Шпаргалка по "Истории Украины"

Найважливішим чинником піднесення національної самосвідомості, потужним рушієм етнічного розвитку на новому історичному етапі виступала  українська мова. З'являються перші  книги рідною мовою, зокрема Пересопницьке  Євангеліє (1556— 1561 рр.). Українська мова набула такої ваги, що за рішенням Люблінського сейму 1569 р. нею стали користатися навіть у польському діловодстві.

Розвиткові української  мови і культури значною мірою  сприяло книгодрукування. У 1561 р. в  маєтку Г. Хоткевича І. Федоров і П. Мстиславець заснували першу друкарню, яка видала Псалтир та Часослов. У 1573 р., переїхавши до Львова, І. Федоров друкує «Апостола», а пізніше — повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Згодом друкарні створюються в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Рогатині. Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври.

У другій половині XVI ст. зароджується нова українська література, яка починалася з антикатолицької, антиуніатської полеміки. Г. Смотрицький  написав у 1587 р. перший полемічний твір — «Ключ до царства небесного». В свою чергу єзуїт П. Скарга у книзі «На захист Берестейської унії» (1597 р.) виступав за об'єднання церков. Видатним православним полемістом був острозький шляхтич М. Броневський, автор «Апокрисису» (1597 р.).

Важливу роль у формуванні національної культури грала усна народна  творчість, яка відбивала найважливіші події у житті українського народу, передусім боротьбу проти турків і татар. Постає новий жанр — героїчний  епос (думи, історичні пісні). Серед  них — «Втеча трьох братів з Азова», «Плач невільника», «Самійло Кішка». Розвивається літописання, створюються Острозький, Густинський літописи.

Велика увага в цей  період приділялася освіті. В 70-х  роках XVI ст. засновується Острозька  академія, де вивчалися діалектика, астрономія, грецька й латинська мови. Першим ректором академії був Г. Смотрицький.

Видатну роль у поширенні  освіти відігравали братства, які  об'єднували при церквах православне  населення міст. Перше братство виникло  у Львові 1586 року. Впливовим було й Київське братство. Поступово такі організації створюються і в інших містах України. Існували вони на внески їхніх членів і добровільні пожертви. Братства виступали проти покатоличення українського народу, проти засилля духовенства у суспільному та культурному житті.

Братські школи існували в Галичині, на Волині, Поліссі. Провідною  була Київська братська школа, опікувана  самим гетьманом П. Сагайдачним. У 1632 р. вона об'єдналася з Лаврською  школою і стала називатися Києво-Могилянською колегією, яка за рівнем викладання наближалася до західноєвропейських університетів.

В Острозькій і Львівській братських школах у другій половині XVI ст. виникає шкільний театр. Вистави  відбувалися у вигляді декламацій та діалогів. Популярним був і театр  ляльок — вертеп.

Новий етап у розвитку української музики позначений поширенням хорового співу, народних історичних дум. Виникають перші музичні товариства.

В архітектурі та живописі самобутній український стиль зазнає впливу Відродження. Будується багато фортець і замків, церков і монастирів, які прикрашаються іконами, скульптурою, різьбленням по каменю й дереву. Розвиваються ремесла — ювелірне, ковальське, гончарне.

Після тривалого занепаду Київ знову стає культурним центром  українських земель, і їхній розвиток набуває характеру національного відродження.

26.

По-перше, відбувається різке посилення феодально-кріпосного гніту на українських землях. Так званий період "золотого спокою" після 1638 р. дав шляхті впевненість у своїй силі. Панщина дуже часто сягає 4-5 днів на тиждень.  Досить поширеним явищем серед магнатів була здача своїх земель у користування євреям-орендарям. Останні намагались за період оренди вижати з маєтку максимум прибутку, доводячи панщину і повинності до межі можливого.

По-друге, продовжують загострюватись релігійні і національні стосунки, утиски православної віри існували повсюдно, незважаючи на офіційні гарантії 1632р.

По-третє, скасування так званою "Ординацією" значної частини козацьких привілеїв викликало як серед реєстрових, так і нереєстрових козаків гостре невдоволення. Вони тільки чекали слушної нагоди, аби знову вступити в боротьбу за свої вольності, які були ними втрачені в 1638 р.

Українська феодальна  верхівка не могла стати на чолі національно-визвольної боротьби, оскільки на той час її більшість була вже полонізована. Тому керівна роль у визвольній війні належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва були основною рушійною силою повстання. Разом з козаками активну участь у боротьбі брали селяни та міщани, нижчі верстви духовенства.

Важливе значення мало уміле керівництво повстанням з боку Богдана Хмельницького. Талант видатного політичного діяча поєднувався в ньому  із неабиякими полководськими здібностями. Навколо Хмельницького об'єдналися всі здатні до опору сили українського народу.

