Біологічне і соціальне в людині

Друга відмінність полягає  в універсальності людської праці. Тварина “працює” лише за вимогами свого роду (ластівки будують гніздо під дахом будинку, бджоли – соти, бобри – греблю) і не може здійснити  те, що не закладено в неї природою. Людина ж – істота універсальна. Вона може побудувати і житло, і греблю. Вона перетворює природу і сама встановлює собі міру праці й перетворення, що докорінно відрізняє її від тварини, робить суспільною істотою.

Крім того, людина модулює майбутній результат творення в мозку, а потім завдяки праці переносить його в реальність. Вона ставить собі цілі, змінює їх згідно зі своїми новими уявленнями, домагається втілення їх у життя. Цілеспрямованість притаманна лише людині. Жодна тварина не робить мету предметом свого роздуму. І хоч вона мислить, аналізує, робить висновки, все ж цілеспрямованість властива лише людині.

За допомогою праці  людина постійно змінює умови всього існування, перетворюючи їх згідно з  своїми постійно зростаючими потребами, створює світ матеріальної і духовної культури. Праця не можлива в одиночному прояві та з самого початку виступає як колективний, соціальний.

У соціальному відношенні праця призвела до формування нових, соціальних якостей людини: мови, мислення, спілкування, переконання, цінності орієнтації, світогляду. Змінюється психологія людини, інстинкти перетворюються у двох планах: у плані їх стримування, гальмування (підкорення контролю розуму) і в плані їх перетворення у новий якісний стан пізнавальної діяльності людини – інтуїцію. Все це притаманне людині як соціальному суб’єкту.

Ми підходимо до суті людини за трьома різними вимірами: біологічним, психічним і соціальним. Під психічним розуміється внутрішній духовний світ людини – його воля, переживання, пам’ять, характер, темперамент тощо.

Соціальне й біологічне існує як нерозривна єдність. Біологічне, природне можна спрощено назвати  системою, “що живе”, а соціальне  – “як живе”. Але і “що  живе”, і “як живе” злилися  в єдине ціле, у соціальну істоту на ім’я Людина. Природне функціонування її організму соціально обумовлене, залежить від тих об’єктивних історичних умов, у яких живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища для задоволення своїх різноманітних потреб.

Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня – особистості.

Особистість – це міра цілісності людини, що включає в  себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Мета життя людини проявляється в різноманітних видах  діяльності – у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця – не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Коли ми говоримо про  життя, то необхідно розглянути і протилежне йому поняття – смерть. З усвідомленням кінцевого людського особистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлення до неї.

За Аристотелем (384 – 32 до н. е.), справжня мета людського життя  – блаженство, яке називається  діяльністю. Діяльність душі пізнавальна.

Але пізнання істини є  самою привабливою із усіх діяльностей. Діяльність розуму відрізняється значимістю та цілісністю і містить у собі насолоду, яка підсилює енергію. Саме до такої мети і повинна прагнути людина.

Збалансований розвиток людини можливий тільки тоді, коли вона захищена на біологічному та соціальному рівнях.

Місце людини в суспільстві

 

Всі ми живемо в суспільстві. Все  життя ми шукаємо своє місце. Але  для того, щоб знайти своє місце, потрібно залишити в спокої самонавіяність, сісти на березі річки, і заглибившись в себе, віднайти саме своє призначення. Якщо це вдається, ти на коні, якщо ні – ти страждаєш, не відчуваєш самореалізації.

Кожна людина живе серед  людей, вона пов'язана з ними тисячами різноманітних зв'язків. Універсальною формою взаємозв'язку між людьми є спілкування. Саме завдяки йому людина стає людиною, може узгоджувати свої дії з діями інших людей, пізнавати їх й саме у цьому вона може найповніше виражати свій внутрішній світ, свою сутність. Разом з тим спілкування – це надзвичайно складна царина людського життя. Тому, щоб воно приносило не тільки користь, а й радість, робило людей більш щасливими, кожна людина повинна вчитися спілкуванню, оволодівати його культурою й мистецтвом.

