Гендерна соціалізація як складова соціалізації особистості

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І  МИСТЕЦТВ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО І ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОГО ТУРИЗМУ

 

 

 

 

 

 

ГЕНДЕРНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

 

 

 

 

 

Реферат із дисципліни

«Соціологія»

Виконала студентка

3-го курсу, групи Т-40

Алєксєєнко Юлія

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП 2

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ 3

РОЗДІЛ ІІ.  ВПЛИВ ГЕНДЕРУ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ 6

ВИСНОВОК 13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 14

 

 

 

ВСТУП 

Кожна особа для того, щоб стати повноцінним членом суспільства й успішно з ним  взаємодіяти, повинна засвоїти культурні надбання, норми, цінності, ідеї, соціальний досвід. Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.

Протягом життя людина ідентифікує себе з певною соціальною групою, але однією з найперших усвідомлених людиною є статева ідентичність, ґрунтована на ґендерній ідентифікації людини як чоловіка або жінки.

Особливості ґендерної та статевої психології приваблювали багатьох дослідників людської природи. Практично немає жодної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономірності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності особистості. Саме тому в даній роботі розглянуто гендерну соціалізацію як складову соціалізації особистості та її вплив на рольову ідентифікацію людини.

 

 

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

У XX ст. в західній соціології та психології затвердилося розуміння  соціалізації як частини процесу  становлення особистості, коли формуються найзагальніші та найпоширеніші, усталені риси особистості, що виявляються в  соціально організованій діяльності, регульованій рольовою структурою суспільства. У цьому тлумаченні соціалізації звернено увагу на формування рис  характеру в соціальній взаємодії  з іншими суб'єктами.

Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у  приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя, шляхом інтеріоризації соціальних регламентів. За еволюційною  теорією Е. Еріксона, процес соціалізації – це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича поєднанні поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.

Отже, соціалізація має дві  цілі: сприяти взаємодії людей  через виконання ними різних соціальних ролей, та забезпечувати збереження суспільства передачею новим  членам відповідних переконань та зразків  поведінки.

У змісті процесу соціалізації можна виділити два структурні елементи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію. Адаптація — пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, внаслідок чого він засвоює існуючі в них  норми, цінності та ідеали. Адаптація  означає пристосування індивіда до рольових функцій, до соціальних норм, цінностей, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації  індивід погоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями і  реальностями соціального середовища. Проте, людям старшого віку важче, ніж  молоді, вписатися в нові соціальні  механізми. Тому наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація — процес формування внутрішньої структури  людської психіки з допомогою освоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовище у внутрішнє "Я". Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторюваність її духовного світу, специфіка соціальної активності. Виділяють наступні фактори соціалізації:

• сукупність ролей і  соціальних статусів, що пропонуються людині суспільством;

• соціальні спільноти, в  межах яких індивід може реалізувати  певні соціальні ролі і набути конкретний статус;

• система соціальних цінностей  і норм, які домінують у суспільстві;

• соціальні інститути, які  забезпечують виробництво і відтворення  культурних взірців, норм і цінностей;

• загальна ситуація в країні.

Соціалізація не є одностороннім  процесом. Ми вчимося у своїх батьків, одноліток. Під впливом цих людей  у нас формуються інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, які  необхідні для виконання наших  соціальних ролей. Якоюсь мірою вони теж вчаться від нас. Люди і  установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів  соціалізації. їх можна поділити на агентів первинної та вторинної  соціалізації. Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань. Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.

Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює  всі етапи життєвого шляху  людини, протягом якого вона засвоює  та використовує цінності культури. Кількісне  накопичення засвоєних цінностей  у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи. Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості  у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих.

На кожному етапі існують "критичні періоди". Щодо соціалізації дитини — це перші 2-3 роки і вступ  до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок  самостійного життя і перехід  від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки  в новій ситуації.

Соціалізація особистості  у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями[1].

 

РОЗДІЛ ІІ.  ВПЛИВ ГЕНДЕРУ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ

Тоді як біологічні дані сприяють нашому розумінню походження гендерних відмінностей, можна обрати й інший напрямок вивчення процесу гендерної соціології, тобто засвоєння гендерних ролей через соціальні чинники, такі як родина й засоби масової комунікації.

Було здійснено чимало досліджень із метою з'ясувати, до якої міри генні відмінності є наслідком  соціального впливу. Вивчення взаємодії  мати — дитина виявило різницю  в ставленні до хлопчиків і  дівчаток, навіть коли батьки вважають, що ставляться до всіх своїх дітей  однаково. Коли дорослим показують  немовля і запитують, хто перед  ними, хлопчик чи дівчинка, вони, як правило, дають різні відповіді. В одному класичному експерименті дослідник  спостерігав, як п'ятеро молодих  матерів поводили себе з шестимісячною  дитиною, яку називали Бет. Вони намагалися весь час усміхатися до неї й давали їй ляльки, щоб вона гралася. її називали "солоденькою", а її плач — "лагідним". Поведінка іншої групи матерів, яким принесли дитину того самого віку на ім'я Адам, помітно відрізнялася. Дитині пропонували поїзд та інші хлоп'ячі іграшки. Насправді ж  Бет і Адам були однією і тією самою дитиною, тільки вдягненою інакше.

