Хотинська фортеця

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця  – свідок численних війн та баталій. Протягом століть вона була центром  розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. Ця середньовічна красуня  може багато розповісти тому, хто побажає  вислухати її...

 Не випадково  скелястий мис над Дністром  наші предки називали «Хотінь». Назва міста походить від дієслова  «хотіти», оскільки мис був бажаним  та надійним місцем для давніх  поселенців. Завдяки міцній твердині  та вигідному розташуванню Хотин  став центром розвитку ремесел  і торгівлі, які, своєю чергою, сприяли розквіту його культури  та економіки. Місто було важливим  пунктом у європейсько-азійській  торгівлі.

Розташований  на основних транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу  завойовників. З метою захисту  від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під  своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького (Байди), Петра Дорошенка. Під час  Визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин  двічі вступали війська Богдана  Хмельницького. Відома Хотинська фортеця  і подіями Хотинської війни, яка  проходила під стінами фортеці  у вересні – на початку жовтня 1621 р. Ця війна прославила запорозьких  козаків та їхнього гетьмана Петра  Конашевича-Сагайдачного і стала  переломним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала  Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і набула відголосу у світовій літературі.

Упродовж XVII ст. Хотин переходив з рук до рук, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, не раз місто  визволяли запорозькі козаки. Під  час Визвольної війни у Хотині перебували війська Богдана Хмельницького (1650–1653 рр.). Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося остаточно закріпитися  в Хотині і в фортеці. Після  реконструкції 1712–1718 рр. (за участю французьких  інженерів) вона стала наймогутнішим  вузлом османської оборони на сході  Європи. І хоча в ХVIII–ХІХ ст. фортеця  поступово втрачає своє оборонне значення, та під її мурами продовжували кипіти битви.

У 1826 р. місту  Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна фортеця з трьома баштами; на двох крайніх вміщено по бунчуку, а на середній – півмісяць на держаку; над ним хрест:навхрест – дві шаблі лезами вниз, над  ними – срібний хрест на ознаку взяття Турецької фортеці.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда». Серед недавніх – екранізація твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса» та зйомки кінострічки «Запорозька Січ» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

Києво-печерська лавра

Протягом багатьох століть  височить на дніпровських схилах дивовижний архітектурний ансамбль однієї з найвизначніших святинь православного світу - Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. Це одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври.

З часу свого заснування як печерного монастиря у 1051 році Києво-Печерська  лавра була постійним центром  православ'я на Русі. Разом із Софіївським собором вона занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. На території Верхньої Лаври діє Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, якому було надано статус національного у 1996 році. Монастирське життя зосереджене на території Нижньої лаври. Обидві частини Лаври відкриті для відвідувачів.

Монастир заснований у 1051 році за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм, як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря  вважається один з перших учнів Антонія - Феодосій.

 

 В ХІ столітті монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства в Київській Русі. У XII столітті монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря. У XVIII столітті Києво-Печерська лавра стала найбільшим церковним феодалом в Україні: їй належали три міста, сім містечок, біля двохсот сіл і хуторів, більше семидесяти тисяч кріпаків, дві паперові фабрики, одинадцять цеглових і шість скляних заводів, більше ста шестидесяти винокурень і вітряків, біля двохсот шинків, два кінних заводи.

Києво-Печерській лаврі було підпорядковано багато дрібних монастирів і так звані пустелі (зокрема, Китаєвська, Микільська та інші під Києвом) з їхніми угіддями і кріпаками в Україні, Росії і Білорусі.

Києво-Печерська лавра  зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром  літописання. Тут перекладалися  на церковно-слов'янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор (автор «Повісті минулих літ»), Нікон, Сільвестр. У XIII столітті було складено «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело історії Києва.

З 1592 по 1688 роки монастир був  ставропігією Константинопольського  патріарха, з 1688 року — Московського патріарха, з 1786 — Київського митрополита.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва  і всього, що було зв'язано з Православною Церквою. 25 січня 1918 року в стінах Лаври  був закатований митрополит Київський  і Галицький Володимир, а в 1920 році Лавру закрили. 4 серпня 1929 року комуністична влада завершила роботи по перетворенню Києво-Печерської Лаври  на Всеукраїнське музейне містечко, головне призначення якого –  бути центром антирелігійної пропаганди в республіці. Перед наркоматом внутрішніх справ УСРР порушено клопотання про  негайне виселення з території  містечка осіб духовного життя, які  до того часу в ньому проживали.

