Звичаї та обряди українського народу

На Зелені свята, як і  після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших  днів.

Маковія -- спрощена українська назва церковного свята святих мучеників Маккавеїв (1 серпня за ст. ст.). Цього дня у церквах разом із хлібним колоссям святили садові квіти і головки маку, які на Різдво використовувались для приготування куті. Вдома пекли пироги і коржі з маком. Традиційні першосерпневі букети на Поділлі називалися маковійками. Звичайно їх носили до церкви дівчатка. Перед цим їх треба було добре нагодувати, бо наступний рік випаде неврожайний.

Спаса -- свято православної церкви, встановлене на честь Преображення Господнього (19 серпня за ст. ст.). Цей день був немовби апофеозом радості селянина з плодів своєї діяльності. За традицією святили яблука, груші, мед, колачі з муки нового врожаю. Після церковної відправи пригощали одне одного пирогами та фруктами, особливо дітей і старців.

5. Осінні звичаї та  обряди

Покрови -- християнське свято Покрова святої Богородиці, запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя  від сарацинів. Серед українців, які століттями постійно страждали  від чужоземних набігів, ця легенда набула особливої популярності. Божу матір (її називали у тому числі й Покровою) вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно 1 жовтня з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі св. Покрови.

Дмитра -- осіннє свято аграрного  календаря, яке відзначалося 26 жовтня за ст. ст. За народними уявленнями, св. Дмитро завершував землеробський  рік, замикав землю і приводив зиму. Він же тримав у себе ключі  до весни, коли передавав їх св. Юрієві. Після Дмитра звичайно вже не засилали сватів, і тому казали: До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри. Субота перед Дмитром на Волині поважалась як дідова субота, коли влаштовували поминальні обіди для старих і жебраків. На Київщині ж приказували: 3 Юрія -- хороводи, з Дмитра -- вечорниці.

Введення -- християнське свято, що знаменувало  собою початок зимового циклу  обрядовості. Відзначали його 21 листопада  за ст. ст. На Рівненщині казали:

Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.

В окремих місцевостях на Введення, як і на Новий рік, починали деякі  види робіт, що, за повір'ям, мало забезпечити  успіх протягом усього року.

Катерини -- молодіжне свято у  народному календарі українців (24 листопада за ст. ст.). Цього дня  дівчата ворожили про майбутню долю. Робили це, зокрема, так: зрізали гілки  вишні чи сливи і ставили їх у воду або в горщик із землею на покуті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, це обіцяло скорий шлюб. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть у наступному році.

Андрія -- молодіжне свято, близьке  за змістом до Катерини. Відзначалося 30 листопада за ст. ст. і відповідало  церковному святу Андрія Первозванного. Молодіжні зібрання цього дня були наповнені веселощами й розвагами і подекуди називалися великими вечорницями. На Андрія вдавалися до різноманітних прийомів любовно-шлюбної магії: засівання конопель, ворожінь із балабушками, калитою тощо. Ці ворожіння мали відповісти на такі основні питання: чого чекати в Новому році -- шлюбу чи смерті; якщо шлюбу -- то хто буде чоловіком; чи буде шлюб щасливим. Намагалися також дізнатися про професію, матеріальне становище майбутнього чоловіка, главенство у майбутній сім'ї.

Вже у минулому столітті молодіжні  ворожіння втратили свою магічну  функцію і перетворились на традиційні ігри, що супроводжувались сміхом і  жартами. Для свята Андрія є характерною  певна "карнавальна свобода". У  цю ніч, як і в новорічну, негласно дозволялися деякі прояви антигромадської поведінки, які в інший час гостро засуджувалися і навіть підлягали покаранню за звичаєвим нравом. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали парубки та підлітки. Набір типових андріївських жартів не вирізнявся особливою вибагливістю: парубки знімали з воріт хвіртки і заносили на край села, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, пускали в димар горобців тощо. Особливо звитяжним вважалося вміння підняти воза і поставити його на чиюсь хату. Такі ритуальні безчинства творили здебільшого на подвір'ях, де були дівчата на порі.

Заключення

Календарні свята й  обряди -- складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї.

До складу річного аграрного  кола входили зимові, весняні, літні  та осінні свята, обряди і звичаї. Обов'язковими компонентами календарних свят українців  були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування, драматичні сценки, розваги, спортивні змагання тощо. Свята супроводжувались виконанням календарно-обрядових пісень, приурочених до кожної пори року: зимові колядки та щедрівки, веснянки, купальські, троїцькі, обжинкові пісні та ін.

Завдання календарної обрядовості  відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя  родини, щасливий шлюб для молоді, високий  урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята і обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Свята задовольняли духовні й естетичні потреби народу, в них проявлялися його почуття, таланти, здібності.

Література

1. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991

2. Культура і побут населення  України. Під ред. В.Наулко.

3. БорисенкоВ. К. Весільні звичаї  та обряди на Україні. К., 1988.

4. Етнографія Києва і Київщини: Традиції й сучасність / За ред.

В. Ф. Горленка. К., 1986.

5. Курочкін О. В. Новорічні  свята українців: Традиції і  сучасність. К., 1978