Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Октября 2013 в 19:15, сочинение
Релігія була і є незмінним супутником і складовою цивілізації. Вона є передусім духовним явищем, що разом з тим впливає на всі сторони життя людини та суспільства і про неї не можна судити спрощено та однозначно.
Можна виділити особливо тісний зв’язок релігії із мистецтвом. Вони і в часі постають одночасно. Деякі дослідники вважають, що саме мистецтво виникло із релігійної свідомості та релігійного ставлення до світу. Можна сказати, що релігія і Церква шукали в мистецьких видах (музиці, архітектурі, живописі, скульптурі) засоби для посилення свого впливу. Митці, в свою чергу, за допомогою релігії робили свої твори доступнішими для загалу. Разом з тим, релігія певним чином може гальмувати розвиток мистецтва. Відомо, наприклад, що народи, які сповідують іслам, не дали світові ні великих художників, ні великих скульпторів, бо ця релігія не використовує відповідних мистецьких жанрів. Але, зате, ісламське мистецтво дало світові цілком оригінальні зразки архітектурного та орнаментного стилю.
Роль релігії у культурі
Культура надзвичайно багатопланове явище, що охоплює всі сфери життя особистості і суспільства, а в тому числі і релігійне. Релігія як невід’ємний і творчий елемент суспільного життя є важливою складовою будь-якої культури. Культура, як і релігійна культура в цілому є результатом людської діяльності.
На сьогоднішній день глобальна криза, яка швидко поглиблюється, ставить під запит долю усіх без винятку і вимагає радикальних змін в економічній організації суспільства, державному устрої, міжнародних відносинах. Вирішення цих проблем буде неможливим без змін світогляду і культури, значеннєвого і ціннісного наповнення усіх форм суспільної свідомості, у тому числі й релігії.
Ці проблеми спонукають людину до пошуків сенсу життя, системи цінностей у сфері антидуховності, що відводить її від реалізації об’єктивних інтересів, а в критичних ситуаціях – піддає ризику її душевне здоров’я і саме життя. Духовна анемія суспільства, породжена кризовими явищами в економіці, політиці і соціальній сфері, підриває культурний ґрунт, позбавляє людину здатності адаптації до життєвих обставин і поворотів індивідуальної долі. Протистояти такому руйнуванню основ суспільного й індивідуального життя може тільки прагнення до добра, правди і справедливості. У цьому своєму душевному пориві людина зустрічається з багатьма перешкодами, відчуває біль втрат і принижень, важкий гніт страху і розпачу. Тому вона має потребу в розраді, підтримці, допомозі. Вона чекає любові і прощення від інших людей, шукає їх у релігії .
На мою думку, релігія займає в житті людини і суспільства певну нішу, яку заповнити чимось іншим важко або і неможливо. Є майже аксіомою, що людина із багатим духовним світом, широкими духовними запитами рано чи пізно, в тій чи іншій формі, приходить якщо не до релігії то хоча б до ідеї Бога, як персоніфікованої ідеї добра і справедливості, ідеї прекрасного.
Я вважаю, що релігія не просто є складовою культури, а є найголовнішою, фундаментальною її частиною, – яка формує спосіб нашого мислення і всю систему моральних почуттів.
Я думаю, що можна виділити особливо тісний зв’язок релігії із мистецтвом. Вони і в часі постають одночасно. Деякі дослідники вважають, що саме мистецтво виникло із релігійної свідомості та релігійного ставлення до світу. Можна сказати, що релігія і Церква шукали в мистецьких видах (музиці, архітектурі, живописі, скульптурі) засоби для посилення свого впливу. Митці, в свою чергу, за допомогою релігії робили свої твори доступнішими для загалу. Разом з тим, релігія певним чином може гальмувати розвиток мистецтва. Відомо, наприклад, що народи, які сповідують іслам, не дали світові ні великих художників, ні великих скульпторів, бо ця релігія не використовує відповідних мистецьких жанрів. Але, зате, ісламське мистецтво дало світові цілком оригінальні зразки архітектурного та орнаментного стилю.
З іншої сторони я хочу наголосити на складних відносинах релігії та науки. В минулому можна знайти численні приклади того, як релігія, з одного боку, гальмувала розвиток науки, а з іншого, – як сприяла науковому поступу. Багато наукових відкриттів було зроблено людьми, причетними до релігії і церкви. До них іноді призводили навіть релігійні роздуми.
Мені відомо, ще з курсу
філософії минулого року, що Фома Аквінський,
роздумуючи як Всевишній створив
світ, дав таке формулювання вакууму:
„Ніщо, без форми та якості, в
якому існують усі форми
На мою думку, наука, як і релігія, теж потребує віри. На віру ми сприймаємо й сам факт об’єктивного існування світу, що доказам не піддається. Наука і релігія не можуть розвиватися нарізно. Віра і наука – дві фази єдиного процесу пізнання світу.
Я можу спостерігати, як грані між наукою та релігією особливо стираються в наші дні, коли свідомість людства або інформаційний фактор стають вже матеріальною силою. Але важливо зазначити, що без освіти і науки релігія постійно сповзає до прірви релігійного фанатизму, тобто нетерпимості й агресивності.
Таким чином, релігія була і є незмінним супутником і складовою цивілізації. Вона є передусім духовним явищем, що разом з тим впливає на всі сторони життя людини та суспільства і про неї не можна судити спрощено та однозначно.