Культура династії Тан

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійна робота на тему:

«Культура династії Тан»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 314 групи

Факультету сходознавства

Борисової  Юлії

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2012  

Династія Тан проіснувала з 618 р. до 907 р. до н.е. Цей період характерний значним розвитком архітектури, літератури та мистецтва в китайській культурі. Взагалі, культуру за часів династії Тан, називають «золотим віком» китайської культури.  Характерною рисою культури того часу був реалізм.

В цей період архітектура  стрімко розвивалася. Одна із основних рис – величність. Будинки за династії Тан будувалися із дерева або цегли. Селяни і ремісники жили в дерев'яних чи глиняних будинках без стелі або вкритих соломою, їх будинки мали мали один поверх. Вони розділялися дерев'яними перегородками на окремі помешкання. Житлові будинки розташовували навколо палаців. Палаци імператора і знаті — з мармуру й оздоблювали майстерним різьбленням. Дах мав вигляд шатра з загнутими наверх краями з широкими карнизами. . Будинки заможних китайців зводили з каменю та цегли, вони являли собою з'єднані кілька одноповерхових будиночків, поставлених один на одного. Дахи підтримувалися короткими різнокольоровими колонами. Черепичні дахи розписувалася жовтою, зеленою, фіолетовою, коричневою фарбою. Двір нагадував невелику фортецю, у внутрішніх дворах якої знаходилися сад, басейн з містками, квітники, куди заходити без дозволу суворо заборонялося. Головним палацом королівської сім’ї був палац Дамін. Це був найкращий, найгарніший і найбільший палац того періоду. Він знаходився в Чан’ані(сучасний Сі’ань),   але нажаль, він згорів під час війни. Площа його руїн в декілька разів більша ніж площа Гугуна в Шанхаї. Вулиці вимощували камінням і цеглою та забудовували суцільним рядом крамниць, харчівень та майстерень, де працювали десятки робітників. Також у містах було багато лазень.

Династія Тан являється  дуже важливим періодом у китайській літературі. Китайська література являється однією із найдревніших літератур світу. Період династії характеризується розквітом китайської літератури, його називають «золотим віком» китайської поезії. Поетична творчість в той час стала однією із основних складових життя суспільства, а також, основним предметом на державних екзаменах. У повне зібрання поезій династії Тан увійшло 50 тисяч віршів, більш ніж 2300 поетів. Танську поезію можна розділити на  4 етапи: поезія початку династії Тан, поезія розквіту династії Тан, поезія заходу династії Тан, поезія занепад династії Тан.  

На початковому етапі  Танської поезії (618- 721 рр.) були відомі чотири видатних поета: Ван Бо, Лу Чхаомінь, Ло Биньван и Ян Цзюй. Вони створили систему чередування рими та ритму вірша. Це дозволило поезії тієї епохи проявити свій стиль. Танські поетти в своїх віршах описували широкий соціальних фон Китаю, творчість поетів відрізнялась яскравим, живим та відвертим стилем. Одним із самих знаменитих поетів початкового етапу був Чень Циан, який відстоював думку про те, що поезія повинна відображати реальне життя.

Період розквіту династії Тан (712 – 763 рр.) відомий великими досягненнями п поетичній творчості. В цей  час основна увага у віршах зосереджена на побутових сюжетах  та пейзажах. Найбіль відомим поетами у цей період були: Ли Бо, Ду Фу, Ван Вей, Тао Ши та інші.

В поріод заходу династії Тан найбільш відомим поетами  були: Бо Цзюй, Юань Шень, Ли Хе.

В період занепаду династії Тан (827 – 859 рр.) найбільш прославились поети  Ли Шанин и Ду Лиу. В їх віршах найбільш відображались політичні прагнення.

 

Говорячи про скульптуру, то в цей час, митці стають більш  зрілими. Спостерігається більш  повне знання людської анатомії, зображуються людські фігури з точністю до найменших  деталей. Ідея надприродного, божественного в людині зображується вже не в містичній відчудженності обличчя, а в фізичній силі, досконалої краси людського тіла. Одними із найбільш досконалих творінь, являється скульптура Будди Вайрочана, створена у 676 р, яка знаходиться в Лунмині.

В епоху династії Тан в у своєму розквіті знаходиться надгробна  скульптура. Одним із найяскравіших  прикладів є шість кам’яних рельєфів із гробниці імператора Тай Цзуна із зображення його бойових коней.

Яскраво виражені реалістичні риси людей та тварин, що яявляється основною характеристикою скульптури Династії Тан.

