Внешняя политика давнерусской державы

Реферат: Зовнішня політика давньоруської держави

Торгівля Русіі Візантії мала державний характер.  
На ринках Константінопаля реалі- 
валась значна частина данини, що збирається київськими князями. Князі намагалися забезпечити для себе найбільш сприятливі умови в цій торгівлі, намагалися зміцнити свої позиції в Криму і Причорномор'я. Спроби Візантії обмежити російський вплив або порушити умови торгівлі проводили до військових сутичок. При князя Олега об'єднані сили Київської держави взяли в облогу столицю Візантії Константинополь (російська назва - Царгород) і змусили візантійського імператора підписати вигідний для Русі торговельний договір (911). До нас дійшов ще один договір з Візантією, укладений після менш вдалого походу на Константинополь князя Ігоря в 944г. Відповідно до догово- 
рами російські купці щорічно влітку приїжджали в Константинополь на торговельний сезон і жили там шість місяців. Для їх проживання було виділено певне місце в передмісті міста. За договором Олега, російські купці не платили ніякої мита, торгівля була переважно мінової. Візантійська імперія прагнула втягнути сусідні держави у боротьбу між собою, щоб послабити їх і підпорядкувати своєму впливу. Так, візантійський імператор Никифор Фока намагався скористатися російським військами для ослаблення Дунайської Болгарії, з якою Візантія вела довгу і виснажливу війну. У 968г. російські війська князя Святослава Ігоревича вторглися на територію Болгарії і зайняли ряд міст за течією Дунаю, з яких найбільш важливим був Переяславець - великий торговельний і політичний центр в низинах Дунаю. Успішно наступ Святослава було розцінено як загроза безпеці Візантійської імперії та її впливу на Балканах. Ймовірно, під впливом грецької дипломатії печеніги напали в 969г. на ослаблений у військовому сенсі Київ. Святослав був змушений повернутися на Русь. Після звільнення Києва він зробив другий похід до Болгарії, діючи вже в союзі з болгарським царем Борисом проти Візантії. Боротьбу зі Святославом очолив новий візантійський імператор Іоанн Цимісхій, один із видатних полководців імперії. У першій же битві російські та болгарські дружини розгромили візантійців і звернули їх у втечу. Переслідуючи відступаючих армію, війська Святослава захопили ряд великих міст і дійшли до Адріанополя. Під Адріанополем було укладено мир між Святославом і Цимісхія. Основна частина руських дружин повернулася в Переяславець. Цей світ був укладений восени, а навесні Візантія почала новий наступ. Болгарський цар перейшов на сторону Візантії. Військо Святослава з Переяславця перейшло у фортецю Доростол і приготувалося до оборони. Після двомісячної облоги Іоанн Цимісхій запропонував Святославу укласти мир. Згідно з цією угодою російські війська йшли з Болгарії. Відбудовувалися торгові зв'язки. Русь і Візантія ставали союзниками. Останній великий похід на Візантію був здійснений в 1043г. Приводом для нього стало вбивство російського купця в Константинополі. Не отримавши гідного задоволення за образу князь Ярослав Мудрий послав до візантійських берегів флот, на чолі якого стояв його син Володимир і воєвода Вишата. Незважаючи на те, що буря розсіяла російський флот, кораблів під командуванням Володимира вдалося завдати значної шкоди грецькому флоту. У 1046г. між Руссю і Візантією було укладено мир, який за традицією того часу був закріплений династичним союзом шлюбом сина Ярослава Всеволодовича з донькою імператора Костянтина Мономаха.  
Розгром Ха-Сусідом Давньоруської держави  
Зарською Кага-був Хозарський каганат, рас- 
ната. покладається на Нижній Волзі та в Приазов'ї.  
Хозари були напівкочові народом тюркського походження. Їх столиця Ітіль, що знаходилася в дельті Волги, стала великим торговим центром. У період розквіту Хазарського держави деякі слов'янські племена платили данину хозарам. Хозарський каганат тримав у своїх руках ключові пункти на найважливіших торговельних шляхах: гирла Волги і Дону, керченський протоку, переправу між Волгою і Доном. Встановлені там митні пункти збирали значні торговельні мита. Високі митні платежі негативно позначилися на розвитку торгівлі Давньої Русі. Іноді хозарські кагани (правителі держави) не задовольнялися торговими зборами, затримували і грабували російські купецькі каравани, які поверталися з Каспійського моря. У другій половині Xв. почалася планомірна боротьба руських дружин з Хозарський каганат. У 965г. київський князь Святослав розгромив Хозарська держава. Після цього Нижній Дон був знову заселений слов'янами, і центром цієї території стала колишня хазарська фортеця Саркел (російська назва Біла Вежа). На березі Керченської протоки утворилася російське князівство з центром у Тмуторокані. Це місто з великим морським флотом став форпостом Русі на Чорному морі. Наприкінці Xв. руські дружини здійснили ряд походів на Каспійське узбережжя й у степові райони Кавказу.  
Боротьба проти У X і на початку XIвв. на правому та лівому  
кочівників берегах Нижнього Дніпра жили кочові племена  
печенігів, які здійснювали швидкі і рішучі нападу на руські землі та міста. Для захисту від печенігів російські князі будували пояса оборонних споруд міст-фортець, валів і т.д. Перші відомості про такі міста-фортеці навколо Києва відносять до часів князя Олега. У 969г. печеніги на чолі з князем Курею взяли в облогу Київ. Князь Святослав у цей час перебував у Болгарії. На чолі оборони міста стала його мати княгиня Ольга. Незважаючи на тяжке становище (відсутність людей, нестача води, пожежі), киянам вдалося протриматися до приходу княжої дружини. На південь від Києва, у міста Рідня, Святослав вщент розбив печенігів і навіть взяв у полон князя Курю. А три роки тому під час зіткнення з печенігами в районі дніпровських порогів князь Святослав загинув.  
Потужна оборонна лінія на південних рубежах була побудована за князя Володимира Святого. На річках Стунг, Сулі, Десні, і інших були побудовані фортеці. Найбільш великими були Переяслав, Білгород. Ці фортеці мали постійні військові гарнізони, набрані з дружинників ( "кращих людей") різних слов'янських племен. Бажаючи залучити до оборони держави всі сили, князь Володимир набирав  
 