Під час Другої світової війни  у 1941 році радянські війська підірвали  Свято-Успенський собор. Під час  німецької окупації Києва, монастир на деякий час був відроджений, але  у 1961 був знову закритий радянською владою.

Після вибуху храм був залишений  в руїнах як свідчення злочинів нацистів. Не були здійснені плани відтворити його в початкових середньовічних формах до святкування 1000-річчя хрещення Русі. Чернецьке життя і богослужіння в Києво-Печерській лаврі відновлено з 1988 року. Тільки 9 грудня 1995 Президентом  України Л. Кучмою видано Указ про  відновлення Успенського собору. Храм був відтворений у великому поспіху, практично за два роки, без  серйозної наукової підготовки, з  використанням сучасних матеріалів. Перед будівельниками стояла задача встигнути до 950-річчя лаври.

Відразу за завершенням будівництва  храм був розписаний; освятили його 24 серпня 2000 року. Тривають роботи його розпису. Трапезний храм Києво-Печерської лаври в ім'я святих Антонія  і Феодосія де-факто є кафедральним собором Української православної церкви (Московського патріархату), оскільки в ньому проводить богослужіння предстоятель Церкви митрополит Володимир.

 

 Ансамбль Києво-Печерської лаври - це своєрідний музей форм і стилів, у якому репрезентовано кращі зразки національної архітектури. Кожна споруда має своє обличчя, свій художній образ. Внаслідок праці талановитих архітекторів та будівельників виник один з найвидатніших монастирських комплексів - Києво-Печерська лавра. Більше ніж 950 років її історія нерозривно пов'язана з історією, життям і культурою українського народу.

Сучасний лаврський ансамбль розташований на 22 га і поділяється  на такі частини:

·        Верхня лавра

·        Ближні печери

·        Дальні печери

·        Гостинний  двір

Більшість монастирських  будівель і споруд мають архітектурні форми українського бароко середини XVIII століття.

Основні пам'ятки і споруди  Києво-Печерської лаври:

·        Велика Лаврська дзвіниця (головна дзвіниця лаври побудована у 1731-1744 роках. Має  висоту 96,52 метра і органічно вписується до ансамблю монастиря й усього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 кілометрів від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно зійти на 374 сходинки).

· Троїцька Надбрамна церква

· Монастирські печери

· Успенський собор

· Трапезна церква Св. Антонія  і Феодосія (наймолодший храм Києво-Печерського  монастиря. Перша Трапезна палата монастиря, побудована у XII столітті, не зберігалась  і про її архітектуру нічого не відомо. Друга Трапезна палата із церквою  Св. Петра і Павла була відбудована  в стилі українського бароко, але  у 1893 році її також зруйнували. Сучасна  Трапезна палата з церквою побудована у 1895 році, з 1990 року в церкві регулярно  проводяться богослужіння).

· Некрополь Києво-Печерської лаври (на території Лаври поховано багато видатних осіб, зокрема, біля трапезної - генеральний суддя українського війська Кочубей Василь і полтавський  полковник І.Іскра. У церкві Спаса  на Берестові — засновник Москви Юрій Долгорукий).

· Фортечні мури

 

Острів Хортиця

Острів «Хортиця» є  найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в рідкісному поєднанні  на одній території різноманітних  природних комплексів – цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних  та зникаючих видів рослин, пам’яток геології...

Актом, украй потрібної, проте  дещо запізнілої, справедливості стало  надання цій землі статусу  пам'ятки природи місцевого значення (1958р.). Далі – пам'ятка природи республіканського  значення (1963р.). Природна (разом із декоративними, на острові знайшли притулок більше 1000 видів рослин) та історична (тут  зафіксовано близько сотні історико-археологічних  об'єктів) винятковість Хортиці дала підстави для оголошення її Державним  історико-культурним заповідником (1965р.). Нині увесь острів є Національним заповідником (з 1993р.).

