Моє відношення до незалежності України

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 09 Декабря 2014 в 18:28, реферат

Описание работы

Дати характеристику владі та пануванню. Методи ціленаправленного впливу на соціальні структури
Соціологія сім’ї. Форми шлюбу. Структура і типи сімей
Провести соціологічне дослідження на тему : «Моє відношення до незалежності України»

Файлы: 1 файл

социология.docx

— 79.74 Кб (Скачать файл)

Функції сім'ї

Сім’я як інституція має певні завдання і виконує певні функції в суспільстві. Завдання і функції треба розрізняти: завдання - це мета будь-якої діяльності, функція - це те, що необхідно для досягнення мети та її реалізації. Сім’я має два головних завдання: підтримка народжуваності і передання культури. Функції, які виконує сім’я, становлять 4 категорії:

  • Біопсихічні функції (народження, сексуальна функція)

  • Екологічні функції: матеріально-економічна, виробнича, господарча; споживацька; опікунська

  • Соціально-значучі функції (статус і місце людини в суспільстві)

  • Соціо-психологічні функції (соціалізація, культура, відпочинок, емоційно-експресивна)

Зв’язки в сім’ї

Сімейні зв’язки складаються з внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

Внутрішні зв’язки – основані на почутті взаємної любові та приналежності. Чоловік та дружина кохають один одного і це зумовлює особистий зв’язок.

Зовнішні зв’язки – обумовлюють стійкість сім’ї. В сім’ї обов’язково присутній зв’язок особистостей.

Сучасні підходи вивчення сім’ї

  1. Інституціональний підхід вивчає сім’ю як соціальну групу, яка має точну нормативну структуру і є затверджена суспільством. Цей підхід висвітлює мультифункціональний характер сім’ї:

    1. сім’я має виконувати низку завдань (репродуктивність, захист, соціалізація, релігійність, економічна кооперація), вона відповідає за забезпечення потреб і цінностей, як особистих, так і соціальних примитивного характеру, сексуальний розподіл праці є фундаментальним;

    1. сім’я охоплює всю людську істоту в її щоденному житті (хоча деякі стосунки можуть також розвиватися поза межами сім’ї);

    1. сім’я як “автономія” по відношенню до системи виступає: (а) як самодостатня (наприклад ізольована сільскогосподарська сім’я в феодальному типі суспільства);

    1. як самонормативна (аутонормативна, має своє власне керування структурою відносин).

  1. Структурно-функціональний підхід, розповсюджений, починаючи з 50-х років, розглядає сім’ю як соціальну систему і інтерпретує стосунки, які тримають разом членів сім’ї (соціальну конструкцію сім’ї), як продукт нормативних очікувань. Модель сім’ї має ієрархічну структуру: по вертикалі – найвища влада у батьків, найнижча у дітей, по горизонталі розподіл ролей між чоловіком, жінкою, дітьми. Інтеграція сім’ї у суспільство базується на її участі у домінуючих цінностях суспільства. Згідно з цим підходом, сім’я не є маленьким суспільством, як в попередньому підході, але є підсистемою, незалежною від зовнішнього суспільства, яка спеціалізується на контролю, що стосується сексуальності, соціалізації та піклування про дітей.

  1. Підход обміну виходить з того, що структури сім’ї та родинні зв’язки приймаються як доказ вузьких чи широких форм соціального обміну. Е.Дюрхаймта М.Маус підкреслюють колективні та символичні аспекти обміну, які мають характер дару. Східно-американська традиція розглядає поведінку людини в сім’ї у відношенні до первинних потреб та до соціальних процесів. Для перших сім’я народжується з обміну, як вираз колективних і нормативних (структурних) потреб суспільства, для других поведінка в сім’ї має аналізуватися, як дія, яка надіється на компенсацію з боку суспільства. Згідно з цим підходом моральні норми сім’ї виведено з огляду на отримані винагороди та як “службу” з метою досягнення майбутніх винагород. Велика кількість вчених вважає, що механізм обміну лежить в основі формування та продовження сімейного життя так само, як і вибір партнера.

  1. Марксистський підход розглядає сім’ю як моногамну соціальну інституцію, що народжується разом з приватною власністю на способи виробництва та має з боку держави гарант, щоб стати базою для соціальної нерівністі: поневолення більш слабких соціальних класів з боку сильніших, та приниження в сім’ї жінки та дітей з боку чоловіка.