у ці гарнізони в основному представників північних племен: словен, кривичів, в'ятичів. Після 1136г. печеніги перестають представляти серйозну загрозу для Київської держави. За переказами, на честь вирішальної перемоги над печенігами князь Ярослав Мудрий збудував Софійський собор у Києві. У середині XIв. печеніги були витіснені з південноруських степів до Дунаю прийшли з Азії тюркомовними племенами кипчаків. На Русі їх називали половцями, вони зайняли Північний Кавказ, частина Криму, все південноруські степу. Половці були дуже сильним і серйозним супротивником, часто здійснювали походи на Візантію і Русь. Положення Давньоруської держави ускладнювалося ще й тим, що почалися в цей час князівські усобиці дробили його сили, а деякі князі, прагнучи використовувати половецькі загони для захоплення влади, самі приводили ворогів на Русь. Особливо значна була половецька експансія в 90-і рр.. XIв., Коли половецькі хани навіть намагалися взяти Київ. Наприкінці XIв. були зроблені спроби організувати загальноруські походи проти половців. На чолі цих походів стояв князь Володимир Всеволодович Мономах. Російським дружинам вдалося не тільки відвоювати захоплені російські міста, але завдати удар половців на їхній території. У 1111г. російськими військами було взято столицю одного з половецьких племінних утворень - місто Шарукань (недалеко від сучасного Харкова). Після цього частина половців відкочувала на Північний Кавказ. Однак половецька небезпека не була ліквідована. Протягом усього XII в. відбувалися військові зіткнення між російськими князями і половецькими ханами.

V. Внешняя политика.           Основными задачами, стоявшими перед внешней политикой Древнеруского  государства,   были борьба со степными кочевниками,  защита торговых путей и обеспечение наиболее благоприятных торговых связей с Византийской империей.                         

Русско-византийские  отношения.

Торговля Русии Византии  имела государственный   характер.

