Культурні цінності сім’ї

Культурні цінності сім’ї

 

В арсеналі сімейної педагогіки є  найрізноманітніші прийоми й  засоби формування культури поведінки. Проте трапляється, на жаль, що використовують не найкращі з них.

— Прибери лікті зі столу... Не плямкай... Не розвалюйся... Дай спокій волоссю... Перестань гратися ложкою... Щоб завтра ж постригся, огидно дивитися на твої патли... Хто за тебе буде говорити «дякую»? Повернися!

Нескінченні дорікання, зауваження, покарання, погрози - малоефективні  засоби виховання культури поведінки. Використані без міри, вони викликають прихований, а часом і відвертий опір, вперте бажання діяти по-своєму, стійку відразу до етикету взагалі. Тут можуть зарадити справі тільки глибокі якісні зрушення в педагогічній позиції батьків.

Нерідко трапляється, що стосунки в родині нормальні, хороші, а діти все ж таки допускають грубі помилки в поведінці, здаються невихованими. Ось такий приклад: на автобусній зупинці дівчинка років восьми-дев'яти уважно розглядає понівечене шрамами й рубцями обличчя літнього чоловіка. Він безпорадно щулиться, відвертається. Дитина, відпустивши материну руку, обходить навколо і знову дивиться напружено, не моргаючи. Важко допустити, що дівчинка хоче скривдити незнайому їй людину. Швидше, вона просто не знає, що така поведінка непристойна. Діти часто поводяться неправильно саме через незнання загальноприйнятих норм. Яких тільки питань не ставлять вони на лекціях і під час бесід про культуру поведінки: хлопець після танцю говорить «дякую», а що повинна говорити чи робити дівчина? Якщо зателефонуєш учительці, то хто перший має закінчити розмову? Чи правда, що курку можна їсти руками? Чи можна розгортати і розглядати подарунок? Як правильно знайомитися?

Щоб бути вихованою людиною, треба передусім засвоїти перевірений  століттями досвід співжиття, закріплений у нормах і правилах етикету. Форма знайомства з додержанням звичаю може бути різною. Часом це одна-дві короткі фрази: «Сергію, коли прийде дідусь, ти не подавай йому руки першим, бо так не прийнято». Іншим разом треба звернути увагу дітей на якусь деталь фільму, телепередачі: «Ти помітив, коли сідали за стіл, він спочатку відсунув її стілець, потім присунув, почекав, поки вона сяде, і тільки після цього сів сам». Якось, при нагоді, можна й завдання підліткам запропонувати: «Ось послухай. Запросили одного молодика в гості. Ввійшов він у передпокій, а там дівчина шубу скидає. Господар тут же стоїть і каже: «Знайомтеся». Ця людина відповідає: «Залюбки», — подає дівчині руку і називає себе: «Едик». Можеш знайти п’ять помилок проти правил етикету?

Зрозуміло, трапляються  випадки, коли зауваження мимохідь, репліки  недостатньо, а потрібна некваплива розмова. Запросила дівчина гостей на день свого шістнадцятиріччя. От чудовий привід не тільки обговорити з нею цей святковий вечір, а й розкрити суть справжньої гостинності, маленькі таємниці привітності й майстерності господині. Кого запросити, щоб усім було весело й цікаво, як розсадити, чим зайняти, як почати загальну бесіду і в чому твої, господине, обов’язки – все це буде предметом обговорення.

Надзвичайно цінне джерело знань про норми поведінки – книжки.

У повсякденному житті  людині доводиться виконувати багато нескладних дій, які без кінця  повторюються: вітатися, вибачатися, дякувати, робити послуги, користуватися предметами побуту. І дуже часто діти здаються невихованими не тому, що не знають, як усе це робиться, а через відсутність необхідних звичок.

При наявності звички дія  автоматизується й виконується  на основі потреби робити саме так, а не інакше. Хлопчик не роздумує, чи треба йому вставати, розмовляючи зі старшими, з жінкою. Він просто не може сидіти, йому незручно, недобре. Це і є звичка.

