Ідеї Ренесансу в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Історія української культури»

Варіант 8

Ідеї Ренесансу  в Україні

 

 

 

 

Виконав:

 

Перевірив:

 

 

 

 

Алчевськ

2012

План

1. Виникнення полімічної літератури. Літописання.
2. Музика й театр в українській культурі ХІV – перша

половина  ХVІІІ ст.

3. Архітектура  і образотворче мистецтво на  українських землях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Полемічна література. Літописання

В кінці XVI—на початку XVII ст. в Україні  поширилась полемічна література. Українські письменники-полемісти боролись з  католицькою церквою, наступ якої на народ. його релігію, права й мову посилився після Люблінської  унії 1569 р., а в часи підготовки і  підписання Брестської унії 1596 р. досяг  кульмінації. Полеміка між православними  і католиками велася не стільки навколо  розходжень, які існували у віровченні, скільки навколо важливих питань громадського і культурного життя  українського народу. 
Письменники-полемісти (Герасим і Мелетій Смотрицькі. Іван Вишенськнй, Василь Суразький, анонімні автори «Пе-рестороги», Клірик Острозький, Христофор Філарет, Захарія Копистенський) обстоювали право українського народу на свою віру, звичаї, мову. Вони гостро засуджували вище православне духовенство за його користолюбство, моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно в полемічній літературі значна увага приділялася питанням розвитку освіти, книгодрукування. Більшість письменників-полемістів усвідомлювали необхідність розширення освітніх програм, підвищення ролі школи у вихованні молоді.

Першим визначним полемістом був  вихованець, а згодом ректор Острозької школи Герасим Смотрицький (перша  половина XVI ст.—1594 р.), автор книги  «Ключ царства небесного», Б якій гостро критикував твір П. Скарги «Про єдність Церкви Божої», а також  книжку єзуїта Венедикта Гербеста «Висновок  віри римської Церкви», яка була спрямована проти українського народу і його культури.

Брестська унія 1596 р. ще більше поглибила  релігійні суперечки між українськими православними і католиками. Тодішніх греко-католиків підтримував П. Скарга («На захист Берестейської унії», 1597 р.). У відповідь православні  видали збірку документальних матеріалів польською мовою, в якій стверджувалась думка про иеправосильність рішень уніатської частини Брестського  собору. Найсильні-шого удару по творцях  і оборонцях унії завдав твір острозь-кого шляхтича М. Броневського «Апокрисис», який писав під псевдонімом Хрнстофор Філалет. У цьому полемічному творі викривалося підступництво греко-католицьких єпископів, підтверджувалася законність проведеного у Бресті собору православної церкви. Автор цього твору викриває і засуджує політику польського уряду, яка була спрямована проти українського народу, і вимагає демократичних прав для українців. 
У вогненному наступі православної полеміки виділяється анонімний твір «Пересторога», автор якого викриває ті егоїстичні мотиви, якими керувалися греко-католицькі єпископи. З боку греко-католиків виступив Іпатій Потій. У 1599 р. він опублікував українською мовою «Антиапокрисис» — пристрасну відповідь на полемічний виступ М. Броневського.

Найяскравішим українським письменником даного періоду був Іван Вишенський (між 1545-50—1620 рр.), який зарекомендував себе фанатичним оборонцем православних традицій. У своїх прозових творах, таких, як «Послання єпископам —  відступникам від православ'я», «Короткослівна відповідь П. Скарзі», він безжалісно таврує греко-католиків. 
Одночасно І. Вишенський критикує і православних, підкреслюючи егоїзм, любов до розкошів та розтлінність їхньої знаті, заможних міщан та духовенства, відповідальних за сумне становище церкви. Український письменник був ка той час єдиним, хто оплакував закріпачення селян і безстрашно викривав їх визискувачів. У боротьбі з вадами українського суспільства він бачив єдиний шлях — повернутися до давньої православної віри.

Твори письменників-полемістів сприяли  піднесенню рівнів національної свідомості українців, розуміння ними свого  місця в навколишньому світі. Разом з тим культурна конфронтація з поляками дорого обійшлася українцям. Величезна більшість української шляхти прийняла католицизм і згодом полонізувалась. Внаслідок того українці втратили свою еліту — шляхту. Іншим побічним продуктом конфронтації між православними і католиками став поділ українців на православних і уніатів (греко-католиків). Разом з тим релігійна полеміка спричинилася до культурного піднесення, сприяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.

Поряд з полемічною літературою  наприкінці XVI—початку XVII ст. розвивалась  поезія. Кращі зразки віршованих творів того часу належать Памво Беринді, Касіяну  Саковнчу, Григорію Желиборському, Григорію Кирницькому.

