Характеристика різновидів методу опитування

Опитування анкетне —  один з видів соціологічного опитування, суттєва особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом (на відміну від інтерв'ю він сам читає анкети і сам фіксує відповіді). Відрізняють звичайний і заочний (поштовий і пресовий). Звичайне опитування дає можливість інтерв'юеру, досліднику роздавати анкети респондентам, а потім їх збирати, не будучи присутнім при запевненні анкет та ін. Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потреб реалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що виражають наукову мету дослідження, і їх перетворення в індикатори — основна проблема всієї техніки опитування.

Запитання про факти, їх мета — одержання висловлювань або  інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформація особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується. Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недостатньо відомі індивідуально-класифікуючі ознаки.

Запитання про знання, їх мета — одержання різних теоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це запитання про економічні показники, про можливості підвищення кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями експертів в межах експертного опитування. В експертному опитуванні не роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знання виступають як інформації про обставини.

Запитання про суспільну  думку. Відповіді на ці запитання  частіше містять оцінки. Думка  у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про суспільну думку  сильніше обумовлені ситуацією і  нерідко залежать від особистих  переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індивідуальні особливості істотно впливають на стабільність або можливість думки. Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичний досвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють роль в формуванні суспільної думки.

Запитання про мотиви поведінки  і діяльності соціальних спільностей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.

В соціологічних дослідженнях є поняття - соціальний експеримент. Що таке соціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень.

Проблеми І труднощі ведення  соціологічного дослідження показує, що найтиповіші помилки і труднощі соціологічних досліджень в розробці програми соціологічного дослідження є: по-перше, проблеми, що сформульовані в програмі, часто не відображають реальної ситуації. Поставлені уже раніше і реалізовані проблеми часто-густо ігноруються або ж просто не враховуються. По-друге, мета дослідження не зв'язана з проблемою, сформульована часто абстрактно, не відображає специфіку об'єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання, відірвані від реальних можливостей, засобів дослідження. В ході розробки програми не проводиться аналіз моделі об'єкту в системі факторів. На основі наявних даних важко встановити межі об'єкту, його кількісний склад, структуру та ін.; по-третє, не визначено предмет дослідження, дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження, в ході формування програми з'ясовувалось, що дуже слабо теоретично розроблено предметний зміст дослідження. В процесі дослідження ігнорується значення теоретичної моделі дослідження. Акцент в дослідженні повністю перенесено на аналіз емпіричних показників. В процесі дослідження змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу процесів, а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарне, відсутні гіпотези не співвіднесені між собою категорії аналізу і одиниці аналізу, не побудована схема понять операційної інтерпретації.

Навчальний процес, в якому  одночасно реалізуються пізнавальні і виховні завдання вищої школи, виступає основою навчання і виховання, що забезпечує не лише засвоєння знань, але й формування особистих якостей тих, хто навчається. Мета вищої школи полягає в тому, щоб поєднати навчання і виховання, яка досягається не автоматично і залежить не стільки від навчальних програм і підручників, скільки від соціально-професійного обліку і кваліфікації педагога. Тільки різностороннє освічений, високо кваліфікований викладач вищого навчального закладу спрямований не штучно, а органічно вводити в лекції та інші види занять виховні аспекти. Основний підсумок всіх зусиль, здійснення соціологічного аналізу подій і явищ — формування найбільш відповідної специфіки предмету соціології сукупності прийомів, методів, процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення соціальних фактів. До такої системи належать і засоби аналізу соціальних фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження

 

 

 

 

 

ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО  МЕТОД ОПИТУВАННЯ

Історіографія становлення  методу опитування

Генезис методу опитування спостерігається  ще в епоху рабовласництва, коли за допомогою даного методу виявляли цілі, мотиви, пропозиції, міркування населення. Також праобразом опитування вважають голосування, яке активно розповсюджувалося і застосовувалося за часів античності. Таке голосування проводилося тоді, коли існувала потреба у вирішенні якоїсь проблеми, яка виносилася на об’єктивний огляд народу і за допомогою голосування люди виявляли свою волю. Поряд із протосоціологічними формами одержання інформації розвивалася і процедура обліку чисельності населення, визначення складу домогосподарств, матеріального та соціального статусу їх членів. Наприклад, у Давньому Римі кожен громадянин був зобов’язаний дати інформацію цензору про склад своєї сім’ї, обсяг рухомого та нерухомого майна.

За  часів активного розвитку капіталістичних  відносин виникла потреба у вдосконаленні  засобів обліку та аналізу інформації. Одним із перших вчених, який застосував спеціальний формуляр, для збору  даних, був англійський вчений У. Петті. Інформація, яка була отримана за допомогою опитувальника склала емпіричну базу його дослідження „Політична анатомія в Ірландії”. Подібний формуляр застосував у 1787 р. Д. Девіс для дослідження сімейного бюджету трудящих класів. Також сенат Російської імперії у 1767 р. застосував опитування задля виявлення причин підвищення цін на хліб, для цього були складені і розіслані опитувальні листи. Завдяки даній процедурі причина підвищення цін була встановлена.

У 1880 р. К. Маркс опублікував  спеціальну „ Анкету для робочих” у „La Revue Socialiste”, яка складалася з 100 запитань і була складена з метою  вивчення умов життя та соціального становища робочого класу.

Наприкінці  ХІХ – початку ХХ ст. у Росії  і нашій країні проводилися „самопереписи”. Ці „самопереписи” здійснювалися студентами під керівництвом викладачів. Досліджували на той час думку студентської молоді.

На  даному етапі в соціології метод  опитування являється одним із найпоширеніших методів, про це свідчить досить велика кількість досліджень, які проводяться даним методом різними соціологічними службами.  

