Огюст Конт –родоначальник соціологічної науки

Особливо глибокий вплив  на Конта зробив Сен-Сімон, хоча сам  Конт це рішуче заперечував. Важко знайти в Конта таку ідею, що у якійсь формі вже не була присутня б у творах Сен-Сімона. Це відноситься, зокрема, до таким важливим для Конта положенням, як розходження «критичних» і «органічних» періодів у розвитку суспільства, ідея прогресу, значення науки, особливо соціальної, у сучасну епоху, роль індустріалізму і «індустріалов» у сучасному і майбутнім суспільстві і т.д. Можна сказати, що власне ідея соціальної реальності, ключова для становлення соціології як науки, була значною мірою сприйнята Контом у Сен-Сімона. Навіть саме вираження «позитивна філософія» останній використовував ще в 1808 р., тобто задовго до засновника позитивної філософії. У нього ж ми зустрічаємо і тези (згодом розвиті Контом) про те, що «наука про людину», «соціальна фізика», чи «соціальна фізіологія», - це частина загальної науки, вона повинна базуватися на спостереженні і її методах повинні бути тими ж, що і методи природних наук. Ще до Конта Сен-Сімон у «Листах женевського мешканця» (1803) указує на аналогію між соціальним тілом і біологічним організмом [3, 130]. Сам життєвий і творчий маршрут Конта від проповідника нової науки до проповідника нової релігії у відомому змісті повторив маршрут Сен-Симона, у діяльності якого також розрізняються три періоди: науковий, соціально-реформаторський і період почуття і віри, у який він розробляв «нове християнство».

3. Вплив Огюста Конта на розвиток соціології

Було б помилковим вважати  Конта простим продовжувачем  Сен-Сімона. По-перше, між ними існують  визначені теоретичні і соціально-практичні розбіжності. Сен-Сімон робить основний акцент на проблемі соціального прогресу, Конт, також вірячи в прогрес, більше значення додає проблемі соціального порядку. Конт - прихильник концентрації і централізації політичної влади, соціальній ієрархії і субординації, Сен-Сімон, навпаки, пророкує й обґрунтовує зникнення держави і доводить фундаментальна рівність між людьми. Затверджуючи значення інтелектуальної реформи як необхідної умови реформи соціальної, Конт дорікав Сен-Сімона в поспішності і відзначав, що той хоче лікувати хворобу, природу якої ще не вивчив. По-друге, і цієї самої головне, ідеї Сен-Сімона виражені в зародковій, нерозгорнутій формі, це часто лише окремі висловлення, начерки концепцій, але не самі концепції. У Конта, навпаки, ті ж ідеї представлені у виді розгорнутих, систематичних концепцій і теорій.

У цілому Конт прагнув об'єднати суперечливі ідейні традиції:

просвітительську ідею прогресу і традиціоналізм, просвітительський  раціоналізм (навіть у якобінському культі Розуму він бачив передбачення позитивізму) і середньовічний католицизм. В останньому йому особливо імпонувала ідеологія соціально-ієрархічної і наднаціональної структури. Конт вважає застарілої християнську догматику, але не релігію як таку. Він прагне усунути Бога ім'ям релігії. Сама ж релігія вічна, тому що людина, у його інтерпретації, - істота не стільки раціональне, мисляче, що міркує, скільки емоційне, що почуває, віруюче. Але для відновлення релігії, так само як і всього людства, по Конту, потрібні нові інтелектуальні підстави. Тому створення позитивізму як синтетичної світоглядної системи він починає з перегляду цих основ.

Чи була в Конта наука  наслідком його чи утопії, навпаки, утопія – наслідок його наукових чи поглядів, нарешті, наука й утопія в нього були незалежні друг від  друга? Як би ми ні відповіли на це питання, ясно одне: Конт уніс важливий вклад у становлення соціології як наукової дисципліни. Він обґрунтував її необхідність і можливість. Це обґрунтування було по суті своєї і неминуче філософським і, ширше, світоглядним: очевидно, що зсередини соціології обґрунтувати її було неможливе, тому що як самостійну науку вона ще не існувала, Конт розумів, що він знаходиться лише в джерел створення нової науки. Він намітив її програму і почасти намагався неї реалізувати. Дещо з цих спроб відповідало його програмі, дещо їй суперечило.

3. Внесок Огюста Конта у соціологію

Конт уніс серйозний вклад  у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив, що соціальна реальність – це частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.) Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії. Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті  величезне значення мала теза Конта  про те, що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний «суб'єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

В етичному аспекті важливу  роль у розвитку соціології зіграло обґрунтування Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не «проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим самим він актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики теза Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб'єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв'язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога.

Що стосується значення Конта  для інституціонально-організаційної сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще не наступило. Як говорив сам Конт, «колиску не може бути троном». У його час соціологія знаходився ще в колисці. Не можна сказати, щоб соціологія чи коли-небудь де-небудь дотепер знаходилася «на троні». Але в тім, що вона сьогодні займає цілком гідне місце серед наук про людину, заслуга Конта безсумнівно велика.

Парадигма -це певний підхід, який визначає кут зору, крізь який відстежуються, аналізуються та узагальнюються соціальні явища та процеси.

Література

1. Сен-Сімон. Вибрані твори. - М., 1948. - Т. 1.

2. Конт О. Дух позитивної  філософії (Слово про позитивне  мислення). Спб., 1999.

4. Хайек Ф. Дорога до  рабства/ Пер. с англ. Н. Стависької. – Л., 1983.