Виникнення і ріст середньовічних міст

Контрольна робота

з курсу Історія середніх віків

студентки 23 групи

історичного факультету

 

Тема: «Виникнення і ріст середньовічних міст»

 

1. Дати визначення термінів: «Середньовічний цех», «комунальний рух», «левантійська торгівля», «партачі».

 

Середньовічний цех - об’єднання дрібних самостійних виробників приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.

Комунальний рух – це в X-XIII ст. у Західній Європі боротьба городян за звільнення від феодальних повинностей, за торговельні привілеї та міське самоврядування, через що міста здобувають свої права і стають містами-комунами. Вони звільнялися від феодальних повинностей, мали органи самоврядування, але сплачували феодалу грошову ренту.

Левантійська торгівля – це торгівля європейських країн з країнами Леванту (Сходу).

Партачі – це ремісники, що працювали в місті, але поза цехом і тим самим, підривали його монополію на виробництво.

2. Визначте особливості виникнення міст у різних регіонах Європи –Франції, Італії, Німеччині. Якими були спільні і відмінні риси у цьому процесі?

У Х-ХІ ст. почалося відродження деяких старих і виникнення нових міст у Західній Європі. Насамперед вони були  економічними центрами – осередками ремесла і торгівля. Для збуту продукції ремісники зосереджувалися у тих місцях, де були значні скупчення людей: на перехресті важливих торговельних  шляхів, річних переплавах, під стінами замків резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні міські поселення. Отже, на основі розвитку ремесла і його відокремлення від сільського господарства і виникло європейське середньовічне місто.

Найраніше  феодальні міста сформувалися в Італії (ХІст.) – Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Амальфа і на півдні Франції – Марсель, Арль, Тулуза та ін. Виникнення їх у цих регіонах доповнилося впливом античної міської традиції і розвитком торговельних зв’язків з більш розвиненими на той час Візантією та країнами Сходу. У цей самий період стали з’являтися міста в Північній Франції, Нідерландах, Англії, по Рейну і верхньому Дунаю в Німеччині. Тут більшість міст виникали заново. Особливим був район Зарейнської Німеччини, Скандинавських країн та інших територій, де розвиток феодальних відносин був уповільнений, а міста виникали в ХІІ-ХІІІст. із базарних містечок і колишніх племінних центрів. Отже, найбільш урбанізованими зонами Західної Європи стали місцевості, де спостерігався стійкий прогрес сільського господарства або завершувались чи перетинались великі торгові шляхи.

 Досить часто населення міст поповнювалося за рахунок вихідців із сіл, які тікали від своїх сеньйорів. Якщо такий втікач прожив у місті рік і однин день, то він ставав вільним. У деяких міських документах навіть писалося: «Міське повітря робить вільним!»

На мою думку, одним з основних чинників виникнення середньовічних міст був саме економічний чинник. Ще французький історик А. Пірен стверджував «Середньовічне місто зародилося і отримало свій розвиток завдяки саме економічній функції. Місто було створено відновленою торгівлею і стало дітищем купців.» 

 

3. Якими були причини розгортання комунальних рухів? Чим вони різнилися у різних регіонах Європи?

Міста у середні віки виникали на землях феодалів і тому опинялися під повною їхньою владою. Міське населення піддавалося з боку сеньйорів жорсткій експлуатації (різноманітні побори, мита з торгових оборотів, навіть панщині та ін.). У Західній Європі з кінця Х-ХІ ст. широко розгорнулася боротьба міст за визволення з-під влади сеньйорів.

Форми комунального руху були різними. Іноді містам вдавалося за гроші одержати від феодала окремі вольності і привілеї; у інших випадках ці привілеї, особливо право самоврядування, досягалися внаслідок тривалої, іноді збройної , боротьби. Найчастіше комунальні рухи мали характер відкритих збройних повстань городян під гаслом комуни – міської незалежності(Мілан – 980, Камбре – 957, 1024, 1076, Кельн – 1072 та інших.). Комунальні рухи відбувалися у різних країнах по-різному, залежно від історичних традицій регіону і призводили до різних результатів.

У Південній Франції городяни домоглися незалежності без кровопролиття (ІХ-ХІІІ ст.). Міста Північної Франції (Амьє, Лан, Бове та інших) і Фландрії (Гент, Брюгге Лілль) стали комунами в ІХ – ХІІ ст. Однією із найяскравіших і типових сторінок комунальної боротьби була Італії була історія Мілана. У  ХІ ст. влада графа там змінилася владою архієпископа, який управляв з допомогою представників аристократичних і клерикальних кіл. Протягом усього ХІ ст. городяни боролися з сеньйором. Рух городян перетворився на громадянську війну проти єпископа. Повстанці нападали на кліриків, руйнували їх будинки. Нарешті, наприкінці ХІ ст. місто набуло статусу комуни. На чолі його була рада консулів з привілейованих громадян. Аристократичний лад Міланської комуни, звісно, не задовольняв масу городян, їх боротьба тривала і в подальшому.

