Економічні засади соціальної работи

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра психології та соціальної педагогіки

Контрольна  робота з дисципліни Економічні засади соціальної работи.

                                                           Виконав: Бобришева Вікторія Вікторівна

                                                           Ст..групи 1168-З

                                                           Керівник :Лубінец І.О

                                            Запоріжжя 2012 

Соціальне страхування  як економічна основа соціального забезпечення

 
Вирішення проблем соціального страхування  в Україні відбувається значно складніше  й повільніше порівняно з розвинутими  країнами. Ринкові трансформації, які  розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера  відчуває значний вплив економічної  ситуації. Темпи економічного зростання  протягом багатьох років були від'ємними і, хоча на сьогодні відзначається певна  стабільність виробничих показників, не можна вважати ріст ВВП надійною основою для збільшення розміру  соціальних виплат. 
 
Великі розміри внесків до державних соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійного фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%, а починаючи з 1997 р., вони становлять 32%. Частка відрахувань до Пенсійного фонду у ВВП поступово зменшувалась з 9,2% у 1992 р. до 8,2% у 1995 р. У 1997 р. вона зросла до 11,2% , а нині має стійку тенденцію до зменшення. 
 
В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і відповідає загальній тенденції старіння населення, характерній для розвинутих країн. Протягом 1996 – 2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється найнижчим рівнем пенсійного віку (для жінок – 55 років і для чоловіків – 60 років). Старіння населення і необхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації. 
 
Система соціального страхування в нашій державі деякою мірою зберігає ще адміністративно–розподільний характер. Вона не завжди ув'язується із соціальною політикою, у зв'язку з чим немає очікуваного ефекту від певних змін. Дії органів законодавчої та виконавчої влади бувають некоординованими та непослідовними. Рішення парламенту можуть бути направлені на забезпечення соціальних гарантій, однак без визначення достатніх джерел фінансування прийнятих програм. Кабінет Міністрів України у своїх постановах звужує дію закону шляхом зменшення розмірів страхових виплат. На практиці мають місце диспропорції у формуванні відповідних джерел доходів, незбалансованість загальної величини страхових платежів та розподілу фінансових ресурсів між окремими фондами соціального призначення. Не на високому рівні поставлена правова та економічна відповідальність фондів перед страхувальниками та застрахованими особами за несвоєчасність страхових виплат, низьку якість медичних послуг тощо. Виявились недоліки при фінансуванні витрат, пов'язаних з виплатами компенсацій у разі страхового випадку. 
 
Доходи страхових фондів на сьогодні формуються в основному за рахунок обов'язкових внесків роботодавців. Поки що незначна участь працюючих громадян у їх формуванні. Підвищення частки громадян у структурі платників повинно стимулювати їх зацікавленість у зниженні ризиків, турботі про здоров'я, дозволить включити в коло застрахованих непрацюючих членів сімей. 
 
Наповнення бюджетів страхових фондів залежить як від низького рівня заробітної плати більшості працюючих, так і від хронічної затримки з її виплатою, що відповідно відображається на страхових виплатах. 
 
Уряд досить широко залучає досвід розвинутих держав при вирішенні ряду проблем соціального страхування, що не завжди є виправданим. В Україні поки що недостатні власний досвід управління і належні механізми суспільного контролю за діяльністю органів, які розпоряджаються коштами соціального страхування. Наслідками запровадження зарубіжного досвіду в даній сфері є неефективне адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат. Тому використання апробованих в інших державах систем соціального страхування необхідно здійснювати з урахуванням національних особливостей шляхом проведення серйозних експериментів з ґрунтовним аналізом їх результатів. 
 
Існують проблеми організаційного характеру: відсутні єдині принципи визначення критеріїв надання соціальних пільг, дублюються окремі соціальні виплати, відсутня чітка спрямованість соціальних виплат на допомогу сім'ям з низьким рівнем доходів, недостатня узгодженість соціальних виплат з іншими державними витратами тощо. Не вирішено питання узгодженого формування бюджетних видатків та видатків державних соціальних фондів на соціальні виплати на основі використання державних мінімальних соціальних стандартів. 
 
Пенсійне страхування охоплює значну кількість громадян (близько 14,5 млн.чол.), а пенсійна система переобтяжена різними пільгами й виплатами. Через Пенсійний фонд відбувається фінансування, крім пенсій за віком, ще й пенсій за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних пенсій. Частина коштів на фінансування зазначених виплат поступає несвоєчасно, що призводить до затримки у виплаті пенсій. 
 
Збільшується кількість громадян, які виходять на пенсію ще до досягнення пенсійного віку через наявність пільгових умов і за вислугу років. Кількість дострокових пенсій за віком збільшилася удвічі і становить 28% від загальної кількості осіб, що отримують таку пенсію. 
 
Соціальне напруження посилює значне число привілейованих державних пенсіонерів. Виникає невідповідність між розмірами страхових внесків службовців середньої ланки, народних депутатів та величиною отримуваних ними пенсій, виплата яких відбувається за рахунок зменшення розміру пенсій у інших категорій пенсіонерів. Якщо у світовій практиці допускається розрив між розмірами пенсій у 3 – 4 рази, то в Україні цей показник досить великий (у 10 і більше разів). 
 
Таким чином, система соціального страхування в Україні має недоліки і не повною мірою відповідає новим реаліям ринкової економіки. Вона потребує глибокої трансформації, кардинальної зміни відносин у цій сфері. 
 
^ Удосконалення системи соціального страхування. 
 
