню з боку Сталіна. Його мета була в різкому форсуванні індустріалізації та колгоспного будівництва. Установлювались завищені й нереальні плани розвитку економіки: 32 % у рік для всієї промисловості й 46 % для важкої індустрії. Жодних об’єктивних підстав для таких темпів не було. У 1931-1933 рр. темпи розвитку індустрії швидко впали з 23,7% в 1928-1929 рр. до 5% в 1933 р.

Плани першої п’ятирічки, всупереч заяві Сталіна в січні 1933 р. про їхнє дострокове (за 4 роки і 3 місяці) виконання реалізувати не вдалося, хоча на шляху індустріалізації були досягнуті й значні успіхи. У жовтні 1932 р. було введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію — тоді найбільшу в Європі. У жовтні 1931 р. випустив перший трактор Харківський тракторний завод, а вже наступного року він дав країні 16,8 тис. машин.

Проте досягнення промисловості багато в чому були забезпечені перекачуванням ресурсів із села , його нещадною експлуатацією в лабетах колективізації. Фактично, село забезпечило індустріалізацію країни.

Наслідки  індустріалізації були дуже суттєвими. У 1940 р. промисловий потенціал України  всемеро перевищував рівень 1913 р. З аграрної країни республіка перетворилась в індустріальну, Україна посіла друге місце в Європі за виплавкою чавуну, четверте за видобутком вугілля. Частка України в союзному виробництві залізної руди сягала 68 % , паровозів — 74 % . Однак Правобережжя та Полісся залишалися нерозвиненими у промисловому відношенні. Прискорився процес урбанізації: до 33% населення у 1938 р. мешкало в містах проти 20% за десять років до цього. Зменшилось відставання від розвинених країн з виробництва продукції на душу населення: якщо у 20-ті роки різниця була в 5-10 разів, то в кінці 30-х рр. — у 1,5-4 рази.

Важливим  результатом стало подолання  якісного, стадіального відставання  промисловості. У 30-ті роки країна стала  однією з трьох- чотирьох, які були здатні виробляти будь-який вид промислової продукції, знаний на той час людством.

Проте стрибок  у розвитку важкої індустрії був  куплений тяжкою ціною відставання легкої і харчової промисловості, стагнації аграрного сектора, повільним зростанням добробуту населення, надцентралізацією економічного життя, репресіями та загибеллю мільйонів людей. На шляхах модернізації Непу можна було досягти й значніших результатів, але без таких величезних жертв, які Україна заплатила за сталінський великий стрибок і всеосяжну колективізацію.

Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм  на Україні 20-

30-ті рр. -К:  Либідь, 1991.

Новітня історія  України (1900—2000): Підручник / А. Г. Слюсаренко,

В. І. Гусєв, В. П. Дрожжин та ін. — К.: Вища шк., 2000. —С.267 - 276.

Субтельный  О. Україна. iсторiя. - К., 1993. - С. 508-530.