Отже, комунальні рухи в різних країнах відбувалися у різних формах, залежно від конкретно-історичних умов. Деяким містам вдавалося за гроші отримати вольності і привілеї. Інші, завойовували ці вольності у тривалій збройній боротьбі. Одні міста стали самоврядними містами-комунами , але чимало міст або змогли домогтися повного самоврядування, або повністю залишилися під владою сеньйоральної адміністрації.   

 

4. Охарактеризуйте структуру цеху. Чим була зумовлена поява цехової організації праці?  Цех у середньовіччі відігравав прогресивну чи регресивну роль? Поясніть свою думку.

 

Економічною основою європейського міста було ремесло. Ремісники однієї або кількох споріднених професій об’єднувалися в цехи. Цьому сприяли декілька причин: по-перше, разом ремісникам було легше боронитися від свавілля феодалів; по-друге, цехи мали більше можливостей долати конкуренцію ремісників, які прибували з інших міст чи сіл; по-третє, професійна спеціалізація та розвиток грошових відносин. Головною функцією цехів – був контроль за виробництвом і продажем ремісничих товарів.

Організація цеху мала 3 основні ланки: учень,підмайстер, майстер. Учні – найнижча ланка цехової організації, яких ще в дитинстві віддавали в науку до майстрів. Спочатку вони виконували роль прислуги. Якщо навчання йшло успішно, учень міг стати підмайстром.

Підмайстри – членами цеху не вважалися, а отже, не користувалися привілеями і не мали права відкривати власної справи. Щоб стати майстром, підмайстер повинен був оволодіти тонкощами і секретами своєї спеціальності, потім пройти випробування і створити виріб, що свідчив би про його майстерність. У Франції цей виріб називався шедевром - "Роботою рук".

Майстри – повноправні члени цеху. Вони обирали голову та раду цеху. Далеко не всі майстри проходили всі щаблі цехової ієрархії. Майстри, прагнучи ще більше обмежити конкуренцію, цеху максимально обмежували доступ нових членів. Членами цеху могли стати або сини або зяті майстрів. Деякі підмайстри залишалися такими довіку, перетворюючись фактично в найманих робітників.

Я вважаю, що спочатку виникнення цехів мало прогресивний характер і давало певні переваги, такі як: вони сприяли підвищенню якості продукції, забезпечували стабільність цін, займалися вихованням відповідальності за кінцевий результат та підготовкою висококваліфікованих працівників. Але в подальшому цехи стали гальмувати розвиток ремесла. Бували випадки, коли майстри знищували винаходи і переслідували винахідників. І тому цех виконує вже не прогресивну, а більше регресивну роль з головним його недоліком - стримування науково-технічного прогресу.

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема: «Франція в ХІ-ХІІІ ст.»

1. Дати визначення термінів: «комутація ренти», «віллани», «рицар», «альбігойці».

Комутація ренти – це заміна панщини натуральним оброком , тобто урожаєм, який селянин отримав з своєї ділянки.

 

Віллани - особисто вільні селяни, які за землю відбували різні повинності.

 

Рицар - феодал, який належав до військово-дворянського стану. Воїн з важким озброєнням і спорядженням.

 

Альбігойці - прихильники вчень катарів та вальденсів доби середньовіччя (ХІІ-ХІІІ ст.) в Південній Франції, центром яких стало місто Альбі, звідки пішла і його назва. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.

 

2. Визначте причини комутації ренти. В яких регіонах Франції вона була найбільш поширеною. Чому?

 

У ХІ-ХІІІ ст. у Франції значного розвитку набуває сільське господарство. Особливий підйом, починаючи з другої половини ХІ ст., спостерігався в землеробстві, що, безсумнівно, було викликано застосуванням удосконалених знарядь праці. На Півночі країни повсюдно поширювалося трипілля, у південних областях зберігалася двопільна система і легкий плуг

З ХII ст. почалася розчистка під оранку перелогових земель і лісів. Цей процес отримав назву внутрішньої колонізації.. Католицька церква та французькі сеньйори сприяли розчищенням, оскільки могли отримати з розораних нових земель додаткову ренту і церковну десятину. У результаті процесу внутрішньої колонізації посівні площі Франції значно розширилися і підвищилася врожайність хлібів

ХІІ ст. селяни все ще були особисто залежними. Але французькі сеньйори, досить швидко усвідомили, що в їх економічних інтересах стягувати ренту не у вигляді примусової праці на панських землях, а з урожаю, зібраного з ділянок селян. І вони розпочали комутацію ренти, тобто перевели основну частину селян на оброчну систему. У зв'язку, з чим скоротилася, а потім і ліквідувалася панська оранка, а доменіальні землі почали роздавати селянам за продуктову ренту.

