Діяльність молодіжних організацій в Україні

1. Діяльність молодіжних організацій в Україні
2. Державне регулювання соціальних процесів
3. Державна молодіжна політика в Україні
4. Вдосконалення та ефективна реалізація державної молодіжної політики на регіональному рівні
5. Розвиток державної молодіжної політики
6. Розвиток державної молодіжної політики

 

 

ЗМІСТ Державна молодіжна політика в Україні

 

 

 

 

Вступ. Молодь є фактором соціально-економічного прогресу суспільства. Реалізація інтелектуального потенціалу молодого покоління є показником успішного державотворення.

Духовне відродження України є можливим за умови концентрації  уваги  та  зусиль держави на  вирішенні  проблем  молоді. Подальший  розвиток  суспільства  найбільшою  мірою  залежить  від  забезпечення  гідних  умов для життєдіяльності молоді. Попри усвідомлення  цієї  істини, Україна на сьогодні має ряд невирішених  молодіжних  проблем: безробіття, поширення  асоціальних проявів,  проблеми  зі  станом  здоров’я та шлюбно-сімейні.

В  умовах  сучасної економічної  та  демографічної  кризи молодіжні проблеми потребують  поглибленого  аналізу  й регулювання,  розробки  збалансованої,  виваженої  політики.

 

 

Основна частина. Упродовж  років  незалежності  в  Україні  молодіжна політика стала  складовою  державної  політики та являє  собою цілісну  систему  заходів  правового,  організаційно-управлінського,  фінансово-економічного,  освітнього,  інформаційного характеру,  спрямованих  на  створення  необхідних  умов  для  свідомого вибору молодими людьми свого життєвого шляху.

Підвалини молодіжної політики в незалежній Україні було закладено з прийняттям Верховною Радою України Декларації „Про загальні засади  державної  молодіжної  політики  в  Україні” (15 грудня1992 р.) [8] та  Закону  України „Про  сприяння  соціальному  становленню  та  розвитку  молоді  в  Україні” (5 лютого1993 р.)[9], якими визначаються загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молоді, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні. Відповідно до статті 1 вищезгаданого Закону молодь, молоді громадяни - громадяни України віком від 14 до 35 років.        

У  січні 2009 р.  Кабінет  Міністрів  України затвердив  Державну  цільову  соціальну  програму „Молодь  України” на 2009–2015 рр. [7].  Але на реалізацію програми з державного бюджету було виділено мізерні кошти – 2,5 млн.грн., або по17 коп. на кожну молоду людину віком від 14 до35 років. За даними Міністерства України у  справах  сім’ї,  молоді  та  спорту,  відповідно  до  Державної  цільової соціальної  програми „Молодь  України” на 2009–2015 роки, у 2009 р. було  передбачено  фінансування  із  державного  бюджету  в  обсязі 21,5 млн.  грн.,  однак  фактично  було  виділено всього 2488 тис.  грн., що  становить 11,5% від  запланованого  фінансування. Отже фінансування програми потребує значного збільшення, а також посилення контролю за його виконанням.

Важливим  показником  життєвого  рівня молодих сімей є стан забезпечення належними умовами проживання. Серед  спеціальних  молодіжних  фондів  особливо  виділяється  Державний  фонд  сприяння молодіжному житловому будівництву. Всього за роки його діяльності на початок 2009 р. ним було надано 9547 пільгових довготермінових  кредитів,  у  тому  числі 740,3 млн.  грн.  за  рахунок  коштів  державного  бюджету  і 250,6  млн.  грн.  за  рахунок  коштів  місцевих бюджетів [2]. Так у період 2010 – 2013 рр. в рамках програми будівництва доступного житла  на 2010-2017 роки введено в експлуатацію 114 будинків, з яких 2013 квартир було надано для «позичальників». Таким чином, отримали державну підтримку  2 604 сімей. Так, зокрема, в Києві і області пільговий кредит отримали 1,794 тис. молодих сімей на суму 220 млн грн. Натомість за даними досліджень Всеукраїнської асоціації "Укрмолодьжитло", число тих, що бажають отримати кредит у рамках держпрограми забезпечення молоді житлом перевищує 148 тис. сімей. Слід  зазначити,  що  за  роки  реалізації Державної  програми  забезпечення  молоді житлом на 2002–2012 рр. вона недофінансована  з  Державного  бюджету  України  на понад 500 млн. грн.

