Роль соціально-психологічної служби в роботі з сім’єю

Розділ 1. Роль соціально-психологічної служби в роботі з сім’єю

1. Робота соціального педагога з сім’єю

Суспільно-політичні умови, у яких функціонує сучасна сім’я, характеризуються зміною соціально-економічних відносин у суспільстві, загостренням цілого комплексу протиріч у сфері життєдіяльності сім’ї. Відомо, що саме сім’я найбільш повно відтворює економічні, політичні, духовні особливості сучасного суспільства. Вона чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в ньому, і певним чином сама впливає на суспільство. З розвитком суспільства відбуваються зміни структури сім’ї та взаємовідносин між окремими її членами, зменшення стабільності, послаблення традиційної ролі батька, що певним чином змінюють взаємини між батьками та дітьми у родинах. Значні перетворення відбуваються також у системі чоловічих та жіночих соціальних ролей у сім’ї стосовно виховання дітей. Залучення жінок до суспільно-виробничої сфери, що спостерігається протягом останніх десятиліть, підвищує їх авторитет у родині і водночас зменшує можливість спілкування з дітьми, їх виховання. Складні матеріальні умови існування більшої частини українських сімей примушують жінок до праці не стільки з необхідності власного самоствердження та професійної кар’єри, скільки через необхідність матеріальної підтримки власної сім’ї [11, с. 129].

Ставлення держави до проблем сім’ї визначено в Конституції України, в якій зазначається, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї (ст. 48). Конституцією України закріплюються і гарантуються соціальні права сім’ї, її права та обов’язки, обов’язки держави щодо неї.

Протягом останніх років профілактиці і розв’язанню сімейних негараздів значну увагу приділяють вітчизняні ті зарубіжні науковці. Зокрема, у роботах З. Зайцевої, І. Звєрєвої, І. Козубовської, В. Постового, А. Капської, І. Трубавіної, О. Холостової та інших вітчизняних і зарубіжних вчених розглядаються найрізноманітніші аспекти функціонування сім’ї, її розвитку чи занепаду. Проте, малодослідженими сьогодні залишаються можливості застосування сучасних технологій, форм та методів роботи соціального педагога з сім’єю, перспективи перетворення сім’ї з неблагополучної в благополучну та ін.

Як відомо, сучасна сім’я покликана бути своєрідним психологічним укриттям для людини. Вона забезпечує економічну, соціальну, психологічну та фізичну безпеку і захищеність своїм членам. Сьогодні багато сімей потребують допомоги та підтримки для того, щоб повноцінно реалізовувати передбачені суспільством функції.

Опираючись на результати наукового пошуку [3, c. 256] та практичний досвід, вважаємо за можливе розділити проблеми сучасної сім’ї на кілька груп:

– соціально-економічні проблеми, що пов’язані з рівнем життя сім’ї та її бюджетом; соціально-побутові проблеми, до яких відносимо проблеми забезпечення сім’ї житлом, належними умовами проживання тощо;

– соціально-психологічні проблеми, пов’язані зі знайомством, вибором шлюбного партнера і далі – шлюбно-сімейною адаптацією, узгодженням сімейних і внутрішньо сімейних ролей, особистісною автономією і самоствердженням в сім’ї. Крім того, до них відносяться і проблеми подружньої сумісності, сімейних конфліктів, згуртованості сім’ї як малої групи, насильства в сім’ї;

– проблеми стабільності сучасної сім’ї, які складають стан і динаміка сімейних розлучень, їх соціально-типологічні і регіональні аспекти, причини розлучень, цінності подружжя, задоволеність шлюбом як фактор стабільності сімейного союзу, її соціально-психологічна характеристика;

– проблеми сімейного виховання, які включають: стан сімейного виховання, батьківські ролі, становище дитини в сім’ї, умови ефективності та прорахунки сімейного виховання;

– проблеми сімей групи ризику, а саме: втрата сімейних зв’язків; зростання кількості дітей, які залишилися без піклування батьків, постійного місця проживання, засобів до існування.

