Зародження та розвиток античної культури

Основу півострова складають  Апеннінські гори. Вони ніби поділяють  півострів на три великі області: північну, центральну і південно-східну.

Півострів омивається Середземним  морем. У давнину більша частина півострова була вкрита густими лісами західноєвропейського типу (дуб, в'яз, бук, каштан). Із плодових дерев росли яблуні, фанати. Аж у пізніші часи італійський пейзаж прикрасили цитрусові, пальмові, кипарисові й оливкові дерева.

Тваринний світ давньої  Італії був подібним до середньоєвропейського (лань, серни, свині, вовки, лиси і т.д.).

Надра півострова були відносно бідними на корисні копалини: невелика кількість золота і срібла, мармур, залізо, мідь.

Найдавніше місцеве населення (лігури, сікани, корси та ін.) в кінці II тис.— на початку І тис. до н. е. було витіснено прибульцями з придунайських територій, які називалися італіками. Серед етнічних груп італіків своїм розвитком і чисельністю виділялися латини. Зі Сходу прийшли фінікійці і греки.

Вся історія Італії пов'язана  з Римом, який, за переказами, був заснований братами Ромулом і Ремом у 753 р. до н. е. У давнину словом "Рим" називали і місто, і державу, і республіку. Рим був історичним витоком одноіменної імперії.

Якщо давати узагальнюючий портрет римської культури, то слід сказати, що це самобутня рецептативна (усвідомлене запозичення і засвоєння чужої культури) культура. Характерними особливостями є те, що в її творах серцевиною стояли держава, воїн, юрист, а не філософ, митець або індивідуальність в антично-грецькому розумінні. Сила, а не витонченість, могутність, а не швидкість, масивність, а не краса, практичність, а не грація, факт, а не уява домінують у римському мистецтві. При всій своїй залежності від грецької культури римляни творили свою культуру. Римській культурі був властивий традиціоналізм, а не динамізм, що зумовило не лише її життєвість, але й величезну роль для дальшої культурної історії Європи, особливо Західної. Антична римська культура датується серединою VIII ст. до н. е. — 476 р. н. е. У цих хронологічних рамках можна виділити:

Перший — царський, що охоплює середину VIII ст. до н. е. — 510 р. до н. е. У цей період правили сім царів. У суспільстві домінували етруски. У 509 р. до н. е. римляни повстали проти ненависного Тарквінія Гордого. Цим і завершився царський період, але римляни зобов'язані етрускам вкладом у розвиток матеріальної і духовної культури. До речі, одним із символів влади царів були фасції — жмут різок із секиро, яку італійські фашисти згодом запозичили в якості емблеми.

Другий — республіканський, що тривав з 509 р. до н. е. до ЗО р. до н. е. Він насичений завойовницькими  походами і громадянськими війнами, позначений створенням сильної римської італійської і середземноморської держави. Латинська мова поширюється на всьому Апеннінсько-му півострові. Відбувається еллінізащя мистецтва — активне засвоєння грецьких літературних форм із римським змістом. Підкорена Греція підкорила суворих переможців.

Третій — період культури Римської імперії, що тривав з ЗО р. до н. е. до 476 р. н. е. На культурі цього періоду позначається ідея величі і вічності Риму. У цей час створюється єдина елліністична культура. На релігійному горизонті з'являється християнство. На рубежі III — IV ст. античні традиції відступають перед культурними постулатами християнства.

Римське мистецтво виникло в  результаті взаємодії творчості місцевих італійських племен, насамперед етрусків, з грецькою культурою. Мистецтво Риму розвивалось у тісному контакті з мистецтвом підкорених народів, що входили до складу Римської імперії. В основі образів римського мистецтва лежить реальна дійсність, хоча мотиви з міфології були улюбленими для римлян.

Спадщина Стародавнього Риму надзвичайно  багата. Римські майстри створили грандіозні архітектурні ансамблі, прекрасні скульптурні портрети, чудові фрески, мозаїки.

Великим внеском у світову культуру є давньоримська література і  театр. Неоціненне значення поетичних  творів Вергілія, Горація, Овідія, історичних праць Тіта Лівія, філософії Лукреція, промов Цицерона, сатири Марціала.

Значна роль у розвитку античного  мистецтва належить етрускам — племенам, що населяли північно-західну частину Апеннінського півострова. Етрурія являла собою федерацію 12 міст-держав. Деякі з них налічували до ЗО тис. жителів. У соціальному аспекті етруське суспільство поділялося на панівну знать, очолювану царем, і рабів. Етруски були прекрасними мореплавцями, вели широку торгівлю, займалися землеробством.

Великий вплив на культуру Етрурії  мала Греція. Це пояснювалося, насамперед, виникненням грецьких поселень на півдні Італії. Греки навчили етрусків будувати храми з каменю, виготовляти керамічні вироби. Під впливом грецької скульптури й живопису розвивались етруська пластика і стінопис. Етруські художники запозичували художні образи в еллінів. Однак цей благодатний вплив не перешкоджав етруському мистецтву зберігати яскраву самобутність. На межі VI і V ст. до н. е. етруське мистецтво було на вершині свого розвитку. Значного поступу досягла архітектура (спорудження храмів, житлових будинків), планування міст; для їх прикраси широко використовувалися скульптурні композиції із бронзи і теракоти ("Капітолійська вовчиця"); розвинулося мистецтво портрета, художні ремесла — вироби із бронзи, золота, кераміки.

