Історія оподаткування Стародавнього Риму

                                        

                                           ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Види  податків…………………………………………………………………….4

Податкові органи………………………………………………………………..5

Відповідальнісь за ухилення від сплати податків………………………....9

Висновок………………………………………………………………………...11

Список  використаної літератури…………………………………………….12

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            ВСТУП

  Історія цивілізації свідчить,що в різні часи мали місце до застосування різноманітні податки і збори- на майно, на землю, на рабів, на коней, на собак, на продуктивну худобу та птицю, на бджіл, подушні податки, податки на бороду, вікна, двері, на спадщину, на автомобілі тощо. По мірі виникнення певних спільнот, в тому числі і держав, виникла потреба у їх фінансовому забезпеченні. Одним з перших видів такого фінансового забезпечення вважалися пожертвування, десятина, повинність. Ці збори дозволяли концентрувати та використовувати матеріальні запаси, грошові нагромадження для потреб правління, власного та найманого війська, будівництва храмів тощо.

  Оподаткування як система набула своїх характеристик  ще в Стародавньому Римі. Грошові кошти Риму зберігалися в касі Сенату  і не могли бути витрачені без підписання сенатського декрету . Один раз на п’ять років визначався майновий стан жителів  держави і таким чином громадян відносили до різних класів фінансового забезпечення. Найнищий клас дістав право не сплачувати податки та збори( майно  вартістю менше 1500 асс).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     

                                      1.ВИДИ ПОДАТКІВ

  Фінансові погляди в стародавніх державах базувалися, в основному, на релігійних уявленнях. 
Тому на самих ранніх ступенях державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення. Не слід думати, що воно було засноване виключно на добровільності. Жертвоприношення було неписаним законом і таким чином ставало примусовою виплатою чи збором. При тому відсоток збору був достатньо визначеним, так звана «десятина», тобто десята частка від всіх отриманних прибутків. 
  По мірі розвитку держави виникає «світська десятина» яка стягувалась поряд з виплатами храмам та церквам на користь впливових правителів. Така практика існувала в різних країнах на протязі багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до Середньовічної Європи. 
  Отже ми бачимо, що в Стародавньому світі, в умовах панування натурального господарства, спочатку податки мали форму жертвоприношення, натуральних зборів продовольства, фуражу, спорядження для армій та деяких повинностей. 
Натуральні повинності - являють собою покладену державою на населення повинність виконувати певну роботу і надавати власне майно в розпорядження органів державної влади. Населення широко залучалося для утримання палаців, армій; брало участь в будівництві шляхів, іригаційних споруд. 
  Але з розвитком товарно-грошових відносин з’явилися також і грошові податки. 
  Подать -це простіша форма прямого податку, який стягувувся в різних сумах незалежно від розміру прибутку чи майна ( це подвірний податок, подушний податок, податок з сім’ї ). Так ще в XII ст.до н.е. у Китаї, Вавілоні, Персії вже відомий поголовний, або подушний податок. 
Таким чином можна сказати, що в основній своїй масі стародавні держави отримували кошти для вирішення своїх питань та потреб за рахунок надходжень та державних податей, різних повинностей населення, військової здобичі, контрибуцій і т.ін

                              

 