Серед відносин, що складаються  поміж людьми в процесі їхньої спільної діяльності й спілкування, особливе значення для людини мають міжособистісні стосунки. В них найповніше розкриваються всі аспекти людського єства, можуть бути передані найтонші відтінки людських настроїв, почуттів, думок. Саме вступаючи в них, ми можемо повною мірою відчути магічну силу й тепло людських взаємовідносин, які особливо яскраво виявляються у таких здобутках людської культури, як товаришування, дружба, любов.

Однією з найвищих цінностей у людському житті  є сім'я. Вона є тією ланкою, завдяки  якій здійснюється безпосередній зв'язок генерацій, забезпечуються послідовність та єдність розвитку родини, народу, людства.

Кожне суспільство складається  з великої кількості різноманітних  об'єднань і груп. І кожна людина, завдяки багатогранності своєї  життєдіяльності, включена водночас у  багато з них. Належність до тієї чи тієї групи певною мірою накладає свій відбиток на особистість, її властивості. Але ще більше значення має те, що належно під відносин, які існують у групі, до якої наложить людини, може складатися її життя.

До великих людських груп належать нації. Склавшися на підґрунті етнічних об'єднань, що сягають своїм корінням сивої давнини, вони акумулюють і зберігають у собі найцінніші досягнення багатьох генерацій наших предків.

Живучи в суспільстві, людина завдячує йому всім. Тому її обов'язок як громадянина полягає не тільки в тому, щоб узгоджувати свої дії з існуючими у ньому нормами ті законами, але й у тому, щоб намагатися цими діями принести користь суспільству, зробити його кращим, ніж воно є. Бути справжнім громадянином, займати чітку громадянську позицію – це ще одна важлива грань людської особистості, без якої вона була б неповною.

Й нарешті, кожна людина не може не усвідомлювати сьогодні своєї належності до найбільшої людської спільноти – людства. Бо у наш час, як ніколи раніше, людство стає єдиним. І сприяння зростанню цієї єдності, налагодженню дружніх відносин між усіма народами й людьми є найпершою запорукою успішного розв'язання тих величних проблем і завдань, що стоять перед людством.

Не знайдемо ми зараз  людини, що не жила б у постійних відносинах з суспільством. Ми не можемо забезпечити зараз себе, у техногенну добу усім необхідним не звертаючись до інших з метою забезпечення своїх найнеобхідніших духовних, фізичних потреб.

 Найбільша майстерність  – прожити життя, як можна зменшивши конфлікти, допомагаючи в складну хвилину людям, залишивши своє невеличке, але вкрай значне слово в історії суспільства.

ВИСНОВКИ

 

Отже, соціальне й біологічне існує як нерозривна єдність.

Біологічне, природне можна  спрощено назвати системою, “що живе”, а соціальне – “як живе”. Але і “що живе”, і “як живе” злилися в єдине ціле, у соціальну істоту на ім’я Людина.

Природне функціонування її організму соціально обумовлене, залежить від тих об’єктивних  історичних умов, у яких живе і які  нею ж створені шляхом перетворення навколишнього середовища для задоволення своїх різноманітних потреб.

Людина являє собою  цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому  людський індивід – це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня – особистості. 
Особистість – це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов’язаних характеристик і елементів.

Головною підсумковою  властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.

Мета життя людини проявляється в різноманітних видах  діяльності – у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом тощо. При цьому праця – не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Такмим чином, збалансований розвиток людини можливий тільки тоді, коли вона захищена на біологічному та соціальному рівнях.

Знання основ безпеки  дозволить людині вирішити цю проблему, розширити аспекти самозахисту  особистості й, зокрема, розвинути  у неї здатність піклуватися  про себе, задовольняти свої потреби  та одержувати задоволення від життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Джигирей В. С. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища : Навч. посібник. / В.С. Джигирей. – Львів, 1999. – 238 с.
2. Бачинський Г.О. Основи соціоекології. Навч. посібник : Навч. посібник. / Г.О. Бачинський. – К. : Вища школа, 1998. – 237 с.
3. Касьян В.І. Філософія : Відповіді на питання езаменаційних білетів: Навч. посібник. / В. І. Касьян. - 5-те вид. - К. : Знання, 2008. - 347 с.
4. Танчин І.З. Соціологія : Навч.посібник. / І.З.Танчин. - 3-тє вид. - К. : Знання, 2008. - 351 с.