Микола Лисенко

Музично-драматична школа  та Микола Віталійович як її директор постійно були під наглядом поліції. У лютому 1907 року Лисенка заарештували, проте на ранок його відпустили. У справі, заведеній у жандармерії, він значився під прізвиськом "Дідинський". Але, незважаючи на усі переслідування, М. Лисенко плідно працює. У 1905 році з'явився його твір "Гей, за наш рідний край". У першому десятилітті 20-го століття з'явилася також музика до драматичних вистав "Остання ніч" (1903) та "Гетьман Дорошенко" (Лисенко заповідав виконати цю музику по своїй смерті).

Останній період життя  Микола Віталійович звертається  до царини духовної музики і пише низку творів, які продовжили започаткований його "Херувимською" ще в кінці 19-го століття цикл:  "Камо пойду от лиця Твоєго, Господи" (1909), "Пречистая Діво, мати руського краю" (1909), "Діва днесь пресущественного раждаєт", "Хресним древом".

У 1910 на текст Т. Шевченка був написаний "Давидів псалом". О. Пчілка згадує, що М. Лисенко писав  свої духовні твори в Китаєві, селищі поблизу Києва (зараз район міста). Під час літнього відпочинку він бував там, слухав духовні піснеспіви у церкві стародавнього монастиря.

"Улюбленим місцем його  літнього перебування був Китаїв  … З завітанням до церкви  Китаївського монастиря злучена  й особлива парость Лисенкової  творчості: власне, в Китаєві написав  Микола Віталійович кілька своїх  творів, належних до музики духовної, до хорів церковних … Живучи в Китаєві поблизу монастиря, Микола Віталійович часто бував у церкві, слухав побожних співів на церковнослов'янський текст, що здавався йому завжди дуже поетичним … Микола Віталійович так любив і додержував більше, ніж хто інший, святочні обряди Різдвяні, новорічні, "зелених свят" і т. ін. … На Великдень так само пеклися в домівці Миколи Віталійовича паски й все інше, належне по звичаю до сього свята" — пригадує Олена Пчілка.

У 1908 році було написано хор "Тихесенький вечір" на слова В. Самійленка, а у 1912—оперу "Ноктюрн". Серед творів з ліричною тематикою створюються солоспіви на тексти Дніпрової Чайки, Лесі Українки, О. Олеся. У 1905 році М. Лисенко заснував хорове товариство "Боян", з яким організовував хорові концерти української, слов'янської та західноєвропейської музики. Дириґентами концертів були він сам та О. Кошиць. Товариство проіснувало трохи більше року та розпалося через несприятливі політичні умови та відсутність матеріальної бази. У 1908 році М. Лисенко очолив товариство "Український клуб", який проводив значну громадсько-просвітницьку діяльність—організовував літературні та музичні вечори, влаштовував курси для народних вчителів, створив комітети для сприяння спорудженню пам'ятника Т. Шевченку до відзначення 50-х роковин від дня смерті поета (1911), які очолив сам композитор. Через політичні негаразди та заборони влада змусила Лисенка та його однодумців відмовилися від проведення заходів у Києві, але вони спромоглися перенести їх до Москви.

Постійна напружена  праця підірвала здоров'я композитора. Влітку 1912 року він їде лікуватися на курорт Наугейм. Але життєві обставини  не були сприятливими для поліпшення здоров'я—це і величезне навантаження в учбовому закладі, і творчі пошуки та невпинна громадська робота, а до того ще й закриття  владою у жовтні 1912 року  "Українського клубу", в якому М. Лисенко був головою. Не зважаючи на жорстокі та болючі негаразди, до останнього дня свого життя Микола Віталійович працював. І шостого листопада 1912 року, так само, як в інші дні, він зібрався до своїх учнів на заняття. Але через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось. Він пішов із життя тихо, нікого не обтяжуючи своєю недугою: перед виходом на вулицю, на порозі своєї квартири втратив свідомість. Микола Лисенко народився у Вічність.

У пам’яті його сучасників збереглася висока, струнка  постать митця — завжди у фраку, в білому жилеті, з білою краваткою-метеликом. У ньому було все так гармонійно: біле волосся, такі ж вуса, приємне й, попри немолодий вік, моложаве обличчя. Завжди спокійний, урі­вноважений...

