Системи соціального етикету в Російській Імперії

В Росії існувало строго певне старшинство орденів і їх ступенів, причому старший орден не можна було отримати до молодшого. Єдиним винятком був орден св. Георгія, який давався незалежно від наявності інших орденів, його відсутність теж не служило перешкодою для нагородження вищими орденами [1, с. 167-168].

Порядок нагородження був наступним: Анни 4-го ступеня (тільки для офіцерів), Станіслава 3-го ступеня, Анни 3-го ступеня, Станіслава 2-го ступеня, Анни 2-го ступеня, Володимира 4-го ступеня, Володимира 3-й ступеня, Станіслава 1-го ступеня, Анни 1-го ступеня, Володимира 2-го ступеня, Білого Орла, Олександра Невського, Володимира 1-го ступеня, Андрія Первозванного. При наявності старшого ступеня ордена молодший, як правило, не носився; найчастіше (не в урочистих випадках) носився тільки старший орден. Ступеня різних орденів розрізнялися також місцем носіння: знаки нижчих ступенів носилися на грудях, другі ступеня Станіслава і Анни і третя і друга Георгія та Володимира - на шиї; до орденів Георгія та Володимира 2-го ступеня і до перших ступеням інших орденів покладалися також зірки. Перші ступені всіх орденів носилися на широкій стрічці через плече, а орден Андрія Первозванного - на ланцюзі на шиї.

Ордена могли мати додаткові прикраси. Так, в різний час ордена, якими нагороджувалися за бойові заслуги, могли прикрашатися мечами; орденська стрічка могла мати бант (Володимир з мечами; Анна з бантом і т.п.). В цьому випадку нижча ступінь ордена могла не зніматися при наявності вищої. Один час на анненських хрестах поміщалася імператорська корона як показник підвищення ступеня [5, с. 118].

Орденами могли нагороджуватися лише офіцери та чиновники. Навіть купців за заслуги нагороджували НЕ орденами, а медалями. З кінця XVIII в. ордена стали отримувати і духовні особи, але рядові солдати і матроси не могли отримувати ордена. На вищі ступені орденів, окрім членів царського дому, які отримували найвищі ордени при народженні, могли розраховувати тільки генерали або чиновники генеральського рангу. Орден в Росії був не  відзнакою за особливі заслуги (крім Георгія та орденів «з мечами та бантами»), а просто покладеним черговим заохоченням по службі.

Разом з тим існували й нагороди для нижніх чинів і купців, селян і міщан. Для солдатів і унтер-офіцерів був в 1807 р засновано Відзнаку Військового ордена, що носився на Георгіївській стрічці. Він був зроблений за зразком ордена св. Георгія, але не був покритий білою емаллю. Тому його часто називали солдатським Георгієм. Солдати, що одержали цю нагороду (георгіївські кавалери), користувалися пільгами під час служби (були, зокрема, звільнені від тілесного покарання) і при виході у відставку (отримували значну пенсію і включалися в стан почесних громадян). На практиці не всі ці пільги справді застосовувалися. Так, в 1820 р в лейб-гвардії Семенівського полку спалахнуло повстання, однією з причин якого було те, що командир полку полковник Шварц піддавав тілесному покаранню георгіївських кавалерів. У 1856 р Відзнака Військового ордена була розділена на чотири ступені. Хрести першого та другого ступенів виготовлялися з золота, а третій і четвертій - зі срібла; на стрічках першої та третього ступенів містився бант. Солдат, нагороджений усіма чотирма ступенями солдатського Георгія, іменувався повним Георгіївським кавалером, а чотири ступеня ордена складали «повний бант». Цей орден (хоча офіційно він вважався не орденом, а лише відзнакою) давався тільки за особисту хоробрість; найчастіше він присуджувався самому хороброму солдату роти за вибором самих солдатів. Багато з георгіївських кавалерів згодом стали видними воєначальниками (маршали Г. К. Жуков, К.К.Рокоссовский та ін.) [1, с. 208].

З інших нагород дореволюційної Росії треба відзначити «пряжку за сумлінну службу»: чотирикутна колодка, обтягнута чорно-червоною Володимирською стрічкою з накладеними на неї римськими цифрами прослуженного терміну. Офіцери могли також одержувати нагородну зброю з зображенням ордена, із золотим ефесом (золота шабля за хоробрість).

Існувало також багато медалей. Вони не мали особливого забарвлення стрічок, і їх належало носити на стрічці того чи іншого ордена. Деякі були нагородами для осіб непривілейованих станів («За старанність»). Більш високою нагородою вважалися медалі, призначені для носіння на шиї. Ними часто нагороджували багатих купців за службу в міському самоврядуванні.

Іншим видом нагородних медалей були медалі за участь в тій чи іншій бойової операції, які отримували всі її учасники. Ці нагороди з'явилися ще в XVIII в. Згадаймо, що Ленський, відвідавши могилу батька Ольги і Тетяни бригадира Дмитра Ларіна, згадував: «Как часто в детстве я играл его очаковской медалью!» [4, с. 256].

Існували й ювілейні медалі. Вони не були нагородними, і все що мали на них право могли їх просто купити [3, с. 467].

ВИСНОВКИ

Отже, соціальні відносини, як правило, оформляються певними системами соціального етикету: званнями, чинами, нагородами, титулами, знаками відмінності і т.п. Певне звання або титул зазвичай вказує на місце його носія в суспільній ієрархії, на заслуги перед державою або правлячим класом. Особливий одяг, часто формений з відзнаками, знаки нагород і т.п. дають можливість визначити за зовнішнім виглядом носія звання, особа, нагороджена орденом або медаллю і т. д. Створення і розвиток цих систем безпосередньо пов'язано з еволюцією соціально-політичного ладу і є тому невід'ємною складовою частиною історичного процесу. Водночас знання систем соціального етикету має прикладне значення. Історик, для того щоб зрозуміти історичне джерело (а часто і науковий твір), повинен знати, чим стольник відрізняється від боярина чи окольничого, ким був колезький секретар або секунд-майор, чи високою є нагородою була «Анна на шиї». Нарешті, вивчення форменого одягу та нагородних знаків на портретах (живописних, графічних, фотографічних) дає можливість уточнити датування зображення, а часто і впізнати з великою часткою ймовірності особистість портретованого. Саме вивчення особливостей військової форми послужило І.Л.Андронікову однією з підстав для того, щоб встановити, що на портреті невідомого офіцера зображений М.Ю.Лермонтов.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Аксенов А. И. Генеалогия / А. И. Аксенов // Вопросы истории. - 1972. - № 10.-С. 207-211.
2. Введение в специальные исторические дисшшлины. - М., 1990. - 290 с.
3. Антонов Б. И. Императорские ордена в Санкт-Петербурге. - СПб., Глагол, - 2003. - 658с.
4. Корелин А. П. Дворянство в пореформенной России. 1861-1904 гг.: Состав, численность, корпоративная организация. - М.: Наука, - 1979. - 304с.
5. Шепелев Л.Е. Титулы, мундиры, ордена в Российской империи, - М.: Наука, - 1991г. - 224с.
6. Кобрин В.Б. Материалы генеалогии княжеско-боярской аристократии ХV-ХVI вв. М., 1995. - 184 с.
7. Медушевская О.М. О проблемах генеалогии // Советские архивы. № 6, 1989. С. 25-34.