На рынках Константинопаля  реализо-

валась значительная  часть дани,  собираемой киевскими   князьями.   Князья    стремились обеспечить  для  себя наиболее благоприятные условия в этой торговле,  старались укрепить свои позиции в Крыму и Причерноморье. Попытки Византии ограничить русское  влияние  или нарушить  условия торговли проводили к военным столкновениям.  При князе Олеге  объединенные  силы  Киевского  государства осадили столицу  Византии  Константинополь  (русское название - Царьград) и вынудили византийского императора подписать  выгодный  для  Руси торговый  договор  (911).  До  нас дошел еще один договор с Византией,  заключенный после менее  удачного  похода  на  Константинополь князя Игоря в 944г. В соответствии с догово-

рами  русские купцы ежегодно летом приезжали в Константинополь на торговый сезон  и  жили там  шесть  месяцев.  Для их проживания было выделено определенное место в предместье города.  По  договору Олега,  русские купцы не платили никакой пошлины,  торговля  была  по преимуществу  меновой.  Византийская империя стремилась втянуть  соседние  государства  в борьбу между собой, чтобы ослабить их и подчинить своему влиянию. Так, византийский император Никифор Фока пытался воспользоваться русским войсками  для  ослабления  Дунайской Болгарии,  с  которой Византия вела долгую и изнурительную войну.  В 968г. русские войска князя Святослава Игоревича вторглись на территорию Болгарии и заняли ряд городов по течению Дуная,  из которых наиболее важным был Переяславец -  крупный  торговый  и  политический   центр  в  низовьях  Дуная.  Успешно наступление Святослава  было  расценено  как угроза  безопасности  Византийской империи и ее влиянию на Балканах.  Вероятно, под влиянием греческой  дипломатии печенеги напали в 969г. на ослабленный в военном отношении Киев.  Святослав  был  вынужден  вернуться  на Русь.  После освобождения Киева он  совершил второй поход в Болгарию, действуя уже в союзе с болгарским царем Борисом против  Византии.  Борьбу  со Святославом возглавил новый византийский император Иоанн Цимисхий,  один из  видных полководцев империи.  В первой же битве русские и болгарские дружины разгромили  византийцев  и  обратили  их  в бегство. Преследуя  отступающую  армию,  войска  Святослава захватили ряд крупных городов и дошли до Адрианополя. Под Адрианополем был заключен  мир  между  Святославом  и Цимисхием. Основная часть русских  дружин  вернулась  в Переяславец. Этот мир был заключен осенью, а весной Византия  начала  новое  наступление. Болгарский царь перешел на сторону Византии. Войско Святослава из Переяславца  перешло  в крепость Доростол и приготовилось к обороне. После  двухмесячной  осады  Иоанн   Цимисхий предложил Святославу заключить мир. Согласно этому договору  русские  войска  уходили  из Болгарии.  Восстанавливались торговые связи. Русь  и  Византия  становились   союзниками. Последний  крупный поход на Византию был совершен в 1043г.  Поводом для него  послужило убийство  русского  купца в Константинополе. Не получив достойного удовлетворения за обиду  князь  Ярослав  Мудрый  послал  к византийским берегам флот, во главе которого стоял   его  сын  Владимир  и  воевода  Вышата. Несмотря на то,  что буря  рассеяла  русский флот,  кораблям  под командованием Владимира удалось нанести значительный урон греческому флоту.  В 1046г. между Русью и Византией был заключен мир,  который по традиции того времени  был  закреплен  династическим союзом браком сына Ярослава Всеволодовича с дочерью императора Константина Мономаха.

Разгром    Ха-    Соседом Древнерусского государства

зарского кага-    являлся Хазарский каганат,  рас-

ната.                полагавшийся на Нижней Волге и в Приазовье.

