Стан освіти і виховання в Україні у 60 — 80-ті роки

Психолого-педагогічні особливості  засвоєння дошкільниками двох мов  — української та російської досліджувала Алла Богуш. Вона довела, що, забезпечуючи постійний педагогічний контроль над мовою дітей та навчаючи їх зіставляти схоже і відмінне в споріднених мовах, можна успішно формувати у дошкільнят навички самоконтролю мовлення і тим самим сприяти успішному опануванню двох мов. Питанням засвоєння дошкільниками рідної мови присвячені подальші праці та дослідження, виконані під її керівництвом учнями та послідовниками. Численні публікації цієї школи використані у програмах виховання дошкільників.

Едуард Вільчковський, його учні й послідовники опрацювали систему фізичної культури дітей раннього та дошкільного віку, завдання, засоби й методи; розробили методику навчання дітей різних вікових груп вправ з гімнастики та рухливих ігор; підготували рекомендації щодо формування правильної постави, загартування й профілактики плоскостопості. Вийшли посібники Едуарда Вільчковського «Фізичне виховання дошкільників» (1974), Таїсії Дмитренко «Теорія і методика фізичного виховання дітей раннього і дошкільного віку» (1973). Перевидано посібник Марії Шейко «Рухливі ігри дошкільників» (1973).

Відгукуючись на потреби  працівників нового типу закладів —  ясла садок, зміст та організаційні  форми виховання дітей до трьох  років вивчала Ірина Баскіна. Галина Лоза розробила рекомендації щодо раціональної роботи обслуговуючого персоналу групи. Видала методичні посібники «Книга для читання в дитячому садку» (1971), «Використання іграшки у вихованні дітей раннього віку» (1973), «Альбом для розвитку мови дітей раннього віку» (1975).

Позитивний вплив на розвиток дошкільного виховання в Україні  справили наукові дослідження Катерини Щербакової та її учнів з питань гри, математичного та мовленнєвого розвитку дітей.

Наукові напрацювання Тамари Поніманської і виконані під її керівництвом дослідження сприяли систематизації наукових надбань в Україні та в цілому в СРСР.

Результати наукових досліджень, суспільні потреби та розуміння  фахового розвитку малят в дошкільні  роки стимулювали розвиток системи  дошкільного виховання як початкової лапки освіти.

Суспільне дошкільне виховання  неухильно зростає, як змістовно, так  і організаційно. Програмні документи  дошкілля все більше наближаються до шкільних програм. Науковці і практики, розвиваючи дошкільну педагогіку як самодостатню галузь, водночас постійно орієнтувались на наступний, обов'язковий в житті дитини соціум — школу. Було чимало спроб у наукових дослідженнях і в практичній роботі розв'язати проблему наступності між дошкіллям і школою. На державному рівні цю проблему мала вирішити постанова Ради Міністрів СРСР «Про подальше поліпшення суспільного дошкільного виховання і підготовку дітей до навчання у школі» (1984). Згідно з постановою частина дітей шестирічного віку стала відвідувати школи, частина — дошкільні заклади. Відповідні програми та впровадження ігрових методик у школу, а дидактичних — у дошкілля певною мірою розв'язували проблему наступності. На заваді стали психологічні та економічні причини, які не дозволили усім дошкільнятам шестирічного віку відвідувати або дошкільний заклад, або школу. Та й система дошкільного виховання обов'язкового навчання всіх дітей не передбачала.

Подальшим кроком у вирішенні  проблеми наступності стало затвердження МО УРСР типових штатів і положення  про порядок створення і організацію  роботи навчально-виховного закладу  «школа — дитячий садок». Під  одним дахом у віданні одного керівника функціонували класи  шестирічок та наступні шкільні. Це дещо поліпшило справу. Доречно зазначити, що всі спроби налагодити наступність стосувалися в основному навчання грамоти й математики, тобто вузької підготовки до школи. Щодо широкої розвивальної підготовки (фізичне, розумове, моральне, естетичне виховання), то її послідовніше здійснювали дошкільні заклади, починаючи з дітей раннього віку. Школа, як і раніше, не приділяла цьому достатньої уваги та й не могла надолужити за один рік те, що діти отримували кілька років у дошкільних закладах. На жаль, батьки не розуміли цього і переважно прагнули віддати шестирічних дітей до школи.