Отже, слід зазначити, що за рахунок скорочення панщини і зростання натуральних платежів у Франції був здійснений перехід від ренти відробіткової до ренти натуральної (ХІІ-ХІІІ ст.).

 Перехід до натуральному оброку дозволив французьким селянам отримати велику господарську незалежність і, в цілому, зміцнити своє господарство. Але заміна відробіткової ренти оброком супроводжувалася збільшенням поборів, і селяни були змушені віддавати велику частину виробленого ними продукту. Це викликало опір з їх боку, що виражалося у відмові платити, а також у фактах втечі.

 

3. Особливості виникнення міст у різних регіонах Франції. Якою була позиція церкви? Чинники економічної могутності французьких міст?

 

У розвитку міст Північної і Південної Франції, безумовно, були суттєві відмінності. На Півдні, як правило, відроджувалися міські поселення, засновані колись римлянами - Марсель, Нарбонна, Ним, Тулуза та ін. Їх розквіт припав на ХІ ст. і посилився в ХІІ ст. Міста Півдня  використовували своє вкрай вигідне географічне положення і брали участь у традиційній торгівлі по Середземному морю а також встановили прямі зв'язки зі країнами Близького Сходу - Левантом. Крім того, вони виступали посередниками в торговельних операціях з країнами Північної Європи. Через середземноморські порти Франції йшли всі східні, левантійський, а також італійські та іспанські товари . На початку ХІІ в. міста Півдня були вже багатими самостійними республіками.

Трохи інакше розвивалися міста Півночі. Вони перебували, як правило, під владою сеньйорів, переважно єпископів. Багато з них - наприклад, Аррас, Бове,Лан, Реймс - стали помітними центрами сукновиробництва  та торгівлі, і переживали в ХІІ ст. свій економічний розквіт. Протягом ХІ століття північні міста неодноразово відкуповувалися від домагань сеньйорів або здобували свободу у комунальній боротьбі. Першим вільним містом Півночі, що отримав статус міста-комуни, стало м. Камбре в 1077 р.

Великий вплив на міста мала церква. Для того, щоб якось усмирити повсталих містян, церква застосовувала проти них різноманітні засоби впливу, найпоширенішим з яких був інтердикт – заборона богослужіння. А міщани в свою чергу  жорстоко розправлялися з сеньйорами та єпископами .

Основними чинниками економічної могутності міст були: розвиток ремесла, що проявлявся у появі нових спеціальностей і цехів, внаслідок цього на кінець ХІІ ст. у столиці було зареєстровано 300цехів; у Північній Франції це були тісні внутрішні господарські зв’язки, розвитку яких  сприяла спеціалізація певних областей на виробництві окремих товарів.

 

4. Основні чинники, що сприяли поширенню феодальної роздробленості Франції в ХІ-ХІІ ст.. Хто з королів найактивніше проводив централізаторську політику? Проаналізуйте реформи королівської влади для централізації держави.

 

Феодальній роздробленості Франції сприяли такі чинники: території, якими володіли французькі сеньйори, в рази перевищували королівський домен; своєрідність економічного і політичного розвитку Південної і Північної Франції та наявність двох народностей; відсутність такої верстви населення, на допомогу якої міг спиратися король.

Більш кращі умови для проведення централізаторської політики були на території Північної Франції, що було зумовлено наявністю там зацікавленої верстви населення та економічно об’єднаної території. Внаслідок цього виник союз міст і королівської влади. Проти централізації королівської влади виступило духовенство та великі феодали, які боялися втратити свій вплив на цих територіях.

Найактивнішу централізаторську політику проводив Філіп ІІ Август. У 1202-1204 р була відвойована Нормандія, а згодом майже всі французькі землі, якими володіли англійці. Після посилення Франції утворюється, проти неї створюється ворожа коаліція. В результаті розгрому англійців та об’єднаних військ Фландрії та німецького імператора було приєднано графство Артуа, а капетинги заволоділи половиною території Франції.

Для того, щоб краще управляти землями було проведено ряд реформ, зокрема: створюється постійний верховний орган управління – Королівська рада; королівський домен було поділено на на окремі округи, на чолі з управляючими – прево, округи об’єднувалися в баляжі; для управління південними землями призначалися спеціальні чиновники-сенешали; для стабілізації економіки, почався випуск високоякісних золотих королівських монет, що швидко витіснили монети, які випускали феодали.