Хазары были  полукочевым  народом  тюркского происхождения.  Их столица Итиль, находившаяся в дельте Волги,  стала крупным  торговым центром.  В период расцвета Хазарского государства некоторые славянские племена платили хазарам  дань.  Хазарский  каганат  держал в своих руках  ключевые  пункты  на  важнейших торговых  путях:  устья  Волги и Дона,  керченский пролив, переправу между Волгой и Доном. Установленные там таможенные пункты собирали значительные торговые пошлины.  Высокие таможенные платежи отрицательно сказывались  на  развитии  торговли  Древней  Руси. Иногда  хазарские  каганы  (правители  государства) не довольствовались торговыми  сборами,  задерживали  и  грабили русские купеческие караваны, возвращавшиеся с Каспийского  моря.  Во  второй половине Xв.  началась планомерная  борьба  русских  дружин  с  Хазарским  каганатом.  В 965г.  киевский князь Святослав разгромил  Хазарское  государство. После  этого  Нижний  Дон  был снова заселен славянами,  и центром этой территории  стала бывшая  хазарская  крепость  Саркел (русское название Белая Вежа).  На берегу Керченского пролива  образовалось  русское  княжество  с центром в Тмутаракани.  Этот город с большим морским флотом стал форпостом Руси на Черном море.  В конце Xв. русские дружины совершили ряд  походов  на  Каспийское  побережье  и в степные районы Кавказа.

Борьба  против В X и начале XIвв. на правом и левом

кочевников     берегах  Нижнего Днепра жили кочевые племена

печенегов, которые совершали  быстрые и решительные нападения на русские земли и города. Для защиты от печенегов русские князья строили  пояса оборонительных сооружений городов-крепостей,  валов и т.д. Первые сведения  о  таких городах-крепостях вокруг Киева относятся ко времени князя  Олега.  В  969г. печенеги во главе с князем Курей осадили Киев.  Князь Святослав в это время находился в Болгарии. Во главе обороны города встала его мать княгиня Ольга.  Несмотря на тяжелое положение (отсутствие людей,  недостаток воды, пожары),  киевлянам удалось продержаться  до прихода  княжеской дружины.  Южнее Киева,  у города Родня,  Святослав наголову разбил печенегов и даже взял в плен князя Курю. А три года спустя во время столкновения с  печенегами в районе днепровских порогов князь Святослав был убит.

Мощная оборонительная линия  на южных рубежах была построена  при князе  Владимире  Святом. На реках Стунге,  Суле, Десне, и других были построены крепости.  Наиболее крупными  были Переяславль  и Белгород.  Эти крепости имели постоянные военные гарнизоны,  набранные  из дружинников  ("лучших  людей")  разных  славянских племен.  Желая  привлечь  к  обороне государства все силы, князь Владимир набирал

в эти гарнизоны  в  основном  представителей северных племен:  словен, кривичей, вятичей. После 1136г. печенеги перестают представлять серьезную  угрозу для Киевского государства. По преданию, в честь решающей победы над печенегами  князь  Ярослав  Мудрый  возвел Софийский собор в Киеве. В середине XIв. печенеги  были вытеснены из южнорусских степей к Дунаю пришедшими из Азии тюркоязычными  племенами кипчаков.  На Руси их называли половцами, они заняли Северный Кавказ, часть Крыма,  все  южнорусские  степи.  Половцы  были очень сильным и серьезным противником, часто совершали походы на Византию и Русь. Положение Древнерусского  государства  осложнялось еще  и тем,  что начавшиеся в это время княжеские усобицы дробили его силы, а некоторые князья, стремясь использовать половецкие отряды для захвата власти, сами приводили врагов на Русь. Особенно значительна была половецкая экспансия в 90-е гг.  XIв., когда половецкие  ханы  даже пытались взять Киев.  В конце XIв.  были предприняты попытки организовать  общерусские  походы против половцев. Во главе этих походов стоял  князь  Владимир Всеволодович Мономах.  Русским дружинам удалось не только отвоевать захваченные русские города, но  нанести половцам удар на их территории.  В 1111г.  русскими  войсками  была взята столица одного из половецких племенных образований - город  Шарукань  (недалеко  от современного  Харькова).  После  этого часть половцев откочевала на Северный Кавказ.  Однако половецкая опасность не была ликвидирована.  В течение всего XIIв. происходили военные столкновения между русскими князьями и половецкими ханами.