Звичка формується тренуванням. Чим частіше дитина повторює потрібні дії і вчинки, тим її поведінка  стає невимушенішою і природнішою. Малюка навчають неприховано: «Ти прийдеш із ковзанки, а в нас дома будуть гості... Покажи, як ти ввійдеш і привітаєшся... Ні, не зовсім добре. Відчини двері спокійно... Оглянь кімнату...». Для старших такий тренаж не годиться, він образливий. їхні вправи краще непомітно і природно включати в повсякденне життя. При цьому не треба фіксувати увагу на недоліках і промахах. Краще спиратися на позитивне:

• Вчора сусідка сказала, що ти завжди дуже приязно вітаєшся.
• Бач, і проблема ножа і виделки вже вирішена в тебе. І як швидко!
• Дякую, синку! Чи давно я тобі надівала пальто і застібала ґудзики. А тепер ти подаєш мені шубу з високою лицарською кваліфікацією!

Постійне підкріплення правильних вчинків конче потрібне. На емоційно позитивному фоні звички формуються легко і міцно.

Дуже часто у вихованні культури поведінки бувають такі ситуації, коли ніякі слова взагалі не потрібні, досить прикладу, зразка вчинку. У вестибюлі музею, де відвідувачі поверх свого взуття надівають спеціальні тапочки, чоловік нахилився, щоб зав’язати поворозки на дружининих тапочках, їхній син років одинадцяти негайно присів навпочіпки і зробив те ж саме з другою маминою ногою. Дуже значуща деталь: він зробив це за власною волею, йому захотілося так зробити. Важливо, щоб діти ставилися до правил культури поведінки позитивно. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опір. Вихованість — така якість, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результаті власної роботи дитини над собою. Необхідно знати норми етикету. Треба мати міцні звички, щоб їх дотримуватися. Та найголовніше — потрібно хотіти бути вихованим.

Запам’ятайте!

Виховання в сім’ї  — це виховання вчинками, діями, прикладами. А вони можуть бути або  добрі, або погані.

Необхідно усвідомити собі при цьому  ще дві обставини.

По-перше, сьогодні на практичне виховання шляхом «спостереження і засвоєння» часу стало значно менше. Раніше діти здебільшого щодня бачили, як працюють їхні батько, мати, дідусь, бабуся або ж сусіди.

Звичайно, світ безпосереднього  переймання досвіду й уміння, зразків поведінки й вирішення проблем теперішнім дітям протягом більшості, тижня виявляється недоступним. Родина, як правило, збирається вдома тільки ввечері, після роботи і після школи, та ще у вихідні дні. Крім того – це і є другою обставиною - постійно підвищуються вимоги до кваліфікації, що веде за собою подовження шкільного навчання, чим віддаляється безпосередній зв’язок з робочим середовищем. Така тривала відірваність від практики ставить перед молоддю, яка приходить на роботу, цілий ряд нових, невідомих їй раніше проблем - учитися відповідальні самостійності, правильних стосунків з людьми.

Коли врахувати зміни, що склалися в нашому житті, стане зрозумілим, яке складне завдання покладається на батьків. Постає багато нових питань, про які декілька десятиліть тому і мови не могло бути.

А чи замислювалися ви коли-небудь глибше над тим, як своїх дітей  підготувати до життя? Думали ви, наприклад, чи правильно керуватися принципом: «Ми так не жили, хай хоч діти наші поживуть, якщо маємо таку можливість»? А потім ви ще й дивуєтесь, в кого те дитя вдалося, що воно таке вимогливе... Проте ви купуєте йому все нові і нові іграшки, а дитина замість того, щоб гратися ними, тільки й знає, що нівечить їх. І взагалі, купуючи іграшки, чи думаєте ви про те, що вони покликані розвивати у дітей такі риси характеру, як спостережливість, спритність, уміння, фантазію? Чи полагодили ви коли-небудь з дітьми якусь поламану іграшку, щоб вона довше послужила? Чи граєтеся ви взагалі зі своїми дітьми, чи бесідуєте з ними про їхні проблеми? Чи, може, вважаєте, що краще купити їм нову іграшку та й годі, аби вам не заважали?

А пізніше що купите їм: мотоцикл, відеомагнітофон, одяг за останньою модою, задовольняючи їх хвилинний каприз, а самі будете не в міру обмежувати себе заради них?