Запобігання та ліквідація зазначених негативних явищ у родині можливі при організації системної цілеспрямованої соціально-педагогічної роботи на основі моделі, що передбачає певну послідовність дій по відношенню до сім’ї та їх грамотне виконання, оскільки будь-яка система, що перебуває в стані хронічного відхилення, ризикує поступово зламатися і тоді застосування додаткових ресурсів з метою надання сім’ї допомоги не дає очікуваного результату[9, c. 123].

Вважаємо, що соціально-педагогічна робота з сім’єю повинна бути спрямована на вирішення повсякденних сімейних проблем, зміцнення і розвиток позитивних сімейних відносин, відновлення внутрішніх ресурсів, стабілізацію досягнутих позитивних результатів, досягнення соціально-економічної стабільності та орієнтації на реалізацію соціалізуючого потенціалу. Виходячи із результатів численних досліджень (О. Безпалько, А. Капська, С. Пальчевський) стверджуємо, що соціально-педагогічна робота з сім’ями повинна базуватися на таких основних принципах соціально-педагогічної діяльності: законності та прав людини; державного підходу до завдань, які реалізуються в соціально-педагогічній діяльності; диференційованості та індивідуалізації; педагогізації соціально-педагогічної діяльності; зв’язку змісту соціально-педагогічної роботи з умовами життєдіяльності сім’ї; соціокультурної спрямованості діяльності; наукової обґрунтованості та цілеспрямованості; універсальності; соціального реагування; родиноцентризму; опори на власні ресурси сім’ї; конфіденційності; толерантності; системності; об’єктивності; компетентності кадрів; максимізації.

Спираючись на праці І. Звєрєвої, А. Капської, І. Трубавіної, залежно від специфіки сімей, особливостей їхньої життєдіяльності, зайнятості виявлено такі основні напрями соціально-педагогічної роботи, як: соціальна адаптація, соціальна діагностика, соціальна профілактика, соціальна корекція, соціальна реабілітація, соціальна допомога, соціальний захист, соціальне забезпечення, надання соціальних послуг, соціальний патронаж, соціальне посередництво, підготовка до цивільного життя та організація культурно-дозвіллєвої діяльності[16, c. 193].

Виходячи зазначених напрямів роботи, соціальний педагог покликаний виконувати в сім’ї наступні функції: діагностичну (вивчення особливостей сім’ї, виявлення її потенціалу); охоронно-захисну (правова підтримка сім’ї, забезпечення її соціальних гарантій, створення умов для реалізації її прав і свобод); організаційно-комунікативну (організація спілкування, ініціювання спільної діяльності, спільного дозвілля, творчості); соціально-психолого-педагогічну (псіхолoго-педагогічна освіта членів сім’ї, надання невідкладної психологічної допомоги, профілактична підтримка і патронаж); прогностичну (моделювання ситуацій і розробка певних програм адресної допомоги); координаційну (встановлення і підтримання об’єднання зусиль департаментів допомоги сім’ї та дитинству, соціальної допомоги населенню, відповіднихвідділів органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб) [2, с. 161].

За змістом діяльність соціального педагога з сім’єю поділяємо на такі види: освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні); виховна (формування у батьків педагогічної культури); психологічна (підтримка, корекція та реабілітація) та посередницька (організація, координація, інформування) діяльність.

У процесі освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує на запобігання проблем, пов’язаних з навчанням і вихованням дітей та формуванням педагогічної культури батьків. Типовими помилками батьків у вихованні дітей є: недостатня уява про завдання і методи виховання; відсутність єдиних вимог у вихованні; сліпа любов до дитини; надмірна строгість, вимогливість; передовіра навчання і виховання дітей органам освіти; сварки або конфлікти у сім’ї; відсутність педагогічного такту; застосування насильства стосовно дітей [3, с. 145]. Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання майбутніх або вже існуючих дітей; ролі батьків у формуванні у дітей адекватної поведінки по відношенню до різних категорій населення; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей; атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання «важких дітей»; сутність самовиховання і його організація; заохочення і покарання у вихованні; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і відпочинку; фізичного, морального, естетичного та статевого виховання дітей у сім’ї; трудового виховання; підготовки дітей дошкільного віку до занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці; причин та наслідків дитячої девіантності [6, с.178]. Основними методами освітньої діяльностівідділів органів внутрішніх справ, соціальних педагогів освітніх установ, реабілітаційних центрів і служб) [12, с. 261].