Китайське мистецтво  епохи Тан можна назвати золотою  сторінкою раннього Середньовіччя. У Х столітті при імператорському дворі була відкрита Академія мистецтв. характерною рисою яких був реалізм. На той час в китайському живописі вже існував поділ на жанри. Картини художників сповнені захватом красою природи, охоплюють багато явищ життя і близькі до поезії. Від художників вимагалося безпосереднє вивчення натури і її точне відтворення. Отримати посаду чиновника міг тільки той, хто добре розбирався в мистецтві і здав спеціальні іспити на чин. Живопис використовувалася для розпису палаців і храмів, створення мініатюрних композицій на віялах та супроводу літературних творів на сувоях. Сувої були своєрідною мальовничою книгою, де художник часто розміщував безліч вражень і деталей, мали різну форму, однак витягнута форма більше підходила для пейзажу. Така форма допомагала створювати відчуття простору, стверджувала єдність і міць природи. При роботі над такими сувоями від художника вимагалося велике вміння і майстерність. Іноді сувої були горизонтальної форми. Особливою популярністю користувалися картини на шовку, які створювалися придворними художниками. Такі картини зберігалися у футлярах. Їх сюжетами часто ставали красуні на прогулянці або вчені за бесідою. Іноді це були портрети або композиції на теми буддійських писань. Кожний зображений предмет наділявся символічним змістом: пара качок означала вірне кохання, бамбук — благородство, сосна — довголіття тощо. особливо поетичними були картини трьох найбільших пейзажистів: Лі Сисюня, Лі Чжаодао і Ван Вей, які створили цілу галерею пейзажів танської епохи. Всі вони були вельможами при дворі. Ван Вей, який був ще і поетом, відмовився від блискучої кар'єри вельможі, багатого і спокійного життя при дворі і усамітнився на лоні природи, щоб писати картини і вдаватися до роздумів. На картинах вони зображували природу, палаци, людей, використовуючи насичені кольори. Згодом Ван Вей відмовився від багатобарвної палітри, а писав тільки чорною тушшю з розливами, створюючи тональну єдність і враження цілісності світу. Найвідомішою його картиною є картина «Після снігопаду», де він зображує таємничий і поетичний образ природи з засніженими далями, застиглою туманною гладдю води, чорними деревами і навіть відчутним відчуттям тиші. Вірші Ван Вея були пройняті тим же споглядальним настроєм, що і картини. Найбільш відомими художниками пізнього періоду існування імперії Тан були Чжоу Фан (VIII—IX ст.), Сюй Сі (поч. Х століття).

Під владою династії Тан почало формуватися  китайське мистецтво чаювання. Економічне, соціальне та культурне процвітання країни, а також жваві зв'язки із зарубіжними країнами в цей час створили ґрунт для поширення чайної церемонії. В цей період часу чай вирощували в сорока двох префектурах країни, і традиції чаювання проникли в повсякденне життя представників всіх верств суспільства. Імператори Пізньої Тан, які особливо любили чай, наказували, щоб усі чайні регіони надсилали до палацу листя найбільш ранніх і добрих сортів чаю. Щорічно 5 квітня в палаці проходив бенкет, присвячений святу Цінмін, під час якого поминали померлих. Це свято також мав іншу назву — свято рослин. Деякі чиновники навіть отримували підвищення по службі після того, як приносили в дар імператору чай. Щоб завоювати любов імператора, наложниці ламали голову над тим, як удосконалити способи приготування чаю і скоро це переросло в них у гру, що отримала назву «Чайне змагання». Беручи приклад з імператора, принци і міністри також пишалися своєю пристрастю до чаю. Лі Деюй, великий радник, навіть використовував найчистішу весняну воду з джерел, що розташовані на відстані тисяч лі від столиці, щоб приготувати собі чашку чаю. Гостей також зазвичай пригощали чаєм і вважалося вкрай не ввічливим не зробити цього. Спочатку чаювання пропагувалося тільки освіченими людьми. У міру того як популярність чаю зростала серед простих людей, скрізь стали з'являтися чайні магазини, причому навіть у провінціях центральної рівнини, таких, як Шаньдун, Хунань і Шаньсі, де виробництво чаю знаходилося на порівняно низькому рівні. Саме в епоху Тан стало далі розвиватися мистецтво вирощування чаю і чаювання, яке було схоже на віршовані рими і змушувало питущого чай роздумувати над філософією життя. Першою людиною, яка удосконалила мистецтво чаювання і фактично створила чайну церемонію був Лу Юй, який отримав в історії ім'я бога чаю. На основі детальних обговорень зі своїми друзями мистецтва приготування і вживання чаю і свого власного вивчення теорії культури чаю Лу Юй написав трактат «Канон чаю» («Ча цзин») — перше у світі дослідження властивостей чаю і культури його вживання.    

Династія Тан залишила найбільший і найвеличніший культурний спадок, дала культурний поштовх для всіх наступних поколінь, а традиції того часу збереглися і по сьогоднішній день.