«Про ратифікацію Конвенції
про охорону архітектурної
спадщини Європи»
ПЛАН.
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . 2 - 3
Розділ 1. Концептуальні
засади Закону України «Про ратифікацію
Конвенції про охорону архітектурної
спадщини
Європи» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . 4 - 6
Розділ 2. Визначення архітектурної
спадщини . . . . . . . . . . . . . . . . . 7
Розділ 3. Провідні ідеї міжнародно-правового
документу . . . . . . . . .8 - 9
Висновок. . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. 10-11
Перелік використаної літератури
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .12
Вступ.
Європейська культурна самобутність
полягає у розмаїтті національних культур.
Кожен народ свято оберігає свою мову,
традиції, і саме цим дбає про розвиток
європейської культури .
Ми знаємо, що європейська культура
багатогранна, вона дала світові безліч
культурних пам'яток, мистецьких напрямків.
Жоден з європейських народів не стояв
осторонь від формування нових стилів
і вносив свої особливості, мав своїх яскравих
представників. Для європейців їхня спадщина
є предметом гордості.
Отже, європейська культурна
спадщина - це надбання і досягнення європейських
народів, внесені ними у духовну скарбницю
Європи та всього світу. Головне гасло
сучасної європейської культури: "Єдність
- у розмаїтті".
Усвідомлюючи особливе значення
культурних цінностей та його найважливішу
роль розвитку освіти, науки, культури,
соціальній та збагаченні культурному
житті народів та взаємного співробітництва,
кожна держава прагне збереженню цих предметів
для наступних поколінь.
Могильний А.П. відзначав, що
сутність проблеми культурної спадщини
полягає в тому, що кожне нове покоління,
яке вступає у життя, певною мірою переосмислює
культурні цінності минулого порівняно
зі ставленням до них попереднього покоління,
водночас зберігаючи основні традиції
вітчизняної й світової культури у найістотнішому.
В кожній країні існують свої
системи захисту пам’яток, які складаються
з концептуальних підходів, правових норм,
організаційних структур, засобів фінансування
та методів використання пам’яток. Ратифікація
і приєднання до найважливіших з них держави
продовжують й сьогодні. В міжнародній
діяльності підписання і ратифікація
конвенцій (як обов’язкового для виконання
документа) - довготривала і кропітка праця.
Розділ 1. Концептуальні
засади Закону України «Про ратифікацію
Конвенції про охорону архітектурної
спадщини Європи».
Як відомо, суспільне ставлення
до матеріальних об’єктів культури
людства визначає те, якою мірою
вони будуть збережені для наступних
поколінь.
Зі здобуттям Україною незалежності
з кожним роком зростає цікавість до па
м’яток історії.
За офіційними даними, на державному
обліку в Україні знаходиться понад 130 тис.
нерухомих пам’яток історії та культури,
серед них: пам’яток археології — 57206;
пам’яток історії — 51364; пам’яток монументального
мистецтва — 5926; пам’яток архітектури
і містобудування — 16800. До Списку всесвітньої
культурної і природної спадщини ЮНЕСКО
включено кілька українських об’єктів
(як окремих, так і комплексів): Софійський
собор та Києво-Печерська лавра в Києві
(в 1990 р.); Історичний центр Львова (у 1998
р.); 4 об’єкти Геодезичної Дуги Струве
(міждержавний проект, у 2005 р.); Букові праліси
Карпат (у 2007 р.). Станом на червень 2013 р. до Списку
ЮНЕСКО включено
Резиденцію Митрополитів Буковини
і Далмації (2011); Херсонес Таврійський
та Дерев’яні церкви Карпатського регіону
України і Польщі (червень 2013 р.).
Створено 63 історико-культурні
(архітектурні, археологічні) заповідники
(з них 13 — національні). Окремо затверджено
Список історичних населених місць України
(2001), до якого занесено 401 пункт. В Україні
функціонує 437 державних (муніципальних)
музеїв (із них — 22 національні), у фондах
яких зберігається понад 11 млн. предметів
(рухомих пам’яток). Існують також відомчі,
громадські музеї. Увесь цей величезний
масив об’єктів рухомої та нерухомої
спадщини вимагає законодавчого врегулювання.
