Міфологія як феномен духовної культури

Міфологія як феномен духовної культури

 
Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені.

Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів — це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Великої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги — Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню (Овина), Даждь Бог — бог сонця — дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог (добро, багатство), тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита — Дідух — дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейськи. Стрибог — бог — родоначальник вітрів. Велес (Волос) — бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша — жіноче божество — покровителька жінок. Її сфера — рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани — богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да (вода), на (нене) — мати води. Слово «Дон» — вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло — бог літнього сонця. Ярило — бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян — триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл — недосліджене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Саенмаргл — крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі (XII ст.) у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами.

Наші предки вірили в існування духів, демонів — лісовик, водяник, русалка, польовик, перелесник, болотяник. Вірили у перевертнів, вовкулак. Міфів є дуже багато. Вони стали основою переказів, фольклору: міф про живу воду, про створення світу з яйця.

Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнства їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайде но в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий (Світовид) під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні (календа — повідомлення, вість про початок зими, вес- ни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар).

Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки — ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ.

Візьмемо такий давній інститут, як інститут кумівства. Коли став розпадатися рід, формуватися сім’я, дядько вже не міг виховувати племінника, та й жили окремо, тому він ставав наставником, а у випадку смерті батька ростив його. Головним правилом моралі слов’ян була повага до матері. Первісне значення слова «батько» в мовах індоєвропейської групи означало годувальник.

В Україні здавна виготовляли для дітей іграшки — свистки, коники, собачки з дерева, глини. Під час розкопок їх знаходять. А з XII ст. це стало навіть окремим промислом. Здавна відоме в Україні писанкарство — вид декоративного прикладного мистецтва. Розвивалась усна народна творчість, приказки, прислів’я, скоромовки, загадки, казки. На думку київського вченого М. Суслопарова, який виявив алфавіт пеласгів-трипільців, котрим користувалися ще кіммерійці, перший звуково-буквенний алфавіт був у Наддніпрянщині ще в ІV тис. до н. е. А фінікійці запозичили його саме в пеласгів. Слов’янську писемність пов’язують з Кирилом і Мефодієм.

Глаголиця була міжслов’янською літературною мовою. Але пам’яток написання глаголицею не збереглось. Кирилицю створено на базі грецького алфавіту, звідти запозичено 24 літери. Складалась кирилиця із 43 літер.

З договору 944 р. Ігоря з греками видно, що в слов’янських послів були письмові свідоцтва про їх повноваження. Аскольд ще в 860, 863, 866, 874 рр. робив походи на Візантію. Після першого походу він запроваджує на Русі християнство. Константинопольський патріарх посилає сюди митрополита Михайла Сіріна, шість єпископів, починають будувати церкви, виникає література, церковна і світська. Бояри не сприйняли християнства. У 882 р. з допомогою норманського князя Олега вчинено державний переворот і замінено династію Києвичів на династію Рюриковичів на Київському престолі.

Зразки алфавіту

Дохристиянська наша матеріальна, духовна культура має величезне значення для формування основної бази української культури. Багата духовна культура наших предків, злившись у єдине русло з християнським ученням, дала світові новий вражаючий продукт — культуру, з якою рахувалися Європа і світ, українську культуру.

Література

• Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. — К., 1990—1996. — Т. 1—10.
• Енциклопедія українознавства: У 6 т. — Л., 1996. — Т. 1—6.
• Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К., 1989.
• Кононенко П. П. Українознавство. — К., 1996.
• Крип’якевич І. П. Історія української культури. — К., 1993.
• Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: У 2 т. — К., 1992. — Т. 1—2.
• Українська та зарубіжна культура / За ред. М. Заковича. — К., 2000.
• Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука. — К., 2000.