Реформи Володимира Великого та Ярослава Мудрого

 

 

Національна академія наук України

Київський університет права

 

 

 

 

 

Реформи Володимира Великого та Ярослава Мудрого

 

 

 

 

 

 

Реферат виконала

Студентка ... курсу

Групи ...

...

Перевірив

....

 

 

 

 

Київ - 2012

Зміст

Вступ  ……………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Реформи Володимира Великого……………………………………... 6

1. Адміністративна реформа ……………………………………………......6

 

2. Укріплення кордонів Русі………………………………………………… 6

 

3. Зовнішня політика …………………………………………………………7

 

4. Військова реформа ………………………………………………………...8

 

5. Фінансова реформа ………………………………………………………..8

 

6. Релігійна реформа………………………………………………………… 8

Розділ 2. Реформи Ярослава Мудрого …………………………………………10

2.1. Зовнішня політика ………………………………………………………..10

2.2. Місто Ярослава …………………………………………………………...11

2.3. Культура …………………………………………………………………..11

2.4. Створення бібліотеки …………………………………………………….11

2.5. Освіта ……………………………………………………………………...12

2.6. «Руська правда»…………………………………………………………...12

Висновок …………………………………………………………………………14

Список використаної літератури ……………………………………………….15

 

 

 

Вступ

За часів Київської Русі існував адміністративно-територіальний поділ, тобто були землі-князівства. У IX-XII ст. Територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Землі-князівства поділялися на волості, центрами яких були міста – «городи». За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Йому підпорядковувалися місцеві правителі – його васали. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник – тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники – биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. Завойовуючи і приєднуючи до Києва нові землі, великі князі залишали у центрах племен свої збройні сили. Вони будували на приєднаних територіях нові міста, які ставали опорними пунктами, що зміцнювали їхню владу на місцях. Нові міста ставали також і економічними центрами.

Князівська рада у Київській Русі не мала чіткої організаційної структури. Вона обговорювала переважно питання війни і миру, порядок зайняття столів, питання законодавства.

З середини XII ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Безпосереднім спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період української державності. Згодом у склад Галицько-Волинської держави було об’єднано значну частину української етнічної території.

Після тривалої боротьби між синами князя Святослава київський стіл зайняв його син Володимир Святославович. Князювання Володимира Великого (980-1015) вважається початком розквіту Київської Русі. Це був один із найяскравіших політичних діячів Європи того часу. Володимир ліквідував владу племінних князів і змінив її практикою посадження у землях Русі своїх синів. Князь заклав систему оборони південних кордонів держави, відбивав напади печенігів. У роки правління Володимира Великого в Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи. Володимир Великий значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. 981 здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира Святославовича до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Володимир Великий воював з в’ятичами, ятвягами, радимичами, волзькими болгарами і хорватами. Для захисту від кочівників збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу й Сулі. Завершив об’єднання всіх руських земель у складі Київської держави. Кочові печенізькі орди становили дедалі більшу небезпеку, і боротьба проти них ставала для Русі життєвою необхідністю. Очолив її Володимир Святославович, уся діяльність якого була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. Протягом 981-993 рр. він здійснив походи на ятвягів, в’ятичів, хорватів, після чого завершився тривалий процес формування державної території київської Русі. Політичне об’єднання держави вимагало  проведення релігійної реформи. Після спроби проведення язичницької реформи (980) у 988р. на Русі як офіційна державна релігія було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Русь остаточно визначила своє місце в Європі. Значно розширилися її економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими країнами. А на самій Русі бурхливо розвивалися писемність, література, мистецтво, архітектура. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі.

За князювання великого князя київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірник законів «Руська Правда», які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. 1054 князь узаконив «горизонтальну» практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки та культури. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності. Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою із 27символів. Для письма використовувались береста і пергамент. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Одночасно з масштабною розбудовою Києва він здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі. Була зведена нова оборонна лінія вздовж Русі. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, добре розуміючи його ідеологічне значення в житті країни. Ще за Володимира церква одержала спеціальний статут, який визначав її місце в системі державного управління, а при Ярославі церковні привілеї ще більше розширилися. В усіх великих містах розгорнулося будівництво православних храмів, заснувалися монастирі. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами.

