Роль опозиційних сил в сучасній Україні

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І  НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота з дисципліни «Методологія і логіка наукових досліджень» з теми:

«Роль опозиційних сил  в сучасній Україні»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

Факультету соціології та управління

Групи № 3111-1

Надтока Валерія

 

Перевірила:

Михайленко Інна Ігорівна

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя, 2013 рік

Анотація 

У своїй статті автор розкриває  поняття опозиції. Особливості функціонування опозиції в політичному просторі сучасної України. Також у статі автором розкривається статус опозиції та особливості політичного простору України. Це питання важливе не лише через специфіку політичного простору України, а й через відсутність інституту опозиції як такого. Дана проблема аналізується автором через призму діяльнісного, синергетичного, системного та структурно-функціонального.

 

Основні поняття 

Опозиція – це організована група суб’єктів, що на основі спільного інтересу веде боротьбу різними доступними засобами за можливість володіння домінуючим політичним ресурсом та,залежно від форми функціонування, може набувати таких ознак як системність та інституціоналізованість.

Політичний простір –  форма простору, соціальна система, що характеризується знаходженням на специфічній політичній осі.

Влада - це здатність і можливість чинити вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: волі, автори-тету, права, насильства.

Політична влада — це політичні відносини, які народжуються на різноманітних соціально-структурних інтересах, які виникають на відносинах власності на засоби виробництва, що обумовлює соціальні переваги та авторитет власника й таким чином приводить до створення суб'єкта і об'єкта влади, тобто до відносин панування й підлеглості.

Актуальність  теми

 Як зазначається, опозиція – ознака демократичності політичної системи. Іншою важливою функцією опозиції є моніторинг діяльності діючої влади. Дослідивши внесок опозиції в політичні процеси , ми зможемо зробити висновок не лише про демократичність українського суспільства, а й з’ясувати, чи дійсно виконує опозиція свої функції та наскільки сильним є вплив опозиційних сил на діючу владу та політичний процес взагалі.

Аналіз досліджень

У своїй роботі автор спирається на праці  М.Михальченко , Г.Золотухін, С.Бондар, С.Тупчієнко, О.Глухова, А.Й. Француза, Х. Лінца.

 У ході аналізу публікацій, автор дійшов висновку, що складність з’ясування сутності опозиції пов’язана з відсутністю практики тлумачення змісту цього поняття у нормативно-правових актах. Також слід зазначити, що поняття «опозиція» може трактуватися з різних точок зору. Опозиція може розглядатись у широкому значені , тобто як протестна поведінка суб’єкту, та у вузькому , як політична партія чи фракція, у такому випадку суб’єкт наділяється якостями політико правових форм. 

Отже, поняття політичної опозиції охоплює більш широке предметне поле, ніж поняття опозиції парламентської.

Х. Лінц виділяє такі риси опозиції :

 1) дії лише в рамках конституційного поля;

2) відмова від насильницьких методів боротьби за владу, за виключенням випадків, коли це передбачено законом;

3)готовність пожертвувати  своїми інтересами заради збереження  цілісності системи.

Іншою точкою зору є розкриття  поняття «опозиція» через призму політичного інституту. Під опозицією як політичним інститутом розуміють регламентовану чи нерегламентовану чинним законодавством діяльність партій і рухів, що змагаються за здобуття влади.

М.Дюверже , у своїй праці «Політичні партії» виокремлює основну функцію опозиції у політичному процесі: висловлення соціального незадоволення станом речей важливий . Автор праці вважає, що опозиція це чинник майбутніх змін і політичного оновлення суспільства. Критикуючи офіційний курс уряду, беручи участь у законотворчому процесі, опозиційна партія має змогу домагатися принципових поступок від правлячої влади ,здійснювати корекцію політики, підтримувати в належному тонусі правлячу партію, надавати розвиткові країни необхідної динаміки, обмежувати зловживання владою, порушення громадянських і політичних свобод населення.

Іншою є точка зору Р. Хербута, для якого основною функцією опозиції є створення альтернативи влади.