За роки незалежності прийнято
кілька десятків законів і підзаконних
документів, направлених на визначення
й удосконалення правових, організаційних,
матеріально-технічних засад сфери охорони
пам’яток. Серед них провідне місце займають
«основні» закони: «Про музеї та музейну
справу» (1995), «Про охорону культурної
спадщини» (2000; зміни і доповнення — 2004),
«Про охорону археологічної спадщини»
(2004), а також окремі статті інших законодавчих
актів, наприклад, Земельного Кодексу
України, Кримінального Кодексу України
тощо.
При формуванні нової нормативно-правової
бази України, орієнтованої на європейські
традиції, тривалий час залишалось невирішеним
питання охорони культурної спадщини.
Той факт, що основний закон — Закон України
«Про охорону культурної спадщини» —
з’явився лише в 2000 році, є свідченням
недостатньої уваги до пам’яткоохоронних
питань в нашій державі. Цей Закон
регулює правові, організаційні,
соціальні та економічні відносини
у сфері охорони культурної спадщини з
метою її збереження, використання
об'єктів культурної спадщини
у суспільному житті, захисту
традиційного характеру середовища
в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
20 вересня 2006 року Главою
держави було підписано Закон України
№165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону
архітектурної спадщини Європи», прийнятий
парламентом з ініціативи Президента
України. Законом ратифіковано Конвенцію
про охорону архітектурної спадщини Європи,
метою якої є забезпечення і зміцнення
охорони архітектурної спадщини. Конвенція
передбачає правові процедури охорони
архітектурної спадщини Європи, серед
яких заходи, необхідні для запобігання
спотворенню, руйнуванню або знищенню
об'єктів нерухомої культурної спадщини,
що охороняються, надання державними органами
фінансової допомоги для підтримки в належному
стані та реставрації архітектурної спадщини,
що знаходиться на їх території, відповідно
до національної, регіональної та місцевої
компетенції та в межах наявних коштів.
Конвенція про архітектурну
спадщину Європи - міжнародно-правовий
документ, прийнятий у м. Гренаді (Іспанія)
державами — членами Ради Європи 03 жовтня
1985 року. Набула чинності 01.12. 1987 року.
Складається з 27 статей. Конвенція трактує
архітектурну спадщину як виключно матеріальну.
Її норми стосуються нерухомих об'єктів
(нерухомості), а такими, згідно зі статтею
1, вважаються: пам'ятки (п. 1), архітектурні
ансамблі (п. 2), визначні місця (п. 3), які
мають історичне, археологічне, мистецьке,
наукове, технічне чи соціальне значення.
Розділ 2. Визначення
архітектурної спадщини.
Визначення
виразу "архітектурна спадщина"
наведено у статті 1 Конвенції, що включає
такі нерухомі об'єкти:
1. пам'ятки: усі будівлі та споруди,
що мають непересічне історичне,
археологічне, мистецьке, наукове, соціальне
або технічне значення, включаючи
усі особливості їхнього технічного
виконання та оздоблення;
2. архітектурні ансамблі: однорідні
групи міських або сільських
будівель, що мають непересічне
історичне, археологічне, мистецьке, наукове,
соціальне або технічне значення
і характеризуються спільністю
чітких територіальних ознак;
3. визначні місця: створені спільно
людиною та природою частково
забудовані ділянки, які мають
чітко визначені характерні і
однорідні риси, характеризуються
спільністю чітких територіальних
ознак і мають непересічне
історичне, археологічне, мистецьке, наукове,
соціальне або технічне значення.
Розділ 3. Провідні ідеї
міжнародно-правового документу.
Конвенція окреслює мінімальні вимоги
до сторін щодо визначення об'єктів, які
підпадають під охорону і ведення відповідного
їхнього обліку (стаття 2), вживання
правових заходів для охорони архітектурної
спадщини (стаття 3), запровадження відповідних
контрольні і дозвільні процедури, необхідних
для правової охорони об'єктів архітектурної
спадщини (стаття 4), заборона перенесення
повністю або частково будь-якої пам'ятки,
що охороняється, окрім випадків, коли
перенесення пам'яток зумовлюється необхідністю
їхнього фізичного збереження (стаття
5), вимоги до їх фінансування (стаття 6).
Встановлено також обов'язки сторін застосовувати
санкції у разі порушення законодавства
про охорону архітектурної спадщини (стаття
9) і провадити комплексну політику щодо
її збереження (статті 10—13), принцип співробітництва
державних і недержавних структур у цій
сфері (стаття 14). Приділено увагу підготовці
фахівців, поширенню наук, інформації
і підвищенню поінформованості громадськості
(статті 15, 16).
