Візантійське право та становлення правової культури Київської Русі

Міністерство освіти і науки України

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ПРАВОЗНАВСТВО

 

Кафедра українознавства

Реферат на тему:

«Візантійське право та становлення правової культури Київської Русі..»

 

 

 

Студентки 1-го курсу, 2-ої групи:

Поварчук Валентини Олегівни

Викладач:

Тарасенко Лідія Борисівна

 

Одеса 2015

План:

Норми звичаєвого права

Русько-візантійські договори

Руська правда

Право київської русі

Система покарань

Висновок

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Норми звичаєвого права

Водночас із формуванням і розвитком держави Київська Русь відбувався процес становлення давньоруського права. Характеризуючи джерела права Київської Русі, слід зазначити, що у ІХ-Х ст. найбільш поширеною була система норм усного звичаєвого права. Нормами звичаєвого права регулювалися питання кровної помсти, майнові відносини, зокрема між покупцями. До введення християнства на Русі шлюбно-сімейні відносини в Київській Русі регулювалися виключно нормами звичаєвого права. Звичаєвим правом вирішувалися порядок діяльності і компетенція державних органів, формування збройних сил, збору податків тощо.

Русько-візантійські договори

У результаті економічного, соціального, політичного розвитку Київської Русі виникала нагальна потреба нормативно-правового регулювання нових відносин. Серед перших відомих нормативно-правових актів виокремлюють русько-візантійські договори 911,944, 971 рр., у яких знайшли відображення норми візантійського і давньо-руського права. Крім зазначених договорів до найважливіших джерел права Київської Русі належать перш за все "Руська Правда", церковні статути князів Володимира і Ярослава, а також збірники церковних законів, завезених до Київської Русі з Візантії.

Руська правда

Центральне місце серед джерел права Київської Русі займає "Руська Правда". Текст цієї видатної пам'ятки права міститься в літописах, у пізніших юридичних збірниках. Збереглося понад 100 списків "Руської Правди", котрі мають відповідну класифікацію і назву, наприклад, Синодальний, Троїцький, Академічний, Карамзінський, Татищевський, Археологічний списки. Назви списків "Руської Правди" залежать від місцезнаходження списків, осіб, які їх знайшли, тощо. Списки "Руської Правди" залежно від їх змісту прийнято поділяти на три редакції: Коротка Правда, Просторова Правда, Скорочена Правда.

Коротка Правда є давньою її редакцією і відображає руське право періоду становлення феодального ладу в Київській Русі. Коротка Правда (К. П.) складається з кількох частин, котрі були складені у різні часи. Найдавнішою з них є Правда Ярослава, часом появи якої вважають 10-30-ті роки XI ст. Складання Короткої Правди як єдиного збірника дослідники цієї пам'ятки права відносять до кінця XI або до початку XII ст.

Широкого застосування в Київській Русі набула Просторова Правда (П. П.). Це був збірник норм досить розвинутого феодального права. Його укладення науковцями датується XII - початком XIII ст. Третя редакція Руської Правди - Скорочена, на думку більшості дослідників цієї пам'ятки права, є переробленням одного зі списків Просторової Правди, що зумовлювалося потребами централізованої держави, і датується XV ст.

"Руська Правда" - найважливіше  джерело феодального права Київської  Русі. Вона виникла на місцевому  грунті, була результатом розвитку юридичної думки Київської Русі і відображала ті суспільні відносини, які склалися в цій державі, закріплюючи у своїх нормах ті порядки, котрі були обумовлені природою давньоруського феодального суспільства.

Право київської русі

На право Київської Русі впливало введення християнства, яке вимагало урегулювання відносин між церквою і державою. Для цього були прийняті церковні статути князів Володимира Святославича і Ярослава Володимировича (Мудрого). Крім того, православна церква широко використовувала різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського. До пам'яток канонічного права належать Еклога, Прохірон, Номоканон.

"Руській Правді" відоме  право власності на рухоме  і нерухоме майно (перш за все  на землю). При цьому "Руська  Правда" приділяла значну увагу  закріпленню і захисту права феодальної власності на землю.

Панування в Київській Русі права приватної власності обумовлювало розвинутість тут зобов'язального права. Підставами виникнення зобов'язань були договори і заподіяння шкоди. "Руська Правда" говорить про такі договори: купівлі-продажу, позики, особистого найму, міни, поклажі. Зазначена пам'ятка права також передбачала договір комісії, який укладався між купцями. Різновидом договору позики було закупництво. "Руська Правда" знає договір дарування.