Слід зазначити, що іншою  важливою функцією опозиції є протидія монополізації влади , шляхом нав’язування правлячій владі конкуренції. Така конкуренція є формою прояву протиріччя та негайно нейтралізується владою,тобто  конкуренція спонукає її до діяльності. 

Дослідник М.Михальченко зазначає: “Опозиція в Україні формується не з питання перерозподілу місць в парламенті, й не з питання контролю за органами місцевого самоврядування. Позиції її визначаються щодо стратегічного курсу України, проголошеного Конституцією та політикою Президента України” [13,3].

Слід зазначити, що коли мова йде про опозицію, більшість авторів  наголошують на її легітимності. Саме інституційна опозиція зможе повноцінно виконувати власні функції, бо вона характеризується наявністю відповідних політичних ресурсів, що дозволяють здійснювати  вплив на суспільно-політичні процеси. Під такими ресурсами дослідниця О.Глухова розуміє наявність позицій всередині законодавчих органів та судової ієрархії.

Іншою важливою стороною дослідження  ролі опозиції є детермінація цього  явища за часом існування та формою взаємодії з владою. Дослідник  А.Й. Француз виділяє такі форми  існування опозиції : «Напівопозиція», «ситуативна опозиція», «тимчасова опозиція».

 

 

Об’єкт дослідження: опозиція як соціальне явище

Предмет дослідження: роль опозиційних сил в сучасному політичному процесі України.

Мета дослідження - дослідження сучасного стану опозиції як одного з основних критеріїв демократичності державної влади в Україні.

 

Задачі :

1. Проаналізувати дослідження з даної теми .
2. Характеризувати дану проблематику через призму системного, структурно-функціонального та синергетичного підходу, діяльнісного.
3. Зробити висновки.

 

Основний текст 

Взаємовідносини між владою та опозицією залежать від характеру  політичної системи. В тоталітарній та авторитарній політичних системах вони носять антагоністичний характер. І влада і опозиція не визнають права один одного на існування. Влада  придушує та переслідує опозицію, а  опозиція, в свою чергу, намагається  повалити існуючу владу. В цьому  випадку політика стає сферою жорстокого протистояння влади та опозиції. В  демократичних політичних системах існує можливість конструктивної взаємодії  політичних сил, як тих, що знаходяться  при владі, так і тих що їм протидіють. Будучи невід’ємним компонентом  демократичного суспільства і правової держави, опозиція не передбачає насильницьких  дій з метою захоплення державної  влади.

Найбільш поширеними та дієвими  формами впливу опозиції на офіційну владу в цей час були демонстрації, мітинги, страйки, пікетування, голодування  тощо. Дедалі ці акції були більш  масштабними, охоплювали значну частину  населення в різних регіонах країни. Причиною цього була, на думку науковців, прогресуюча політизація населення, зумовлена низкою обставин та факторів:

по-перше, демократизація та гласність, що збільшувались у геометричній прогресії, створили сприятливий грунт для розгортання масових політичних акцій такого типу;

по-друге, опозиційні сили досягли  такого рівня, що могли цілеспрямовано планувати, готувати та здійснювати  подібні акції;

 по-третє, безпосереднє  спілкування з масами давало  переваги опозиції, оскільки лейтмотивом  більшості цих заходів була  критика пануючої системи та  можновладців, яка впливала здебільшого  на емоції, але не потребувала  серйозного аналітичного підходу;

 по-четверте, мітинги  та демонстрації є невід’ємною  частиною будь-якого виборчого  процесу; 

по-п’яте, саме ці політичні  акції були для опозиції найзручнішими  для завоювання симпатій народних мас, оскільки поєднували в одне ціле радикальні дії деяких активістів, безпосередньо  включених в політичні акції, та участь широких кіл громадськості, яка перебувала в стані невизначеності, що дозволяло опозиції схилити шальку політичних терезів на свій бік.

Іншою важливою характеристикою  української політики є те, що опозиція є не альтернативою більшості та сформованому нею уряду, а опозицією до конкретних рішень або окремих політиків. В таких умовах деякі політичні сили, як і деякі відомі політики, періодично проголошують себе або представниками більшості, або опозицією. Прикладом такого явище може стати голосування за призначення Ю.Тимошенко головою уряду, під час якого зникла вся опозиційність, що зайвий раз підтвердила факт боротьби лише за «крісла» та власні вигоди.