Кожна розвинута держава має надавати своїй молоді гарантовані робочі місця випускникам Вузів та середніх професійних навчальних закладів та забезпечувати соціальний захист молоді. В Україні така програма існувала, гарантії працевлаштування забезпечувалися шляхом  бронювання  на  підприємствах,  в установах та організаціях до 5% загальної кількості робочих місць [3, 134с.]. За останні роки робота на підприємствах не була престижною, заробітна плата на робочих місцях сягала розміру мінімальної, а то й взагалі меншою за мінімальну. В квітні 2013 року програму обов’язкового забезпечення випускників першим робочим місцем було скасовано. Результати опитування серед молоді показали, що основною проблемою молодь вважає - неможливість отримання роботи із належним заробітком та доступного житла. Безробіття та відсутність попиту на молодих спеціалістів також є наслідком не правильного вибору спеціальності молодою людиною, яка потім стала не актуальною або просто не цікавою для молодої людини.  

 Результативною формою сприяння  зайнятості молоді є розвиток  підприємницької діяльності. З погляду  на зарубіжний досвід, де молодий  підприємець має підтримку з  боку держави та можливість розпочати власний бізнес, в Україні цього бракує. Загалом підприємницька діяльність відіграє в суспільстві не тільки економічну, а переважно соціально-економічну  функцію,  забезпечуючи  створення  нових  робочих  місць  без  надмірного навантаження на суспільні ресурси, перекладаючи економічний ризик на суб’єктів підприємницької діяльності. Для молодих українських підприємців виникає проблема належного кредитування з боку держави, існуючі кредитні програми не вигідні та отримати молоді їх практично неможливо. Разом з тим в Україні існує наявна обмеженість кредитних ресурсів.

Ставлення  держави  до  молодіжної  політики  відображається, в  настроях  молоді.  За  даними  соціологічного  дослідження  Державного інституту проблем сім’ї та молоді, проведеному у травні 2002 р., 64% молоді  віком  від 14 до 28 років  не  відчували  підтримки  з  боку  держави [4, с.38].  [5, 74 с.]. Відповіді  респондентів  під  час  проведення  нинішнього  дослідження „Молодь України: спосіб життя та ціннісні орієнтації” показують,  що і в квітні 2010 р. настрої молодих людей стосовно реалізації державної  молодіжної  політики  в  країні залишаються негативними (табл. 1). 

 

Таблиця 1.

Розподіл респондентів різних вікових груп за відповідями на запитання

„Чи відчуваєте Ви реалізацію державної молодіжної політики в Україні?”, %

Варіанти відповіді	15-19 років	20-24 років	15-28 років	28-34 років	15-34 років
Так	10	10	10	7	9
Ні	75	79	77	82	79
Важко відповісти	15	11	13	11	12

Джерело: соціально-демографічне обстеження «Молодь України, 2010» [5]. 

 

Перебудова соціальних відносин та економічна криза відчутно  позначились  на  соціально-економічному  становищі  молодих  сімей.  Вони  перебувають  у  більш  складних  матеріальних обставинах, мають потребу в підтримці, як правило, не мають житла та  не  впевнені  в  завтрашньому  дні.  У  цій  ситуації  необхідно  забезпечити  молодій  сім’ї  такі  умови  її  життєдіяльності,  за  яких  вона, спираючись  на  власний  потенціал,  одержуючи  підтримку  з  боку  держави  та  суспільства,  стане  здатною  самостійно  реалізовувати  соціальні функції та репродуктивні установки. [6, 224с.].

Рекомендації.  З  огляду  на  тенденції  соціально-економічного  й  суспільно-політичного  розвитку  України  пропонуємо виділити  пріоритетні  сфери  державної  молодіжної  політики  та  визначити  напрями розвитку кожної з них. 

 

1. Підтримка молоді у  сфері освіти та виховання:

- розробка  та  здійснення  заходів  щодо  забезпечення  зайнятості  випускників  професійних  освітніх  установ  для  підтримки  їх  стабільної, повноцінної трудової діяльності;

- формування та реалізація програм з підтримки молодіжних громадських об’єднань, які діють в освітніх установах;

- розробка освітніх програм, орієнтованих на ринок праці, що має  стати визначальним показником ефективності вищої освіти та якості підготовки молодого покоління.  