 

Розділ 1. Реформи Володимира Великого

Князь Володимир зосередив у своїх руках неподільну владу. З його приходом до влади почалася нова епоха в історії Київської Русі. Варязькі князі вже не дивилися на Київську Русь як на об’єкт своїх зазіхань чи країну, яку можна і надалі грабувати, а як на сильну могутню державу. Володимиром було запроваджено новий підхід в управлінні державою. На відміну від попередників, Володимир в першу чергу звертав увагу на добробут, а не загарбання нових володінь і збір данини. За князювання Володимира Русь почала розвиватися вже як цілісна держава.

1. Адміністративна реформа

Ця реформа зразу ж дала свій позитивний ефект адже було усунено від влади місцевих князів. Влада тепер, навіть на місцях, була зосереджена виключно у руках Володимира. Він також залучав місцеву аристократію до своєї ради і з нею вирішував питання законодавства та адміністрації, а також війни. Завершилася слов'янізація верхівки адміністративного апарату, яка почалась ще за Ольги. Зосередження влади в руках однієї князівської родини дало можливість усунути племінний сепаратизм. Відтак Русь стала державою із сильною князівською владою, в якій всі рішення приймалися із єдиного центру.

2. Укріплення кордонів Русі

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних володінь. Щоб протистояти загрозі з боку печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Оборонні війни, на які почав звертати увагу Володимир, лише сприяли зміцненню кордонів Русі. Було побудовано низку городів над річкою  Стугною на південь від Києва і над Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі. Залишки цих укріплень збереглися і по сьогоднішній день. Говорячи сучасною мовою, оборонна реформа сприяла підвищенню статусу Київської держави в очах світової спільноти.

3. Зовнішня політика

Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також зовнішню політику. Він залишив далекі воєнні походи. Володимир вів тільки оборонні війни. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на Захід і також додав до своїх володінь землі сучасної  західної України. Можливо, в цьому є один негатив, адже цим було покладено початок довготривалому суперництву з поляками за цей регіон.

Важливими були також і зв’язки з західними племенами. Західні племена – дуліби, хорвати, тиверці, вже за Олега були у зв’язках з Києвом, і як союзники брали участь у поході на Візантію. Потім вони увійшли до складу Київської держави. Через західні землі проходили також торгові шляхи – на Волинь, до Польщі та Німеччини і на Перемишль до Угорщини. Це було причиною того, що 981 року Володимир пішов походом на Захід і зайняв Перемишль, Червен та ін.

  Пізніше Володимир  зайнявся дальшим забезпеченням  західного фронту. В 982 році було  підкорено в’ятичів. 983 року він  здобув землю ятвягів, войовничого  литовського племені між Бугом  і Німаном. 993 року Володимир ходив  на хорватів. Власне, ці походи  викликали напруження між Києвом  та Польщею. Він також змусив  литовських ятвягів визнати його  верховенство. Пізніше літопис зафіксував, що Володимир ходив також походом  у Польщу. Згодом дві країни  перестали ворогувати, і Володимир  навіть одружив свого сина  Святополка з дочкою польського  князя Болеслава Хороброго. Все це свідчило насамперед про його дипломатичний хист. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові  шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.

Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км.

4. Військова реформа

Відбулася остаточна заміна варязьких дружин слов'янськими. Володимир особливо дбав про їх розвиток та добробут. Літопис передає характерний епізод. Одного разу дружина почала нарікати для князя: «Лихо нашим головам – мусимо їсти дерев’яними ложками, не срібними». Тоді князь наказав викувати для дружини срібні ложки  і при тому сказав: «Сріблом і золотом не здобуду дружини, але дружиною здобуду срібло і злото!». Цей епізод показує, що Володимир особливо дбав про боєздатність і благополуччя війська. То ж значення цієї реформи саме собою очевидне – адже без боєздатної армії годі було думати про свій авторитет, а значить, про перетворення Русі на могутню державу. 

5. Фінансова реформа

Володимир розпорядився карбувати золоті та срібні гроші – золоті монети «златники» і срібні монети – «срібники». На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його монограма – знак «тризуб».

6. Релігійна реформа

Найголовнішим досягненням Володимира стало, без сумніву, прийняття християнства. Власне, цією реформою Володимир завершив розбудову держави. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до «християнської сім’ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства  мало позитивні наслідки і для всього внутрішнього життя країни. Завдяки вибору Володимира, Русь стала поєднаною з християнським Заходом, а не з мусульманським Сходом. Цей зв’язок зумовив її небачений культурний, історичний, суспільний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до України не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між найближчими сусідами католицької віри – поляками.