Але в листопаді-грудні 1917 р.
становище Центральної Ради ускладнюється,
вона діє нерішуче, непослідовно, особливо
в розв'язанні соціальних питань. Це розчаровує
маси. Впливи Центральної Ради падають.
Її противники - більшовики також претендують
на владу в Україні, прагнучи передачі
влади Радам, використовуючи для цього
різні шляхи. Збройний шлях спочатку виявився
невдалим, оскільки Центральна Рада мала
достатньо сил для протидії. Був інший
шлях проголосити Радянську владу через
скликання Всеукраїнського з'їзду Рад,
який було заплановано на початок грудня
1917 р. Одночасно, 4 грудня 1917 р. Раднарком
за підписами Леніна і Троцького надсилає
"Маніфест до українського народу з
ультимативними вимогами до Центральної
Ради", в якому визнавалося право українського
народу на державне самовизначення, але
не визнавалася Центральна Рада як орган
влади. Вимоги ж до неї представляли грубе
втручання у внутрішні справи УНР. Також
оголошувався ультиматум, якщо вимоги
не приймаються, то Раднарком вважає себе
у стані війни з Центральною Радою. Центральна
Рада ці вимоги відкинула. У другій половині
грудня 1917 - у січні 1918 рр. проходять бойові
дії між радянськими військами і військами
Центральної Ради, в яких остання зазнає
поразки. Її військові формування нечисельні,
а селянство вичікує. Радянські війська
успішно наступають. Становище Центральної
Ради різко погіршується. За таких умов,
щоб повністю відмежувати УНР від Радянської
Росії, а також, щоб укласти мирний зговір
з Німеччиною та її союзниками, 9 (22) січня
1918 р. Центральна Рада видає ІV Універсал,
який проголошує державну незалежність
УНР. Проте наступ радянських військ триває.
16 січня 1918 р. під Крутами відбувся бій,
в якому загинув учнівський курінь (300-500
юнаків). Але ця спроба зупинити радянські
війська не вдалася. Тим більше, що в ці
ж дні, у січні 1918 р. у Києві більшовики
підняли повстання, центром якого став
завод "Арсенал". Війська Центральної
Ради з великими зусиллями змогли його
придушити. 26 січня 1918 р. радянські війська
під командуванням Муравйова зайняли
Київ, де розв'язали жорстокий терор.На
цей час на більшості території України
була встановлена Радянська влада. Під
контролем Центральної Ради залишилася
тільки невелика територія на Волині та
Поділлі. Проте закріпитися більшовики
не змогли, бо майже відразу почалася окупація
України військами Німеччини та Австро-Угорщини.У
грудні 1917 - січні 1918 рр. у Брест-Литовську
тривали переговори між делегаціями Радянської
Росії та Німеччини з її союзниками. З
кінця грудня 1917 р. до переговорів приєдналася
делегація Центральної Ради. Німеччина
та її союзники були зацікавленні підписати
мирний договір з Центральною Радою, але
перешкоджало цьому те, що УНР формально
не була незалежною державою, тобто суб'єктом
міжнародного права. ІV Універсал цю проблему
розв'язав. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було
підписано мирний договір між Центральною
Радою та Німеччиною з її союзниками, за
яким взамін на військову допомогу УНР
зобов'язувалася до літа 1918 р. поставити
до Німеччини 60 млн. пудів хліба, 2750 тис.
пудів м'яса, 400 млн. штук яєць. 28 січня (10
лютого) 1918 р. радянській делегації у Брест-Литовську
було поставлено ультиматум. Троцький,
глава радянської делегації, зірвав переговори,
виявивши політичний авантюризм.
Через тиждень, як це й було
визначено перемир'ям, 18 лютого 1918 р. німецькі
та австро-угорські війська почали загальний
наступ на Східному фронті. В Україні наступали
23 німецьких та 10 австро-угорських дивізій,
всього 450 тисяч чоловік. Наступ був успішний,
бо російська армія на той час фактично
була розвалена. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську
було підписано мирний договір між Радянською
Росією та Німеччиною з її союзниками,
за яким, окрім іншого, Раднарком визнавав
УНР і Центральну Раду, її договір від
27 січня 1918 р. та зобов'язувався підписати
мирний договір з УНР. На підставі цих
договорів, австро-німецькі війська продовжували
окупацію українських земель і на початку
травня 1918 р. завершили її.В умовах окупації
Центральна Рада повернула собі владу
в Україні, але реальна сила належала окупаційним
військам. Між ними у березні-квітні 1918
р. виникають конфлікти. Особливо, коли
виявилась неспроможність Центральної
Ради виконувати свої зобов'язання по
продовольчим поставкам до Німеччини.
