Украънське народознавство як галузь знань.Предмет ы завдання курсу

Украънське народознавство як галузь знань.Предмет ы завдання курсу.

Головна особливість педагогіки українського народознавства полягає в тому, що вона покликана формувати навчально-виховний процес так, щоб кожен учень добре знав свій народ, а в ньому пізнав себе. За таких умов діти успішно оволодівають народною культурою, духовний набутком своєї нації, зростають її палкими патріотами.

Успіх у вивченні народознавства забезпечується вдало дібраною методикою викладання, принциповими вимогами до особистості вчителя й рівнем національної системи освіти та виховання. Курс методики викладання народознавства висвітлює базовий зміст навчального предмета в школі, напрями формування народознавчих знань та їхню структуру. Адже "народознавство - це сукупність наук про народ, його історію, побут, матеріальну й духовну культуру, виховання та освіту, а також здобутки народних ремесел і промислів, різних галузей мистецтва, досягнення в сфері родинного, громадського, виробничого й державного життя .

У курсі викладання українського народознавства з’ясовується, яким має бути вчитель-народознавець. Учитель сам має бути особистістю, бо особистість може виховати тільки така сама особистість.

Вимоги до сучасного вчителя необхідно дуже високі, йому належить володіти всіма тими якостями, які він хоче виховати в своїх учнів.

Учитель повинен опанувати педагогічну майстерність, любити свою справу, мати високі моральні якості: терплячість, гармонію серця й розуму, чуйність, сердечну турботу та мудрість.

Методика викладання народознавства пропагує використання передового педагогічного досвіду - важливого фактора підвищення педагогічної майстерності, розвитку творчої ініціативи вчителя, невичерпне джерело нового, прогресивного, живої творчості освітян.

Передовий досвід учителів-народознавців вирізняється з масової практики оригінальністю, новизною, творчим ентузіазмом, з новою системою форм і методів навчання з нестандартним використанням прийомів педагогічної діяльності.

У даній методиці представлено творчу лабораторію вчителя - методиста з українського народознавства, яка є фактично лабораторією формування особистості, результатом багаторічного новаторського пошуку. Учитель народознавства має знати традиційні й нетрадиційні принципи, методи та прийоми навчання, їхню взаємозалежність, обґрунтовану наукою й підтверджену практичним досвідом. Тому в курсі методики визначено провідні положення сучасного навчання, способи, які дають позитивні наслідки у реалізації навчальної мети. На педагогічних закономірностях та принципах, методах і прийомах навчання базується зміст освіти в національній школі України, тобто окреслюється система знань, умінь та навичок, якою повинні оволодіти учні протягом усіх років нявчання в школі й котра позитивно впливає на формування особистості учня як активного громадянина незалежної України.

Основною дидактичною формою навчання народознавству є урок. У курсі методики викладання народознавства визначено типи уроків та їхню структуру, вимоги до сучасного уроку народознавства: виховні, дидактичні, психологічні, гігієнічні. Завданням методики є навчити проводити сучасний якісний урок - добре підготовлений, ретельно розрахований відповідно до поставленої мети та наявних можливостей. Пропонуємо увазі читача приклади планів-конспектів уроків українського народознавства різних типів і видів для учнів середніх і старших класів. Ці розробки призначені для досвідченого вчителя, відтак учитель-початківець може мати певні труднощі в ідеалізації плану уроку. Важливим розділом курсу методики є розділ "Формування народознавчих знань та вмінь учнів", в якому розкриваються ази педагогічної майстерності: педагогічні такт і практика, забезпечення активного ставлення учнів до оволодіння знаннями, інтенсивний розвиток самостійної пізнавальної діяльності учнів, їхніх творчих здібностей, характеристика сучасного уроку народознавства, правила реалізації принципів викладання, опанування яких гарантує досягнення високої результативності у навчанні й вихованні. Разом з методичними порадами, як саме слід вчити учнів, увазі вчителів пропонуються фрагменти чи окремі етапи уроків, які несуть у своєму змісті широкі й важливі народознавчі знання.

Українське народознавство як сукупність наук перебуває у численних міжпредметних зв’язках з іншими шкільними дисциплінами.