 
На  середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янскої території сформувалися три великі політичні утворення, відомі в арабських джерелах під назвою Куявії, Славії, та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською Руссю, державою далекого нащадка Кия – Аскольда, Славія –це об’єднання ільменських словен та окремих неслов’янських народів, майбутня Новгородська земля. Її столицею була Ладога. Арсанія знаходилася в Приазов’ї та Надчорномор’ї, де пізніше утворилося Тмутороканське князівство.

В часи Аскольда та Діра Київська держава вперше заявила  про себе світу. На світанку 18 червня 860 року руський флот з 200 суден раптово  вдерся до бухти Константинополя  Золотий Ріг. Напад русів виявився настульки несподіваним для візантійців, що берегова сторожа не встигла на дати нападникам дійову відсіч. Візантійському урядові довелося сплатити контрибуцію ватажкові русичів – князю Аскольду, аби він припинив облогу. Так уперше Київське князівство сповістило середньовічний світ про своє існування й початок боротьби за першість з Візантією на Чорному морі, Південно-Східній Європі та Передній Азії. Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії, Київська держава уклала дуже вигідні договори, князь Аскольд прийняв християнство і здійснив перше хрещення Русі, яке, однак торкнулося тільки верхівки суспільсва. Київська держава почала виходити на міжнародну арену.

Чутки про  успіхи Аскольда і Діра дійшли до Новгороду. Рюрика вже не було в живих, а його син Ігор (по скандинавськи Інгвар) був ще замалим, аби стати на чолі дружини. Похід на Київ очолив Олег (по скандинавськи Хелги), якого Рюрик зоставив опікуном Ігора до його повноліття. Олег зібрав дружину з варягів, фінів та слов’ян, взявши з собою також і Ігора. Прибувши в Київ в 882 році, хитрощами виманив Аскольда та Діра за міські стіни та обвинувативши в самоправстві, стратив й захопивши владу став правити Київським князівством.

Олег був обдарованим та рішучим  правителем, за його правління він  підкорив полян та древлян, затвердивши  своє право збирати з них данину , що не сподобалось хозарам, які  розпочали з ним війну, за що Олег зруйнував їхні порти на Каспійському морі. Також добрих результатів дали воєнні походи на Візантію в 907 та 911 роках, коли Олег на чолі великої армії  напав на Константинополь та пограбував його. В результаті воєнна сила Олега  здійснила потрібний вплив Візантію, й греки пішли на підписання торгового  договору, вельми вигідного для київського князя.

Після смерті Олега великим київським князем став Ігор (912-945), який перші роки князіння провів в походах по приборканню повсталих древлян та уличів і тільки після вирішення внутрішніх проблем він зміг продовжити справу Олега – далекі торгово-загарбницькі єкспедиції. Головним змістом його зовнішньої політики було зміцнення авторитету держави, розширення володінь та забезпечення інтересів торгівлі з іноземними країнами, особливо з Візантією. В 940 р. він поширив свою владу на східний Крим і Тамань, де було створене Тмутараканське князівство. В 941 р. мирний договір закладений Олегом з Візантією втратив силу й Ігор на чолі флоту відправився в морський похід на Константинополь. Але візантійці з допомогою нового винаходу - “грецького вогню” знищили майже весь його флот, змусивши Ігоря до ганебної втечі. Ця поразка привела до підписання в 944 році нового принизливого мирного договору з Візантією, який вводив обмеження купцям з Київської держави.

Після загибелі Ігоря в засідці древлян в 945 році, державу очолила його дружина  княгиня Ольга (945-964) від імені  його малолітньго сина Святослава, яка поперше розправилася з древлянами. У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси своєї держави дипломатичним шляхом. У 946 році княгиня у супроводі великого посольства відвідала Константинополь і була прийнята візантійським імператором, який був зачарований її красою і розумом. У переговорах йшлося про відносини двох держав і проблему християнізації. Ольгу було охрещено патріархом та імператором у Софіївському соборі. Сам факт рівноправних переговорів з наймогутнішим з правителем в усьму християнському світі вказував на зростаюче значення Києва на політичній арені того часу.