Знахідки білозерської культури та її характеристика

лівого берегу р. Інгул у місці його злиття з р. Південний  Буг,  в  історичному  центрі Миколаєва. На цьому місці виникла фортеця,  на  базі  якої  побудоване  місто.  Регулярні розкопки городища під керівництвом канди-дата історичних наук, доцента Ю. Гребеннікова  і  старшого  викладача  К. Горбенка дозволили  накопичити  значний  історико-археологічний матеріал, який дає можливість робити  історичні  узагальнення  за  різними аспектами життєдіяльності населення всього регіону. Аналіз основних археологічних показників пам’ятки «Дикий Сад» дозволяє простежити тенденцію переходу  населення  Степового Побужжя від осілого способу життя, в якому провідну роль відігравало землеробство, до кочового  побуту,  коли  скотарство  почало домінувати над землеробством, а більш тісні етнокультурні контакти стали простежуватися в матеріальній культурі жителів регіону[1 5, с. 21-27].

Таким чином, у жителів Причорноморських степів за білозерського часу зберігалися риси скотарсько-землеробської форми господарювання.  Простежувалася  тенденція  переходу населення  Степового  Побужжя  від  осілого способу  життя,  при  якому  провідну  роль відігравало  землеробство,  до  кочового побуту, коли скотарство почало превалювати

над землеробством, а тісніші етнокультурні контакти почали яскраво простежуватися в матеріальній  культурі  жителів  регіону.  Господарська діяльність мешканців Степового Побужжя в період кризи технології бронзових виробів ХІІ– Х ст. до н.е. орієнтувалася на розвиток  різноманітних  промислів  та  на підтримання економічних  зв’язків  з  окремими регіонами ойкумени.

 

 

Використана література

1.Горбенко К. В. Основные черты  материальной культуры населения  Степного Побужья в эпоху финальной  бронзы(По  матеріалам поселения«Дикий  Сад») / К. В. Горбенко// Історія  Півдня  України  від

найдавніших  часів  до  сучасності:  Проблеми  національного,  політичного,  соціального,  економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку. Збірник наукових праць. – Миколаїв-Одеса: Тетра, 1999. – Ч. 1. – С. 21-27.

2.  Мелюкова А. И. Культура предскифского периода в лесостепной Молдавии/ А. И. Мелюкова// Материалыи исследования по археологии СССР. – 1961. – №96. – С. 5-52.

3.  Черняков И. Т.  Красномаяцкий  клад  литейщика/ И. Т. Черняков// Краткие  сообщения  Одесского государственного археологического музея за1963 г. – Одесса: Маяк, 1965. – С. 87-123.

4.  Мелюкова А. И. Скифия и фракийский мир/ А. И. Мелюкова. – М. : Наука, 1979. – 285 с.

5.  Тереножкин А. И. Предскифский период на днепровском Правобережье/ А. И. Тереножкин. – К. : Изд-во АН УССР, 1961. – 246 с.

6.  Науковий  архів  Інституту  археології  НАН  України,  ф. Експ.  №9063. Отрощенко В. В.,  Болдин Я. И., Белов А. Ф., Ляшко С. Н., Пустовалов С. Ж., Рассамакин Ю. Я., Савовский И. П., Тихомолова И. Р. «Отчет о раскопках Запорожской новостроечной экспедиции в1978 году», 120 арк. + 90 табл.

7.  Гумилев Л. Н. О термине«этнос» / Л. Н. Гумилев// Доклады и сообщения отделений и комиссий ГО СССР. – Л. : Нева, 1967. – Вып. 3. – С. 3-17.

8.  Островерхов О. С. Склярство білозерського часу/ О. С. Островерхов// Археологія. – 2001. – №2. – С. 3-21.

9.  Оленковський М. П.  Поселення  білозерської  культури–  Великі  Копані І/ М. П. Оленковський, Я. П. Гершкович// Археологічні та історичні дослідження Херсонщини. – Херсон: Айлант, 1993. – С. 4-17.