Визвольну війну українського народу, яку часто називають Хмельниччиною, доцільно розглядати поетапно. Перший етап війни - 1648 рік, рік найбільших успіхів і найбільшого розмаху повстання. Другий етап - 1649-1653 рр., коли точилась напружена боротьба між ворогуючими сторонами з перемінним успіхом. Третій етап -1654-1655 рр. - війна України проти Польщі  в союзі з Росією. Переможному завершенню війни стало на перешкоді перемир’я Росії та Польщі 1656 року. Четвертий етап війни -1656-1657 рр., союз України з Семигородським князівством і спільні дії козаків з шведською армією.

Вже на самому початку 1648 р. Хмельницький заручився підтримкою кримських татар, які компенсували в його повстанському війську  слабкі козацької кінноти. Він також  добився відразу ж переходу на свій бік реєстрового козацтва, яке поляки намагались використати для придушення повстання. відміну від своїх попередників, ватажків повстань20-30-х років, Хмельницькій з самого початку захопив ініціативу у військових діях в свої руки і дотримувався наступальної такт.

27. ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР  1649

— мирний договір, укладений 8(18).VIII 1649 у ході Нац.-визв. війни укр. народу між гетьманом Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої у м. Зборові (тепер Терноп. обл.). Завершив воєнні дії 1649, під час яких козац.-сел. військо завдало поразки польс. армії, зокрема у Зборівській битві. Згідно з угодою зберігалися вольності Війська Запорізького. Козац. реєстр збільшувався до 40 тис. чол. Під управління гетьм. адміністрації переходили Київ., Брацл. і Черніг. воєводства; цю територію мали покинути польс. війська. Всі посади у названих воєводствах могли заступати тільки укр. шляхтичі правосл. віри. Євреям та єзуїтам заборонялося проживати у вказаних воєводствах. Київ, митрополитові надавалося місце в польс. сенаті. Чигирин переходив у володіння гетьмана. Водночас втрачалася територія ряду полків — Зв'ягельського, Любартівського, Миропільського, Остропільського, Барського та ін. (Волинь і Поділля). Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщани були змушені виконувати повинності. Вирішення питання про ліквідацію уніат, церкви в Україні покладалося на польс. сейм. Мало бути проголошено і заг. амністію учасникам козац. повстання. У січні 1650 польс. сейм формально затвердив умови 3. д. 1649. Уперше в історії укр.-польс. відносин у 14—17 ст. польс. уряд визнав статус автономії частини укр. земель, що перебували у складі Речі Посполитої. На цій території зберігалися створені в ході війни політ, устрій, адм.-тер. поділ (полково-сотенний), козац. суд, 40-тисячна нац. армія (реєстрові козаки) тощо. Підрозділам польс.-лит. армії заборонялося прибувати сюди і розташовуватися на постій. Б. Хмельницький розглядав 3. д. 1649 як тимчасовий і намагався фактично творити нову держ. організацію на тер. козацької України, незважаючи на форм, умови і використовуючи ті права, які давали йому статті 3. д. 1649. Фактично виникла укр. козацька д-ва під назвою «Військо Запорізьке». Значну частину цих здобутків було зведено нанівець Білоцерківським договором 1651.

28. БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (18–20 червня 1651) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, в якій українська армія зазнала поразки.

Після укладення Зборівської угоди 1649 р. відносини між козацькою Україною і Польщею залишалися вкрай напруженими. Збирання нових великих військ Польщею на кордоні зГетьманщиною, молдовські походи Б.Хмельницького, небажання селянства коритися панству робили неминучим відновлення великої війни козацької України і Польщі. Дипломатичні успіхи українського гетьмана і його активність у розбудові потужної армії нарощували стурбованість в Польщі і консолідували її еліту. На сеймі у грудні 1650 р. польський король закликав до збройної боротьби проти Б.Хмельницького. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано спочатку район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.

Прологом до війни стали бої  загонів брацлавського полковника Д.Нечая і польного гетьмана М.Калиновського у прикордонній смузі за містечка Красне і Мурафу (лютий 1651 р.). Козацькі загони були розгромлені, загинув і Д.Нечай. І.Богун був обложений у Вінниці. Сюди від Білої Церкви було направлено 4 козацьких полки, які завдали удару війську М.Калиновського і переслідували його до Кам'янця-Подільського і далі до Сокаля.

З Білої Церкви армія Хмельницького  рушила окремими маршрутами у район  Старокостянтинова. Хмельницький прагнув виманити на себе королівську армію і під час її пересування раптово атакувати. Намагаючись вдало перехопити польське військо, він іде до Зборова. Проте король Ян ІІ Казимир не пішов звичайним шляхом на Зборів, а з-під Сокаля повернув у напрямі на Дубно. Тоді Хмельницький повернувся до Збаража і нарешті зупинився на шляху до Вишнівця у Колодному (10 км північніше Збаража). Сюди ж після довгих затримок прибув і хан Іслам- Гірей ІІІ . Загальна чисельність "доброго" (кадрового, регулярного) козацького війська становила 60–70 тис. чол. при 100–130 гарматах. Також тут було біля 170 тис. селян-повстанців, не менше 20 тис. татар і 5 тис. турків.