Кожна держава на свій розсуд встановлює
і реалізує комплекс внутрішніх заходів
охорони та збереження архітектурної
спадщини, яка знаходиться під її юрисдикцією.
Передбачувані Конвенцією заходи, що підлягають
реалізації у внутрішньому законодавстві
держав-учасниць, спрямовані на створення
уніфікованого режиму охорони і дослідження
архітектурної спадщини в державах, що
входять до складу членів Ради Європи.
Вимоги щодо налагодження міжнародного
співробітництва держав-учасниць і координації
європейської політики в цій галузі включають:
обмін інформацією щодо методів дослідження
та збереження архітектурної спадщини,
шляхів узгодження потреб її охорони з
потребами сучасної економічної, соціальної
і культурної діяльності, можливостей
застосування нових технологій реставрації
спадщини і методів управління нею,
а також шляхів поширення інформації про
архітектурну творчість як про внесок
нашої епохи у загальну європейської спадщину
(стаття 17); надання технічної допомоги
шляхом обміну досвідом і спеціалістами
(стаття 18); сприяння обмінові спеціалістами
та особами, відповідальними за підвищення
кваліфікації (стаття 19).
Нагляд за дотриманням положень
Конвенції покладено на Комітет
експертів, який утворюється Комітетом
міністрів Ради Європи відповідно до
положень статті 17 Статуту Ради Європи.
Комітет експертів періодично доповідає
Кабінетові міністрів про діяльність
держав-учасниць у даній сфері, про здійснення
принципів Конвенції, а також про свою
власну діяльність, пропонує заходи для
реалізації положень Конвенції, дає рекомендації
щодо запрошення держав, які не є членами
Ради Європи, приєднатися до Конвенції
(стаття 20).
Висновок:
В ряді міжнародних документів,
у т.ч. і у Конвенції про охорону архітектурної
спадщини Європи від 03.10.1985 року, акумульовано
світовий досвід охорони культурної спадщини
і надано досконалі рекомендації з її
охорони. Але вся ця шляхетна діяльність
і її високі досягнення в розумінні справи
охорони позбавлені будь-якого сенсу,
якщо вони не втілюються в життя.
Стан справ з охороною культурної
спадщини в Україні бажає кращого. Серед
причин незадовільної ситуації загальний
правовий нігілізм, відсутність єдиної
системи охорони культурної спадщини,
недосконале законодавство, тиск великих
приватних грошей тощо. В країні робляться
спроби закріпити та вдосконалити існуючі
напрацювання в цій сфері і кожен погляд
може бути корисним.
Конвенція 1985 р. встановила правові
механізми охорони об’єктів архітектурної
спадщини, передбачила можливість надання
взаємної технічної допомоги у вигляді
обміну досвідом та експертами. Положення
цього міжнародно-правового документу
забезпечують правове регулювання міжнародного
співробітництва у сфері охорони об’єктів
архітектурної спадщини.
Конвенція 1985 р. враховує особливості
правових систем європейських держав,
конкретизує універсальні міжнародно-правові
норми щодо охорони об’єктів архітектурної
спадщини, зокрема положення Конвенції
ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної
та природної спадщини 1972 р. Матеріальна
сфера дії Конвенції 1985 р. не поширюється
на природну спадщину, а виключно на об’єкти
архітектурної спадщини як складову культурної
спадщини. Крім того, вона не визначає
властивостей, обов’язково притаманних
об’єктам архітектурної спадщини, що
можна прослідкувати на прикладі Конвенції
ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної
та природної спадщини 1972 р.
Визначено особливості форм
діяльності конвенційного контрольного
механізму.
Конвенція 1985 р., ратифікована Україною 20 вересня
2006 р., донині не імплементована у внутрішнє
право, що вимагає реалізації взятих державою
міжнародно-правових зобов’язань у сфері охорони та використання
архітектурної спадщини.
Виконання Україною міжнародних
зобов’язань за ратифікованими нею конвенціями
Ради Європи у сфері культурної спадщини,
зокрема архітектурної, сприятиме не
тільки охороні та використанню національної
культурної спадщини шляхом забезпечення
її належним правовим регулюванням, а
й створить умови для активної участі
в європейському культурному процесі
та формування більш чіткої міжнародно-правової
позиції держави з окреслених питань,
яка має стати важливим чинником реалістичності
та передбачуваності зовнішньополітичної
діяльності України.