У багатьох творах виразно простежуються  риси нового барокового стилю, який займав у цей час панівне становище  в європейській культурі. Згодом даний  стиль посяде провідні позиції в  українському літературному процесі  другої половини XVII ст.

Серед літературних жанрів України  початку XIV—першої половини XVII ст. важливе  місце займає літописання. Літописні  пам'ятки цього періоду головним чином білоруського походження, їх інколи називають західноруськими. Серед них найближчим до історіографії Україні! є «Супрасльський літопис», складений у Супрасльському монастирі біля Бялистока в першій половині XVI ст. Він складається з двох частин: скороченого Новгородського літопису, що охоплює події з найдавніших часів до 1382 р., і Короткого Київського літопису, який дає опис подій від 862 до 1515 рр.

До української історіографії  близький за своїм змістом і стилем «Літопис Биховця», доведений до 1506 р., а також «Баркулабівський літопис», де висвітлюються події в Україні  і Білорусії від середини XVI до XVII ст. Тут ми знаходимо цікаві матеріали  про соціально-економічні та політичні  відносини в тодішній Україні, про  боротьбу православного табору з  католицизмом, про повстання та страту С. Наливайка, а також записи побутового змісту.

Однією з найцікавіших пам'яток історичної думки є Густинський  літопис («Кройніка»), складений близько 1623—1627 рр. визначним тогочасним письменником Захарією Копистенським і переписаний  у 1670 р. ієромонахом Михайлом Лосицьким. Характерною особливістю даного літопису є наявність у ньому літературних вставок, у яких йдеться про початок письменства, походження назви "«Русь», виникнення козацтва, збереження в обрядовій культурі українського народу язичеських вірувань. Автор розповідає про святкування Купала, колядування на Різдво, шанування бога Ладо тощо.

Народністю мови, образністю викладу  відзначається Львівський літопис, який охоплює події місцевого і загальноукраїнського значення 1498—1649 рр. Він зберігся у збірнику різних творів і матеріалів, переписаних Михайлом Гунашевським. У цьому літописі найдокладніше описана історія України 20—30-х років XVII ст., зокрема селянсько-козацьке повстання 1630 р. під керівництвом Т. Федоровича. 
Невеликий за обсягом літопис було складено у Хмільнику на Поділлі (1636—1650 рр.). Він свідчить про дальше проникнення у літописання фольклорних образів, живої мови. Велика увага у цьому тв.орі приділяється селянсько-козацькому повстанню 1637—1638 рр. і особливо першому періоду народно-визвольної війни 1648—1654 рр. під керів-ництвом Б. Хмельніїцького, до якого літописець ставиться з симпатією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Музика й театр в українській культурі ХІV – перша

половина  ХVІІІ ст.

У XIV—першій половині XVII ст. певних здобутків досягли музична культура і театральне мистецтво. Вони розвивалися  у тісному зв'язку з тими змінами, що відбувались в. народному побуті та звичаях, а також у діяльності скоморохів, мистецтво яких поєднувало спів, танець і театральні вистави. Музиканти, співці, танцюристи, як і  раніше, об'єднувались навколо монастирів та єпископських кафедр. Вони створювали пісні-хвали на честь бойових  подвигів князів і дружинників.

Музичну культуру постійно збагачувала  усна народна творчість. У цей  період продовжували розвиватися народно-пісенні  жанри, які були пов'язані зі самобутніми  традиціями східних слов'ян язичеських часів, зокрема пісні, якими супроводжувалися народні свята землеробського циклу. Зимовий цикл пісень складався з  колядок і щедрівок, весняний —  з веснянок, гаївок, русальних пісень, весняних танців та ігор, що відображали  різні трудові процеси. Широко представлений  був цикл обжинкових пісень. 
Поряд з календарними розвивались різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень: весільні колискові пісні, похоронні плачі, або, як їх тоді називали, голосіння. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, розвивалися риси, притаманні українській музиці.

У роки боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів  виникають історичні пісні, які  прославляли героїв боротьби з татарською та турецькою агресією, на-приклад, українська народна пісня про  Байду. Розвиток різних видів інструментальної музики був пов'язаний з мистецтвом скоморохів, у якому тісно переплітались  гумористичні та жартівливо-танцювальні  пісні. У народному середовищі особливою  популярністю користувалися такі музичні  інструменти, як гудок, гуслі, сопілка, бубон, волинка та інші. В козацькому середовищі перевага надавалась сурмі, бубну, літаврам, бандурі, кобзі, лірі, цимбалам тощо.

Широкої популярності в народному  побуті набули тан-цювальні жанри інструментальної музики. Зокрема, гопак і гопачок. Вони сталії відомі багатьом народам  і були включені до західноєвропейських  збірників органної музики того часу.