1 0.  Сапожникова Г. В.  Костяные  орудия  с  поселения  СтрумокIII / Сапожникова Г. В.,  Секерская Е. П., Черниенко Ю. А. // Северо-Восточное Приазовье в системе евразийских древностей(энеолит-бронзовый век). – Донецк, 1996. – Ч. 2 – С. 71-72.

1 1 Оленковский Н. П. Поселение белозерской культуры Большие Копани1 на Нижнем Днепре: материалы научной конференции/ Н. П. Оленковский. – Запорожье: Дикое Поле, 1989. – С. 104-105.

1 2. Оленковський М. П.  Археологічні  пам’ятки  Цюрупинського  району  Херсонської  області.  Археологічна карта/ М. П. Оленковський. – Херсон: Айлант, 2007. – 114 с.

13. Оленковський М. П.  Пам’ятки  середньої  та  пізньої  бронзи.  Археологічна  карта  Нижньодніпровського регіону/ М. П. Оленковський. – Херсон, 1993. – Вип. 4. – 84 с.

14. Кушнір В. Г.  Господарство  і  побут  населення  Південно-Західної  України  в  епоху  розпаду  первісногосуспільства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / В. Г. Кушнір. – Одеса, 1999. – 16 с.

15. Горбенко К. В. Основные черты материальной культуры населения Степного Побужья в эпоху финальной бронзы(По  материалам  поселения«Дикий  Сад») / К. В. Горбенко// Історія  Півдня  України  віднайдавніших  часів  до  сучасності:  Проблеми  національного,  політичного,  соціального,  економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку. Збірник наукових праць. – Миколаїв-Одеса: Тетра, 1999. –1.– С. 21-27.                                                                                                                                                 

                                         Висновок

Білозерська культура була найпотужнішою серед утворень доби фінальної бронзи (ХІІ—Х ст. до н.е.). Її комплекси поширені у степовій смузі України та Молдови, спорадично — на Нижньому Доні та в Надкубанні. Виділена українськими дослідниками (В. П. Ванчугов, В. В. Отрощенко, І. Т. Черняков) у середині 80-х рр. ХХ ст. Назва культури походить від поселення на Білозерському лимані в м. Кам'янка-Дніпровська Запорізької обл., дослідженого О. О. Кривцовою-Граковою. Склалася вона на базі культур доби пізньої бронзи (сабатинівської, бережнівсько-маївської зрубної, Ноуа). Серед пам'яток — поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), могили (Широка Могила, Заповітне-Степний, Кочковате), могильно-ґрунтові (Брилівка, Широке, Будуржель- Плавні) та ґрунтові (Верхньохортицький, Федорівський) цвинтарі, комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників (Кардашинка ІІ, Олешшя/Цюрупинськ), скарби металевих речей (Новогригорівка). Відкрито понад 150 поселень та понад 800 поховань. Центральну позицію в системі пам'яток білозерської культури займає укріплене поселення Дикий Сад в історичному центрі м. Миколаєва. Розкопано ділянку рову з мостовим переходом з каменю, культове приміщення, косторізну майстерню тощо. Особливою рисою поховального ритуалу є переважання ґрунтових поховань над підмогильними. Останні належали представникам панівної верстви суспільства й були, переважно, пограбовані. Поховання здійснювали в прямокутних ямах. Небіжчиків ховали в зібганому стані на правому чи лівому боці, головою на південь. Серед речового супроводу: лискований столовий посуд, бронзові та залізні ножі, біметалеві кинджали, прикраси з бронзи, золота, скла, бурштину. Зафіксовано нечисленні випадки спалення поховальної споруди. Матеріальну культуру репрезентовано керамікою, знаряддями праці, тальковими ливарними формами, зброєю, прикрасами, численними деталями кінської вузди. Основні заняття населення — скотарство, землеробство, металообробка. Білозерські майстри першими в Україні налагодили серійний випуск залізних (одно- та дволезові ножі) та біметалевих (кинджали) знарядь усталених форм.  Носії білозерської культури спілкувалися на північно-західному діалекті давньоіранської мовної сім'ї. Вони генетично пов'язанi з окремими групами іраномовних кіммерійців та скіфів раннього залізного віку.