  1. Критичний підхід, пов’язаний з Франкфуртскою школою (Т.Адоріо, М.Хоркхайм, Х Моркузе, Е.Фромм), розвивався у 30-х роках, і був продовжений Хабермасом та його наступниками. Сім’я, згідно з цим підходом, є соціальна форма, яка, з одного боку, виконує соціо-культурні функції (контроль), а з іншого виховні (формує індивіда). Ці два аспекти мають розвиватся в сімейних стосунках на основі діалогу, через що сім’я вважається чистим суспільством діалога. Моке Хоркхаймер та Теодор Адоріо виходять з того, що сім’я спочатку була природно-спонтанними стосунками, а потім набула модерної моногамої форми. В модерному суспільстві, говорять ці автори, сім’я розуміється як острів, що знаходиться в потоці соціальної динаміки, що витриває в реалізації свого природного стану.

  1. Феноменологічно-герменевтичний підхід твердить, що все в сім’ї є символом чогось, що вимагає логічного пояснення, яке не може бути індивідуалістичним, але походить від культури та стає змістом діяння суб’єктів. Цей підхід розглядає сім’ю як “сімейний дискурс”, який ми можемо зрозуміти через інтерперсональні стосунки, інтерактивне мовлення, кодифіковані та декодифіковані зображення. Сім’я для цих авторів, предмет для пізнання, який завжди є інтерсуб’єктивна реальність, яка виражається в суб’єктах, що діють, і через них. Вони вважають, що сім’я не лише загал зв’язків чи соціальних уз, колективно визначених, але спосіб проявити значення інтерперсональних зв’язків. Сім’я – це перший об’єкт з природною манерою поведінки, що будує спосіб життя як світ значущих стосунків, які ми спадкуємо з минулого, живемо в сьогоденні та знайдемо також завтра. Сім’я – це проект, більш конкретно інтерпретований проект, який ми робимо за допомогою слів, “практика описова”, яка управляє дискурсом з якого бере початок організація, що дає пояснення тому, що ми називаємо “сімейне життя”.

  1. Підхід взаємозв’язку, сім’я розглядається як єдність осіб, що діють, не оглядаючись на зв’язки; вона складається з ідентичності, яка є конструкцією символізуючою себе через іншого. Сім’я інтерпретується (пояснюється у світлі символичної взаємодії). Наприклад, релятивна стабільність сімейних ролей пояснюється через ідентифікацію, яка народжується для продовження взаємодії. Взаємодія випливає з того факту, що цінностні норми, правила життя, вірування, сентименти, будуть одуховнені та будуть взаємними між членами сім’ї. Це походить з факту, що в примитивних соціальних системах (як сімейна група) всі стосунки є “багатогранними” (це лінія повної серії повинностей та інтересів). Розподіл праці, як взаємопідтримка, що народжується зі спільного співжиття, штовхає до розбудови та допомоги в сім’ї. Стосунки між батьками та дітьми є продуктом взаємостосунків, загальних і конфліктних, які не можуть бути перебудовані в “нормальну модель”. Творчість кожного стимулюватиме інших до взяття відповідальності в певних галузях.

  1. Підхід “розвитку” виходить з того, що спостереження за сім’єю та її моделями (в структурі, функціях, манері поведінки), модифікуються протягом певного часу згідно з особливими фазами циклу життя сім’ї. Класифікація циклу життя сім’ї є змінною як за наміром, так і за структурою, дивлячись на фази трансформації. Цей підхід підкреслює потреби та завдання, які розкриваються незалежно один від одного. Характерним для цього підходу є використання понять: “контекст розвитку сім’ї”, “цикл життя сім’ї” та “завдання для розвитку”. Цим підкреслюється, що сім’я має свою еволюційну історію, у якій компоненти сім’ї мають певні завдання. “Контекст розвитку сім’ї” – це процес прогресивної деференціації та структурної трансформації, який має відбуватися протягом життя сім’ї. В формулюванні, яке дали Р.Хілл та П Моттессіх, сім’я як динамічно-врівноважена система функціонуватиме при наявность чотирьох реквізитів:

взаємозалежність членів (кількісну і якісну), коли зміна манери поведінки одного з членів (народження, одруження, смерть) призводить до зміни всіх членів сім’ї; взаємоадаптована організація в стсунку зовнішних та внутрішних змін – сім’я має бути свідомою існуючих загроз (селективне утримання); здатність адаптуватися (задоволення потреб через завдання, які виконуємо, запит і відповідь до зовнішних чинників і відповідь на потреби внутрішніх); виконання ролевих завдань (кожний член сім’ї має певні права і обов’язки). Загалом йдеться про принцип масової адоптації, який базується на двох стовпах:

