Реформы Володимера Великого

 

План

Вступ 3

1. Внутрішня політика Володимира Святославовича 4

2. Реформи Володимира Святославовича 4

3. Запровадження християнства на Русі. 4

Висновок 4

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 4

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Надзвичайно великою є роль історичного  досвіду у процесі національного  відродження нашого народу, в розбудові  незалежної Української держави. Звернення  до історії пробуджує національні  та громадянські почуття, посилює історичну  відповідальність дослідників. Питання  про те, який внесок зробив Володимир  Великий у розбудову Київської  Русі, яке значення мали його реформи  в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й  практичне значення.

Об’єктом історичного  аналізу є реформаторська діяльність Володимира Великого у сфері державотворення, релігії, культури і освіти.

Князювання Володимира Великого (980—1015 рр.)  стало  початком  нового етапу в історії Київської  Русі,  етапу  піднесення  та  розквіту.  Сівши  на великокняжий стіл, новий правитель  виявив  себе  як  авторитетний  політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби  уособлював якісно новий рівень управління державою.

Після смерті Святослава Київська Русь вперше зазнала того, що згодом розвинеться у довготривалу виснажливу проблему: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в  країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину,  князь  Ярополк вбив свого брата Олега. Через декілька років така ж суперечка  точилася і між князем Володимиром  і Ярополком. З неї Володимир  вийшов переможцем і зійшов на київський  престол у 980 році.

Володимир опинився перед  проблемами, що вимагали негайного  вирішення.  Серед  них була  необхідність  задобрити  варягів,  які  в  складі  руських  дружин  починали  бунтувати  проти  своїх  роботодавців.  Наступною  проблемою  було  забезпечення окраїн Русі від  територіальних  зазіхань  і  постійних  нападів сусідів. І останнє —  треба  було  припинити  відцентрові  виступи  племінних  вождів на окраїнах Русі.

В цей період  у  житті  східнослов'янського  суспільства  відбуваються  важливі  зміни.  Посилюється  соціальна  поляризація,  прогресує  формування  класів.  Завершується  творення  державності:   протягом   першої   половини  князювання  Володимира  основні   союзи   східнослов'янських   племен   були інкорпоровані в  Київську Русь. Володимир упровадив  далеко  конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від  попередників  у  центрі  його уваги був насамперед  добробут  володінь,  а  не  загарбання  земель  і  збір данини - Київська Русь почала підноситися як цілісне  суспільство й держава.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Внутрішня політика Володимира Святославовича

    Історики характеризують  державу часів  Володимира  як  ранньофеодальну монархію. Це  визначення значною мірою є  умовним.  Значення  видатної  постаті Володимира полягає в  тому, що своєю діяльністю він  ніби  з’єднав  дві  доби: пізню родоплемінну й ранню  феодальну. Якщо Святослав шукав  слави  у  битвах, то його  син Володимир – у мирній  розбудові держави. Невдовзі після   того  як Володимир посів князівський   стіл  у  Києві,  йому  і   його  уряду  довелося провести  ряд  реформ,  спрямованих   на   зміцнення   суспільного   ладу   і державності. Перед  цим князь позбувся  своїх   свавільних  найманців-варягів. Коли  вони почали вимагати за допомогу  у війні з Ярополком  данину  з  Києва, князь відправив  основну масу варягів на службу  у Візантію,  тільки  незначну  частину їх вливши у власну  дружину.

 Зійшовши на київський  престол у 980 р. і  зосередивши   в  своїх  руках неподільну  владу, Володимир  започаткував  нову  добу  в  історії   Київської Русі. Невгамовні варязькі  князі вже не дивилися на  Русь  лише  як  на  арену   подальших  завоювань  чи  край,  який  можна  лише  визискувати.   Володимир упровадив  далеко конструктивніший підхід  до управління державою. На  відміну  від попередників у центрі  його уваги був насамперед  добробут володінь, а  не загарбання  земель і збір данини.  Власне  за  його  князювання  Русь  почала підноситися як цілісне  суспільство й держава[5. с. 53].

   Продовжуючи  політику  руських  князів  щодо  збирання  навколо  Києва слов'янських  земель, Володимир військовими походами 981—993 рр. на  ятвягів, в'ятичів  та  хорватів  завершив  тривалий   процес   формування   території   Київської держави. Саме  у   цей  час  остаточно  визначилися   і  закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з  етнічними  рубежами  східних   слов'ян.  Потім замість далеких   походів  Володимир  зосередився   на  захисті  власних кордонів -  наявність  величезної  підвладної  території  диктувала  суттєву  зміну  зовнішньої  політики:  далекі   походи,   захоплення   нових   земель поступаються  місцем захисту власних кордонів.