Похорон М. Лисенка  зібрав десятки тисяч людей з  різних регіонів України та вилився  в грандіозну маніфестацію любові і  пошани до Миколи Віталійовича та взагалі  до української культури.

Іменем Миколи Лисенка названі провідні мистецькі  установи України. Це Львівська консерваторія, Харківський оперний театр, Колонний зал Національної філармонії, Київська спеціалізована музична школа. Ім'я  Лисенка носить також провідний камерний колектив — струнний квартет.

Українським музикантам щорічно присуджується Премія імені  Лисенка. Періодично в Києві проводиться  Міжнародний музичний конкурс імені  Миколи Лисенка. У Києві діє Будинок-музей Миколи Лисенка.

Іменем Лисенка  названі вулиці у Києві та Львові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Микола Лисенко —основоположник української

класичної музики

Микола Віталійович Лисенко  — засновник національної музично-творчої  школи, основоположник української  класичної музики. Значення його для української музичної культури неоціненне. Своєю творчістю він вперше спробував підсумувати величезний період розвитку вітчизняної музики на підвалинах глибокого і всебічного вивчення народного життя і народної творчості. Величезний пласт народної музики, ряд поодиноких талановитих музичних творів різних жанрів сприймалися тепер зовсім інакше, по-новому, знайшовши логічне і справедливе обрамлення титанічною діяльністю М.В.Лисенка, який встановив чітке й однозначне визначення цьому феномену — українська музична культура.

Музиці М.Лисенка  притаманна органічна єдність змісту і форми, глибока ідейність, реалізм, висока композиторська майстерність. 
  Невтомний організатор, закоханий у свою справу подвижник, талановитий художник, палкий і активний пропагандист української музичної культури, М.Лисенко завжди і всюди ставив собі за мету, визначав як найважливе завдання — відкривати громадськості невичерпні художні скарби українського народу.

Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п'єси тощо); писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.

Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін.

Майже всі музично-сценічні твори М. Лисенка написані у творчій  співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив лібретто для них.

«Тарас  Бульба». Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» (1880—1890, лібретто М. Старицького за М. В. Гоголем) .

«Тарас Бульба»  написаний за традиціями Глінки і  Могучої кучки. Ідея любові до батьківщини, непохитна віра у незламну моральну силу народу насичує увесь твір. Тому показ народної маси займає в опері дуже значне місце.

Центральний персонаж опери — Тарас Бульба — показаний  як народний месник за покривджену  польською шляхтою Україну і  охарактеризований в музиці рисами епічної могутності і щирої людяності.

Найяскравіші  епізоди, що розкривають героїку  образу Тараса,— це його пісня «Гей, літа орел» з другої дії та аріозо «Що у світі е святіше» з  п'ятої дії.

«Гей, літа орел»  — це пісня про нездоланну народну силу, яка жорстоко розправляється з ворогами вітчизни.

Широка, мужня, епічного складу мелодія цієї пісні  насичена народними зворотами і  інтонаціями. У супроводі, ніби перебори струн бандури, звучать акорди. Все  це створює яскравий і переконливий образ народного героя.

Аріозо з  п'ятої дії забарвлено в суворі, урочисті тони. Високо-етичні, почуття ідейного єднання людей, біль за свою батьківщину, що стогне під іноземним і панським ярмом, знаходять своє переконливе відтворення у музиці благородно-патетичній, насиченій войовничим, бунтарським духом.

В центральному епізоді аріозо, коли Тарас говорить про знущання поневолювачів над українським народом, звучить один з найважливіших і яскравіших музичних тем всієї опери.

Мужня, войовнича, вольова і цілеспрямована — вона ніби є музичним символом боротьби українського народу проти польської шляхти. Тому композитор саме цією темою починає інтродукцію опери.

Високомайстерно написана музична характеристика Насті  — дружини Тараса. Настя —  це узагальнений образ простої селянської жінки-козачки.

Особливо показова арія Насті. Лисенко в ній тонко  і виразно передає різні переживання жінки, її тривожні передчуття, її мрії про щастя жити у своїй сім'ї, її любов до синів...

Яскраво і переконливо  охарактеризовані й інші персонажі опери: Остап, Кобзар, Андрій.

Всю оперу побудовано за принципом чергування масових  і сольних сцен, причому в міру наростання конфлікту зростає і  значення народних сцен; особливо важливими  і драматично напруженими є сцена  виборів кошового і сцена бою під Дубном.

