Основні концепції етносоціології

                      Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

            НАЦІОНАЛЬНІЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УКРАЇНИ

                      «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ  »

 

 

 

 

 

 

Контрольна  робота з предмету "Соціологія культури"

На  тему: "Основні концепції етносоціології"

                                                                                                                                  

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

                                                

                                                  

Підготував:                                                                                                                                      Студент 3 курсу                                                                                                                                      Групи 11                                                                                                                                      Спеціальність ЗАМ                                                                                                                                      Буткевич Владислав                                                                                                                                     

 

 

 

 

 

                                                                         

 

Київ 2013

План

Вступ.................................................................................................................3

Етносоціологія - короткий екскурс  в історію, проблеми, концепції..........5

1) Соціобіологічна концепція........................................................................7

2) Еволюційно-історична концепція.............................................................8

3) Інструментальна концепція.....................................................................10

4) Конструктивістська концепція................................................................10

Висновок........................................................................................................12

Список використаної літератури.................................................................13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Етносоціологія - це спеціальна  соціологічна наука, предметом вивчення якої є процеси формування, функціонування та механізми входження етнічних спільностей і груп у систему соціальних відносин. У науковий обіг Західної Європи даний термін був впроваджений у 30-ті роки ХХ століття Р.Турнвальдом для дослідження життєдіяльності етнічних спільнот і груп як соціальних суб'єктів. На території країн колишнього Радянського Союзу в самостійну галузь наукового знання етносоціологія виділилася тільки в середині 60-х - на початку 70-х років ХХ століття, що було обумовлено пануванням спрощеного схематичного тлумачення тези про матеріальне буття, яке визначає свідомість. Це породжувало уявлення про однозначну прямолінійну залежність поведінки соціальних груп від суспільно-економічних структур, недооцінюючи вагомості впливу етнічного чинника в даному аспекті.

Переоцінці цінностей у даній  площині в рамках "радянської науки" сприяла активізація етнічних процесів, що охопили світ у 60-х роках  ХХ століття. Перші паростки нових  підходів в обгрунтуванні ролі етнічного  фактора в житті соціальних спільнот знайшли своє втілення в концепціях Ю.Бромлея та Л.Гумільова. Новий, вищий  щабель у дослідженні етнічної проблематики пов'язаний із крахом радянської імперської політики і відображає всі труднощі становлення посткомуністичних  суспільств. Не становить винятку  в цьому аспекті й Україна.

Незважаючи на зміну соціальної парадигми, вітчизняна етносоціологія нині розвинута ще досить слабо. Це обумовлено насамперед тривалим періодом бездержавного існування українського народу, наслідком якого стала  відсутність безперервної вітчизняної  етносоціологічної традиції. За цих  умов перед науковцями України сьогодні стоять проблеми відтворення вже  наявного історико-наукового досвіду  в дослідженні етнічних спільнот як соціальних суб'єктів (М.Драгоманов, І.Франко, М.Грушевський, П.Чубинський, В.Старосольський та інші) та синтезу  його з світовим науковим доробком у даній площині (Е.Геллнер, Ф.Геккманн, Е.Сміт, Б.Андерсон).

Перші спроби реалізувати такий  підхід мають місце у працях таких  сучасних вітчизняних науковців, як Ю.Римаренко, В.Євтух, Б.Парахонський, Л.Шкляр  та багатьох інших .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Етносоціологія - короткий екскурс в історію, проблеми, концепції

Кожна людина ідентифікує свою належність до певної спільноти. Етнічна самоідентифікація  є однією з її базових ідентифікаційних практик. Почуття етнічної спільності у давніх суспільствах було першим у розмежуванні на «своїх» і «чужих». Етнічне самовизначення людини є  значно суттєвішим за усвідомлення територіальної відокремленості. В етнічності відображаються особливості соціальних практик, культурної спадщини тощо. Феномен етнічного, національного  вивчають етнографія, соціальна антропологія, історія, філософія, політологія та ін. У просторі соціологічної науки  проблемами етнічного та національного  займається етносоціологія. 
  До найважливіших проблем, які етносоціологія досліджує, належать:

— етнічна зумовленість характерних  рис культури та побуту соціальних спільнот;

— етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій;

— зв´язок національних чинників із особливостями соціальної структури, міграційної і трудової мобільності, урбанізації тощо;

— соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних відносин;

— сутність міжнаціональних конфліктів;

— етномовні процеси.