Центральне місце в українській  музичній культурі займали у той  час історичні пісні та думи —  самобутній епічний вокально-інструментальний жанр, в якому органічно злилися  трагедійність з героїчним пафосом  і ліризмом, глибина змісту з оригінальністю художньої форми, епічно-оповідальний характер слова з емоційністю  музичного вислову. Характерною  особливістю цього жанру є  вільна побудова поетичних і музикальних  фраз, розгорнутий інструментальний супровід. Виконавцями історичних пісень та дум були кобзарі, які мандрували по містах і селах України, оспівували історичне минуле, надихаючи народ  на боротьбу за волю України. 
У процесі становлення української музики важливу роль відіграла музична освіта, яка поширювалась братськими школами. Саме в цей час виникає так званий партесний спів. Це багатоголосий, гармонійний спів по партіях (за голосами), який в кінці XVI ст. досяг значного професійного рівня. Це дало змогу православній церкві використати його на противагу католицькій, де спів супроводжувався на органі. У XVI—першій половині XVII ст. виникають такі жанри світської музики, як побутова пісня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна пісня зі супроводом, а також цехова інструментальна музика. Канти, як і книжна поезія, формувалися в руслі усної народної пісенності. За змістом вони поділялися на релігійно-філософські, любовні, "жартівливо-гумористичні тощо.

Розвиток інструментальної музики привів до появи у деяких містах музичних цехів на зразок ремісничих. Такі цехи виникли у Львові, Кам'янець-Подільському, на Волині. Цехові музиканти грали  на весіллях, народних гуляннях, похоронах, в їх репертуарі були народні пісні  та танці, різноманітні марші. Музичні  цехи сприяли розвиткові народної професійної  інструментальної музики, виникненню самобутніх ансамблів українських національних інструментів.

У кінці XVI ст. істотно розширюється сфера театрального мистецтва. Витоки розвитку українського театру беруть свій початок від народних ігор Київської  Русі. У народних іграх, де широко використовувалися  фольклорні твори, простежувалися елементи народної драми, пантоміми, балету. Від 1573 р. бере свій початок звичай ходити з ляльками, що означало виникнення лялькового театру. Дальший розвиток театру був пов'язаний із виступами  скоморохів — народних співаків, музикантів, танцюристів» клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників тощо. Скоморохи  поділялися на осілих і мадрівних. Осілі  виступали головним чином на ігрищах  під час свят, на весіллях, а мандрівні  об'єднувалися у ватаги і переходили з місця на місце. Комедійні сцени  розігрувалися під відкритим  небом, на площах і вулицях, на ярмарках. Джерелом мистецтва скоморохів була усна народна творчість. Однак вони були не лише виконавцями, але й творцями поезій, музичного і танцювального фольклору. Народ любив творчість скоморохів за її розважальний, естетично-сатиричний та демократичніш характер.

В останній чверті XVI ст. разом з  появою братських шкіл виникає шкільний театр. Спочатку він мав лише навчально-виховне  значення, а з кінця XVI—першої  половині! XVII ст. став використовуватися  в міжконфесійній боротьбі проти  католицизму. Шкільний театр розвивався одночасно з народним театром, репертуар  якого складався із містерій різдвяної  і великодньої тематики. Одним  із ранніх зразків української драми  є знайдене І. Франком «Слово о  збуренню пекла», яке було створене в Галичині або на Волині у першій половині XVII ст. До першого десятиліття XVII ст. відноситься також початок української побутової драми. До цього жанру належить унікальне видання віршованої «Трагедії руської», автор якої невідомий. Зміст твору близький до зразків української народно-поетичної творчості.

3. Архітектура і образотворче мистецтво

У XVI—першій  половині XVII ст., незважаючи на руйнівні наслідки татаро-монгольської навали, значного розвитку на Україні досягло  культове і цивільне будівництво. Воно справило великий вплив на архітектуру  і монументальне образотворче мистецтво. Помітного розвитку досягла українська архітектура на галицько-волинських землях. Архітектурні пам'ятки даної  епохи можна поділити на два основних типи:

1) оборонні  споруди-замки;

2) церкви.

У цей період в архітектурі та образотворчому мистецтві формуються особливості українського стилю. Вони проявляються, насамперед, у кам'яному  будівництві Західної України, де ренесансний  стиль гармонійно поєднувався з  українським народним стилем, перенесеним  з дерев'яного будівництва в  кам'яні споруди церков, замків та великих міських будівель. 
В українському церковному будівництві основним архі-тектурним типом були так звані зрубні храми. Найкращими пам'ятками українського архітектурного стплю є тридільні, або трибанні та п'ятибанні церкви. Такі церкви з XIV—XVI ст. на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церква св. Духа в с. Потеличі Львівської області (1555 р.) та церква св. Миколая в Чернівцях (1607 р.). Дерев'яна архітектура продовжувала традиції будівництва Київської Русі.