 

2. Підтримка економічного розвитку молодих сімей, забезпечення зайнятості молоді:

- залучення  молоді  до  діяльності  трудових  об’єднань,  студентських  загонів,  молодіжних  бірж  праці  й  інших  форм  зайнятості молоді;

- впровадження  форм  і  технологій  професійної  та  соціально-правової  освіти  й  орієнтування  молоді,  допомоги  у  плануванні  й  розвитку ефективної кар’єри молоді на ринку праці;

- надання державою пільг та кредитування для молодих підприємців. 

 

3. Житлова політика:

- забезпечення  молодих  сімей  з  низьким  рівнем  матеріального  добробуту тимчасовим соціальним житлом;

- розробка ефективного механізму спів-фінансування та пільгового  кредитування  житлового  будівництва  з  метою  задоволення  потреб сімей, які знаходяться в активній репродуктивній фазі;

- удосконалення  надання  довгострокових  пільгових  кредитів  на  будівництво житла;

- надання  часткової  компенсації  відсотків  кредитів  комерційних  банків  на  будівництво  або  реконструкцію  та  придбання  житла  молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам;

- розвиток  системи  молодіжних  житлових  комплексів  та  молодіжних житлово-будівельних кооперативів;

- надання  довгострокових  пільгових  кредитів  на  придбання житла на вторинному ринку;

- виділення земельних ділянок з метою побудови житла для молоді. 

 

4. Підтримка молоді у  складних життєвих ситуаціях:

- розробка  та  реалізація  заходів  з  активізації  соціально-правової,  психолого-педагогічної,  інформаційної  й  консультативної  допомоги  молоді  з  питань  вибору  напрямів  і  форм  освіти,  професійної орієнтації,  працевлаштування,  організації  підприємницької  діяльності тощо;

- реалізація програм розвитку навичок та умінь самостійного життя  для груп молоді, що мають труднощі в інтеграції;

- активізація  заходів  з  надання  допомоги,  забезпечення  медичної, соціально-психологічної  реабілітації  й  адаптації  молодих  громадян, які потрапили в складну життєву ситуацію.  

 

5. Профілактика асоціальної  поведінки, небезпечних захворювань  та формування здорового способу  життя:

- активізацію  заходів  з  профілактики  алкоголізму,  наркоманії  та  залежності від наркотичних і психотропних речовин, з лікування та реабілітації  молодих  громадян,  хворих  на  наркоманію,  а  також  зі збереження психічного здоров’я молоді;

- стимулювання  заходів  щодо  пропаганди  серед  молоді  здорового способу життя;розширення  профілактичної  роботи  з  молоддю  із  груп  соціального  ризику  щодо  попередження  негативної  поведінки  в  молодіжному середовищі;

- підтримка  діяльності  дитячих  оздоровчих  та  освітніх  установ, впровадження  інноваційних  технологій  і  методик  формування  здорового  способу  життя,  повноцінного  відпочинку,  дозвілля,  творчого розвитку. 

 

6. Підтримка молодіжних  громадських об’єднань і організацій:

- активізації  підтримки  ініціатив  молодіжних  і  дитячих  громадських  об’єднань,  суспільно  корисної  діяльності  молодих  громадян,

- створення  умов  для  реалізації  творчої  активності,  потенціалу  молодих громадян у всіх сферах громадського життя;

- стимулювання  заходів  щодо  підтримки  суспільних  ініціатив  із  залучення  молоді  до  консультативної  діяльності  органів  законодавчої  та  виконавчої  влади  в  реалізації  державної  молодіжної політики тощо. 

 

7. Сімейна політика:

- перенесення акценту з гранту при народженні дитини на тривалі  щомісячні виплати;

- розширення  переліку  податкових  пільг,  що  надаються  сім’ям  з  дітьми; поширення надання податкових кредитів;

- відновлення  практики  встановлення  знижок  на  товари  та  послуги  для  дітей,  або  безкоштовного  надання  деяких  видів  дитячих та  послуг  для  певних  категорій  сімей(за  взірцем  практики,  яка діяла у колишньому СРСР).  

 

8. Покращання репродуктивного  здоров’я молодого покоління:

- розвиток  служби  планування  сім’ї,  охорона  репродуктивного здоров’я  сім’ї  та  надання  соціальної-психологічної  допомоги  у вихованні дітей;

- теоретична  підготовка  учнів  шкіл  з  питань  підготовки  до  батьківства, введення  обов’язкових  відповідних  дисциплін; формування