                                      2.ПОДАТКОВІ ОРГАНИ

  В Стародавньому Римі мали поширення так звані трибутні податі (tributum - лат. - податок), які ділилися на трибут громадян і трибут провінціалів. Громадянський трибут поширювався тільки на римських громадян. В республіканський період ця подать стягувалась з усієї вартості майна, в імперський період складалися цензові списки, куди заносились: нерухоме майно, раби, земельні наділи. Провінційний трибут стягувався з підкорених територій. Громадянський трибут був результатом правового обов’язку античного громадянина приходити на допомогу суспільству з усім своїм майном у випадку потреби. 
Взагалі багато ознак сучасної держави зародилось в Стародавньому Римі. Простежим за розвитком в Римі податкової системи. 
  В мирний час грошових податків громадяни не сплачували. Витрати на управління містом і державою були мінімальними, тому що виборні магістрати виконували свої обов’язки безкоштовно, навіть витрачаючи свої кошти. Це було почесно. Основною статтею витрат було будівництво громадських будівель. Ці витрати зазвичай покривались земельною орендою. Але в військовий час громадяни Риму оподатковувались у відповідності зі своїми прибутками. 
  В IV - III ст. до н. е. Римська держава розросталась, завойовуючи нові території. Відбувалися зміни і в податковій системі. В завойованих землях вводились місцеві податки та повинності. Як і в Римі, їх розмір залежав від розміру майна громадян. Визначення суми податку відбувалося кожні 5 років. Римські громадяни, які мешкали поза межами Риму, сплачували податки, як державні, так і місцеві. 
  У випадку успішних війн, податки зменшувались, а часом відмінялись зовсім. Необхідні кошти забезпечувалися контрибуцією з завойованих земель. Місцеві ж податки з тих, хто жив поза Римом, стягувались регулярно. 
  Пізніше Рим переріс в імперію, до складу якої входили провінції. Мешканці провінцій були підданими імперії, але не користувалися правами громадян. Вони повинні були спачувати податки, що свідчило про їх залежне становище. Єдиної податкової системи не існувало. Ті міста і землі, які чинили найбільший опір римським легіонам, після завоювання обкладались більш високими податками. Крім того римська адміністрація дуже часто зберігала систему оподаткування, яка склалася в даній місцевості до завоювання. Змінювався лише напрямок використання зібраних коштів. Так, наприклад, було в Сицилії, коли вона в 227 р. до н. е. стала провінціею Риму. Головним джерелом прибутків в римських провінціях був земельний податок. В середньому його ставка складала 1/10 прибутків із земельного наділу, хоча використовувались і особливі форми оподаткування, наприклад, податок на кількість фруктових дерев, включаючи і виноградні лози. Оподатковувалась і інша власність: нерухоме майно, живий інвентар (раби, худоба), коштовності. Кожен житель провінції повинен був сплачувати єдину для всіх подушну подать. 
  Існували і непрямі податки, такі як податок з обороту по ставці 
1%, особливий податок з обороту за торгівлю рабами - 4% і податок на звільнення рабів - 5% від їх вартості (ціни). У 6 р. н. е. імператор Октавіан Август ввів податок на спадщину - 5%. Податком зі спадщини оподатковувались лише громадяни Риму. Податов мав цільовий характер. Одержані кошти направлялись на пенсійне утримання професійних воїнів.