До того ж на весну 1918 р. авторитет Центральної
Ради різко знизився. Трудящі маси були
розчаровані в її політиці, а заможні верстви
настроєні вороже. Останніх підтримували
окупанти. За таких умов стає можливим
державний переворот. 29 квітня 1918 р. Центральна
Рада на своєму останньому засіданні схвалює
Конституцію УНР. У цей же день гетьманом
України стає П. Скоропадський.
26. Українська Держава (Гетьманат) - офіційна назва гетьманського державного
устрою (Гетьманату), який існував в Україні
у квітні-грудні 1918. Під час підготовленого
з допомогою німецької окупаційної адміністрації
перевороту генерала П. Скоропадського було ліквідовано Українську Народну
Республіку, розігнано Українську Центральну
Раду і скасовано мандати обраних
демократичним шляхом на більшій частині
території УНР депутатів Українських
Установчих зборів. Розпочата УЦР підготовка
до виборів припинилася, а її закон про
відкриття з 12.5.1918 Установчих зборів втратив
силу. Удень перевороту 26.4. П.Скоропадський
оголосив себе гетьманом і запровадив
“Закони про тимчасовий державний устрій
України”. Гетьман самочинно взяв на себе
роль законодавця, яку Центральна Рада
відводила Установчим зборам. Успіх перевороту
забезпечила присутність півмільйонної
німецько-австрійської армії. Універсал
(“Грамота до всього українського народу”),
оголошений одночасно із законами про
тимчасовий державний устрій, містив обіцянку
гетьмана видати найближчим часом закон
про порядок виборів до Українського сейму
(парламенту). Це була єдина непевна згадка
про парламент, яка не визначала співвідношення
влади гетьмана і сейму. Водночас 44 пункти
гетьманських законів про Тимчасовий
державний устрій свідчать, що українському
суспільству нав'язувалася застаріла
абсолютистська монархія. Проте назвати
УД абсолютною монархією не можна з двох
причин. По-перше, гетьман та його чиновники
на місцях цілком залежали від німецько-австрійської
військової адміністрації. По-друге, за
стінами гетьманського палацу вирувало
життя, в якому прийняті закони не діяли.
У нелегальних, часом напівлегальних умовах
відбувалися з'їзди і конференції політичних
партій. Нагромаджений у суспільстві революційний
потенціал відновлювався в міру того,
як розгорталася підпільно-партизанська
боротьба з окупаційними військами. Австро-німецькі
війська досить швидко відчули себе в
українських містах і селах небезпечніше,
ніж на фронті. П.Скоропадський оголосив
про скасування усіх законів Тимчасового
уряду і Центральної Ради - одночасно пообіцяв
вжити заходів до викупу земель великих
власників за справжньою вартістю з метою
наділення ділянками малоземельних хліборобів.
На практиці, однак, відбулася реставрація
поміщицького землеволодіння. З допомогою
окупаційної армії у селян відбирали землю
і майно, передане їм земельними комітетами.
Поміщики одержали право викликати для
охорони маєтків військові команди. У
липні 1918 прийнято закон “Про засоби боротьби
з розрухою сільського господарства”.
Губернським земельним комісіям надавалося
право видавати обов'язкові постанови
про примусове використання живого і мертвого
реманенту власників, котрі “не вповні
використовують його у власних господарствах”.
Отже, селянські господарства фактично
віддавалися у розпорядження поміщиків.
Організатори страйків на польових роботах
підлягали тюремному ув'язненню. У травні
1918 в Києві відбувся з'їзд представників
промисловців, фінансистів і поміщиків,
який утворив представницький орган -
Раду промисловості, торгівлі, фінансів
і сільського господарства (Протофіс).
Під його тиском гетьманський уряд перейшов
у наступ на робітничий клас з метою знищити
поступки, завойовані в революційну добу.
Німеччина і Австро-Угорщина уклали з
Українською Державою угоди на поставку
великої кількості продовольства. Але
селяни не бажали віддавати поміщикам
землю, а державі - свою продукцію. В Україні
розгорнулася справжня війна селян з окупантами
і гетьманською адміністрацією. Політичні
партії, яким не було місця у будованій
Гетьманом державі, прагнули надати стихійній
боротьбі тривку організаційну основу.