Засвоєння гендерних ознак  роду немовлятами майже вочевидь відбувається несвідомо. Перш ніж дитина зможе напевно ідентифікувати себе з хлопчиком або дівчинкою, вона одержує безліч довербальних сигналів. Наприклад, дорослі чоловіки та жінки, як правило, обходяться з дітьми по-різному. Косметика, що нею користуються жінки, надає їм іншого запаху, аніж той, який дитина навчається співвідносити з  чоловіками. Систематичні відмінності  в одязі, в зачісці та в усьому іншому подають візуальні сигнали  для дитини впродовж процесу навчання. Десь у віці двох років діти вже  набувають часткового знання того, що таке гендер. Дитина вже знає про себе, хлопчик вона чи дівчинка, й здебільшого правильно визначає стать інших людей. Проте не раніше як років у п'ять або шість дитина навчається розуміти, що стать людини не змінюється, що кожен має певну стать і що статеві відмінності між хлопчиками та дівчатками мають анатомічну природу.

Іграшки, книжки з малюнками  та телевізійні передачі, з якими  малі діти мають справу, — усе  це наголошує на відмінностях чоловічої  та жіночої атрибутики. Крамниці іграшок  та поштові каталоги, як правило, категоріюють свої товари відносно гендеру. Навіть іграшки, які здаються гендерно нейтральними, на практиці такими не є. Наприклад, іграшкові кошенята та кролики рекомендуються для дівчаток, а леви й тигри вважаються більш підхожими для хлопчиків[2].

Поняття ґендеру, як соціально-психологічної статі людини, визначається принаймні двома сферами детермінант: соціальними (сукупністю соціальних очікувань до ґендерних ролей, норм і стереотипів) та особистісними (уявленням людини про те, ким вона є). Друга дуже тісно пов'язана з поняттям ідентичності. Ці дві сфери є нероздільними, адже в процесі самоусвідомлення, говорячи про себе "я є тим-то", або "я є такий-то", тобто використовуючи для самоопису певні поняття, людина відносить себе до тієї чи іншої спільноти, групи, категорії.

Рольова ідентичність, яку  можна розглядати, як окрему форму  соціальної ідентичності, - це ідентичність, зумовлена соціальними ролями, тобто  культурно прийнятними соціальними  очікуваннями до відповідних видів  поведінки, характерних для певних соціальних позицій. Статеву ідентичність можна вважати однією з найістотніших із усіх рольових ідентичностей, а також чи не найпершою, що формується онтогенетично. Коли ми говоримо, що народилася дитина, ми обов'язково наголошуємо, що народився хлопчик чи дівчинка. Ці слова є першою інформацією про себе, яку дитина отримує після народження і продовжує отримувати все своє життя.

Треба розрізняти поняття "статева  ідентичність" та "ґендерна ідентичність". Якщо статева ідентичність - це переважно усвідомлення себе представником тієї чи іншої статі, то ґендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі (або таким, що приписуються представникам певної статі суспільно-історичною чи соціокультурною ситуацією). Людина може мати певну чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати труднощі з ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність ґендерним ролям та стереотипам, відчувати нереалізованість себе як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночому чи чоловічому ідеалу. Оскільки ґендерні ролі та стереотипи - це продукт суспільної історії, який несе в собі соціокультурні особливості та традиції, що часом не мають нічого спільного з природою статі, то ґендерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних (історичних та географічних) чинників, а не від біологічної природи людини.

З позицій транзакційного аналізу Е. Берна ґендерна ідентичність визначається життєвим сценарієм людини. Згідно теорії життєвих сценаріїв протягом життя людини здійснюється статево-рольове програмування чоловіків і жінок, тобто процес формування статевих та ґендерних життєвих ролей особистості. Одними з основних елементів життєвого сценарію людини є сценарні заборони і директиви, які забороняють одні форми активності і приписують інші. Людина слідує цим заборонам і директивам, значна частина яких відповідає моделям ґендерних ролей, не усвідомлюючи цього впливу.

У процесі такої ґендерної соціалізації здійснюється певна деформація розвитку особистості, оскільки одні сторони особистості (що відповідають ґендерним стереотипам) заохочуються і підсилюються, а інші (що таким стереотипам суперечать) - навпаки, забороняються та затримуються в розвитку. Починаючи з раннього дитинства дівчаток і хлопчиків примушують діяти за певним сценарієм, що пов'язано не лише з розвитком відповідних фемінних чи маскулінних рис, а й з життєвими виборами. Згідно них чоловіки й жінки обирають форми життєвого шляху, що відповідають ґендерним стереотипам, а не особистісним потенціям, покликанню тощо.

Оскільки відбувається певний перекіс в особистісному розвитку, то риси маскулінності та фемінності, яких недостає людини, вона шукає в іншому. Наприклад, багато людей переживає почуття неповноцінності та дискомфорту без партнера протилежної статі. Щоб подолати їх, людина прагне будь що знайти такого партнера, потрапивши в ситуацію психологічної залежності від нього. Це більше характерне для жінок, яким системою суспільних стереотипів у більшості культур приписується позиція підкорення, що зумовлює чимало проблем у шлюбі, описаних, зокрема, у відомій книзі Р. Норвуда "Жінки, що кохають занадто сильно". Ще в ранньому дитинстві в людини можуть формуватися типові чоловічі та жіночі життєві сценарії, в яких закладається не лише ґендерна нерівність і суперництво між статями, а й значна частина потенційних конфліктів, протиріч та інших проблем, що характерні для сімейного життя, системи виховання дітей тощо.

Типовими маскулінними якостями вважаються інтелект, раціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здатність до досягнень. Типовими фемінними якостями вважаються емоційність, м'якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікативність, сензитивність, эмпатійність. Слід наголосити, що типові риси фемінності та маскулінності - це насамперед суспільно закріплені норми, стереотипи, а не результат об'єктивних природних відмінностей між статями.