В їх побудові Лисенко  іде за традиціями Могучої кучки  і, зокрема, Мусоргського: він показує в народі й індивідуальні типи-образи і контрастні, протилежні настрої окремих груп, і могутнє звучання цілого колективу, охопленого єдиним почуттям.

У змалюванні ворожого табору— польської шляхти —Лисенко наслідує Глінку: як і в «Івані Сусаніні», так і в «Тарасі Бульбі» у музиці польських сцен використані типові ритми і звороти полонезу і мазурки.

«Тарас Бульба»  є не тільки найвищим досягненням  творчого генія Лисенка, але й одною з перлин дожовтневого музичного мистецтва в цілому.

«Наталка  Полтавка». Народна опера «Наталка Полтавка» займає важливе місце в історії дожовтневого українського музично-театрального мистецтва. З моменту виходу у світ (1819 р.) п'єса Котляревського «Наталка Полтавка» стала улюбленою серед найширших кіл трудящих і, успішно витримавши випробування часу, не втратила своїх ідейно-художніх якостей до наших днів.

Основна ідея п'єси  — соціальна нерівність, що перешкоджає  героям на їх шляху до щастя. Котляревський показує моральну перевагу простих людей, чесних трудівників, перемогу чистого і глибокого почуття над негідними розрахунками тих, хто вважає, що за гроші можна купити любов і честь.

Сільський багатій  — виборний Макогоненко і хабарник возний Тетерваковський змальовані гостросатиричними фарбами. їм протиставлені представники бідноти — розумні, скромні, благородні— Наталка, Петро, Микола.

Музика в  «Наталці Полтавці» є могутнім засобом  розкриття суті образів і характерів. Ряд пісень, як, наприклад, «Віють вітри», «Сонце низенько», «Ой під вишнею», було подано в тексті п'єси самим Котляревським, прекрасним знавцем української народно-пісенної творчості. Багато композиторів до Лисенка і після нього упорядковували музику до «Наталки Полтавки», проте редакція Лисенка, закінчена ним у 1889 p., досі лишається неперевершеною. Лисенко до кінця розкрив у музиці образи і драматичні положення п'єси, виніс народну пісню у високохудожній професіональній обробці на велику оперну сцену. В цьому велике історичне значення твору Лисенка.

Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка. Як відомо, Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів творчості Шевченка. Він зумів яскраво і майстерно втілити в музиці гнівний заклик поета до помсти за поневолений і знедолений народ, намалювати епічні, героїчні картини боротьби за народне щастя, передати глибокі філософські узагальнення Шевченка і ніжні, зворушливі ліричні почуття в його віршах.

Великий цикл, що називається «Музика до «Кобзаря» Т. Г. Шевченка» і охоплює твори різних жанрів і форм,— скарбниця зразків вокальної і вокально-симфонічної музики.

Серед вокально-симфонічних  творів Лисенка значне місце займає чоловічий хор «Іван Гус» на текст поеми Шевченка «Єретик». Хор цей був написаний в період жорстокої реакції; розповідаючи про боротьбу волелюбного чеського народу проти папістської тиранії, він по суті показував картину тодішнього життя українського народу, поневоленого царським самодержавством. У розгорнутому інструментальному вступі, на фоні одноманітного і трагічно лунаю чого передзвону проходить-сувора і скорботна мелодія, що характеризує початкові слова хору «кругом неправда і неволя...»; але далі, на словах «А на апостольськім престолі чернець годований сидить», музика мужніє і переростає ніби у грізний вигук.

Чим далі, тим палкіше і пристрасніше звучить музика, твір закінчується світлим і величним хоралом без інструментального супроводу: народ вірить, що прийде час розплати за всі страждання і настане нове, радісне життя.

Кантата «Радуйся, ниво неполитая» ще яскравіше показує активний протест проти тогочасної дійсності. Цим твором Лисенко кладе початок класичній формі кантати, якої до того не існувало в українській музиці.

В ряді солоспівів з музики до «Кобзаря» Лисенко  змалював галерею зворушливих жіночих образів, які глибоко страждають в умовах кріпосницького ладу («Ой одна я, одна», «Ой я свого чоловіка в дорогу послала», «Ой умер старий батько» та багато інших).