Законотворчя діяльність Ярослава Мудрого

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

на  тему:

“Законотворча діяльність Ярослава Мудрого”

 

 

 

 

ПЛАН

Вступ

1. Коротка редакція “Руської Правди” Ярослава Мудрого – найвизначніше джерело права Київської Русі

2. Головні особливості правової діяльності Ярослава Мудрого

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Ярослав Мудрий має на своєму рахунку багато досягнень. Так, Ярослав Мудрий двічі переможно  зустрічався на полі бою з неспокійними кочовими сусідами — печенігами . Розгром 1036 року фактично надломив їхні сили.

Політика Ярослава на півночі була продуманою і зваженою (як і майже всі його дії під час правління), поступово були завойовані значні території.

Пораховані  зовнішньополітичні успіхи Ярослава Мудрого  показують, що своєрідним коконом справді  мудрого правителя була оплутана майже вся Європа. Ярослав забезпечив мир поблизу своїх кордонів, повільно, але впевнено розширював свої володіння.

На користь  більшої значущості нашого героя  для історії Європи ХI століття свідчить ще й те, що він здійснив фактично революцію в гуманітарній сфері. Пам’ятниками благочестю Ярослава стали побудовані в Києві і Новгороді соборні храми в ім’я Святої Софії, які збереглися до наших днів.

В усій Європі славилася  найбагатша бібліотека Ярослава Мудрого, яку до цього часу так і не знайдено. Варто відзначити, що Ярослав був людиною всебічно освіченою, грамотною, на відміну від батька — Володимира Великого.

Смерть Ярослава Мудрого (19 чи 20 лютого) 1054 року, на думку більшості  істориків ХIХ століття, стала  тим рубежем, віхою, переступивши яку, «Русь поховала з Ярославом свою могутність і добробут» (М. Карамзін).

Однак найбільша заслуга великого  князя київського перед нащадками, за що вони й прозвали його Мудрим, це  законотворча діяльність як автора так званої Короткої редакції славнозвісної  «Руської правди», або «Правди Ярослава», збірника норм давньоруського права, за  яким нормувалося життя тогочасного суспільства.

В ній існуючі на той час закони  та звичаї не лише систематизувалися, а й пристосовувалися до нових реалій  тогочасного життя й ставили Русь у ряд з передовими правовими європейськими країнами.

 

 

1. Коротка редакція “Руської  Правди” Ярослава Мудрого – 

найвизначніше джерело права Київської Русі

«Руська Правда» - збірники норм давньоруського права, складені переважно в 11-12 ст.; найважливіше джерело для вивчення суспільних відносин, історії та правової системи Київської Русі. Питання про її походження, а також час складання найдавнішої частини «Руська Правда» є спірним. Деякі автори відносять його навіть до 7 ст. Однак більшість дослідників пов'язують «Найдавнішу правду» з ім'ям Ярослава Мудрого. Дискусійним залишається питання про місце видання цієї частини «Руська Правда». У літописі вказується Новгород, але багато дослідників називають Київ. Початковий текст «Руська Правда» до нас не дійшов. Однак відомо, що сини Ярослава в другій пол. 11 ст. істотно доповнили та змінили його, створивши т.зв. «Правду Ярославичів».

Сьогодні відомо 106 списків  «Руська Правда», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три  редакції --- Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі.

Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди  Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими дан. --- бл. 1016).

Норми «Найдавнішої правди»  відображають суспільні відносини  ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Деякі норми звичаєвого права  збереглися у так званій Правді Ярослава — давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII—IX ст. Проте соціальне призначення  Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією  Х ст.

Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому — статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Руська Правда виникла  на місцевому грунті і була результатом  розвитку юридичної думки в Київській  Русі. Було б помилковим вважати  давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p.. Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p.

 

2. Головні  особливості правової діяльності Ярослава Мудрого

Значна увага Ярослава Мудрого приділялася регулюванню  торговельних відносин, визначенню прав, якими користувалися купці. Тому Ярослав Мудрий нерідко використовував русько-візантійські договори, які чітко фіксували правове становище і привілеї феодалів, для створення Короткої Руської Правди.

У формуванні права Київської Русі певну роль відіграла судова діяльність Ярослава, яка сприяла як трансформації старих звичаїв у норми права, так і створенню нових правових норм. Судовим рішенням надавалося значення загальної норми.

Найдавніші і вірогідні списки Короткої редакції Руської Правди Ярослава Мудрого — це Академічний і Археографічний. Вони поміщені у так званий Новгородський перший літопис Молодшого ізводу.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція князя Ярослава, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. її текстологічний аналіз дає змогу відновити фрагменти давньоруського права.

Коротка Правда поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1—18), Правду Ярославичів (статті 19—41), Покон вірний (ст. 42), Урок мостників (ст. 43).

Часом появи Правди Ярослава вважають 10—30-ті роки XI ст. Руська Правда — найважливіша пам'ятка феодального права, її норми закріплювали привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя і майно панівного класу. Підтвердженням цього є статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найскладніші і найгостріші моменти історії Київської Русі, коли в країні посилювалася класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою та еволюцію права.

На розвиток права  Київської Русі певний вплив справило введення християнства.  З його поширенням православна церква стала використовувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського. До такого роду пам'яток права належать Єклога, Прохірон, Номоканон, Закон судний людям.

Пам'яткою давньоруського церковного права вважається церковний статут князя Ярослава Володимировича (про церковні суди).