З існуванням у Київській Русі приватної власності пов'язаний процес формування і розвитку спадкового права. Законодавство розрізняло спадкування за законом і за заповітом.

Запровадження християнства на Русі привело до того, що шлюбно-сімейні відносини у Київській Русі почали регулюватися в основному нормами церковного права, перш за все церковними статутами князів Володимира і Ярослава.

Велику увагу законодавство Київської Русі приділяло злочинам і покаранням. Основні відомості про кримінальне право містяться в "Руській Правді". У ній злочини називаються "образою". Тобто за "Руською Правдою" злочинним є тільки те, що спричиняє безпосередню шкоду конкретній людині, її особистості або майну.

Кримінальне право цього періоду, за висновком дослідників, мало достатньо високий рівень розвитку.

Об'єктами злочинного діяння виступали влада князя, особистість (передусім феодала), майно, звичаї. Об'єктивна сторона злочину ще недостатньо виражена, відомими були лише дві стадії вчинення злочину: замах на злочин і закінчений злочин. Більша частина злочинів здійснювалась у вигляді дій.

Суб'єктами злочину визнавалися усі вільні люди. У той же час суб'єктами злочину не могли бути холопи й челядини. Вони становили власність хазяїв, які й несли матеріальну відповідальність за їхні неправомірні вчинки, що, однак, не виключало застосування до раба фізичного впливу. Відомостей щодо віку, з якого настає кримінальна відповідальність, у законодавстві Київської Русі немає.

"Руській Правді" відома  співучасть, наприклад, під час здійснення  крадіжки. Закон вимагав притягувати  до однакової відповідальності  всіх осіб, які брали участь у вчиненні цього злочину.

У Київській Русі здійснювалися державні злочини. Серед них особливо небезпечним вважалося посягання на князівську владу, на самого князя. В умовах існування сюзеренно-васальних відносин порушення договорів сюзеренітету-васалітету, якщо їх припускалися васали, також вважалося тяжким злочином.

Найбільш поширеними злочинами в Київській Русі були злочини проти особи та майна. Одним із особливо небезпечних злочинів проти особи було вбивство. Про цей злочин ідеться в багатьох статтях "Руської Правди". Охорона особи феодала була об'єктом особливої уваги держави. Деякі статті "Руської Правди" стосуються саме дій, спрямованих проти особи феодала-землевласника.

Багато уваги приділяла "Руська Правда" захисту життя князівської знаті - князівського дворецького, князівських тіунів.

У "Руській Правді" передбачені такі злочини, як заподіяння каліцтва, ран, побоїв. Багато уваги "Руська Правда" приділяє визначенню майнових злочинів. Право феодальної власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. "Руська Правда" знає такий тяжкий злочин, як розбій (ст. 20 К. П.; ст. 7 П. П.). Багато в "Руській Правді" говориться про крадіжку - татьбу, тобто таємне викрадення чужого майна. Згідно зі ст. 13 К. П. (ст. 34 П. П.) передбачалися штрафи за крадіжку коней, зброї, одягу. Розвиток господарства феодалів привів до охорони нормами "Руської Правди" таких об'єктів власності, як худоба, свійська птиця, сільськогосподарські продукти (статті 36, 40 К. П.; статті 42, 45 П. П.). Установлювалася відповідальність за крадіжку чужого холопа (ст. 29 К. П.). Каралася крадіжка хліба на гумні або в ямі (ст. 43 П, П.). "Руська Правда" вважала злочином крадіжку бобра (ст. 69 П. П.).

Послідовно відстоюючи недоторканність права феодальної власності, "Руська Правда" навіть припускала можливість за певних умов безкарно вбивати злодія, якого захопили у дворі, в хаті або хліву (ст. 38 К. П.).

Одним із видів майнового злочину було знищення й пошкодження чужого майна, списа, щита, одягу, бортні (ст. 32 П. П.). Небезпечним злочином, за вчинення якого злочинець підлягав вищій мірі покарання, вважали підпал гумна або двору (ст. 83 П. П.), злісне знищення коня або інших свійських тварин (ст. 84 П. П.), незаконне користування чужим майном, зокрема самовільна їзда на чужому коні (ст. 12 К. П.; ст. 33 П. П.), приховування біглих холопів (ст. 11 К. П.; ст. 32 П. П.), привласнення знайдених коней, зброї, одягу (ст. 34 П. П.).

