Великий Українець – Богдан Ступка

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ОНУ ім. І.І. Мечникова

                Творча робота

З історії української культури

На тему:

«Великий Українець  – Богдан Ступка»

Виконав студент

економіко-правового факультету

І курсу, 1 група

Спеціальність: правознавство

Бурлака Руслан

Одеса 2012

«Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.»

Богдан Ступка

Одного разу народиться в  людині святе почуття до рідного краю і керуватиме воно його вчинками, оберігатиме від негараздів, направляючи життя гідним шляхом. Кожна людина з великою любов'ю згадує те місце, де він народився,адже це маленька батьківщина кожного з нас-це наша земля,з її знаменитою історією і мудрими талановитими людьми. Упродовж багатьох років наш народ боровся за свою незалежність, і,переміг… Кожен із нас вклав невеличкий внесок і частинку себе в розвиток української культури. З року в рік велика кількість українських митців намагалися піднести свою націю до світового рівня. Виховання національної свідомості нерозривно пов'язане з розквітом добробуту народу.

 Великі УКРАЇНЦІ це ті, які діють в ім'я УКРАЇНИ та не чекають за це винагород! На мою думку таким є  Богдан Ступка - народний артист України, народний артист СРСР, академік Академії мистецтв України . Він був актором світового рівня. Можна лише дивуватися його талантом. Він говорив на трьох мовах, не лише говорив, а ще й грав. Йому з легкістю давалася будь-яка роль, але після кожної гри він все ж таки залишався собою. Ступку можна вважати «надлюдиною». Він існує в різних образах, але найголовніший – свій, завжди залишає при собі. 

Хлопчиськом Богдан бачив  кров, убитих, повішених. А після  війни гуляв із друзями, які розбирали  міни й гранати, і знав, як відриваються руки. Ще з дитинства в ньому  пройшла вся та біль і не справедливість, яка панувала в ті часи. Сам пізніше згадував: "Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам'ятаю. Пам'ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися - це не ти, це завжди хтось інший ".

Саме того напевно до театру Богдан Ступка прийшов через страх перед реальним,  жорстоким життям: знав смерть із дитинства. Театр зображує життя, тобто там не по-справжньому гинуть, умирають, і так далі. Там у це все грають, а грають у життя. Театр - продовження життя, ти трохи підносишся над реальністю, але тільки в художній формі. Театр - не втеча з життя, ні, просто людина знайшла іншу її форму: життя - це життя, театр - це театр. Він закінчив студію при театрі ім. М. Заньковецької і театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенко-Карого.

 Багато років Богдан Ступка був художнім керівником Українського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франко. Але характер керівника може проявити тільки на сцені, через роль, через мистецтво. У кіно знімався не так часто, хоча пропонували йому багато ролів різної тематики. Якщо подумати то й справді, актор такого рівня, як Богдан Ступка не міг грати все те, що пропонують. За всю кар'єру актор виконав понад 100 ролей у кіно. Він пропускав кожну роль через свою душу, вкладав всю енергію, проживав життя героя. Це була грандіозна гра, яка захоплювала і зачаровувала в одну мить. Я насолоджувався кожною хвилиною гри Ступки. Завжди хотів сходити на його вистави, доторкнутися всім своїм духовним єством до енергії цієї дивовижної людини. Мені завжди здавалось, що, окрім води та вогню, можна невтомно, вічно дивитися на те, як народжується думка, як народжуються почуття. Так і в кожну зморшку, в кожен жест і спалах очей Богдана Ступки вдивлятися було надзвичайно цікаво.

Можна зрозуміти чому він  часто відмовлявся від запропонованих ролей. Ролі в серіалах, чи у фільмам одного перегляду, не давали йому всю ту духовну наснагу, всіх тих емоцій, що давали ролі таких великих постать як,наприклад, гетьман Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»),  Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»),  Борис Годунов («Кремлівські таємниці»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні»). Не можна не додати до цього переліку, одну саму найяскравішу роль Богдана Сильвестровича -  Бульбу у фільмі Володимира Бортка  «Тарас Бульба». Хоча сам актор не зовсім був задоволений цією роллю, так як це був фільм російського дубляжу і з натяком про Вітчизну, як Росію. Потім в інтерв’ю він відповість: «Якщо я грав любов до Вітчизни, це була Україна, звичайно. Я грав про Україну, українського козака.». Чи мав хтось право дорікати Богданові Ступці за цей фільм? Адже Богдан Сильвестрович, в силу свого характеру, навіть такі сценарії перетворював на суто українське явище. Зрештою, не мав же він стояти осторонь усе життя, чекаючи, а раптом українська держава створить умови для вітчизняного кіно (хоча, думаю, це було його великим болем).

Любов Ступки до України, її культури та її народу супроводжувала його все його життя. Грав не для себе, а для глядачів.  Радів кожному своєму тріумфу і ніколи не вимагав якоїсь конкретною виплати. Завжди цитував відомих філософів . Його слова та вислови стали цитати нашого життя. Богдан Сильвестрович — це завжди феєрверк гумору, доброти, людяності. А як він боровся за театр, як він за нього переживав, будував малу сцену! Які в нього були великі постановки і як він зумів запросити до співпраці великих режисерів! Богдан Ступка — це ціла епоха української культури. Це була велика людина — без перебільшення, без всілякої гіперболи. Він завжди, в будь-якій ситуації міг сказати таку фразу, яка б усіх покорила. Він людина якою може позаздрити кожен. Хоча сам він був проти і не вважав себе генієм в театральному мистецтві. Завжди називав акторів , які на його думку не гірше грають чим він сам і не раз наголошував на тому, що українська культура насичена багатьма культурними діячами, які зробили не менший внесок. Але для мене він завжди залишається першим, актором високого рівня і не лише актором, а Українцем з великої літери. Ступка залишився у серцях мільйонів людей різних країн. Його знали і любили не тільки  з театру та кіно,а й за його патріотичний дух, і настрої.

Великим внеском можна вважати те, що знаходячись в лікарні у важкому стані він разом із Іваном Драчом підписали лист-звернення, щоб гуманітарна рада розібралася з ситуацією про «мовний закон» і Президент наклав вето. Підпис Ступки означав його громадянську позицію. Він був сміливою людиною - патріотом, який розумів, що без мови немає держави! Тої держави , за яку скільки років боролися наші предки. У ньому було дуже багато справжнього українського.

Він залишився для мене Великим Українцем всіх часів. Про  феномен майстра, секрети його майстерності вже написано кілька книг, але загадку, як одним словом або поглядом легендарний  актор міг примусити глядачів плакати чи сміятися, нікому пояснити ще не вдалося. Митець підкреслював: «Зірки — на небі. Мені батьки говорили: не вихваляйся, що ти це зробив, — ти просто провідник ідей, котрі дав тобі Господь Бог. Якщо маєш здібності, ти не повинен це закопати... Якщо виходжу  на сцену, то граю на всю силу, а не красуюся — так учив мене Борис  Хомич Тягно (учень Курбаса). Театральна правда — це те саме, що у житті, але на каблук вище».

Богдан Сильвестрович Ступка пішов у Всесвіт, але пам’ять про майстра, записи вистав і фільмів, де він грав, лишається з нами назавжди!