Трипільська культура

Результати проведених робіт  вражали. Тут Вікентію Хвойці вдалося  виявити майже всі археологічні культури, починаючи з неоліту. Неолітичними, наприклад, були знахідки гончарних  печей і предметів трипільської культури. Та найважливішими відкриттями  бачилися старожитності давнього Києва. Було виявлено язичницьке капище VIII—IX ст., що підтверджувало сакральне значення Старокиївської гори. Що це був центр  давньої столиці, показав розкоп залишків великокнязівського кам'яного  палацу X—XI ст., оздобленого фресками й мозаїками. Окрім цього, були виявлені залишки жител та ремісничих майстерень, які обробляли камінь, кістку, метал  тощо. Серед особливо відомих знахідок — унікальні ливарні формочки, запрестольний хрест. Саме тоді Вікентій Хвойка знайшов цеглу із зображенням  великокнязівського тризуба. Відкриття  центру давнього Києва викликало  гігантський резонанс серед громадськості  держави. Старокиївську гору назвали "руським Капітолієм", її дослідження  порівнювали з розкопками римського  Форуму. За ініціативою Хвойки уряд викупив садибу М. Петровського в  державну власність. Проте від подальших  розкопок у ній Вікентій Вячеславович був відсторонений через інтриги  заздрісників.

Багато місця зайняло  б навіть побіжне перечисления всіх досліджених Вікентієм Хвойкою  пам'яток на території України. У  кожен польовий сезон він відкривав  по 8—12 археологічних пунктів. Жертовна відданість практичній археології і  надзвичайна працездатність допомагали йому долати всі перешкоди, які поставали  на шляху. Зокрема, необхідно було десь добувати гроші для існування, не кажучи вже про розкопи. Тогочасна  археологія, не маючи державних субсидій, змушена була утримувати себе власними зусиллями. Таким чином Хвойці довелося шукати багатих меценатів, згодних  покривати витрати польових досліджень і платити за археологічні колекції, зібрані ним в експедиціях. Таким  меценатом для Вікентія Хвойки став Богдан Ханенко — відомий український  колекціонер та громадсько-культурний діяч кінця XIX — початку XX ст. Приватне зібрання Ханенка стало основою  археологічного відділу створеного наприкінці XIX ст. музею Товариства старожитностей та мистецтва — відділу, який на той час був одним із найбагатших в Європі. Більшість  експонатів цих фондів походила з  розкопок Хвойки. Проте іноді грошей бракувало й доводилося вишукувати інші джерела фінансування. Дійшло до того, що Вікентій Хвойка змушений був  продати уряду за безцінь свою особисту колекцію старожитностей, аби  тільки мати змогу продовжувати польові  дослідження. Щоправда, її купили на гроші  з міського бюджету й тому вона залишилася в Києві. Учений був цим  дуже задоволений. "Заповітна мрія буде виконана, — писав він, —  і здобуті мною за численні роки праці речі дістануться дорогому для мене і завжди любимому мною м. Києву".

Велике значення в політичному  й науковому сенсі має гіпотеза Вікентія Хвойки, розроблена на основі його досліджень. Він доводив, що з  часів неоліту Середня Наддніпрянщина була заселена одним і тим самим  осілим землеробським населенням, яке  він вважав східним слов'янством. Зміна ж археологічних культур, на його думку, свідчить не про міграції, а про поступовий розвиток матеріальних умов життя східних слов'ян, які  є автохтонним населенням у Середній Наддніпрянщині. Ці висновки Хвойки заперечує  більшість дослідників, але заслуга  вченого полягає в тому, що він  започаткував дискусію про етногенез  слов'ян. Фактично Вікентій Хвойка створив  першу наукову концепцію історичного  розвитку Середньої Наддніпрянщини від кам'яного віку до середньовіччя.

Його ім'я обезсмертили резонансні відкриття низки археологічних  культур, насамперед, трипільської. Праці, які він написав, пам'ятки, які відкрив, і археологічні колекції, які зібрав, стали невичерпним джерелом для вивчення давньої історії нашої Батьківщини.