— динаміку змін у культурі, мові, побуті різних етносів 
   Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури. 
   В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50—60-х років XX ст. Однак її засади були закладені раніше, сформувавшись у лоні етнографії, історії, фольклористики та інших наук, які цікавилися особливостями національної культури, традиціями народу. 
   В українських землях, що перебували на той час під владою Російської та Австро-Угорської імперій, свідоме зацікавлення народними традиціями та фольклором почалось за часів розквіту романтизму (перша третина XIX ст.). Саме на тоді випала діяльність видатних учених та збирачів фольклору І. Срезневського, М. Максимовича, М. Костомарова, В. Гнатюка, Ф. Колесси та ін. Етнографічні описи та роздуми про національні особливості історичної долі українського народу почали вписувати у формат викладання суспільних дисциплін. Подальший розвиток суто етнографічних досліджень (наприклад, діяльність Відділення етнографії при Російському географічному товаристві) давав багатий матеріал для наукових узагальнень у цій галузі. 
   Не залишилась осторонь цього процесу і соціологічна наука. Стараннями Максима Ковалевського (1851—1916) (робота Російської вищої школи суспільних наук у Парижі), а згодом М. Грушевського, який створив Український соціологічний інститут у Відні, етнографічні дослідження тогочасного та минулого становища українського народу набули системного характеру. Помітне місце посідали вони і в діяльності Всеукраїнської академії наук. Наприклад, функціонування Кабінету примітивної культури при науково-дослідній кафедрі історії України, як і видання друкованого органу цього наукового підрозділу — «Первісне громадянство», цілком відповідали тогочасним стандартам етнографічних та етносоціологічних досліджень. 
   Щоправда, згодом і до кінця 50-х років XX ст., вивчення етнографічних і національних аспектів суспільного життя було унеможливлене у зв´язку із загрозами бути звинуваченим у «буржуазному націоналізмі». Тому проблеми, які досліджує етносоціологія (феномен етносу, нації тощо), в Україні значилися як «ризиковані». 
   Певні зміни у ставленні до етносоціології, як і щодо можливості досліджень етнічних аспектів соціального, відбулися у другій половині 60-х років. Безумовно, і тоді наукові пошуки не могли бути очищеними від ідеологічних нашарувань, зосереджувалися насамперед на «національних особливостях соціалізму», «поліетнічності в умовах соціалізму» тощо.  
   Радянська наука етносоціологічні проблеми розглядала здебільшого на межі між соціологією та етнографією, історією тощо. Помітну роль у становленні проблематики етносоціології відіграла діяльність Інституту етнографії АН СРСР, особливо з середини 60-х років, коли його очолив видатний етнолог Юліан Бромлей. 
   У пострадянський час етносоціологія здебільшого переймалася соціальним розвитком етнічних груп у процесі трансформації політичного, економічного і соціального середовища. 
   Класичним зарубіжним дослідженням з етносоціології вважають працю Ф. Знанецького та У. Томаса «Польський селянин в Європі та Америці», видану в 20-ті роки XX ст. Але принциповий інтерес до проблеми етнічності, національності зафіксований у 50— 60-ті роки, що пов´язувалося з активним розпадом колоніальних володінь європейських держав в Африці та Азії, посиленням еміграційних хвиль з країн «третього світу» до Європи та Сполучених Штатів Америки. Тамтешні дослідження зосереджувалися на міжгрупових взаєминах, соціально-психологічних проблемах міжнаціональних конфліктів, етнічній дискримінації тощо. 
   Як і кожна молода наукова галузь, етносоціологія особливу увагу зосереджує на з´ясуванні сутності й специфіки наукового апарату, базових понять («етнос», «народність», «нація» тощо), формуванні методології досліджень. У цьому процесі конкурують різні концептуальні підходи, розмаїття яких ілюструє багатогранність предмета дослідження. Особливо це стосується одного з базових понять — «етнос», тлумачення якого є своєрідним ключем до розгляду всіх інших. 
   Найпоширенішими є так звані примордиалістеькі концепції, що поділяють думку про первинний (примордиальний) характер етносу, які окреслюють два основні підходи до сутності етнічності як суспільного явища.   