Найбільш активну участь у ній брали більшовики,
російські та українські ліві есери. У
липні-серпні відбувся загальний страйк
залізничників. Страйкували 200 тис. осіб.
Провал соціально-економічної політики
гетьманського уряду пояснювався як антидемократичною
основою режиму, так і цілковитою залежністю
П.Скоропадського від кайзерівської воєнної
адміністрації. Однак у галузі національно-культурної
політики гетьман досяг певних здобутків.
Як нащадок козацького роду, П.Скоропадський
вважав відродження національних традицій
державною необхідністю. Він виявив велику
наполегливість у спробах за короткий
строк українізувати державний апарат,
який складався переважно з колишніх царських
чиновників-українофобів. Було прийнято
закон про обов'язкове вивчення української
мови та літератури, а також історії та
географії України в середній школі, створено
до півтори сотні українських гімназій.
Почалося заснування українських університетів.
При російськомовних університетах відкривався
комплекс українознавчих кафедр мови,
літератури, історії, права. У листопаді
1918 гетьман оголосив про утворення Української
академії наук і призначив своїм наказом
перших 12 академіків. Були організовані
Національна бібліотека України, Національний
архів України, Національна галерея мистецтв,
Український історичний музей, Український
національний театр. Можливості проведення
УД зовнішньої політики обмежувалися
об'єктивними причинами: світовою війною
і цілковитою залежністю України від Німеччини
та її союзників. Антанта із зрозумілих
причин ставилась до України вкрай вороже.
Тим не менше, П.Скоропадський проводив
активну зовнішню політику. Зокрема, чинив
тиск на Румунію, яка анексувала Бессарабію
і Підляшшя, старовинні українські землі,
окуповані Німеччиною та Австро-Угорщиною.
Восени 1918 послано дипломатичні місії
до Фінляндії, Швейцарії і скандинавських
країн. Влітку 1918 становище УД погіршилося.
Утворився Український національний союз-антигетьманський
блок політичних партій, який заявив, що
виступатиме за встановлення в Україні
законної влади, відповідальної перед
парламентом, обраним на демократичних
засадах. Поразка Німеччини у світовій
війні остаточно підірвала позиції гетьмана.
У ніч на 14.11.1918 у Києві відбулося таємне
засідання Національного союзу, на якому
постав верховний орган відновленої УНР
- Директорія. За місяць Директорія УНР
встановила контроль над усією Україною.
В ніч на 14.12 у Києві підняли повстання
партійні бойові дружини. Гетьман зрікся
влади і незабаром виїхав до Німеччини.
УД перестала існувати.
27. Західноукраїнські
землі у 1918 - 1919 рр. ЗУНР
У жовтні 1918 р. Австро - Угорщина капітулювала,
вийшла з війни і розпалася як держава.
На західноукраїнських землях розгорнулися
процеси державотворення.
18 жовтня 1918 р. у Львові
українські діячі ( парламентарі
та представники від політичних
партій ) утворили Українську національну
раду, яка прагнула виключно мирним
шляхом об'єднати західноукраїнські
землі в єдину державу. Але
на Східну Галичину заявили
претензії поляки, які в цей
час відбудовували власну державу
і теж хотіли перебрати владу.
Але несподівано для поляків 1
листопада 1918 р. українські війська
зайняли Львів. Владу перебрала
Українська Національна Рада. 9 листопада
1918 р. було сформовано уряд - Державний
Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.13
листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську
Народну Республіку ( ЗУНР ), її президентом
обрали Є. Петрушевича. За короткий час
існування ЗУНР було створено ефективний
апарат управління, розгорнулася активна
державотворча робота, було заявлено про
визнання прав національних меншин. 14
квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон,
який визначив основи аграрної реформи.
Було заявлено про ліквідацію великого
землеволодіння і розподіл землі серед
безземельних, але після війни. Багато
робилося для розвитку системи народної
освіти. Особливого значення набули питання
про об'єднання всіх українських земель
в єдину державу.1 грудня 1918 р. у Фастові
уряд ЗУНР і Директорія уклали попередній
договір про об'єднання УНР і ЗУНР. 3 січня
1919 р. у Станіславі УНРада урочисто це
підтвердила. 22 січня 1919 р. у Києві було
проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР, за яким
вперше була реалізована ідея соборності
українських земель. ЗУНР зберігала повну
автономію.Актуальним було питання про
утворення армії ЗУНР, яка дістала назву
Українська Галицька Армія і на весну
1919 р. налічувала до 100 тисяч чоловік. Вже
1 листопада 1918 р. у Львові почалися бої
між польськими і українськими військами.
