Історичні регіони України

Природно-історична  область — найбільш усталена одиниця, яку визначило її географічне середовище.Воно вплинуло на формування спільних рис у заняттях і культурі етноплемінних утворень. В Україні можна виділити 4 природно-історичні області: Полісся, Карпати, Рівнину та Степ. Кожна з областей поділяється на зони. Полісся — на Західне Волинське, Центральне Київське та Східне Чернігівське; Карпати — на Передкарпаття, Карпати і Закарпаття; Рівнина — на Лівобережжя Дніпра і Правобережжя; Степ — на Східний Донбас, Центральний Таврію і Західний Буджак.

Історично-етнографічний  регіон — це етнотериторіальне утворення в рамках усього етносу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім.

В Україні історично склалося пятнадцять історично-етнографічних регіонів: Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Галичина, Підкарпатська Україна, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина.                      

Середня Наддніпрянщина(Центральна Україна) —Лівобережжя і Правобережжя. Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців. Тут виростали значні центри торгівлі, міцніли міста, що особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури. Здавна ці терени України були густозаселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.

 

Галичина —включає Львівську, Івано-Франківську та більшість районів Терноп.обл. (слово «галич» виводять від кельтського «гал», що означає сіль).

вперше згадується у 1140 p

з 1144 р. цент Галицького князівства.

З 1199 р. — центр усього Галицько-Волинського  князівства. Наприкінці XIV ст. Галичину захопила Польща.

З 1772 р. під владою Австрії.

Наприкінці Першої світової війни тут було створено Західноукраїнську Народну Республіку, землі якої згодом окупували поляки.

У 1939 р. Галичина увійшла до складу СРСР, возз’єднавшись з основною частиною України.

 

Волинь —Волинську, Рівненську та частину Житомирської областей і північну територію Тернопільщини. Назва походить від давнього міста Волинь (Beлинь).

вперше згадується в літопису 1018 р.

 У 1199 р. після приєднання  Галицького князівства до Волинського  було сформовано Галицько-Волинське  князівство.

Наприкінці XVIII ст. Волинь відійшла до царської Росії. Після Першої світової війни Західна Волинь (без території сучасної Житомирщини) була загарбана Польщею.

У 1939 р. увійшла до складу СРСР.

 

Поділля як етнічна земля в історичних документах згадується під різними назвами. «Подол», що означало землі по долу між Південним Бугом і Дністром. Західні землі Поділля входили до складу Польщі і лише у 1939 р. були воззєднані з УРСР, утворивши Тернопільську область.

Культура не є однорідною, через постійні змінами кордонів регіону: ті землі, що постійно залишалися в складі Поділля, стали осередком подільської культури. Землі, що входили до складу Подільського краю лише деякий час, створили перехідні зони від типово подільської до волинської, карпатської, буковинської або ж наддніпрянської культур.

 

Полісся — північні області України, що межують з Білоруссю та Росією. Як самостійна земля Полісся відоме з XIV ст. і привязувалося переважно до Надприпятщини, що складала основу Турово-Пінського та Чернігівського князівств.

 

Сіверщина є своєрідною перехідною етнокультурною зоною від України до Росії, її населення формувалося здебільшого на антській основі, на стику міжплемінних обєднань сіверян та радимичів, зберігши давньословянську традиційно-побутову культуру. Термін є похідним від «сівер» (сіверяни) — назви східнослов'янської діалектно-етнографічної групи дніпровського лівобережжя (VIII–XII ст.).

охоплює всі етнографічні землі племені сіверян.Частина нині належить Російській федерації

Слобожанщина Слобідська Україна —регіон, що утворився в XVII ст. на території так званого Дикого поля, на прикордонні Росії, Речі Посполитої і Кримського ханства. Назва походить від населених пунктів — слобід, які засновували переселенці з інших частин України, оскільки тут вони користувалися козацькими привілеями. Займала території сучасних Харківської, Сумської та суміжних з ними частин Воронезької (Росія), Донецької, Луганської, Курської і Ростовської (Росія) областей. формувався на перетині осілої й кочової людності, в зоні інтенсивних контактів та взаємовпливів різних культур.

 

Буковина —формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії. входить до складу України (частина Чернівецької області) та Румунії (частина повіту Сучава). Походить від слов'янського слова бук.

 

Покуття — етнічна земля українців, розташована у верхівях Дністра та Пруту. історична назва східної частини Івано-Франківської області. Назва походить від слова «кут» — так у джерелах XVII-XVIII ст. називали місцевість між Дністром, Черемошем і Карпатами.

 

Запорізька Січ Запоріжжя - Центр українського козацтва— земля на південь від Дніпровських порогів, яка в ході національно-визвольної війни постійно розширювалася, а по суті, ставала територіально-політичним утворенням. формувався на кордоні з кочовими народами Степу.

 

Донщина - частина східно-слов'янських земель (сучасні Донецька та Луганська області), які інтенсивно колонізувалися українцями, а також росіянами та іншими національними групами людей у XVII—XVIII ст., після їхнього звільнення від Кримського ханства і Туреччини. Це, власне, «слободні» землі, Дике поле, Гуляйполе та інші. За літописними свідченнями ці землі, відомі з VIII ст. як «полудневі», були місцем розселення слов'ян і доходили до Дону.

 

Підкарпатська Україна—Закарпатську область, її етнічна історія — оригінальна, по-перше, тим, що пов'язана з історією різних археологічних культур  східнослов'янських племен ,по-друге, історія формувалася в відірваності від історії України. Починаючи з XII ст. Підкарпатська Русь була підкорена Угорщиною, возз'єднавшись з Україною лише у 1940 р.

 

Бессарабія (Південна) —в Придунав'ї та Нижньому Подніпров'ї, зоною інтенсивних етногенетичних процесів : зустрілися індоєвропейських потоки — скотарі і землероби трипільської культури; в період грецьких колонізацій усталилися грецькі колонії, у III ст. греки були відкинуті готами за Дунай. Починаючи з V ст. Бессарабія заселялася слов'янами.

Назва «Бессарабія», або «Цара бессарабська», тобто «земля Бессараба» відома з  кінця XV — початку XVI ст.

 

«Таврія», разом з Донщиною становила Український степ, де 5000 років тому розташовувалася одна з найдавніших прабатьківщин трипільської культури, що поширювалася до Середньої Наддніпрянщини. Відтоді Українське Причорномор'я було заселене слов'янською людністю;

 

Крим(Таврида)