Міжпредметні зв’язки мають свої цілі, напрями, методику організації народознавчого навчально-виховного процесу. Курс методики викладання народознавства формує поняття про вміння вчителя та учнів здійснювати інтегративні зв’язки на уроці, факультативних заняттях та виховній позакласній і позашкільній роботі з українського народознавства.

Наочне приладдя є одним із засобів досягнення мети навчання й сприяє правильній організації мислення учнів. Методика вчить ефективно використовувати наочність у різних формах навчально-виховного процесу. Адже органи зору "пропускають" у мозок майже в 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, і майже в 73 – ніж органи дотику. Водночас методика вчить не обмежуватися наочністю, бо вона не є метою, а лише засобом досягнення поставленої мети.

Невід’ємною рисою сучасного уроку є застосування в школі засобів масового інформування та їх особливого типу - технічних засобів навчання. Учитель народознавства повинен науково та обґрунтовано застосовувати сучасні види ТЗН: поліекранну проекцію, навчальне телебачення, відеозапис, кодослайди; досконало володіти технічними засобами, методикою їхнього використання, яка є важливою частиною даного курсу.

Відомо, що добре обладнаний навчальний кабінет, досконала методика навчально-виховного процесу забезпечують активізацію пізнавальної діяльності учнів, а отже, міцність знань та зв’язок їх із практикою. Курс пропонує досвід передового вчителя українського народознавства щодо створення кабінету народознавства, його оригінальну схему, вимоги до оформлення, матеріального забезпечення, гігієнічні вимоги до обладнання, освітлення й температурного режиму в класній кімнаті.

Крім основної форми навчання /уроку/, у школі використовуються факультативні заняття з народознавства, які вносяться до розкладу.

Учитель повинен володіти методикою проведення факультативних занять, метою яких є поглиблене вивчення предмета за бажанням учнів.

Учителю-народознавцю пропонується програма, деякі зразки планів - конспектів занять, узагальнений досвід учителя-методиста щодо проведення факультативів, зміст курсу формує уявлення про творчий підхід вчителя до проведення факультативних занять, висвітлює багатющий арсенал потенційних можливостей формування народознавчих знань та вмінь за допомогою цієї допоміжної форми навчання.

Процес виховання - це складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого й організованого формування особистості громадянина незалежної держави. Мета й завдання виховання визначаються потребами сучасного суспільно-економічного розвитку України. Вчителю народознавства належить значна роль у вихованні молодого покоління. Тому в курсі методики розглядається позакласна й позашкільна робота з українського народознавства, яка має чітко виражений творчий характер, потребує творчої свободи, відповідного методичного забезпечення і встановлення певних критеріїв результативності.

Теоретичні положення методики виховної роботи з народознавства підкріплюються практичним досвідом. Сценарії виховних заходів з народознавства подаватимуть суттєву допомогу вчителю в оволодінні методами виховання, які взаємопов'язані з традиційними та нетрадиційними принципами виховання. 3міст виховної роботи з народознавства, запропонований як зразок, підтверджує думку К.Д.Ушинського:

"Незважаючи на схожість  педагогічних форм усіх європейських  народів, у кожного з них своя  особлива національна система  виховання, своя мета і свої  особливості для досягнення цієї  мети" .

Перевірка й оцінка знань учнів мають важливе державне значення, оскільки вони є основним засобом контролю органів народної освіти й адміністрації школи за роботою вчителя. Методика викладання українського народознавства пропонує власне народознавчу систему перевірки й оцінки знань учнів. Такі методи перевірки знань і оцінки результатів навчання справляють на розвиток особистості учнів великий виховний вплив.

Пропонована методика викладання є плодом педагогічного досвіду лише одного вчителя українського народознавства. Не було змоги навіть просто порівняти її з іншими через відсутність таких у національній системі освіти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Походження українського народу. Проблема походження українського народу відноситься не тільки до царини історії, етнології, але й до політики (особливо політики) . Політизація проблеми походження українського народу пов’язане, в першу чергу,  з довгим бездержавним періодом в історії українського народу XVIII – XIX ст., коли українські землі входи до складу Австро-Угорської, Російської імперії та СРСР.

Проте, навіть виборовши незалежність у 1991 році в українській історичній науці та громадсько-політичному житті досі тривають дискусії щодо походження українського народу. Остаточна  невизначеність  походження українського народу в історичній науці зумовленна молодістю української політичної нації та колоніальним комплексом меншовартості, від якого дуже важко відійти молодй нації.