Через три тижні українці залишили Львів,
поляки зайняли частину Галичини. Визначилася
смуга фронту впродовж якої велися запеклі
бої. З листопада 1918 по липень 1919 рр. тривала
українсько - польська війна, весь час
існування ЗУНР. До весни 1919 р. перевага
була на боці УГА, але помилки і відсутність
досвідчених кадрів не дали скористатися
цим. Бойові дії велися з перемінним успіхом.
Перелом стався навесні 1919 р. У квітні
1919 р. до Галичини з Франції прибула армія
генерала Галлера. Співвідношення сил
різко змінилося. УГА змушена була відступати
до Збруча, східного кордону ЗУНР.На травень
- червень 1919 р. становище ЗУНР стало майже
катастрофічним. ЗУНР перебувала у міжнародний
ізоляції, бо країни Антанти підтримували
Польщу. 25 червня 1919 р. вони визнали її
право на окупацію Східної Галичини, але
доля її визначилася пізніше. За таких
умов керівництво ЗУНР пішло на рішучі
дії. Є. Петрушевича визнали диктатором,
передавши йому виконавчу, законодавчу
і контрольну владу. 7 - 28 червня 1919 р. УГА
здійснила наступальну операцію проти
поляків, яка дістала назву Чортківська
офензива. 25 тисяч бійців УГА прорвали
фронт і примусили відступати 100 тисяч
поляків. Патріотичне піднесення покликало
десятки тисяч добровольців, але не вистачало
спорядження і боєприпасів. Не маючи надійної
бази, тилів, резервів, наступ УГА захлинувся.
Наприкінці червня 1919 р. поляки перейшли
в контрнаступ. 16 -18 липня 1919 р. УГА перейшла
Збруч і польські війська повністю окопували
територію ЗУНР. ЗУНР припинила існування,
хоча її державні інститути продовжували
діяти в еміграції до 1923 р.Розпад Австро
- Угорщини сприяв активізації державотворчих
процесів і в Північній Буковині. Наприкінці
жовтня 1918 р. у Чернівцях утворився Крайовий
комітет на чолі О. Попович з орієнтацією
на ЗУНР. Румуни створили Національну
раду. Визначилося протистояння двох політичних
сил. 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське
народне віче за участі 40 тисяч чоловік
схвалило рішення про "прилучення австрійської
частини українських земель до України".
6 листопада 1918 р. влада в краї перейшла
до Крайового комітету, але вже 11 листопада
1918 р. за згодою Антанти війська Румунії
захопили Чернівці, а скоро і всю Північну
Буковину, яку 18 грудня 1918 р. офіційно було
включено до складу Румунії. Було встановлено
жорстокий окупаційний режим. Політика
національного і соціального гноблення
викликала опір. Відбувалися страйки,
мітинги, демонстрації. Найбільшим виступом
23 січня - 1 лютого 1919 р. стало Хотинське
збройне повстання, яке було жорстоке
придушене. Терором та репресіями Румунія
закріпила свою владу в Північній Буковині.З
розпадом Австро - Угорщини Закарпаття
залишилося у складі Угорщини. Тут визначилася
складна політична ситуація. У листопаді
1918 р. утворилося кілька організацій:Рада
рутенів Мад'ярії, з орієнтацією на Угорщину;
Карпато - руська центральна рада та Американська
народна рада русинів, з орієнтацією на
Чехословаччину; Мармароська народна
рада, з орієнтацією на УНР і ЗУНР. Але
поширеними були настрої про об'єднання
українських земель. 21 січня 1919 р. у місті
Хуст Народні збори з 420 представників
від 175 міських і сільських громад та 1500
чоловік без мандатів ухвалили рішення
про об'єднання Закарпаття з іншими українськими
землями в єдину державу.Проте на процеси
в Закарпатті відчутно впливали зовнішні
чинники. У січні 1919 р. з дозволу Антанти
війська Чехословаччини і Румунії окупували
частину краю. 21 березня 1919 р. в Угорщині
було проголошено Радянську Республіку,
яка проіснувала 133 дня. У наступні дні
на неокупованій території Закарпаття
теж було встановлено Радянську владу,
яка існувала 40 днів, до початку травня
1919 р. У березні - травні 1919 р. в результаті
наступу чехословацьких та румунських
військ, Радянська влада в Закарпатті
була повалена. За Сен-Жерменським (10 вересня
1919 р.) і Тріанонським (4 червня 1920 р.) договорами
Закарпаття відходило до Чехословаччини.