Соціобіологічна концепція 
   Описує етнос з еволюційно-генетичних позицій (як «поширену форму родинного відбору та зв´язку»). Його прибічники підкреслюють глибоку емоційність взаємозв´язків у людських групах, а також конче необхідне для людини переживання її належності до певної спільноти. Одним з яскравих представників цього підходу є російський історик Лев Гумільов (1912—1992), який стверджував, що етнос є природною формою існування людини. Розбіжності між окремими етносами коріняться не стільки в культурі чи соціальній структурі, скільки у формах стереотипізованої поведінки, яка є вищою формою адаптації людини до ландшафту. Саме ландшафт як природна «сцена», де розгортається «драма етносу» (накопичення і витрачання «живої енергії», пассіонарності — пристрасті) — головний елемент розвитку кожного народу, кожного етносу. 
   Як соціобіологічне утворення, етнос підкорений природним ритмам життя. Він долає всі стадії розвитку живого організму: народжується у полум´ї «пасіонарного поштовху»; переживає різкий злет свого розвитку, зовнішньої експансії; проходить акмаційну фазу («фазу перегріву»); старіє, переживаючи разом з тим цивілізаційний сплеск, і переходить до старечого животіння, поки не згине зовсім або не відродиться у полум´ї чергового «пасіонарного поштовху». Цикл існування окремого етносу охоплює 1300—1500 років. 
   Явище «пасіонарності», за Гумільовим, виникає під впливом космічного випромінювання, що спричиняє процеси мутагенезу на уражених територіях. Внаслідок мікромутацій у певної кількості представників даного етносу виникає своєрідний «ген пасіонарності», що має прихований (рецесивний) характер. Пасіонарії «живляться» розлитою у ландшафтах існування етносу енергією, акумулюють, виявляють підвищену активність, прагнення діяти. Надлишок енергії вони спрямовують на подолання інерції традиційних стереотипів, норм, систем цінностей. Пасіонарії стимулюють активність інших представників етносу. Водночас пасіонарність через свою рецесивність і різке зниження в осіб, які потрапили під її вплив, інстинкту самозбереження, здатна згасати. Етногенез Гумільов розглядав як процес поступової втрати системою пасіонарності.   