У зв'язку із залученням шестирічок до шкільного навчання виникає потреба у комплексних психолого-педагогічних дослідженнях. Доведено, що підготовка дітей до школи в дитячому садку не повинна зводитися до навчання елементів грамоти і формування початкових математичних понять. Вона ґрунтується на широкому розвиткові всіх духовних і фізичних сил дитини протягом дошкільного віку і передбачає не лише оволодіння певною сукупністю знань та навичок, а й позитивну налаштованість на школу; пізнавальне ставлення до навколишнього, з якого виростає прагнення вчитися; готовність працювати, докладаючи зусиль до виконання навчальних завдань і дотримання правил поведінки; здатність до дружніх стосунків з однолітками та багато іншого. Отже, всебічна підготовка до школи має на меті формування у дітей мотиваційної, розумової, емоційної та морально-вольової готовності до навчання. Результати досліджень у цьому напрямі викладені у книзі Віри Котирло «Підготовка дітей до школи в сім'ї» (1974) та в інших посібниках для вихователів дошкільних закладів.

Для забезпечення наступності  у здійсненні програмних вимог дитячого садка і школи опрацьовані  шляхи підвищення рівня мовленнєвого, математичного і загального розвитку дошкільнят у підготовчій до школи  групі. На основі цих матеріалів видано посібники Зої Лебедєвої та Ніни Савельєвої «Мовний і математичний розвиток у підготовці дітей до навчання в школі» (1971) та Валентини Бойко  і Зої Лебедєвої «Дидактичний матеріал з математики для роботи з дітьми до шкільного віку» ( 1975).

Результати проведених досліджень систематично обговорювалися на Всесоюзних та республіканських нарадах, висвітлювалися в журналах «Дошкільне виховання», «Дошкольное воспитание», в щорічному республіканському міжвідомчому збірнику «Дошкільна педаго гіка та психологія», в методичних листах Міністерства освіти УРСР, посібниках і тематичних збірниках.

Протягом 1960 — 1980 рр. в Україні  розроблено понад 40 методичних і наочних  посібників, опубліковано десятки статей, які допомогли педагогам у  практичній роботі, сприяли підвищенню їхньої фахової майстерності. Науковці використовували найрізноманітніші  форми впровадження результатів  досліджень у практику. Вони були активними  учасниками всіх республіканських науково-практичних конференцій, семінарів і нарад  дошкільних працівників, організованих  з ініціативи управління дошкільного  виховання МО УРСР, Республіканського  навчально-методичного кабінету дошкільного  виховання МО УРСР, Республіканської секції дошкільного виховання Педагогічного  товариства УРСР. Вчені систематично читали лекції та проводили практичні  заняття з працівниками дошкільних закладів у Центральному та обласних інститутах удосконалення вчителів.

Науково-дослідні інститути  педагогіки і психології УРСР, кафедри  педагогічних інститутів спільно з  відділами народної освіти, методистами, дошкільними працівниками спрямовували свої зусилля на розвиток педагогічної науки, піднесення її ролі в практиці дошкільного ви ховання.

Отже, у другій половині XX ст. дошкілля в Україні, як і в СРСР та в усьому світі, знаходить все більше розуміння. Воно задовольняє потреби матерів, котрі працюють, розвивається на науковій основі. Українське дошкілля посідає друге місце в Союзі після РРФСР. У 1987 р. на Виставці досягнень народного господарства СРСР «Народна освіта» було представлено 121 об'єкт передового педагогічного досвіду дошкільних працівників та результатів наукових досліджень. 4 з них удостоєно золотої медалі ВДНГ СРСР, 18 — срібної, 66 — бронзової. Серед срібних призерів були і провідні науковці України. Інші експоненти здобули дипломи учасника виставки різних ступенів.

У 60 — 80-ті роки партійні та державні інституції приділяли певну  увагу розвитку системи освіти, починаючи  з її вихідної ланки — дошкілля. Зміст навчально-виховної роботи формувався під впливом ідеологічних нашарувань, які розглядалися як патріотичне та інтернаціональне виховання.

Наукові дослідження спрямовувались на проектування розвитку дітей у  процесі навчання й виховання;визначення шляхів оволодіння новими навичками, уміннями, знаннями. Завдяки дослідженням вчених та доробку практиків внесено  зміни до змісту програм освітньо-виховної роботи в дошкільних закладах та в школах; вдосконалювались методи і прийоми здійснення програмних вимог щодо забезпечення наступності у виховній роботі з дітьми дошкільного віку та при переході їх до школи.