Веймарська республіка

Веймарська республіка (нім. Weimarer Republik,  Weimarer Republikопис файлу ) — історична назва німецької  держави, пов'язана із конституційним Національним зібранням, що засідало у  Веймарі. Офіційно держава, як і її попередниця, продовжувала називатись нім. Deutsches Reich, що буквально означає Німецька Держава.

Виникла в 1919 році в результаті Листопадової революції. У перші роки її політичне життя  визначала парламентська більшість, що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної партії і Партії центру. СДПН вже відійшла від своїх колишніх революційних ідей. Демократія функціонувала. Спроби повалення державного ладу з метою встановлення соціалізму були придушені. Приватна власність залишилася недоторканною.

Але вже в 1920-і  стало видно, наскільки крихка республіканська база серед населення. Економічна криза, інфляція, окупація Руру і спроби фашистського перевороту чітко показали в 1923, що у Веймарській республіці демократи знаходяться в меншості.

З висновком  Локарнських угод в 1925 і вступом  до Ліги націй в 1926 переможена Німеччина повернула собі політичне рівноправ'я на міжнародній арені. Цим пояснюється, що частина населення сприймала ті роки як «золоті двадцяті роки». Але період розквіту був коротким. З новою економічною кризою 1929 почалося падіння республіки.

Конституція Веймарської  республіки була за своєю суттю достатньо  авторитарною і надавала президентові (обраному прямим голосуванням на сім  років) дуже широкі повноваження. Президент  міг коли завгодно розпускати Рейхстаг, навіть в першу секунду першої сесії. Президент міг як і коли завгодно призначати і звільняти з посади рейхсканцлера і кабінет (ст. 53 і 54). Рейхстаг міг оголосити вотум недовір'я канцлерові і уряду, але не мав права це робити у разі розпуску президентом.

У разі небезпеки державі президент міг відміняти будь-які цивільні свободи на будь-який термін (ст. 48). Рейхстаг міг відмінити ці заходи, але можливість розпуску знову ж таки нейтралізовувала парламент.

Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення президентом Гінденбургом на пост рейхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933.

З цієї миті зазвичай вважається, що Веймарська республіка припинила існування і почався  нацистський період — Третій рейх. Політичні структури Третього рейху виникли, проте, не з нуля, а шляхом модифікації і підлаштування під однопартійну диктатуру нацистів існуючих структур Веймарської республіки.

До 1945 формально  зберігався Рейхстаг, органи управління земель (таких, як Пруссія), органи місцевого самоврядування нижчого рівня.

ВЕЙМАРСЬКА КОНСТИТУЦІЯ - - осн. закон Німеччини, ухвалений  Установчими зборами 31 .VII 1919 у Веймарі. Закріпила ліквідацію монархії та перетворення Німеччини на парлам. республіку у формі федерації з 15 земель і 3 вільних міст. Найвищим органом держ. влади визнавався рейхстаг (державні збори), передбачався і пост президента країни. В. к. запровадила пропорц. систему виборів. Країна була поділена на 35 виб. округів. Партії, які брали участь у виборах, виступали зі своїми списками кандидатів. Депут. місця розподілялися відповідно до кількості голосів, поданих за той чи той список.

 Парламент  був двопалатним: рейхстаг -нижня,  рейхсрат (державна рада) — верхня  палата. Рейхсрат складався з  представників земель. У разі  розбіжностей між палатами рішення приймав президент: він або підтримував позицію рейхсрату, або виносив спірне питання на референдум. Кожна із земель мала свою конституцію, складену відповідно до осн. закону д-ви, а також свій уряд та законод. орган (ландтаг — Земельні збори). За В. к. президент, як і рейхстаг, обирався шляхом загальних виборів і мав значні повноваження: призначав уряд, вищих посад., військ, та цив. осіб; контролював керівництво збройними силами; міг розпустити рейхстаг і ввести надзв. стан з використанням збройних сил. Уряд, підзвітний рейхстагу, очолював канцлер з досить широкими повноваженнями.

 В. к. проголосила  певні дем. права та свободи:  виборів, слова, совісті, преси  тощо. Школа була відокремлена  від церкви. Згідно з В. к.  стало можливим створення виробничих рад на підприємствах та в округах. Конституція закріпила приватну власність як «соціальний обов'язок». Примусове відчуження власності дозволялося лише для потреб сусп-ва, на закон, підставах та за відповідну винагороду. В цілому В. к. була кроком уперед на шляху демократизації нім. сусп-ва. Однак вона містила й антидем. положення, якими не забарилися скористатися певні політ, сили для встановлення фашист, диктатури в Німеччині. Після гіт-лерів. перевороту 1933 В. к. було скасовано. 
 
 
 

Перша світова  війна супроводжувалася не лише перемогами і поразками на фронтах, колосальними людськими жертвами і матеріальними  втратами, а й загостренням соціальних суперечностей у воюючих країнах. Це було характерно і для Німеччини.