У польському таборі під Сокалем  було зосереджено 70 тис. чол., з них 40 тис. посполитого рушення, 12 тис. піхотинців і драгунів, а також біля 200 тис. обозної челяді. Це було найбільше  військо, яке будь-коли вдавалося  зібрати польському урядові. Затримка хана перешкодила Хмельницькому піймати королівську армію на марші і дозволила королівській армії зайняти вигідні позиції під Берестечком . Воно розташувалося в досить вигідному місці на замкнутій з трьох боків місцевості над р. Стир, під самим Берестечком. Позиції польської армії були прикриті з тилу і лівого флангу рікою Стир, а рівне поле поперед табору давало змогу реалізувати переваги польської кінноти.

18(28) червня у район розташування польської армії підійшли окремі загони татар і козаків, тоді ж і зав'язали перші сутички. 19 червня атака татарської кінноти при підтримці козацької піхоти привела до розгрому правого крила польського війська. Одночасно в бою полягло багато татар. Загинули, зокрема, члени ханської рідні, перекопський мурза Тугай-бей . Наступного дня, 20 червня, хан звернувся до Б.Хмельницького з вимогою у наступні 2 дні, враховуючи настання мусульманського свята – байрама, проводити бій з мінімальним залученням татар.

Зранку 20 червня король Ян Казимир  вивів свої війська з табору, одночасно  наказавши спалити мости через  р. Стир, знімаючи можливість некерованого відступу свого війська. Хмельницький під прикриттям туману зранку розташував свої сили таким чином: праве крило і центр зайняли українці, ліве крило – татари. Козацька армія вийшла на поле бою 10-рядним табором з возів. Зупинившись, козаки негайно почали укріплювати табір. Український табір зупинився занадто близько від польських бойових порядків, бо стати далі заважала з тилу заболочена Пляшівка; таке його розташування позбавило українське військо маневровості, особливо на правому його фланзі, де зосередилася козацька піхота. Сюди був затруднений шлях підходу татарської кінноти, а остання, в свою чергу позбавилася мушкетно-артилерійської підтримки козаків. До недоліків розташування військ слід віднести і те, що командні пункти Хмельницького і Іслам-Гірея опинилися в зоні вогню ворожої артилерії. Бойовий стрій обох армій, розташованих одна проти одної, простягнувся на 7–8 км. Іслам-Гірей займав пагорб, який був навпроти правого флангу польського війська. Битва довго не розпочиналася, і тоді Я.Вишневецький (лівий фланг польської армії) з дозволу короля біля 3-ї години дня атакував правий фланг української армії. Йому вдалося розірвати частково не завершені українські укріплення, але козацька піхота при підтримці татарської кінноти перейшла у контратаку і почала громити лівий фланг польського війська. Розвинути успіх не вдалося: хоч хан і кинув на допомогу додаткові сили татарської кінноти, але вона через зайнятість поля бою військами, обстріл з боку поляків і заболоченість тилу української армії не змогла вийти на правий фланг української армії і повернулася назад. Можливість почати розгром польської армії була втрачена.

Пересвідчившись, що атака  на козацьке військо успіху не принесе, король розпочав головними силами наступ на пагорб, зайнятий татарами. Хана, його оточення і все військо охопив жах, і вони почали рятуватися втечею. Б.Хмельницький, доручивши командування військом Ф.Джалалію, разом з І.Виговським і невеликим загоном кинувся за ханом, аби умовити його повернутися на поле бою. Без підтримки татарської кінноти українська армія була приречена на поразку. Козацький табір перемістився до берега Пляшівки і був обложений ворогом. Залишившись без гетьмана, обложені протягом 10 днів під керівництвом полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали атаки поляків.

Врешті керівництво  відступом було доручене І.Богуну. Під  його керівництвом були збудовані три  переправи через Пляшівку і навколишні болота. В ніч на 30 червня (10 липня) розпочалася переправа. Не вдалося  уникнути паніки серед мас непоінформованих повстанців, але все ж вдалося зібрати 20-тисячний корпус кінноти, який організовано прикривав відступ. В ар'єргарді йшов 2- тисячний загін готових на смерть козаків. А в самому таборі залишився загін з 300 козаків, який був повністю знищений у бою. Козакам удалося вивезти майже всю артилерію і порох. В цей день загинуло від 4 до 8 тис. повстанців, переважно внаслідок сум'яття на переправах. Всього ж під Берестечком загинуло близько 30 тис. козаків.

Хмельницький в цей  час з надзвичайною енергією збирав підкріплення. Під Білою Церквою було зібрано 50-тисячне військо і збудовано сильний воєнний табір. Козацька армія з-під Берестечка відступила сюди ж. Переслідуючи її, за нею послідувала польська армія чисельністю понад 50 тис. чол. До неї приєдналося військо литовського великого гетьмана Я.Радзивілла, яке перед цим вступило на Україну з півночі і, розбивши під Лоєвом корпус чернігівського полковника М.Небаби, оволоділо Києвом. Після затяжних боїв під Білою Церквою 18 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду.

29. Переяславська Рада 8 січня 1654 року

1 жовтня 1653 р. Земський  Собор у Москві прийняв рішення,  щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли при були до Переяслава.

8 січня 1654 р. в Переяславі  відбулася генеральна військова  рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.