  Визначення суми податку проводилось кожні 5 років спеціальними чиновниками – цензорами. Цензор від імені держави давав на відкуп збір податків, спостерігав за надходженням податків з провінцій, за збиранням мита на митниці. 
  Громадяни Риму робили цензорам заяву про свій майновий стан і сімейне положення. Таким чином закладались основи декларації про прибутки. 
  На податковому переписі були присутні претори, народні трибуни, та їхні помічники: присяжні оцінювачі, писарі, вістові. 
  Довгий час в римських провінціях не існувало державних фінансових органів, які б могли професійно встановлювати та стягувати податки. Римська адміністрація використовувала допомогу відкупщиків, діяльність яких вона не могла в належній мірі контролювати. 
  Відкуп – виключне право, яке надається державою, за окрему плату приватним особам „ відкупникам”,на збір податків. 
  Відкупщик –особа, що придбала у держави за окрему плату право на відкуп. 
  Результатом цього була корупція, зловживання владою, а потім і економічна криза, яка набула найбільшого розмаху в І ст.до н. e. 
Необхідність реорганізації фінансового господарства римської держави була однією з найважливіших задач, які вирішував імператор Октавіан Август (63 р. до н.е. - 14 р. н.e. ).В усіх провінціях ним були створені фінансові установи, які здійснювали контроль за оподаткуванням. Була заново проведена оцінка податкового потенціалу провінцій з метою більш справедливого розроділу податків і збільшення їх сплати. Для цього були проведені обміри кожної міської общини з її земельними наділами. По кожному місту був складений кадастр, який містив в собі дані про землевласників. Потім здійснювався перепис майна громадян. Переписом керували намісники провінцій разом з прокураторами, які очолювали фінансові установи провінції. Кожний мешканець був зобов’язаний у визначений день пред’явити владі общини свою декларацію. 
  Податкові документи зберігались в фінансовому органі і були базою для наступного перепису майнового стану (цензу). 
  Що ж представляв собою провінціальний ценз в римській імперії? В Іудеї, наприклад, свідчення про земельні володіння містили: 
- найменування окремого подвір’я, до якої общини воно відноситься, в якому угідді знаходиться, хто є його сусідами; 
- кількість орних земель, які можуть бути засіяні в найближчі 10 років; 
- скільки на ділянці виноградних лоз; 
- скільки моргенів землі і скільки дерев нараховуют оливкові плантації; 
- скільки моргенів лугу буде скошено в найближчі 10 років; 
- скільки моргенів землі відводиться під пасовисько; 
- скільки моргенів землі приходиться на лісну ділянку, здатну давати ділову деревину; 
- стать і вік всіх членів родини. 
  Власник землі був зобов’язаний сам оцінити свої прибутки. 
Чиновник, який контролював проведення цензу, мав право зменшувати податок в тих випадках, коли в силу об’єктивних причин знижувалась продуктивність господарства. Так, якщо частина виноградних лоз загинула, або засохли маслини то вони в ценз не включались. 
  Але якщо власник вирубував виноградні лози чи оливкові дерева, то йому приходилось надавати поважні причини, за якими він це робив. В іншому випадку вирублені дерева включались в ценз. 
  В основному в ті часи державні фінансові органи безпосередньо з громадян податки не збирали, це робили общини. Зате оцінку і визначення податкових надходжень з общин, контроль за терміном стягнення податків держава тримала в своїх руках. Визначення суми податку проводилось кожні 5 років спеціальними чиновниками – цензорами. Цензор від імені держави давав на відкуп збір податків, спостерігав за надходженням податків з провінцій, за збиранням мита на митниці. 
  Громадяни Риму робили цензорам заяву про свій майновий стан і сімейне положення. Таким чином закладались основи декларації про прибутки. 
  На податковому переписі були присутні претори, народні трибуни, та їхні помічники: присяжні оцінювачі, писарі, вістові. 
Довгий час в римських провінціях не існувало державних фінансових органів, які б могли професійно встановлювати та стягувати податки. Римська адміністрація використовувала допомогу відкупщиків, діяльність яких вона не могла в належній мірі контролювати. 
  Відкуп – виключне право, яке надається державою, за окрему плату приватним особам „ відкупникам”,на збір податків. 
  Відкупщик –особа, що придбала у держави за окрему плату право на відкуп. 
  Результатом цього була корупція, зловживання владою, а потім і економічна криза, яка набула найбільшого розмаху в І ст.до н. e. 
Необхідність реорганізації фінансового господарства римської держави була однією з найважливіших задач, які вирішував імператор Октавіан Август (63 р. до н.е. - 14 р. н.e. ).В усіх провінціях ним були створені фінансові установи, які здійснювали контроль за оподаткуванням. Була заново проведена оцінка податкового потенціалу провінцій з метою більш справедливого розроділу податків і збільшення їх сплати. Для цього були проведені обміри кожної міської общини з її земельними наділами. По кожному місту був складений кадастр, який містив в собі дані про землевласників. Потім здійснювався перепис майна громадян. Переписом керували намісники провінцій разом з прокураторами, які очолювали фінансові установи провінції. Кожний мешканець був зобов’язаний у визначений день пред’явити владі общини свою декларацію. 
  Податкові документи зберігались в фінансовому органі і були базою для наступного перепису майнового стану (цензу). 
  Що ж представляв собою провінціальний ценз в римській імперії? В Іудеї, наприклад, свідчення про земельні володіння містили: 
- найменування окремого подвір’я, до якої общини воно відноситься, в якому угідді знаходиться, хто є його сусідами; 
- кількість орних земель, які можуть бути засіяні в найближчі 10 років; 
- скільки на ділянці виноградних лоз; 
- скільки моргенів землі і скільки дерев нараховуют оливкові плантації; 
- скільки моргенів лугу буде скошено в найближчі 10 років; 
- скільки моргенів землі відводиться під пасовисько; 
- скільки моргенів землі приходиться на лісну ділянку, здатну давати ділову деревину; 
- стать і вік всіх членів родини. 
  Власник землі був зобов’язаний сам оцінити свої прибутки. 
Чиновник, який контролював проведення цензу, мав право зменшувати податок в тих випадках, коли в силу об’єктивних причин знижувалась продуктивність господарства. Так, якщо частина виноградних лоз загинула, або засохли маслини то вони в ценз не включались. 
  Але якщо власник вирубував виноградні лози чи оливкові дерева, то йому приходилось надавати поважні причини, за якими він це робив. В іншому випадку вирублені дерева включались в ценз. 
  В основному в ті часи державні фінансові органи безпосередньо з громадян податки не збирали, це робили общини. Зате оцінку і визначення податкових надходжень з общин, контроль за терміном стягнення податків держава тримала в своїх руках.

 