У зв'язку із запровадженням християнства в Київській Русі з'являються злочини проти церкви, а також проти сім'ї і моральності. Такі злочини передбачалися в церковних статутах Володимира і Ярослава.

Система покарань

У Київській Русі система покарань не була особливо складною. Спочатку в основі покарання за особливо тяжкі злочини лежала відплата. З часом метою покарання стало насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни. Право відкрито проголошувало у формі станових привілеїв класовий характер покарання. Посягання на життя, честь і майно феодалів каралося суворіше, ніж посягання на життя, честь і майно простих вільних людей давньоруського суспільства. Тобто підхід до захисту інтересів феодалів і феодально залежного населення був неоднаковим.

Найдавнішою формою покарання була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. У часи "Руської Правди" помста спочатку обмежується (ст. 1 К. П.; ст. 1 П. П.), а потім зовсім забороняється (ст. 2 П. П.).

У Київській Русі законодавство не передбачало такого виду покарання, як смертна кара. Утім арабські джерела, а також літописи свідчать, що іноді до злочинців застосовувалася смертна кара через повішання. Тілесні і калічницькі покарання іноді застосовувалися у практиці церковних судів.

Вищою мірою покарання, за "Руською Правдою", був так званий "потік і розграбування". Цей вид покарання призначався за три види злочинів: убивство в розбої (ст. 7 П. П.), конокрадство (ст. 35 П. П.), підпал будинку й гумна (ст. 83 П. П.). Це покарання виражалося у тому, що злочинець, в якого конфісковували все майно ("пограбування"), виганявся разом із жінкою й дітьми з общини ("потік"), що в тих умовах прирікало вигнаних на загибель, а можливо, і на перехід у становище рабів.

Однак система покарань у Київській Русі базувалася передусім на грошових стягненнях. Грошове стягнення складалося з двох частин: одна частина вилучалася на користь князя, а друга як компенсація за заподіяний злочином збиток - надходила потерпілій стороні.

Тяжким покаранням у вигляді грошового стягнення була віра - грошовий штраф у 40 гривень, який стягувався на користь князя за вбивство вільної людини. Це була величезна сума, непосильна для простої людини (досить сказати, що князівський кінь оцінювався у 3 гривні). Подвійна віра в розмірі 80 гривень накладалася за вбивство огнищанина, далі - князівських мужів (статті 19,22 К. П.; ст. З П. П.). Подвійна віра у 80 гривень - наочна ілюстрація існування привілеїв, посиленого захисту життя представників класу феодалів. За вбивство вільної жінки стягувався штраф у розмірі 20 гривень (ст. 88 П. П.). Родичам убитого надавалася грошова винагорода, яка називалася "головництвом". Більшість дослідників вважає, що розмір головництва дорівнював розміру віри. За вчинення таких злочинів, як відсікання ноги, руки, носа, виколювання очей, стягувалася "полувіра", тобто штраф у розмірі 20 гривень (статті 27,88 П. П.).

"Руська Правда" передбачала  і такий вид покарання, як продаж - грошовий штраф, котрий стягували  зі злочинця на користь князя  за вчинення інших злочинів  проти особи, а також за більшість  майнових злочинів. Продаж виражався  у точно встановлених сумах: 12 (вища ставка продажу), 3 і 1 гривня. Супроводжувався він звичайно  і митом, яке йшло судовим агентам (20 % продажу). Потерпілий одержував  грошове відшкодування ("урок").

 

 

 

 

Висновок

Отже, створення Київської Русі як єдиної держави мало велике позитивне значення для державно-правового розвитку східних слов'ян. Це була феодальна держава, на чолі якої стояв монарх - великий київський князь. Разом із формуванням і розвитком Давньоруської держави складалося і удосконалювалося право Київської Русі, найдавнішою пам'яткою якого була "Руська Правда". Право Київської Русі було правом-привілеєм, оскільки у його нормах закріплювалося привілейоване становище феодалів-землевласників.

Київська Русь була могутньою державою середньовіччя, що здійснювала значний вплив на політичне життя країн Західної Європи, сусідніх азійських країн, а також країн, що мали велике значення в системі торгівлі між Європою та Азією. Київська Русь як велика могутня держава IX-XII ст. посідає чільне місце у всесвітній історії.