Тяжке економічне становище, утома населення країни від війни, падіння життєвого рівня поступово поглиблювали антивоєнні та революційні настрої. За період війни податки зросли в 5 разів, робочий день тривав 12— 14 годин. Погіршувалося становище не тільки робітників і селян. Дрібна буржуазія була обурена масовим закриттям малих підприємств і майстерень, системою державного регулювання економіки, монопольним контролем за розподілом військових замовлень.

Дві революції  в Росії справили безпосередній  вплив на німецький народ. Посилення революційних настроїв, усвідомлення антинародного характеру війни, братання на російсько-німецькому фронті спонукали німецьких солдат і матросів виступати проти війни і тих сил, які її розв'язали.

Під впливом  революційних подій посилилась криза в Соціал-демокра-тичній партії Німеччини (СДПН). Ще в 1917 р. центристи покинули партію і створили окрему Незалежну соціал-демократичну партію Німеччини (НСДПН) на чолі з Карлом Каутським.

Правлячі кола країни напередодні поразки провели  деяку урядову реорганізацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. З в'язниць були звільнені лідер лівих соціал-демократів Карл Лібкнехт та інші політичні в'язні. З допомогою реформ уряд намагався запобігти революційному вибуху.

Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (група "Спартак") висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демокра­тичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції.

Тим часом військове  командування 28 жовтня віддало наказ  воєнним морякам вступити в бій  з англійським флотом і прорвати блокаду німецьких портів. У відповідь  на це рішення в м. Кіль повстали воєнні моряки. Одночасно з ними робітники міста проголосили загальний страйк. Створена повсталими моряками і робітниками Рада робітничих і матроських депутатів стала органом влади в місті. Революційний рух охопив Гамбург, Бремен, Мюнхен та інші міста країни.

9 листопада розпочався  загальний страйк солдатів і  робітників у Берліні, що переріс  у повстання. Повсталі захопили  важливі стратегічні пункти столиці.  Кайзер Вільгельм II втік, монархія була повалена. Праві лідери соціал-демократії і центристи, які мали перевагу у керівництві більшості рад, проголосили "вільну німецьку республіку" і сформували уряд. Ліві соціал-демократи на чолі з Лібкнехтом вимагали проголосити країну соціалістичною республікою, передати владу в руки Рад і виключити зі складу уряду представників буржуазії. Проте "спартаківці" не мали значного впливу серед мас.

У результаті революції  розпочався процес реорганізації і  перебудови політичних партій: виникли  Німецька національна народна партія, Демо­кратична партія, Християнсько-демократична народна партія та ін.

Профспілки добилися підписання угоди з підприємцями, згідно з якою узаконювалися профспілки, створювалися фабзавкоми, запроваджувався 8-годинний робочий день.

Загальнонімецький з'їзд Рад у грудні 1918 р. прийняв  рішення про проведення виборів до Національних зборів. Після передачі їм верховної влади в країні повинна була призупинитись діяльність рад.

Проти такого розвитку подій рішуче виступили ліві радикальні сили соціал-демократії, які реорганізували свою групу "Спартак" у "Союз Спартак" і розпочали підготовку до створення комуністичної партії. Відбувся Установчий з'їзд Комуністичної партії Німеччини (КПН). Програма КПН проголошувала завдання здійснення соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату. Молода компартія виступила за бойкот виборів до Національних зборів, відмовилася від роботи у профспілках, вважаючи їх реформістськими. Тим часом у країні спалахнула гостра боротьба радикальних, центристських і реакційних сил. Були придушені революційні виступи робітників у ряді міст, заарештовані та убиті вожді компартії Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Компартія перейшла на нелегальне становище. 

Вибори до Національних зборів не дали переваги жодній політичній партії. На цьому революція практично  завершилася.

Проте революційний рух тривав. У квітні 1919 р. праві  та незалежні соціал-демократи проголосили  в Баварії соціалістичну республіку. Новий уряд, очолюваний комуністами, розпочав націоналізацію банків, встановив  систему розподілу продовольства, створив Червону армію. Разом з тим уряд не конфісковував землі поміщиків, залишив фабрично-заводські комітети, обрані ще до революції. Радикальні дії радянської влади в Баварії викликали протидію з боку центральної влади, і 1 травня радянську республіку в Баварії було повалено..

У липні 1919 р. Національні  збори Німеччини схвалили Веймарську конституцію, згідно з якою країна проголошувалася  парламентською республікою. Законодавча  влада належала рейхстагу і ландтагам 18 земель. Вибори в рейхстаг проходили  раз в чотири роки на основі загального виборчого права, яке надавалося чоловікам і жінкам з 20 років. Конституція гарантувала недоторканність приватної власності, проголошувала громадянські свободи. Нова конституція була значним кроком вперед порівняно з довоєнною конституцією Німеччини.

 Президент  — голова СДПН Фрідріх Еберт  — одержав широкі права. Він  призначав уряд, представляв країну  на міжнародній арені, був верховним  командувачем збройними силами, мав право на розпуск парламенту.