Реформування системи соціального страхування передбачає запровадження п'яти окремих програм обов'язкового державного страхування (пенсійного, медичного, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття, а також при нещасному випадку на виробництві та професійному захворюванні). Виокремлення таких видів соціального страхування сприяє підвищенню ефективності організації захисту від конкретних соціальних ризиків. У цьому випадку забезпечується повне врахування природи соціального ризику, облік фінансових витрат, однорідність інтересів застрахованих осіб. 
 
Вже запроваджено чотири види загальнообов'язкового державного соціального страхування: у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття, пенсійне. Організаційно-фінансові системи страхування від безробіття і від тимчасової непрацездатності в Україні вже існували, тому принциповим моментом реформи було формування соціального страхування від нещасних випадків на  виробництві (у 2001 р.). 
 
В Україні з 2004 р. запроваджується трирівнева модель як основа для реформування діючої пенсійної системи у складі: солідарної системи, системи обов'язкового і системи добровільного накопичення. Солідарна система (перший рівень) має бути збережена, однак істотно реформована. Відносний розмір і важливість кожного рівня будуть залежати від економічних та фінансових чинників. 
 
У солідарній системі повинні бути проведені такі зміни: 

•  
  перегляд порядку нарахування пенсій і прив'язка їх розміру до стажу та попереднього заробітку;
•  
  припинення виплат пільгових пенсій за рахунок солідарної системи;
•  
  врахування всього трудового стажу й зароблених пенсійних внесків при визначенні величини пенсії;
•  
  запровадження єдиного коефіцієнта для обчислення розміру пенсії;
•  
  перекладення на державний бюджет фінансування виплат особам, які мають соціальні пенсії;
•  
  запровадження нових підходів до фінансування й визначення розміру пенсій за інвалідністю;
•  
  підвищення мінімального розміру трудової пенсії;
•  
  скасування максимального розміру трудової пенсії;
•  
  запровадження індексації пенсії у відповідності до темпів поточної інфляції;
•  
  перегляд фінансового забезпечення виплати пенсії сільським пенсіонерам;
•  
  здійснення повного персоніфікованого обліку трудового стажу та зроблених страхових внесків.

 
Призначення пільгових пенсій суперечить засадам пенсійної реформи, бо розмір трудової пенсії, що виплачується як із солідарної, так із накопичувальної  систем, має залежати від розміру  відрахувань та тривалості трудового  стажу. Тому такі пенсії в перспективі  потрібно виплачувати з професійних  та корпоративних недержавних пенсійних  фондів. 
 
Потребує вирішення питання пенсійного страхування осіб, які отримують пенсії у разі інвалідності та втрати годувальника. Нарахування цих пенсій не відповідає загальним принципам пенсійної системи, тобто не залежить від розміру відрахувань та тривалості трудового стажу. Необхідно пенсії за інвалідністю та у разі втрати годувальника перевести до окремої програми соціального страхування. 
 
Ряд вчених-економістів пропонують такі заходи подальшого розвитку системи соціального страхування в Україні: 

•  
  створення достатньої економічної основи забезпечення відшкодування основних фінансових ризиків, що вимагає встановлення обгрунтованого розміру тарифів страхових внесків, поступового перетворення страхових фондів у фінансово-кредитні страхові компанії;
•  
  поступового запровадження трьохканальної схеми надходження коштів до страхових фондів, згідно з якою значна частина навантаження повинна припадати на роботодавця, а менша – розподілятися між працівником та державою;
•  
  розширення гарантій забезпечення страхових виплат шляхом створення соціального арбітражу, що дозволило б за допомогою страхових судів перевіряти правомірність дій страхових організацій, вирішувати конфлікти між суб'єктами страхування;
•  
  докорінного реформування управління фондами соціального страхування за принципом трипартизму;
•  
  створення сприятливих умов для розвитку добровільного страхування, в тому числі на комерційних засадах.

 
У ході проведення реформи соціального  страхування відбудеться формування системи медичного страхування. Існують певні обставини, що істотно  ускладнюють його запровадження. Таке реформування системи охорони здоров'я  на страхових засадах потребує додаткових фінансових ресурсів. Система медичного  страхування може привести до зростання  загальних видатків та можливостей  для зловживань, коли порушуються  взаєморозрахунки між фінансуючими установами та установами охорони здоров'я. Однак реальної альтернативи медичному  страхуванню сьогодні немає і  тому необхідно його поступово запроваджувати. 
 
Удосконалення соціального страхування на випадок безробіття повинне бути направлене, в першу чергу, на забезпечення безробітних роботою, створення нових робочих місць, стимулювання заняття підприємницькою діяльністю, підвищення розміру соціальних виплат із безробіття. 
 
У подальшому реформуванні системи соціального страхування необхідно вирішити ряд організаційних питань. Потребують оптимізації операції зі сплати страхових внесків до соціальних фондів. У світовій практиці ця проблема вирішується шляхом передачі права на збір страхових внесків податковій службі або іншій структурі з можливим введенням єдиного соціального податку. Так, у Російській Федерації запроваджено такий податок, який надходить до федерального бюджету. 
 
В Україні проводиться експеримент по передачі виконання спільних для всіх страхових фондів функцій однією структурою - Пенсійним фондом України в Запорізькій, Луганській та Львівській областях. До таких функцій відносять збір страхових внесків, облік платників та сум, що від них надійшли. 
 
Запровадження єдиного соціального податку потребує узгодження бази нарахувань по внесках до всіх соціальних фондів, кількості й розміру страхових тарифів. Необхідно детально розробити порядок його надходження на рахунки визначеного державного фонду або іншої структури, де він буде розподілятися і перераховуватися на рахунки фондів соціального страхування, з яких здійснюватимуться безпосередні виплати застрахованим особам. 
 
Введення єдиного соціального податку є одним із перспективних напрямів удосконалення системи соціального страхування в Україні, що вирішуватиметься як в інтересах платників страхових внесків, так і застрахованих осіб.