Еволюційно-історичний концепція 
   Пов´язує етнос, етнічність не з біологічними аспектами існування, а з певним соціально-історичним контекстом. Етноси відмінні один від одного не стільки біологічно, скільки культурою, мовою, системами ідентичностей тощо. 
   У вітчизняній літературі довго чи не єдиною побутувала історично-стадіальна типологія етнічних спільнот. Згідно з нею кожній стадії розвитку суспільства відповідала окрема стадія розвитку етнічності. Загалом етнічна стадіальність розглядалася в такій послідовності: плем´я — народність — нація. Розвиток етнічних груп трактувався як поступова еволюція, ускладнення культурних і соціальних рис великих людських спільностей. Відповідно існування етносів у формі племені вважалось особливістю архаїчних суспільств. Етнічна самосвідомість виростала з уявлення про спільність походження одноплемінників від єдиного першопредка. Народність тлумачилася як розвинутіша форма етнічного об´єднання, бо, крім спільного походження, вона характеризувалася територіальною, культурною та мовною спільністю її представників. Формування та існування народності пов´язують із суспільствами докапіталістичної стадії розвитку. Становлення капіталістичної формації зумовило формування нового типу етнічності — нації. 
   Загальноприйнятим для такого погляду є тлумачення етносу, сформульоване відомим російським дослідником Ю. Бромлеєм. 
   Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі). 
   Отже, згідно з еволюційно-історичним підходом, етноси характеризуються певними стійкими ознаками (мова, культура, етнічна самосвідомість, самоназва тощо), які формуються у взаємозв´язку з певними передумовами — територіальними, природними, соціально-економічними, державно-правовими та ін. 
   В останні десятиліття XX ст. дедалі частіше стали вести мову про національний розвиток «бездержавних» народів. До цієї групи відносять етнічні спільноти на території Центральної та Східної Європи (більшість слов´янських народів, серед них і український), інтегруючим чинником яких є не спільність економічного розвитку, а культура та мова. У зв´язку з політичною підневільністю процес націотворення (Чехія у складі Габсбурзької імперії, Україна як складова кількох держав, народи Югославії під владою Туреччини) реалізовувався в межах «лінгвоцентризму», «боротьби за мову» тощо.   

Інструментальний концепція 
   ЇЇ прихильники, орієнтуючись на сучасне становище народів, пояснюють збереження етнічної ідентичності людей потребами подолання відчуження, що виникає в сучасному суспільстві у зв´язку з посиленням масової культури, зниженням традиційної системи цінностей, прагматизацією буття. Це засвідчує спробу протиставити асиміляторським поглядам (згідно з якими етнічні аспекти у сучасному суспільстві перестають відігравати визначальну роль) концепцію збереження етнічної ідентичності навіть за техногенного суспільства. Саме через етнічну ідентифікацію у людини сучасного суспільства з´являється можливість реалізувати жагу соціальної справедливості, культурної стратифікації тощо.   

Конструктивістська концепція 
   В основу її покладено тезу, що для етнічного самовизначення замало лише безпосередніх, природних ознак — расових рис, фізіології, «уписуваності» у ландшафт. Для цього потрібні певні «доктринальні», ідеологічні конструкції, які породжуються свідомою діяльністю інтелектуальної еліти — письменників, вчених, політиків. Етнічність як почуття спільності зі своїм народом стає цілком сконструйованим поняттям (звідси — назва підходу), знаряддям досягнення вузьким колом лідерів здебільшого особистих, інколи навіть сумнівних цілей. Такий погляд уразливий для критики, оскільки історична практика свідчить здебільшого про перекручення первинних цілей лідерів національного руху в процесі реалізації їх доктрин. 
   Усі підходи виявляють єдність у тому, що для виокремлення етнічної групи першорядним чинником є етнічна ідентичність. 
   Етнічна ідентичність — відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи. 
   Вона не є сталою на всі часи, може змінюватися, особливо за тривалих міжетнічних взаємин. У зв´язку з цим в антропології та етносоціології було запроваджено поняття «акультурація», за допомогою якого описують зміни в етнічній ідентичності, етнічному та культурному самоусвідомленні під час тривалого контакту різних за культурою груп людей. Ці зміни стосуються всіх груп, що контактують, але практика свідчить, що домінуюча культура змінюється найменше. Культурні меншини засвоюють (самостійно або під тиском обставин) основні елементи культури домінуючої групи — релігію, стереотипи поведінки, норми тощо. Наявність цих змін є підставою для тверджень про акультураційні стратегії в такому середовищі. 
   Відповідно була сформульована концепція чотирьох головних варіантів акультураційних стратегій. Суть їх полягає в особливостях відповіді представниками етнічних спільнот на два питання: 1) Чи доцільне збереження власної культурної ідентичності? 2) Чи є необхідним розвиток стосунків з представниками інших етнічних груп?