Якщо ти бажаєш блага своїм дітям, дай їм трохи спізнати холоду і голоду. (Арабське прислів'я)

Тоді не дивуйтеся їх егоїзму і нескінченним вимогам. Ви зробили б набагато краще, якби не відкуплялися від дітей, боячись, що вони «вкрадуть» ваш вільний час. Адже багато своїх бажань вони могли б задовольнити, заробивши хоч трохи грошей, працюючи самостійно. Придбані речі вони б дужче шанували і, пишаючись своїм «заробітком», безперечно, щось і вам би купили на втіху.

Ви скаржитесь, що ваш  нащадок цурається праці? А чи були в нього чітко визначені постійні обов'язки по домашньому господарству? Чи привчали ви його до різних видів праці хоча б по дому? Чи дали ви йому, наприклад, під час ремонту в домі застосувати знання, набуті в школі на уроках праці? Чи вистачило у вас терпіння при його перших невдачах дати пораду, як виправити помилку і в майбутньому уникати її? Чи привчили ви своє дитя варити, шити і взагалі вести домашнє господарство?

Пам'ятайте: сина або доньку треба змалку вчити самим влаштовувати свої справи, а не робити це за них, аж поки не стануть дорослими. Щоб ваш одинак не став егоїстом, можна цьому запобігти, якщо у вашій родині він буде рівноправним членом колективу, де кожен мусить допомагати іншим, іти їм назустріч і заради них від чогось відмовлятися.

Не давайте своїм дітям  замість розуміння і співчуття  лише тільки речі та гроші. Тоді не бракуватиме  у них розуміння і вас самих - ваших радостей і страждань.

Показуйте їм приклад, як правильно  використовувати вільний час. Коли ж ви не знаєте самі, що з ним робити, не нарікайте на дітей, що вони марнують час, нічого не роблячи, демонстративно нудьгують і навіть здатні зробити підлість.

Спробуємо розібратися  в такому питанні: чого діти повинні  навчитися в сім’ї? Спочатку назвемо  загальне і найважливіше. Сім’я повинна забезпечити дітям радісне, щасливе дитинство, а найголовніше - добре підготувати їх до майбутнього життя. Це - основа батьківської любові і турботи.

Виховання в сім’ї —  це виховання вчинками, дією, прикладами — добрими чи поганими. їх діти запам’ятовують краще, ніж голослівні нотації. Розумні батьки завжди зуміють спрямувати життя своїх дітей до певної мети і допомогти їм у досягненні її. Вони зуміють дати їм у життєву путь надбання набагато цінніше, ніж просто матеріальне багатство. Батьки ж, які зосереджують увагу на накопиченні багатства і вбачають у цьому смисл життя, насправді дуже збіднюють внутрішній світ своїх дітей, позбавляють їх можливості повнокровно, змістовно прожити життя.

В сім'ї, де батьки правильно  виховують дітей, вони змалечку залучаються до різноманітної домашньої роботи, мають визначені, постійні особисті обов’язки. Сім’я значною мірою впливає на інтереси дітей уже тим, які зацікавлення у неї самої і на що вона їх орієнтує. Своїм прикладом батьки виховують у дітей ставлення до суспільства, до колективу, виховують бережливе ставлення до суспільної власності, до природи, формують дитячий характер.

Отже, чому дитина вчиться  у сім'ї:

• Передусім правильному ставленню до свого оточення до батьків, інших членів сім'ї, родичів, сусідів, знайомих, до суспільства взагалі;

• Пізнає основи життя й поведінки в суспільстві;
• Освоює моральні й суспільні норми і звички. Починає розуміти, що таке правда, брехня, лицемірство;
• Довідується, що вона має в житті найбільше цінувати, як ставитися до життя взагалі і праці зокрема.

Вчиться також працювати, розпоряджатися часом і думати над  власним самовдосконаленням.

• У власній родині діти вперше знайомляться з взаємовідносинами між чоловіком і жінкою.
• В сім’ї дитина повинна також знаходити любов, розуміння, відповідну допомогу на випадок невпевненості й невдач.

Як  же батьки можуть допомагати своїм  дітям?

По-перше, вони повинні  допомагати дітям позбутися слабких  сторін, розвивати здібності відповідно до порад вчителя. По-друге, викликати  у них прагнення робити все за власною ініціативою.