Також Сен-Жерменський договір визнав
приналежність Північної Буковини до
Румунії.
28. Внутрішня та зовнішня
політика Директорії
В ніч з 13 на 14 листопада 1918 р.
діячі УНС створили Директорію, як орган
керівництва повстанням проти гетьмана,
у складі 5 чоловік: Винниченко (голова),
а також Петлюра, Андрієвський, Макаренко,
Швець, які представляли основні партії
УНС. Після повалення гетьманату 19 грудня
1918 р. Директорія урочисто в'їхала до Києва.
Було відновлено УНР. Перший уряд Директорії
очолив Чехівський (член УСДРП).Діяльність
Директорії та її уряду почалася у дуже
складній ситуації. Вже в листопаді 1918
р. почалася окупація військами Антанти
Півдня України. 60 тисяч французьких, англійських,
польських, сербських, грецьких та інших
військ і кілька десятків військових кораблів
зайняли майже всі чорноморські порти,
надаючи при цьому всіляку підтримку білогвардійцям.
Окупація Півдня України військами Антанти
тривала до березня - квітня 1919 р., коли
вони були вибиті Червоною Армією. У листопаді
- грудні 1918 р. в Україну розпочався наступ
радянських військ, і вдруге затвердження
радянської влади. На Волині активно діяли
поляки, а в Донбасі - білогвардійці, армія
Денікіна.Тобто, зовнішньополітичне становище
Директорії виявилося вкрай несприятливим,
що значно ускладнило її діяльність, бо
вже скоро визначилася внутрішня слабкість
режиму Директорії. Сприяла цьому в значній
мірі відсутність єдності в самій Директорії,
серед членів якої визначалося два спрямування:
одне представлене Винниченком, який виступав
за радикальні соціальні перетворення,
за встановлення в Україні радянської
влади, але в національній формі, та досягнення
угоди з більшовиками. Друге представляв
Петлюра, який виступав за створення міцної
армії і державного апарату, проти радикальних
соціальних експериментів та за встановлення
союзу з країнами Антанти. Така ситуація
визначила непослідовність, нерішучість
і половинчатість Директорії в проведенні
внутрішньої політики, особливо в соціальних
перетвореннях, чого чекали трудящі маси.
Спроби вирішення Директорією аграрного
та інших соціальних питань не задовольняли
селян і робітників, і вона не змогла забезпечити
собі їхньої підтримки. Тим більше, що
на місцях виявила себе „отаманщина",
стихійна діяльність отаманів - командирів
військових частин Директорії, яка не
спроможна була їх контролювати. „Отаманщина"
по суті стала організаційною формою,
в якій виявилася політична активність
селянства.У сфері державного будівництва
Директорія закликала до створення трудових
рад - представницьких органів трудового
селянства, інтелігенції та робітників,
тобто тих, хто власною працею здобував
собі засоби до існування. Наприкінці
січня 1919 р. у Києві Директорією було скликано
Трудовий Конгрес, як вищий представницький
орган трудових мас українського народу.
Закінчити роботу він не зміг з-за наступу
на Київ радянських військ, але уповноважив
Директорію бути вищим органом влади українського
народу.На початку 1919 р. становище Директорії
різко погіршується із-за успішного наступу
радянських військ, ефективно протидіяти
якому війська УНР не могли. Армія Директорії
після повалення гетьманату скоротилася
з 100 тисяч до 20 тисяч, селянство вичікувало
або пішло в „отаманщину". Щоб зупинити
більшовиків Директорія, як і Центральна
Рада рік тому, шукає підтримки ззовні,
від країн Антанти. У середині січня 1919
р. з командуванням окупаційних військ
була досягнута угода, за якою Директорія
фактично визнала над УНР протекторат
Франції, під контроль якої повинні були
перейти фінанси, залізниці та ін. На вимогу
країн Антанти відбулися зміни в самій
Директорії. Винниченко і Чехівський залишили
свої посади. З лютого 1919 р. головою Директорії
став Петлюра.Ще в середині січня 1919 р.