     Наприкінці  Х ст. Володимир розпочинає тривалу  та  запеклу  боротьбу  з  печенізькими ханами, які загрожували  Русі з  півдня.  Авторитет   князівської  влади у давньоруському  суспільстві значною  мірою   залежав  від  успіхів   та невдач у протистоянні з   кочівницьким  степом.  Саме  тому,  сім  переможних  великих війн  Володимира з печенігами, про  які повідомляють "Повість   минулих літ"  та  інші  джерела,  принесли  київському  князеві   військову   славу. Оберігаючи  власні кордони, Володимир не  покладався лише  на  ефект   потужних ударів воєнних походів,  а ґрунтовно готувався до тривалої  боротьби[1. с. 52].

     Дослідники  багато  уваги  приділяють   бенкетам   київського   князя,  змальовані в билинах. Так,  на думку Завитневича В.З.  банкети  "були  деякою  мірою загальноруськими  вічами, свого  роду  земськими   зібраннями,  на  яких представники  різних міст і областей бесідували  з  князем  про  свої  місцеві  інтереси, а у збірній думі  могли обговорювати  і  загальноземські   питання".

Традиції  епохи  воєнної  демократії,  коли  князь  постійно  був  разом   з дружиною, бенкетував і радився з нею,  вміло  використовував  Володимир,  як вважають вчені, для  вербування все  нових  і  нових  воїнів  у  дружину,  що вимагала  постійного  поповнення  в  умовах  майже   безперервних   воєн   і придушення народних антифеодальних повстань,  які  забирали  життя  багатьох ратників.

 

 

 

 

2. Реформи Володимира Святославовича

 а)Адміністративна реформа.

Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у  кінці 80-х рр. X ст.  Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.  Ця реформа зразу ж дала свій позитивний ефект адже було усунено від влади місцевих князів. Влада тепер, навіть на місцях, була зосереджена виключно у руках династії Володимира.

Український історик М. Котляр так оцінює цю ситуацію: «З тієї пори у життєво важливих осередках  Давньоруської держави сиділи вже  не бунтівливі , завжди схильні до непокори місцеві князьки, а близькі до нього люди, бояри, старші дружинники тощо.  На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства остаточно  прийшов поділ територіальний ,  що є однією із визначальних ознак  справжньої держави» [ 4. с.65].

 б) Оборонна реформа.

 Замість далеких походів  Володимир зосередився на захисті  власних володінь. Щоб протистояти  загрозі з боку печенігів, він  збудував розгалужену мережу  укріплень, а також нові міста  на південь від Києва. Оборонні  війни, на які почав звертати  увагу Володимир, лише сприяли  зміцненню кордонів Русі.

 Дуже багато зусиль  було витрачено на укріплення  південного кордону. Печеніги, які  вже за князювання Ігоря та  Святослава зайняли чорноморські  степи, дійшли тепер до того, що безперервно нападали на  прикордонні оселі, захоплюючи  навіть час від часу Київ. Літопис  вказує: «Була боротьба велика  безперестанку». Про героїчні змагання  українського населення з південним  степовим ворогом залишилися  напівлегендарні свідчення, наприклад,  про облогу Білгорода, коли  міщани перехитрили печенігів,  ніби мають великі запаси поживи. Володимир особисто на чолі  своєї дружини обороняв кордон, зустрічаючи печенігів то під  Києвом, то під Переяславом. 

 Князь також був  змушений організувати оборону  в інший спосіб: побудувати оборонні  укріплення. Він почав розбудовувати  прикордонні фортеці. Було побудовано  низку городів над річкою  Стугною  на південь від Києва і над  Десною, Трубежем, Сулою на Лівобережжі.  Залишки цих укріплень збереглися  і по сьогоднішній день. Така  система укріплень нагадує римський  лімес. Можливо, Володимир проектував  його на основі візантійських  фортифікацій. Відтак, оборонна політика  Володимира сприяла визнанню  Київської держави. Говорячи сучасною  мовою, оборонна реформа сприяла  підвищенню статусу Київської  держави в очах світової спільноти  [3. с.50].

  в) Зовнішньополітична  реформа .

Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також  зовнішню політику. Він залишив далекі воєнні походи, які залюбки проводили  його попередники. Він пішов за голосом  громади, яка вимагала від князя, щоб він беріг народні сили. То ж Володимир вів тільки оборонні війни. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув свій погляд на Захід і також додав до своїх  володінь землі сучасної  західної України. Можливо, в цьому є один негатив, адже цим було покладено  початок довготривалому суперництву  з поляками за цей регіон.

 Важливими були також  і зв’язки з західними племенами.  Західні племена – дуліби, хорвати,  тиверці, вже за Олега були  у зв’язках з Києвом, і як  союзники брали участь у поході  на Візантію. Потім вони увійшли  до складу Київської держави.  Лдя Русі західні землі мали  значення передусім як постачальники  солі, якої багаті поклади були  на Підкарпатті. Час від часу, коли печеніги опанували степи  і почали замикати дорогу до  чорноморських соляних озер, галицька  сіль здобула ще більшу ціну. Через західні землі проходили  також торгові шляхи – на  Волинь, до Польщі та Німеччини  і на Перемишль до Угорщини. Це було причиною того, що 981 року  Володимир пішов походом на  Захід і зайняв Перемишль, Червен  та ін.

   Пізніше Володимир  зайнявся дальшим забезпеченням  західного фронту. В 982 році було  підкорено в’ятичів. 983 року він  здобув землю ятвягів, войовничого  литовського племені між Бугом  і Німаном. 993 року Володимир ходив  на хорватів. Власне, ці походи  викликали напруження між Києвом  та Польщею. Він також змусив  литовських ятвягів визнати його  верховенство. Пізніше літопис зафіксував, що Володимир ходив також походом  у Польщу. Згодом дві країни  перестали ворогувати, і Володимир  навіть одружив свого сина  Святополка з дочкою польського  князя Болеслава Хороброго. 

 Все це свідчило  насамперед про його дипломатичний  хист. Володимир також встановив  загалом дружні стосунки з  поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з  Німеччиною, що також мала провідне  становище в Європі. [3. с.49].

В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові  шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.  Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км. [5. с.54].

г)Військова  реформа.

Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на змійнення особистої  влади великого князя. Її суть полягала у ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи  з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздав «мужам лучним» земельні володіння в  прикордонних районах Русі, зобов’язуючи їх до активної служби.

Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу  надійно захистити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо;сформувати нову, або молодшу знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою боярства[1. с. 52-53].

 Величезна увага приділялася захистові кордонів. Особливого значення при цьому надавалося укріпленню південних кордонів. Для захисту південних земель Київської Русі від печенігів було наказано збудувати цілу низку укріплень по річках Трубеж, Сула, Стугна, та ін. Підступи до Києва прикривали потужні земляні укріплення з дерев’яними конструкціями, так звані Змійові вали.

 Після відходу варягів  з місцевого елементу постала  і княжа дружина. Володимир  особливо дбав про її розвиток  та добробут. Літопис передає  характерний епізод. Одного разу  дружина почала нарікати для  князя: «Лихо нашим головам  – мусимо їсти дерев’яними  ложками, не срібними». Тоді  князь наказав викувати для  дружини срібні ложки  і  при тому сказав: «Сріблом і  золотом не здобуду дружини,  але дружиною здобуду срібло  і злото!». Цей епізод показує,  що Володимир особливо дбав  про боєздатність і благополуччя  війська. То ж значення цієї  реформи саме собою очевидне  – адже без боєздатної армії  годі було думати про свій  авторитет, а значить, про перетворення  Русі на могутню державу. 

д)Фінансова реформа.  

  Перший з українських  князів, Володимир почав карбувати  монету. До того монетними одиницями  були гривні, зливки  срібла  певної  форми,  зв'язані  з старою  лічильною системою на купи, ногата, і т. д. Типи монет  запозичено  у Візантії, і було їх два  – срібний і золотий. На  одній  стороні  монети  був  образ Христа, на другій – постать  князя на  престолі,  у  всіх  реґаліях,  в княжому одягу;  на деяких замість Христа був  знак «тризуба».  Значення  знаку  «тризуба» остаточно не з'ясоване.  Він  зустрічається  не  лише  на  монетах Володимира та його  нащадків, а також на цеглинах, на мечах, прапорах.  Дехто   з дослідників вважають тризуб  за родинний знак Володимира  та його  нащадків.