      3.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ

  Податний перепис проводили за межами міста на Марсовому полі. В ньому брали участь глави сімей. Вартість майна оголошувалась під присягою. За ухилення від явки на податний перепис винному загрожували: продаж у рабство, ув’язнення або навіть смертна кара. Майно такої особи піддавали примусовій оцінці. Цікаво, що за свідченнями сучасників - випадків приховування громадянами своїх прибутків не було. 
  Отже ми бачимо, що в історичних і правових пам’ятках Стародавнього світу вже існують згадки про податки і податкову систему Стародавніх країн (це Китай - трактат «Гуан-Цзи» ІV-III ст.ст.до н.е.; Індія - трактат «Артхашастра» IVст. до н.е., трохи пізніше - закони Ману; Вавилон - закони Хаммурапі; Рим - закони ХІІ таблиць). В ті часи податки і податкові системи тільки починають розвиватися і вдосконалюватись. 
  Вивчаючи це питання можна сказати, що на початку свого винекнення податки і в Стародавніх країнах були лише державною функцією. Вивчаючи джерела права та державну систему цих країн робимо висновок, що не сплата податків це державний злочин. В деяких країнах це було закріплено в памятках права. 
  Отже, в Країнах Стародавнього Світу ухилення від сплати податків вважалось злочином проти держави, а найпоширенішими покараннями за державні злочини були смертна кара, кофіскація майна, вигнання, а також позбавлення громадянства (там де існував інститут громадянства - Греція і Рим). 
  Податки є необхідною ланкою економічних відносин в суспільстві з моменту виникнення держави. Розвиток та зміна форм державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи. 
  В розвитку форм та методів збирання податків можна виділити 3 основні етапи. На початковому етапі розвитку від Стародавнього Світу до початку Середніх віків держава ще не має досконалого фінінсового апарату для визначення та збирання податків. Вона візначає лише загальну суму, яку бажає отримати, а збір податків доручає місту або общині. Дуже часто вона застосовує допомогу відкупщиків. 
На другому етапі ( ХVІ - поч. ХІХ ст. ) в країнах виникає розвинута структура державних закладів, в т.ч. фінансових і держава бере частину функцій на себе: встановлює процент податку, зумовлює процес відповідними рамками. Роль відкупщиків в цей період ще велика. 
  І третій, сучасний етап - держава бере в свої руки всі функції зі збору податків, так як правила оподаткування вже виробились. 
  В сучасному цивілізованому суспільстві податки - це основна форма прибутків держави. Крім цієї, виключно фінансової функцїї, податковий механізм використовується для економічного впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру. 
  Отже на прикладі Римської імперії бачимо, що податки виконували не тільки фіскальну функцію, але й мали роль додаткового стимулятора розвитку господарства. Оскільки податки вносились грішми, населення змушене було виробляти надлишки продукції, щоб продавати іх. Це сприяло розвитку і розширенню товарно-грошових відносин, поглибленню процесу розподілу праці, вдосконаленню форм держави. 
  Отже, треба сказати, що однією з найголовніших функцій Стародавньої держави, а також і сучасної - є стягування податків. Бо в усі часи саме ця функція держави була тією рушійною одиницею становлення і розвитку держави, а з нею і права.

 

 

 

                                            ВИСНОВОК

  Ще тоді закладалися перші підвалини щодо соціальної справедливості платежів- податок сплачувався в залежності від розміру доходу чи майна. Обов’язковим було також декларування усього власного майна та доходів. За ухилення від декларування майна жителів Риму позбавляли всіх прав і продавали в рабство.     Таким чином створювалась система, яка дозволяла правителям  чітко контролювати як доходи і майно громадян , так і в повній мірі наповнювати казну держави. Ще до нашої ери римський імператор Август Октавіан заснував такі звані фінансові заклади, які контролювали процес оподаткування. До їх повноважень відносилось: визначення осіб, які повинні сплачуватись податки –оцінювання майнового стану громадян- зберігання фінансових документів для наступного розрахунку податку(цензу).

  Основним джерелом доходів провінцій Риму був земельний податок. В середньому його ставка  становила 10% від суми отриманого доходу. Крім того, були і платежі на нерухомість ,рабів ,велику рогату худобу та інші. Поряд з цим  обов’язковим для кожного жителя провінцій був подушний податок. Про досить високий розвиток системи оподаткування в Стародавньому Римі свідчить і той факт, що мали місце до застосування і податки, які можна віднести до непрямих платежів- податок на торгівлю рабами 4%, податок на звільнення рабів 5% від суми продажу,ввізне та вивізне мито.

  Таким чином, податки і збори з давніх давен і по даний час служать невід’ємним атрибутом функціонування держави. Податкові платежі- це фінансове підґрунтя існування держави , а також найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки та забезпечення надання соціальних гарантій населенню.

 

 

 

 

 

                         СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Історія стародавнього світу. Античність - М.: "Владос", 2000.
2. Історіядержави і права зарубіжних країн. Часть2. Під ред. Проф. КрашенинниковаН.А. і проф. Жидкова О.А. - М.: Видавнича група НОРМА - ИНФРА-М, 1998.
3. Кузищин В.І. Історія Стародавнього Риму - М.: Вища школа, 1982.
4. Онисько С.М., Тофан І.М., Грицина О.В. Податкова система. Підручник.- Львів: «Магнолія2006», 2013.-351с.