Загальна  характеристика методу

Опитування  – найпоширеніший у соціології метод  збирання первинної вербальної інформації, що ґрунтується на зверненні до групи  людей з питаннями, спрямованими на розкриття змісту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отримують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосередній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і майбутньому часі.

Правильно організоване опитування дає змогу  отримати інформацію практично про  всі проблеми.

Дослідник має організувати спілкування так, щоб збудити в респондента цікавість до теми опитування, стимулювати його до активної участі у дослідженні, забезпечити щирість відповідей.

У процесі опитування дослідник за допомогою спеціальних висловлювань і питань може моделювати різні експериментальні ситуації, щоб отримати інформацію безпосередньо від самої людині про її реальні та гіпотетичні вчинки, плани й наміри на майбутнє, факти конкретної діяльності, її мотиви, результати, суб'єктивний стан, почуття, нахили, судження; з'ясувати її думку з різних питань колективної діяльності, насамперед стосовно того, що не знайшло відображення в офіційних документах, у результатах спостереження та інших методах дослідження. Так, опитування дає змогу розшифрувати мотиви звільнення за власним бажанням і виявити справжні його причини, з'ясувати мотиви пасивного ставлення до праці та міру задоволення членів колективу соціально-психологічним кліматом, що склався, стосунками з керівником, стилем діяльності колективу тощо. Іншими словами, під час опитування об'єктивний матеріал, зібраний за допомогою інших методів дослідження (спостереження, вивчення документації), доповнюється відомостями про суб'єктивне сприйняття предмета дослідження членами колективу.

Опитування  справляє позитивний психологічний  вплив на членів колективу. Вони бачать, що їхньою думкою цікавиться адміністрація, громадськість. З'ясування думки членів колективу й опрацювання на цій підставі заходів щодо соціального розвитку колективу – одна з форм участі працівників в управлінні справами колективу.

Специфіка методу опитування полягає в тім, що джерелом інформації є словесне повідомлення респондента, його судження. Дослідник втручається в процес формулювання повідомлення, спрямовує його у відповідне русло. У зв'язку з цим виникає необхідність забезпечити надійність і вірогідність отримуваної дослідником інформації. Надійність інформації виявляється у стійкості, незалежності її від дії випадкових чинників, вірогідність –  в її адекватності реальній дійсності. Ці якості інформації забезпечуються переважно сталістю умов збирання її та щирістю відповідей респондентів, їхньою поінформованістю про сутність досліджуваного об’єкта, проте, що цікавить дослідника.

Надійність  інформації, яку збирають опитуванням, залежить від планування її змісту та характеру, від техніки опитування, рівня компетентності респондента. На вірогідність отримуваної дослідником інформації впливають особисті якості респондента — захисні механізми психіки, рівень освіти й культури, властивості пам'яті, його установки щодо організації, яка проводить опитування; ставлення до теми дослідження, до самого дослідника. Методика і техніка опитування дає змогу значною мірою нейтралізувати негативний вплив цих чинників.

Вірогідність  відповіді респондента багато в  чому залежить від уміння дослідника розпочати опитування, від його професіоналізму.

Дослідник має так організувати  опитування, щоб у респондента виникло бажання брати участь у дослідженні, вести відверту розмову. Крім того, вірогідність залежить від якості використовуваного інструменту (план інтерв'ю, анкета).  

Роль  запитання в опитуванні

Формулювання  питань – найбільш складний і відповідальний етап його побудови. Йому передує, як уже було сказано, процедура емпіричного визначення основних понять дослідження і відбору необхідного мінімуму емпіричних індикаторів. Кожному індикатору відповідає одне або кілька запитань.

Запитання в опитуванні — це висловлювання, розраховане на отримання інформації, яка б давала можливість операціоналізувати ознаки соціального явища, що вивчається.

За  спрямованістю вирізняються запитання  результативні (змістові), за допомогою яких дослідник збирає інформацію щодо наявності певних явищ та їх взаємозв'язків, і функціональні, за допомогою яких упорядковується сам процес опитування.

Виходячи  з найбільш суттєвих ознак, розрізняють  такі запитання:

а) за змістом:

––  запитання про факти («Скільки разів протягом року Вас преміювали?»);

––  про поведінку («Чи берете Ви участь у обговоренні виробничих

питань?»);

––  про знання або поінформованість («Чи відомі Вам умови преміювання?»);

про установки («Чи засуджуєте Ви вчинки порушників трудової дисципліни?»)

––  про мотиви(«Чим Ви незадоволені у своїй роботі?»);

б) за виконуваними функціями питань:

––  контактні запитання, що руйнують психологічний бар'єр між дослідником і респондентом («Тепер багато говорять про соціальну апатію, зумовлену зневірою в діях уряду. А як Ви вважаєте?»),

––  буферні запитання, які використовують для розмежування тематичних блоків і водночас для нейтралізації впливу одних відповідей на інші («Ми говорили з Вами про умови стимулювання праці. Зараз, якщо Ви не заперечуєте, поговоримо про те, що Вам заважає в роботі?»),

––  запитання-фільтри, які використовуються для виявлення компетентних респондентів (перед тим, як розпочати розмову про ставлення респондента до системи преміювання, потрібно запитати, чи відома вона йому),

–– запитання, що зміцнюють  упевненість респондента у своїх силах

(«Ви  дуже цікаво розповідали про  складності у вашій роботі. А зараз поговоримо трохи про Ваш колектив»);

––  провокуючі запитання, що зумовлюють спонтанні відповіді («Чим, на Ваш погляд, можна пояснити постійні порушення трудової поведінки членами Вашого колективу?»),

––  контрольні запитання, що призначені для перевірки і для перевірки їх (респонденту, який відповів, що він бере активну участь у громадській роботі, пропонують назвати, які саме обов'язки він виконує),