Висновоки

Питання Трипільської цивілізації - це питання походження та етнічної історії українського народу. Весь нагромаджений археологічний, етнографічний, лінгвістичний та історичний матеріал дає підстави стверджувати, що трипільське коріння українців - це не міф, а реальність. Історія починалася в Трипіллі-Кукутені, а Україна-Русь починалася з Трипілля. Трипільська культура - це праісторія України.

Історія завжди має продовження. Трипільці поєднували землеробство із скотарством, а в  процесі занепаду Трипільської культури перейшли переважно до скотарства (суть кризи звелась до зміни форм господарства), тому вони трансформувалися і інтегрувалися  в ямну культуру та культури шнурової кераміки, які представляли основну  групу індоєвропейської спільноти. Тому непереконливим є аргумент, що українці не є нащадками трипільців, бо вони, мовляв, належать до індоєвропейської сім'ї, а трипільці не були індоєвропейцями. Трипільці взяли участь у формуванні індоєвропейської спільноти. Носії  ямної культури та культур шнурової кераміки просунулися на захід до Подунав'я, на схід - до Поволжя і  навіть до Алтаю, на південь - до Передкавказзя. Рухлива скотарська економіка, поширення  колісного транспорту, тяглових тварин (бика і коня), вершництва - все це сприяло небувалому за розмахом розселенню на гігантській території від  Середнього Дунаю до Алтаю. Згодом вони зайняли Центральну Азію, а в середині IIтис. до н.е. під іменем аріїв вторглися  до Індії та Ірану, їх священні гімни  були записані у "Ригведі" та "Авесті" - найдавніших у світі книгах, які вони складали на берегах Дніпра.

Трипілля - східний  форпост цивілізації Старої Європи, пов'язаний з нею генетично і  духовно, а не наслідок виключно автохтонного розвитку місцевих племен. Вона має  забудовані тисячами двоповерхових  жител і громадськими спорудами, потужними укріпленнями поселення - протоміста. Відкриті сліди розвинених ремесел - гончарного, металообробного. У трипільських орнаментах виявлено розвинену знакову систему, яка  еволюціонувала у напрямку до створення  власної писемності.

Надзвичайно загадкова трипільська культура, народжена за декілька тисячоліть до нашої ери, може стати для вітчизняного туризму саме тією цікавинкою, яка  приверне врешті решт до країни увагу  світової туристичної мережі.

Отже, Вікентій Хвойка став першовідкривачем величної і яскравої прадавньої культури, що була однією з перших розвинутих землеробських культур у світі, а деякі вчені вважають її навіть цивілізацією без писемності та монументальних споруд. Відкриття трипільської культури викликало великий резонанс у різних країнах. Доповіді про неї були заслухані на XI, XIII і XIV всеросійських археологічних з'їздах та інших наукових форумах імперії, на XII міжнародному з'їзді доісторичної антропології та археології в Парижі, на конгресі у Флоренції тощо. Розпочалися дискусії про трипільську культуру й у світовій періодиці, як фаховій, так і популярній.

Список використаної літератури

1. Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін. 100 найвідоміших українців /Заг. ред. д. філос. наук, канд. іст. наук , Павленка. – К.: Орфей, 2005. – С. 303–309.
2. Виноградова Н. М. Племена Днестровско-Прутского междуречья в период расцвета трипольской культуры (Периодизация, хронология, локал. варианты) / АН МССР. Отд. зтнографии и искусствоведения. — Кишинев: Штиинца, 1983. — 107 с. 
3. Етнічна історія давньої України. — Київ: Інститут археології НАНУ, 2000. — C. 20 — 21.
4. Наталія Полонська- Василенко Історія України /Том I. – К.: Либідь,

1995. – С. 66-85. 

5. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949. — стор. 7
6. Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА -М. — Л. — Вып. 10. — 1949.
7. Чмихов М.О., Кравченко Н.М., Черняков І.Т. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992. – С.254-255. 
8. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. — II тис. н. е.. — К.: Аратта. — 2002.