Український декоративний розпис

Реферат на тему:

«Український декоративний розпис»

“Декоративний розпис”

Розписування стін хат, а  часом і господарських будівель, було дуже популярне на українських  землях в давнину, а місцями збереглося й донині. Стіни в українській  хаті майже завжди білилися, як і  піч, тому в хаті було багато вільних  площ для прикрашування вішаними образaми або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Господині чи інші члени родини - жінкu розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчастіше це були фантастичні дерева з птахами, півниками, щигликами тощо. Зовні розмальовували обрамування вікон та віконниці (задля кольорового узгодження житла із зеленню дерев та квітів довкола хати). Традиція розписування формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з маґічними віруваннями та діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже призабута, особливо ж їхнє апотропеїчне значення (охоронні засоби). Самі ж мотиви "дерева життя" ("райського дерева", дерева-"гильця") не мають в собі нічого натуралістичного чи реалістичного, але як в цілому, так і в деталях є чистим витвором фантазії з певними абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо. Таким чином, це "дерево життя" є не природним, але надприродним, святим, таким, що має маґічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку зловорожу силу. Це - своєрідний образ вигаданого дерева, що стоїть десь у Бога в раю, якого ніхто не бачив, але яке повинно бути надзвичайно гарним і чудодійним. Тому й кожне зображення цього дерева повинне бути найбільш фантастичним, а через те й найбільш маґічно дієвим. Таку ж активну апотропеїчну силу мали й інші мальовані символи: хрести (прості і свастикоподібні), зірки, розетки, очі тощо. 
У пізніші часи почали з'являтись більш натуралістичні мотиви в розписах (листки дуба, клена, хмелю, барвінка, винограду, вінки й букети, сови і павичі). Орнаменти стінопису в окремих місцевостях наближаються до орнаментів вишивок (особливо в розписах над вікнами), килимів (особливо в розписах над полом), пічних кахлів (на печах), але, як правило, пишніші. 
Розписують хати пірцем, пензлями, рогозою, віхтями. Квіти й листки найчастіше малюють пальцем. 
Деякі реґіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву "петриківського" (від назви села Петрівка колишньої Протовчанської паланки земель Війська Запорозького, а нині Дніпропетровської області). Зберігаючи усі традиційні мотиви настінних розписів, петриківський розпис вирізняється розширенням діапазону зображень садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) та польових (ромашки, волошки) квітів, залученням до узорів мотиву ягід (калини, полуниці, винограду) та акантового листу ("папороті"), також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти і мотиви розпису мають більше рис натуралізму. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення (двічі на рік), у петриківському розписі часто використовують олійні фарби. 
Для прикрашання стін, вікон, полиць, печей, коминів часто використовують також витинанки. Українські народні паперові витинанки з'явилися у ХІХ столітті. Їх вживають для доповнення внутрішніх оздоб житла, зокрема розмальованих стін і печей. Цей вид декоративного мистецтва є чи не наймолодшим (бо пов'язаний з вживанням кольорового паперу, що був доступний широкому загалові щойно з кінця XVIII століття), але поширеним майже по всіх українських землях. Витинанки, як правило, монохромні, орнамент - геометричний і рослинний. Рідше трапляються антропо- і зооморфні фіґурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Часом витинанки збагачуються ще додатковими кольорами. У деяких селах витинають з паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. Здебільшого при витинанні окремих фіґур папір не перегинають, орнаментальні ж узори та прикраси витинають, складаючи папір удвоє, учетверо, увосьмеро і навіть ушістнадцятеро. Від кількості складань залежить розмаїття форми та композиція узорів. 
З другої половини ХХ століття мистецтво витинанки стало популярним і в містах. Поруч з жінками і дівчатами, що традиційно займались витинанням, зараз ним все частіше займаються діти і майстри-чоловіки.

Використана література:

• Білякова Л. Чарівність петриківського розпису // Україна і світ сьогодні.- 2000.- №6.- С.12-18.
• Пелагея Глущенко: Альбом /Авт.-упоряд. Б.С.Бутник-Сіверський.- К.: Мистецтво, 1977.- 19 с.: ілюстр.
• Голяк Т. Світ краси // Сім'я.- 1999.- № 4-5.- С.4-5.
• Злиденна О. Таємниця майстерності: Студія декор. мистец. // Джміль.- 1997.- № 3.- С.15-17; 1997.- № 4.- С.24-26; 1998.- № 1.- С.28-29; 1998.- № 2.- С.28-29; 1998.- № 3.- С.28-29; 1998.- № 4.- С.24-25.
• Петриківський розпис. Джерела: К-т листівок /Упоряд. і авт. ст. Я.І.Яценко, В.Я.Соловйов.- К.: Мистецтво, 1982.- б.с.
• Українське народне малярство ХІІІ - ХХ століть: Світ очима нар. митців: Альбом /Авт.-упоряд. В.І. Свєнціцька, В.П.Откович.- К.: Мистецтво, 1991.- 304 с.: ілюстр.