Лялька - мотанка

ВСТУП

Новенька  іграшка,  нова  омана, 
Ти  недосяжна  й  невідома. 
Усім  ти  рідна  і  кохана, 
А  декому  лише  знайома.

              (Федір Дмитренко)

Незмінним залишається  мистецтво, що пройшовши крізь роки, не занепало, а відродилося в серцях багатьох українців. Іграшка-мистецтво, яке вселяється в людину з моменту її народження, з раннього дитинства.

  Українці повинні  знати про історію виникнення  іграшки. Особливо про ляльку-мотанку, яка несла в собі не тільки значення гри, а й духовне значення всього українського народу. Виготовлення ляльки-мотанки - це свого роду психотерапія, яка бере свої витоки в глибокій давнині, яка допомагає зняти певні психологічні травми. Наприклад, помічено, що діти-сироти, які пройшли майстер-класи по виготовленню ляльки,  стають більш врівноваженими , і разом з тим, вони , роблячи свою лялечку, формують образ своєї майбутньої матері. Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків.

Мета дослідження - показати роль ляльки-мотанки в сучасному українському мистецтві.

Об'єктом дослідження є лялька-мотанка, на основі спогадів старшого покоління та майстринь Черкаської області.

Предметом дослідження виступають історична та художня література,  чисельні першоджерела, власні дослідження.

 

 

 

 

 

 

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ

Повертаючись до власних коренів  та відтворюючи ляльку - мотанку,  можна поринути у цікаву подорож минулого українського народу. Найдавніші прототипи іграшок знайдено в Україні під час археологічних розкопок поблизу м. Мізина на Чернігівщині (див.дод.А). Палеологічні скульптурки жінок, тварин, птахів, вирізані із бивня мамонта і оздоблені геометричним орнаментом, вчені відносять до періоду, що існував понад 20 тисяч років тому. Ляльки  відображали світ того народу, до якого вони  належали. Українська лялька-мотанка була не просто іграшкою, а й оберегом, символізувала неперервний зв’язок між поколіннями. Вона створювалась шляхом намотування-накручування-зав’язування тканини і ниток [2, c.30].

Досліджуючи історію створення ляльки - мотанки, можна почати з відомого археолога Вікентія Хвойки, який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипілля»( див.дод.Б). Саме з цього регіону починається історія ляльки-мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей. Звісно, першою лялькою була не вузликова лялька, а дерев'яні невеличкі скульптури, навіть звичайні палички, але в руках дитини вони перетворювалися на справжній шедевр. На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд,  поховань, побутових речей, вчені змогли розшифрувати послання далеких пращурів, розшифрувати значення  ляльки-мотанки [8,с.36]. Ми можемо припустити: якщо діти трипільської цивілізації мали іграшковий посуд, то обов’язково мали бути ляльки і дитячі ігри такі як „дочки-матері”,бо дитина сучасного світу чи минулого завжди повторює навколо себе дорослий світ. Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень. Лялька-мотанка робиться шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Трипільці вирощували льон, коноплі:були гарними знавцями ткацької справи, тому виготовляли ляльки з вирощеної продукції. До сих пір вважають, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення. Але Трипілля - це не єдина місцевість, де було знайдено дитячу забавку-іграшку. По всій території України археологи знаходять залишки давніх ляльок, їхні фігурки. Зокрема: фігурки пташок, вовка чи собаки.( див.дод.В) Мали вони обрядове значення. У IV - III тис. до н. е. народи, що населяли територію України виготовляли керамічні жіночі статуетки(див.дод.Г), різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. На території Черкаської області  археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики [12,с.45]. Під час розкопок на Наддніпрянщині знайдено дитячі іграшки давніх слов'ян: дерев'яні коники, качечки. Датовані вони приблизно X - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо) [4, с.180]. Від українських іграшок періоду XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок - «пань» (див.дод. Ґ),, розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок в Наддніпрянщині. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. - дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові ; очі і рот позначали крапками і рисками. Також були механічні забавки з відповідними руховими елементами - вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей - так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала - із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих матеріалів чи  тканини, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави [13, с.73]. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон.

 Першим збирачем і дослідником  української народної іграшки на Черкащині був священик із Суботова Марко Грушевський(див.дод.№Д). Народився Марко 25 квітня (7 травня) 1865 року в селі Худоліївці Чигиринського повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію. У семінарії був членом патріотично настроєної громади, що ставила за мету відродження українського православ'я та захист інтересів українського народу.

З 1889 року, по закінченні семінарії, вчителював у церковнопарафіяльній школі села Худоліївки, служив учителем і псаломником у селі Чорнявка, псаломником в Андріївській церкві у Києві[14,с.15]. Через спроби втілювати в життя громадські принципи зазнав переслідувань з боку царської влади, тому повернувся на Чигиринщину, де вчителював у селах Мордва (Красносілля) та Головківка. В 1897 році був висвячений на священика, служив у Михайлівській церкві села Суботова. Був також законовчителем у місцевому міністерському училищі.

 

 

 

МИСТЕЦТВО ВИГОТОВЛЕННЯ  ЛЯЛЬКИ-МОТАНКИ

ТА ЇЇ САКРАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

 

 

Лялька, як дитяча іграшка  й оберіг родини і роду, як могутній магічний талісман та символ зв’язку між поколіннями, знана в багатьох традиційних культурах, зокрема в Україні. Лялька різних народів відрізняється між собою ззовні і матеріалом, з якого зроблена: кам’яна або дерев’яна, десь глиняна, а ще десь – зроблена з тканини, але суть і призначення ляльки  - незмінні, і це споріднює більше, аніж відмінність матеріалу. Головне призначення ляльки у ті давні часи було – берегти душу свого власника від зла й нечистих помислів, в лялечку-оберіг часом передавали з покоління в покоління впродовж років і віків, і були ляльки, про які складалися легенди, і потім передавалися від матері до дочки, як священний переказ.

