Діагностична та функціональна школи в теорії соціальної роботи

Діагностична

Виникнення і функціонування діагностичної школи пов’язане з діяльністю коледжу Сміта в Нью-Йорку, в якому з 1918 року здійснювалась підготовка соціальних працівників. Представники діагностичної школи особливу увагу приділяли внутрішньому світу клієнта, відсуваючи на другий план соціальні проблеми і соціальне середовище. При цьому основний акцент ставився на діагнозі. Представники школи стверджували, що для успішного лікування клієнта необхідно зібрати як можна більше об’єктивних даних про нього і його ситуацію. З посилення позицій психоаналізу представники діагностичної школи перемістили акцент на збір інформації про дитинство клієнта, оцінку його особистості, в той час як оцінка соціальної ситуації ставилася ними на другий план. Відносини між соціальним працівником і клієнтом в трактуванні представників цієї школи повинні носити характер „лікування клієнта” і бути направлені на зміну особистості останнього і надання йому допомоги в адаптації до навколишнього середовища. Функціональна школа бере свій початок із стін Пенсільванської школи соціальної роботи в 30-х роках. Виникнення даного напрямку пов’язане з посиленням інтересу до соціального середовища і процесу надання допомоги клієнту не у формі лікування, а як послуги, наданої в рамках соціальної служби. На розвиток теоретичних засад функціональної школи значний вплив мали ідеї австрійського психоаналітика Отто Ранка і Карла Р. Роджерса. Представники школи опиралися на положення теорії О.Ранка про бажання змін у клієнта, його здатності до сприйняття допомоги. На відміну від представників діагностичної школи, вони основну увагу приділяли не раннім дитячим враженням і постановці точного діагнозу, а а початку процесу змін. Представниками функціональної школи була запропонована оригінальна методика надання і прийому допомоги. Із теорії Джона Дьюї ними було запозичене поняття „самовизначення” – право клієнта самому вирішувати за себе. Для формування теоретичних засад функціональної школи мала книга Вірджінії Робінсон „Психологія змін в соціальній індивідуальній психотерапії” (1930р.). У цій роботі автор ставить клієнта в центр процесу надання допомоги, а головним засобом для здійснення змін обґрунтовує динаміку у взаємовідносинах між клієнтом і соціальним працівником. Представники даної школи вважали, що індивід несе особисту відповідальність за самореалізацію. Він повинен знаходити баланс між своїм індивідуальним розвитком і тим фактом, що він одночасно є членом певного суспільства або групи. Згідно тверджень представників функціональної школи, пізнати Я іншої людини неможливо. Оскільки клієнт знає себе краще, тому тільки він здатний поставити діагноз проблеми, а завдання соціального працівника полягає в прийнятті на себе відповідальності за сам процес надання допомоги і за формування таких відносин між соціальним працівником і клієнтом, які були б сприяли здійсненню змін. Таким чином, представниками даної школи був започаткований перехід до сучасного розуміння сутності соціальної роботи і відмова від авторитарних і формальних відносин між соціальним працівником і клієнтом. Зарубіжний досвід соціальної роботи представляє для нас, безсумнівно, значний теоретичний і практичний інтерес. Але при цьому ми повинні бути свідомі необхідності розробки власних концептуальних ідей як технологій здійснення соціальної і соціально-педагогічної роботи з врахуванням особливостей історичного розвитку і сучасного стану соціальної ситуації в нашій країні, так і власної моделі підготовки відповідних професійних кадрів. Цілком очевидно, що недоцільно заново відкривати „соціальний велосипед”, коли у світовій практиці уже існують апробовані методики і технології соціальної і соціально-педагогічної роботи і підготовки відповідних фахівців. Проблема полягає у вивченні і виваженій адаптації кращих надбань зарубіжних країн з обов’язковим врахуванням особливостей нашої країни.

 Функціональна

Функціональна школа бере свій початок  із стін Пенсільванської школи соціальної роботи в 30-х роках. Виникнення даного напрямку пов’язане з посиленням інтересу до соціального середовища і процесу надання допомоги клієнту  не у формі лікування, а як послуги, наданої в рамках соціальної служби.

      На розвиток теоретичних  засад функціональної школи значний  вплив мали ідеї австрійського  психоаналітика Отто Ранка і  Карла Р. Роджерса. Представники школи опиралися на положення теорії О.Ранка про бажання змін у клієнта, його здатності до сприйняття допомоги. На відміну від представників діагностичної школи, вони основну увагу приділяли не раннім дитячим враженням і постановці точного діагнозу, а а початку процесу змін. Представниками функціональної школи була запропонована оригінальна методика надання і прийому допомоги. Із теорії Джона Дьюї ними було запозичене поняття „самовизначення” – право клієнта самому вирішувати за себе. Для формування теоретичних засад функціональної школи мала книга Вірджінії Робінсон „Психологія змін в соціальній індивідуальній психотерапії” (1930р.). У цій роботі автор ставить клієнта в центр процесу надання допомоги, а головним засобом для здійснення змін обґрунтовує динаміку у взаємовідносинах між клієнтом і соціальним працівником. Представники даної школи вважали, що індивід несе особисту відповідальність за самореалізацію. Він повинен знаходити баланс між своїм індивідуальним розвитком і тим фактом, що він одночасно є членом певного суспільства або групи. Згідно тверджень представників функціональної школи, пізнати Я іншої людини неможливо. Оскільки клієнт знає себе краще, тому тільки він здатний поставити діагноз проблеми, а завдання соціального працівника полягає в прийнятті на себе відповідальності за сам процес надання допомоги і за формування таких відносин між соціальним працівником і клієнтом, які були б сприяли здійсненню змін. Таким чином, представниками даної школи був започаткований перехід до сучасного розуміння сутності соціальної роботи і відмова від авторитарних і формальних відносин між соціальним працівником і клієнтом.