Директорія відкрито оголошує війну Радянській
Росії, але терпить в ній поразку. На початку
лютого 1919 р. радянські війська зайняли
Київ, а на квітень 1919 р. майже всю Україну,
вигнавши з Півдня війська Антанти. Директорія
та її уряд переміщуються з Києва до Вінниці,
Проскурова, Рівного, Станіслава. Уряди
Директорії в наступні місяці 1919-1920 рр.
після Чехівського очолюють: С. Остаппенко,
Б. Мартос, І. Мазепа, В. Пилипенко.На травень
- червень 1919 р. становище Директорії стає
катастрофічним, вона на грані поразки
від Червоної Армії, але антибільшовицькі
селянські повстання та наступ Денікіна
врятували її. У другій половині липня
1919 р. війська Директорії об'єдналися з
УГА, яка 16-17 липня 1919 р. перейшла Збруч
після ліквідації поляками ЗУНР, а в серпні
1919 р. об'єднані українські війська починають
успішний наступ проти радянських військ,
які в цей час терплять поразку від військ
Денікіна. 30 серпня 1919 р. українські війська,
переважно галичани, зайняли Київ, але
наступного дня змушені були його залишити
під тиском денікінських військ.
На цей час радянська влада
в Україні була ліквідована, а більшість
українських земель окупована військами
Денікіна. Білогвардійці негативно ставилися
до Директорії та УНР, бо виступали за
єдину неподільну Росію, тому у вересні
1919 р. війська Денікіна починають війну
з військами Директорії, які терплять
поразку. Становище українських військ
було дуже важким. Нестача або відсутність
самого необхідного, відсутність підтримки
ззовні, бо Антанта підтримувала Денікіна.
Восени 1919 р. почалися ранні заморозки,
епідемія тифу, до цього ж відсутність
найнеобхіднішого. У жовтні - листопаді
1919 р. українські війська опинилися в так
званому „трикутнику смерті", затиснуті
між трьома силами: денікінцями, Червоною
Армією та поляками. 5 листопада 1919 р. УГА
перейшла на бік Денікіна, але галичани
оговорили не воювати проти військ Директорії.
На цей час Директорія остаточно розпалася.
В її складі залишився тільки Петлюра,
який перебрав на себе всі повноваження
і поїхав до Варшави. Залишки військ Директорії
(кілька тисяч) у грудні 1919 - травні 1920 рр.
здійснили „Зимовий похід" по тилам
денікінців та Червоної Армії, по суті,
партизанський рейд.
3. На цей час в Україні втретє
була встановлена радянська влада. На
початку 1920 р. були розбиті війська Денікіна,
їхні залишки закріпилися в Криму. Навесні
1920 р. визначилася загроза війни між Польщею
та Радянською Росією. В такій ситуації
Петлюра (Директорія) шукає союзу з Польщею.
21 і 24 квітня 1920 р. Петлюра і керівники
Польщі укладають Варшавський договір,
за яким Польща визнавала УНР і Директорію,
як найвищу владу в УНР, взамін до Польщі
відходили Східна Галичина, Західна Волинь,
Полісся та інші українські землі із населенням
5,2 млн. чоловік і гарантувалося землеволодіння
польських поміщиків на Правобережжі.
Тобто цей договір не рівноправний і викликав
протести більшості українських політиків.25
квітня 1920 р. почалася радянсько-польська
війна. 6 травня 1920 р. польські і українські
війська зайняли Київ, але через кілька
днів наступ було зупинено. Наприкінці
травня 1920 р. Червона Армія почала успішний
контрнаступ, який тривав до середини
серпня 1920 р. Радянські війська дійшли
до Львова і Варшави. Польща опинилася
на грані поразки, але величезна допомога
країн Антанти, патріотичне піднесення
в Польщі та помилки радянського командування
врятували її. 17 серпня 1920 р. польські війська
перейшли в контрнаступ. Радянські війська
зазнали сильної поразки. Фронт стабілізувався
в Західній Білорусі і Західній Україні,
звідки й почалася війна. 12 жовтня 1920 р.
Радянська Росія і Польща уклали перемир'я,
а 18 березня 1921 р. підписали Ризький мирний
договір, за яким до Польщі відійшли Західна
Волинь, Західне Полісся, Холмщина та інші
землі.Війська УНР (35 тисяч чоловік) намагалися
самостійно продовжувати війну, але в
листопаді 1920 р. вони остаточно були розгромлені
Червоною Армією. Їх залишки відступили
до Польщі, де були інтерновані. Подальша
діяльність державних органів УНР (Президента,
уряду та ін.) продовжувалася в еміграції
до 1992р.