Цей статут став наступною  сходинкою у письмовому оформленні прав давньоруської церкви.

У ньому йдеться про  укладення і реєстрацію шлюбу, взаємні  стосунки в сім'ї, відносини церковного кліру із зовнішнім світом. Цей Статут слугував також кодексом відомчого внутрішньоцерковного права. Він містить статті про провини членів церковного причту і монахів як у справах, характерних для церковної юрисдикції взагалі, так і про порушення, пов'язані з особливим моральним та правовим статусом указаних станових груп. Норми статуту Ярослава є відповідними нормам Руської Правди.

Закріплення і посилення  захисту права феодальної власності  на землю відбито в найдавнішій  Короткій редакції Руської Правди. Якщо в першій її частині — Правді Ярослава — об'єктами права власності називаються бойовий кінь, зброя, одяг, тобто рухоме майно, яке належало дружинникам.

 Розвинутість зобов'язального  права в Київській Русі є  переконливим свідченням панування  тут права приватної власності.  Із здійсненням цього права  і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди, про які згадується вже у Правді Ярослава. Особа, яка зламала чужий спис або щит, зіпсувала одяг, зобов'язана була відшкодувати вартість зіпсованої речі. Закуп, який занапастив коня свого господаря або не замкнув його у дворі, внаслідок чого коня було вкрадено, зобов'язаний сплатити господарю вартість цього коня.

У Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. При цьому для ранньофеодального права було характерно, що невиконання стороною деяких зобов'язань могло не тільки тягти за собою майнові стягнення, а й давати потерпілій стороні за відомих обставин право на особу, яка не виконала своїх зобов'язань (продаж у холопи) (статті 54, 55 П. П.).

Договори («ряди») укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.

Право Київської Русі за часів Ярослава Мудрого знало  і договір особистого найму. Цей договір тягнув за собою право наймача на особу наймита. Наймання в служіння (тіунство, ключництво) призводило до холопства того, хто наймався, якщо інше не було спеціально обумовлено. Найчастіше наймання призводило до феодальної залежності.

Злочини і покарання  згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про вбивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська Правда.

У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються «образою», під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди. Проте ранньофеодальне право чітко не відрізняло кримінальне правопорушення від цивільно-правового. Так, згідно зі ст. 15 К П. злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільно-правової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу.

Руська Правда містить  норми, що стосуються характеристики суб'єктивного боку злочину. Вона розрізняє вбивство огнищанина «в образу» (ст. 19 К. П.) і вбивство огнищанина «в розбої» (ст. 20 К.П.),

У так званому світському праві Київської Русі не існувало норм, які б охороняли сім'ю  і моральність від злочинних посягань. Такі злочини передбачалися в церковних статутах Володимира і Ярослава. До них належали: «умикання», «пошибання» (зґвалтування) боярських дружин і дочок, зґвалтування дівиці групою осіб, розпуста (самовільне розлучення з дружиною), народження незаміжньою дочкою позашлюбної дитини, укладення шлюбу між близькими родичами, перелюбство, приведення в дім нової дружини без розлучення з колишньою, двоєженство, співжиття із черницею, кума з кумою, брата з сестрою, свекра з невісткою, співжиття з близькими родичами та ін.

Метою покарання на думку  Ярослава Мудрого було насамперед відшкодування збитків потерпілому та його родичам, а також поповнення державної казни.

Найдавнішою формою покарання  була помста злочинцю з боку потерпілого або його родичів. У часи Руської Правди помста за часів князя Ярослава обмежується. Переважним видом покарання було грошове стягнення з майна злочинця, яке складалося з двох частин: одна частина вилучалася на користь князя, а друга — як компенсація за заподіяний злочином збиток — надходила потерпілій стороні.

Руська Правда передбачала і такий вид покарання, як продаж— грошовий штраф, котрий стягували зі злочинця на користь князя за вчинення інших злочинів проти особи, а також за більшість майнових злочинів. Смертна кара, тілесні й калічницькі покарання не були притаманні найдавнішим системам руського права. Вони виникли насамперед у практиці церковних судів.

Висновки

Отже, князеві  Ярославу Мудрому приписують перше  зведення писаних руських законів, відомих під загальною назвою «Руська правда». Даний кодекс законів являє собою чудове історичне джерело та юридичний документ XI століття, що не поступається європейським аналогам тієї епохи. У «Правді Ярославичів», складеній уже по смерті Ярослава 1072 року у Вишгороді, на думку М. Грушевськго, була відображена юридична практика, що викристалізувалася ще за життя великого князя. Він був справжнім провідником просвiтництва у державі.

Безперечно, з  цим висновком можна погодитися: великий князь київський Ярослав  був різнобічно освіченим, мудрим правителем, наділеним надзвичайним дипломатичним хистом. I ми по праву можемо пишатися таким державним діячем, досягнення якого залишили вікопомний слід.

 

Список використаної літератури

1. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1994-1996.
2. Леонтович Ф. Русская Правда и Литовский Статут. - К. 1996;
3. Лащенко Р. Лекції по історії укр. права, ч. І. Княжа доба. УВУ. Прага 1993;
4. Руська правда (тексти на основі 7 списків та 5 редакцій) / Під ред. проф. Серафима Юшкова. — Київ: Видавництво НАН України. 1995.
5. Тихомиров М. Исследование о Русской Правде. М. — П. 1987; Чубатий М. Огляд історії укр. права, І — II, 3 вид. Мюнхен 1946—1947;