Основу найбільшого острова  на Дніпрі (довжина 12, а ширина, в  середньому, 2,5 кілометри) складають  граніти і гнейси, яким близько 2 мільярдів років. Саме вони, здіймаючись  у вигляді скель, у північній  частині острова, до тридцяти метрів над поверхнею Дніпра, створюють  тут гірську країну в мініатюрі. Географічно ж, нагромадження скель, печер, гротів, окремих валунів, представляють  гірський зразок ландшафтних зон  України. Найпомітніші вершини мають  свої імена, історія яких тісно пов’язана  із періодом козаччини. Зокрема, скеля  Вища Голова, Думна скеля, Совутина, Чорна, Дурна, Середня Голова.

На Хортиці в мініатюрі  представлені зразки усіх ландшафтних  зон України. До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовж узбережжя  Старого Дніпра. Кількість видів  рослин, що знайшли собі прихисток на прадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів (для порівняння, в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському – 528, на Кам’яних Могилах – 460, на Михайлівський цілині – 490).

Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний  родовід од запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр...

Найпівденніша, плавнева частина острова, либонь, наймолодший вид хортицького ландшафту. Це, переважно, намивна територія (формувалася під впливом Дніпрової течії), яка виникла десь 3-4 тисячі літ тому. На багатих поживними речовинами ґрунтах здійнялися кущі, дерева і, звісно ж трави. Після того, як гігантська плавнева країна, що колись простягалася від Хортиці і до Херсона, була знищена (дерева і кущі вирубані, а земля стала дном Каховського водосховища), значення південного охвістя острова незбагненно зросло.

Нині цьому невеличкому  куточку (327 гектарів – приблизно  восьма частина острова) воістину немає  ціни. Свого часу каховська повінь заповнила тут деякі улоговинки, і до відомих з давніх давен п’яти озер додалися ще більше, ніж півтора десятка крихітних водоймищ, де розкошують латаття біле, глечики жовті, рогіз, очерет, комиш, осока, ірис, водяний горіх.

За наявності бурхливого Каховського “моря”, хортицькі озера завдяки своїй усамітненості, стали головним нерестилищем (тут мешкає близько 50 видів риб) у цій частині Дніпра. У плавнях та поблизу них мешкає понад 200 видів птахів (усього в Україні їх трохи більше 300 видів); близько 30 видів ссавців та плазунів, в озерах мешкає найменший у світі (в діаметрі – в межах сантиметра) вид папороті – сальвінія плаваюча.

 

З історії козацтва

Музей історії запорозького козацтва на острові відкрито 14.10.83 року. Але тоді, коли про українських  степових лицарів уголос, до того ж  публічно, говорити заборонялося, називався  цей заклад Музеєм історії м. Запоріжжя. Сьогодні під зводами Музею зібрано  більше 30 тисяч предметів, які охоплюють  історичний період від палеоліту  до ХІХ століття поточної ери. Експозицію доповнюють чотири діорами.

Особливістю хортицького Музею є те, що, по-перше, вельми оригінально оформлене саме приміщення: гранітні пластини, припасовані одна до одної, створюють враження, ніби відвідувачі рухаються печерою, біля стін якої розташовано мовчазні реліквії різних ер та епох.

По-друге, переважна більшість  експонатів зібрані-знайдені саме на Хортиці  та на хортицькому довкіллі. Це кам'яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних суден, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровому дні.

Експозиційна площа, яка  розгорнулася на 1600 квадратних метрах, окрім артефактів, так би мовити місцевого походження, наповнена  також матеріалами, переданими із Львівського, Луганського, Рівненського та інших  музеїв, а також надходженнями  із археологічних та етнографічних  експедицій.

"Протовче"

Розкопки, проведені археологами  заповідника протягом 1976-1980 років, дають  підстави стверджувати певним чином, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини, неподалік від  озер Осокорове та Коржеве. Бо саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV століть, а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння унікального об'єкта сягали глибше на кілька століть. У п'яти досліджених напівземлянках (археологи впевнено називали їх куренями (!)) мешкали оборонці не лише Хортиці, а й взагалі частини південних рубежів протоукраїнського державного угрупування.