У І і II ст. н.е. мистецтво Стародавнього Риму досягає ще вищого розквіту, в першу чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н.е. в Римі був збудований знаменитий Колізей, який став визначною пам'яткою староримської архітектури. За своїм призначенням — це величезний амфітеатр (висота його 48,5 м, у плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м) для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій чверті II ст. н. е. створена ще одна пам'ятка архітектури — Пантеон, або, як його називали, "храм усім богам" . Це величезна циліндрична будова, перекрита на-півсферичним куполом, із входом у вигляді портика. Активно зводилися й інші споруди: арки, лазні, чудові терми, форуми, палаци, театри, ринки, мости, водопровід, кріпосні стіни. Рим набув солідного і розкішного вигляду.

Для зміцнення своєї влади римські  імператори використовували різні масові видовища. Так, Цезар у 46 р. до н.е. звелів викопати на Марсовому полі штучне озеро, на якому організували битву між сирійським і єгипетським флотами. В ній брали участь 2000 гребців і 1000 матросів. А імператор Клавдій влаштував на Фуцинському озері битву сицилійського і родоського флотів за участю 19 тис. чоловік. Ці видовища вражали своїми масштабами і пишністю, переконуючи спостерігачів у могутності правителів Стародавнього Риму.

Значного розвитку набула санітарія  і гігієна, які становили гордість Риму. Видатними римськими лікарями були Асклепіад, Корнелій Цельс, Гален. Асклепіаду (128р. до н. е.— 56 р. н.е.) приписують винахід трахеотомії. Крім того, він твердив, що лікарським втручанням можна перервати хід захворювання. Рекомендував дотримуватись гігієни житла, гігієни тіла, застосовувати масаж, робити прогулянки на повітрі. Асклепіад вважав корисними ходьбу, біг, їзду верхи, катання в човні. До ліків він ставився дуже обережно, і в деяких випадках давав хворим воду, під виглядом ліків, пояснюючи, що це буває кориснішим, ніж давати отруту. Лікування за системою Асклепіада користувалося в Римі великою популярністю. Цельс написав твір "Про медицину", в якому зібрав дані з діагностики, дієтетики, методики лікування. Значна частина його праці присвячена хірургії і хворобам кісток.

Особливе місце в розвитку медицини Стародавнього Риму належить Галену (131—201 рр. н. е.). Він написав ряд  праць, в яких систематизував знання багатьох поколінь з анатомії, фізіології, патології, фармакології, терапії, гігієни, акушерства. Твори Галена дали змогу зберегти для майбутніх поколінь медичні знання стародавнього світу.

В галузі лікувальної медицини Гален  обезсмертив своє ім'я тим, що вніс регламентацію у приготування певних ліків. На честь цього такі препарати носять назву галенових.

Поряд з цим Гален проводив велику кількість досліджень на трупах людей, на поранених гладіаторах, тваринах і описував роботу м'язів, загальну будову тканин організму, будову головного мозку, нервової системи.

Вчення Галена мало значний вплив  на розвиток медичної науки навіть у середні віки.

Заслуговує на увагу організація  медичного обслуговування в Стародавньому Римі. Там існували посади головних лікарів (архіятрів), які контролювали діяльність інших лікарів. Лікарі були при цирках, театрах, громадських садах, при об'єднаннях ремісників. Особливо добре була організована медична допомога в армії. Тут були створені військові госпіталі, в яких існували табірні лікарні, лікарні легіонів тощо.

До наших днів збереглися сліди  санітарних споруд, які обслуговували  мирні потреби великих міст цієї держави. В римських законах розроблялися вимоги санітарного характеру: заборонялося ховати мертвих у межах міста, використовувати для пиття воду з Тибру, а рекомендувалося вживати джерельну воду. За санітарними заходами слідкували спеціальні міські чиновники-едили.

Проте не в галузі філософії, науки  чи мистецтва виявилася велич римлян, а на іншому полі — в організації держави. Стародавній Рим опанував величезні простори на трьох континентах, завоював народи різного походження і культури й зумів об'єднати їх в одну могутню імперію. Римське право, римська адміністрація й суд, римське військо, римська господарська система — це були ті сили, що зв'язували Схід і Захід в нероздільну цілість.

Десь із II ст. н. е. в Римській імперії розпочався соціально-економічний занепад, який особливо поглибився в III ст. н. е. Криза виявилась у частій зміні імператорів, міжусобних війнах між угрупованнями рабовласників, повстаннях населення, відокремленні провінцій. Внутрішній занепад супроводжувався нападами зовнішніх ворогів: племен готів, гунів, вандалів. Зрештою, в 476 р. н. е. Рим був захоплений вестготами та вандалами. Так відійшла в історію тисячолітня Римська імперія та її культура.

                                        Використана література

1. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – К., 2001.
2. Культура Древньої Греції та Риму. – К., 1986.