Причиною такого ставлення  може стати відсутність сильних  та впливових партій, які б мали значну підтримку населення. Свідченням цього є те, що після програшу на парламентських виборах – партії, що зазнали поразки об’єднуються в опозицію. Це зайвий раз доводить, що лідери та представники партій, що зазнали  програшу ставлять за мету просування власних меркантильних цілей, а  не боротьбу за обрану раніше позицію  та інтереси власних виборців.

Іншою суттєвою характеристикою  української опозиції є наявність  у рядах опозиційних партій та фракцій  представників великого та середнього бізнесу. Опозиційна діяльність необхідна таким «політикам»  задля просування власних інтересів  та захисту свого бізнесу. Діяльність опозиції дає змогу мінімалізувати втрати від діяльності та реформ діючого уряду.   

Отже, опозиція не тільки відіграє роль регулятора діяльності діючої влади, що запобігає монополізації влади, а й ставить за мету просування інтересів представників опозиції.

 

Підходи

Діяльнісний підхід

Роздивляється опозицію як діяльність, основним напрямком якої є створення альтернативи правлячій владі, з метою запобігання монополізації влади та захист прав та інтересів власних виборців. Але на практиці, частіше мова йде про захист власних інтересів.

Структурно-функціональний підхід

Цей підхід розглядає опозицію з точки зору функцій. Згідно з структурно-функціональним підходом, кожен елемент системи виконує власну функцію. Елементами опозиції можуть виступати партії чи політичні діячі, що входять у склад опозиції. Вони виконують такі функції : запобігання монополізації влади, створення альтернативи владі,спонукання влади до діяльності шляхом нав’язування конкуренції.

Системний підхід

З точки зору системного підходу – опозиція це складна  система, що складається з елементів , взаємодіючих між собою.  Елемент - неподільна одиниця та функціональна  частина системи.  Елементом такої  системи може бути партії чи політики, що входять до складу опозиції.

Синергетичний підхід

Синергетичний підхід роздивляється  опозицію як відкриту систему, якій характерний  активний обмін «енергією» в нерівномірних  умовах. Партія чи фракція як елемент  такої системи характеризується як нелінійна складна система, що відкрита для обміну інформацією  з зовнішньою середою та схильний до випадкових зовнішніх та внутрішніх впливів. Згідно з синергетичним  підходом, опозиція здатна до функціонування у разі втрати одного елемента .

 

Висновки 

В ході дослідження, автор  проаналізував останні дослідження  з цієї теми, а саме роботи таких  науковців : М.Михальченко , Г.Золотухін, С.Бондар, С.Тупчієнко, О.Глухова, А.Й. Француза, Х. Лінца.

  Автор дійшов таких висновків : Опозиція – це організована група суб’єктів, що на основі спільного інтересу веде боротьбу різними доступними засобами за можливість володіння домінуючим політичним ресурсом та,залежно від форми функціонування, може набувати таких ознак як системність та інституціоналізованість. Політичний простір – форма простору, соціальна система, що характеризується знаходженням на специфічній політичній осі.  Влада - це здатність і можливість чинити вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів: волі, автори-тету, права, насильства. Політична влада — це політичні відносини, які народжуються на різноманітних соціально-структурних інтересах, які виникають на відносинах власності на засоби виробництва, що обумовлює соціальні переваги та авторитет власника й таким чином приводить до створення суб'єкта і об'єкта влади, тобто до відносин панування й підлеглості.

Також автором були визначені  основні функції опозиції серед  яких : запобігання монополізації влади, створення альтернативи владі, спонукання влади до діяльності шляхом нав’язування конкуренції.

У ході дослідження проблеми автором, був виявлений ряд важливих характеристик української опозиції . Першою з них є те, що до складу опозиції входить велика кількість  бізнесменів та основною метою їх діяльності є захист власної справи та мінімалізація збитку від рішень діючої влади. Другою істотною характеристикою є відсутність у опозиції дійсно сильних політичних партій.