сім’я – це система, цілісність взаємозалежності комплексних стосунків на високому комунікативному рівні;

Феміністичний підхід. З початку ХХ ст фемінистичний рух почав впливати на історію вивчення сім’ї, бачення жінки в сім’ї та ввів аспект сімейного життя на основі відмінності гендеру. Поняття “гендер” використовується з метою демонстрації характеру сексуальності у соціально-культурній ідентичності людських істот та їх стосунків, а також тих ролей, які вони виконують в сім’ї та суспільстві. Гендер представляє стать не в своєму вузькому біологічному розумінні (щоангл. sex), але в якійсь мірі до статєвої приналежності додається культурний комплекс, який конструйований соціально

Чоловік

Жінка

Звертає увагу більше на суть, ніж на форму

Звертає увагу на дрібниці і потребує ніжності

Сильніший і кремезніший

Сердечніша, ласкавіша, кмітливіша

Стабільнишій у настроях

вразливіша, зворушливіша

Менш вразливий

Легше змінює настрій

Статево готовий в більшій мірі

Співчутливіша до страждань інших

Войовничий і схильний до панування

Має глибинну інтуіцію

Схильний до міркування, до синтезу

Терплячіша і стабільніша

Мало схильний до дітей

Дипломатична

Має здібності політичного лідера

Легше пристосовується до ситуації

Легше пристосовується до ситуації

Приклад

Любить здобувати перемоги

Готова до самопожертви

Зорієнтований більше на зовнішній світ

Схильна замикатися в своєму світі


 

Сучасна сім’я

Для сучасної сім'ї характерним є той факт, що з соціального інституту вона перетворюється у малу соціальну групу. Німецький соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім'ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституалізації сучасної сім'ї. Цей процес зумовлений багатьма причинами: втрата економічного значення сім'ї; підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера та виховання дітей; відбувається подальша приватизація житія людей та ізоляція сім'ї від суспільства; обов'язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження. Майже всі західні дослідники визнають, що з усіх традиційних засад побудови сім'ї нині збереглася тільки одна — турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення сім'ї як соціального інституту. Сім'я дістає переважаючу орієнтацію на дитину і, що найбільш важливо, усвідомлення цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тої чи іншої країни з дитиною пов'язують в більшій мірі психологічні, аніж матеріальні цінності. Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині. Сім'я все більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім'ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбавляється функцій контролю і застосування каральних санкцій по відношенню до сімей та їх членів, перш за все підлітків і неповнолітніх. На перший план виступає забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування сімей, особливо молодих, і відображення цих процесів в державній сімейній політиці.

Сучасні дослідники розглядають сім'ю як соціальну систему. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямках і галузях. Якщо розглядати сім'ю як систему в усій її багатоманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті ж властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Сучасний етап розвитку західного суспільства приніс другу революцію в сімейному житті, яка не лише докорінним чином змінила сім'ю і сімейні стосунки, але, на думку багатьох дослідників, поставила під сумнів саме існування сім'ї. Це зумовлене низкою обставин економічного і культурного характеру:

  • зростання економічної незалежності жінок та їх активне включення в трудову діяльність (Ф.Ніцше «Коли чоловік і жінка стануть рівноправними, сім'я загине»;

  • утворення двох центрів життя – праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності в межах однієї сім'ї);

  • еволюція поглядів на сексуальну мораль, зміна загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки;

  • винахід надійних контрацептивних засобів (вперше в історії людсгва за допомогою таких засобів вдалося відокремити сексуальні відносини від зачаття).

Тенденції розвитку сучасної сім'ї (всі ці тенденції властиві, хоч і у меншій мірі, притаманні і для розвитку сучасної сім'ї в Україні):

  • зростання розлучень (абсолютне і відносне);

  • зростання кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;

  • відтермінування часу вступу до шлюбу;

  • проживання подружніх пар без оформлення шлюбу;

  • зменшення розмірів сімі і народжуваності дітей;

  • збільшення кількості одиноких людей, які не беруть шлюб;

  • зменшення кількості повторних шлюбів.

Таким чином, сім'я як одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і пов'язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім'ї як такої: нові часи відкривають нові, незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної соціології це — одне з нових і важливих завдань.

Информация о работе Моє відношення до незалежності України