У міфах багатьох народів першими  людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках , наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева - Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала , Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну. На Черкащині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку - «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село. 
Навіть городні опудала, що їх до сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, на початку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у деяких селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли не чистою або насильницькою смертю. Повір’я, що лялька  - це вмістилище душ померлих предків - породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних  обрядах України прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. У деяких місцевостях України раніше - а подекуди й дотепер - здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай [16, с.80].

Але є різновид ляльки, який у тій чи іншій формі знали на всіх континентах. Це мотана, або вузлова лялька , виготовлена з м’якого матеріалу - шкіри або тканини і з ниток. Очевидно, перші такі ляльки робили з трави або соломи, а згодом, з поширенням ткацтва, почали використовувати тканину і прядиво.

Однією з найцікавіших ляльок,знайдених під в час розкопок є коптська лялька. Цікава деталь цієї ляльки - відкрита спіраль на місці обличчя.

Спіраль - це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль - це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль - це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була.

В Україні, ще на початку  ХХ століття дівчата, готуючи скриню з весільним посагом, разом з рушниками та сорочками, клали туди своїх ляльок. Кожна дівчина робила мотану ляльку, яку забирала із собою в нову сім’ю. Причому в родині чоловіка дозволялось молодій дружині, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, вважалося, вона грається лялькою, то швидше стане матір’ю, і тим здоровіші будуть діти. А коли народжувалась дитина, то молода мати клала своїх ляльок до дитячої колиски, щоб оберігали дитя від хвороб та поганих очей, а коли дитина підростала, то ляльки віддавалась їй для грання. Очевидно, цей звичай іде ще від часів матріархату, коли саме жінка була головою роду, і вважалося, що в ляльку, яку везла до нової оселі молода жінка, вселяється дух Праматері Роду, його Хранительки.

Іноді бабуся чи мати робила ляльку нашвидкуруч, щоб «зайняти дитину», аби та не плакала. Тоді в голівку дитячої ляльки зав’язувався шматочок хліба (до цих пір така народна «пустушка» називається «куклою»), і для дитини це була і іграшка, і заспокоєння, і перший образ, який вона сприймала. І разом з тим, така «кукла» несла енергію любові, яка незримо формувала в майбутній людині підсвідоме ставлення до предків, до роду, до землі, яка її народила.

При виготовленні ляльки-мотанки  в жодному разі не використовується голка, а тільки нитки і тканина. Лише в останні часи майстри, що роблять  колекційні ляльки, які вже мають  не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення  -  і то лише вбрання - ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.

У деяких регіонах України  ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок  - це теж зразок обрядової магії, адже мак - це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті.

Здавна  народ вважав, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею - з хрестом замість обличчя. Обличчя як такого у традиційної ляльки-оберегу немає. Це має подвійну причину: по-перше, хрест, як один з найдревніших оберегів, має сильне захисне значення, а по-друге, ляльку остерігалися пов’язувати з конкретною людино, якщо це не диктувалося спеціальними магічними обрядами, бо вважалося, якщо ляльці зробити обличчя, а особливо очі, в них може влетіти дух живої істоти[20].

Марко Грушевський у  своїй фундаментальній праці , про яку вже згадував автор дає ґрунтовний опис ляльки-мотанки як дитячої іграшки. 
Зокрема, він пише про один із способів виготовлення мотанки: «Щоб ляльку зробити, спочатку пожують хліба в роті, а з нього виліплять кульку, положать її в полотнинку, зав’яжуть як вузлик, ниткою, сформують голівку, а зверху придушать, щоб вийшло таке, як очіпок у молодиці чи стрічка в дівки. Як висохне, вив’язують, наче молодицю, хусткою, або як дівці, вичешуть кіску з прядива, і узявши за лоб, ззаду заплетуть її з кісниками і стрічками. У вузлик-голівку, на місці, де він зв’язаний і де буде у ляльки шия, встромлюють коротеньку паличку або ще більше обмотують її, щоб було за що зачепити сорочечку і крамки, подібні до грудей і живота. Рук немає, лише рукави й уставки приробляють і керсет одягають. Далі на поясі намотують мотузку чи прядива тісно і ним прив’язують спідницю, запаску чи плахту , попередницю чи фартух. Майструючи, співають пісень, дівчата - весільних, а молодиці - «Неньки» абощо».

Лише з останньої  скупої фрази можна бачити, що виготовлення ляльки, супроводжуване спеціальною  обрядовою піснею, було свого роду магічним актом, спрямованим на добру  долю, подружню злагоду, щасливе весілля, гармонію в родині.

Серед українських традиційних ляльок унікальним особливим явищем є ляльки Черкащини. Саме тут збереглася ота древня сакральність в образі. Тут мистецтво виготовлення ляльки зберегло сакрально-магічні ознаки ще до 70-х років ХХ століття.

В основі української ляльки-мотанки - хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь - це голівка. Її виготовлення - це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше - майстриня) змотує спіраль - символ безконечності, буття, вічності, і покриває її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом  - символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця  - тоді вона принесе вдачу та щастя.

Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи  груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини - для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах  - зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті - червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь.

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

Інструменти, обладнання та пристосування

 

1. Ножиці.
2. Голки.
3. Лінійка.
4. Олівець.
5. Булавки.
6. Швейна машинка.
7. Праска.
8. Наперсток.
9. Нитки.

 

 

Матеріали

 

Картон, тканина (бавовняна, вовняна, шовкова, синтетична), штучна, гладко фарбована, з різними малюнками, синтапон, вата, стрічки, бісер.