Розглянемо основі  теорії походження українського народу.  На сьогоднійшній день можна виділити декілька концепцій походження українського народу (за ступенем давності):

1. Трипільсько-арійська
2. Азійська.
3. Ранньослов’янська
4. Києворуська
5. Пізньосередньовічна

Проте перш ніж розглядати ці теорії, потрібно відразу ж відкинути повністю заполітизовані гіпотези та фантастичні концепції, які не мають абсолютно ніякого джерельного підтвердження.

Заполітизовані:

1. Українців придумали німецький та австро-угорський генштаб для дестабілізації Російської імперії.
2. Українців придумали за часів СРСР -  Ленін, Сталін та ін.. (виникає питання навіщо?).

Ці та концепції типу – українців вигадали поляки, американці, масони та ін. потрібно відкидати однозначно та навіть не вступати дискусію з людьми, які пропагують такі ідеї.

Фантастичні:

1. Українці виникли 10 -20 тис. років тому, ще за часів віку каменю.
2. Українці – це перші люди на Землі, які жили разом з динозаврами.

Відкинувши ненаукові теорії, тепер звернемось до наукових. Трипільсько-арійська. Трипільсько-арійська концепція походження українського народу мабуть найбільш давніша з поміж наукових концепцій. Згідно цієї концепції українці, як народ виникають ще за часів Трипілля 4-3 тис. до н. е. або давніх Аріїв – 2-1 тис. до н. е. Можна почути модифіковану версію, трипільці перейшли в арійців, або змішалися з останніми (так вважав український етнограф Ф. Вовк ).

Слід зазначити, що культура Кукутені-Трипілля існувала крім території України, також на території Молдови та Румунії,   тож значить сучасні молдавани та румуни, також є нащадками трипільців? Крім того трипільці не були індоєвропейцями і мали відмінний від сучасних українців антропологічний тип (близький до сучасних вірмен).

Арійська проблематика є ще більш складною, до сьогодні вчені точно не можуть пояснити – хто взагалі такі арійці, з якими народами ми можемо їх ототожнювати. Проблема ще більше ускладнюється через сумний досвід Другої Світової війни.

Азійська концепція походження  українців  частково схожа з попередньою. За цією концепцією предками сучасних українців були народи вихідці з Азії – скіфи, сармати, гунни, хазари, печеніги, половці та ін. Азійські впливи на сучасну українську культури, а тим більше на давню дуже великі, і їх не можна відкидати, проте говорити, що половці чи інші азійські народи є предками українців не можна, тому що українці – це слов’яни.

Ранньослов’янська теорія походження українського є найбільш переконливою. Згідно цієї концепції українці як етнос виникають в часи Раннього Середньовіччя – V – VIII ст. до появи першої української держави Київської Русі. Очевидно, українці – це слов’янський народ, тому вони не могли виникнути раніше. Ця концепція органічно вписується в  європейську історію – формування сучасних європейських націй починається після падіння Римської імперї та в наступні століття.

Англійці, французи, поляки, чехи виникають ще до часів формування етнічних держав у 9-11 століттях, чому тоді українці повинні складати виняток, адже українські землі також знаходилися на культурній переферії Римської імперії.

Києворуська концепція походження українського народу. Згідно цієї концепції український етнос виникає за часів існування першої української держави – Київської Русі у  ΙX - XΙΙ ст.  Але виникає питання спочатку виникає українська держава, а потім українці, якось не логічно? Звичайно Київська Русь значно прискорила етнічний розвиток українців, але коріння слід шукати в серед давніх слов’ян.

Пізньосередньовічна теорія походження українців була популярною за часів Російської імперії та СРСР, дуже сильно заполітизована. Головним прибічником був М. Погодін, який стверджував, що найдавнішим населенням України були росіяни, які після монгольської навали втекли до межиріччя Оки та Волги, а на їх місце, з-за Карпат  прийшли поляки, чехи, угорці, німці, змішання яких і було причиною винекнення українців.

В часи СРСР ця концепція існувала в дещо зміненому вигляді. В часи Київської Русі існував єдиний давньоруський народ, який після розпаду держави трансформувався в український, білоруський та російські етноси.