За змістом діяльність соціального педагога з сім’єю поділяємо на такі види: освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні); виховна (формування у батьків педагогічної культури); психологічна (підтримка, корекція та реабілітація) та посередницька (організація, координація, інформування) діяльність.

У процесі освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує на запобігання проблем, пов’язаних з навчанням і вихованням дітей та формуванням педагогічної культури батьків. Типовими помилками батьків у вихованні дітей є: недостатня уява про завдання і методи виховання; відсутність єдиних вимог у вихованні; сліпа любов до дитини; надмірна строгість, вимогливість; передовіра навчання і виховання дітей органам освіти; сварки або конфлікти у сім’ї; відсутність педагогічного такту; застосування насильства стосовно дітей [13, с. 45]. Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання майбутніх або вже існуючих дітей; ролі батьків у формуванні у дітей адекватної поведінки по відношенню до різних категорій населення; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей; атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання «важких дітей»; сутність самовиховання і його організація; заохочення і покарання у вихованні; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і відпочинку; фізичного, морального, естетичного та статевого виховання дітей у сім’ї; трудового виховання; підготовки дітей дошкільного віку до занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці; причин та наслідків дитячої девіантності [16, с.278]. Основними методами освітньої діяльності соціального педагога, на наш погляд, є: формування умінь та навичок через вправи, рольові ігри, тренінги, лекції та бесіди.

Виховна діяльність соціального педагога сприяє формуванню у батьків готовності до виховання дітей, а також до організації нормального співіснування або співжиття. Основний метод виховної діяльності соціального педагога – створення виховуючих ситуацій [5, с. 344]. Психологічна діяльність соціального педагога полягає у створенні сприятливого мікроклімату в сім’ї та допомозі сім’ї в період кризи. При цьому, залежно від ситуації, використовується комплекс педагогічних і психологічних методів [2, с. 136]. Посередницька діяльність передбачає використання найрізноманітніших організаційних методів які сприяють існуванню та розвитку сім’ї.

Виходячи із зазначених видів діяльності, вважаємо, що соціальний педагог може виконувати в сім’ї наступні ролі: порадника (інформує сім’ю про можливості налагодження взаємодії між об’єктами діяльності; розповідає про розвиток дитини та дає поради стосовно її виховання та навчання); консультанта (консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків, інформує про наявність методів виховання, корисних даній сім’ї); захисника (захищає права членів сім’ї у випадку, коли доводиться зустрічатися з деградацією і окремої особи, і всієї сім’ї)[8, c. 102].

Таким чином, доходимо висновку, що проблеми, які характерні для сучасної сім’ї, обумовлюють необхідність надання їй своєчасної допомоги з боку держави та суспільства. Соціальний педагог при цьому покликаний сприяти налагодженню нормальної життєдіяльності сім’ї, шляхом надання соціальних послуг, здійснення соціальної допомоги та забезпечення, а у разі необхідності – соціального захисту. Ці заходи можуть мати інформаційний, консультативний характер, оскільки метою їх є здійснення психолого-педагогічної, правової, соціально-медичної та матеріальної підтримки сім’ї.

Поряд з цим, ми розуміємо, що у перспективі кожна сім’я, яка потрапила у складні життєві обставини і скористалася допомогою соціального працівника повинна перерости із пасивного об’єкта соціальної роботи (споживача соціальних послуг) у активного суб’єкта, який здатний самостійно запобігати виникненню можливих проблем чи долати проблеми, що назріли.

1.2. Сутність технології соціальної опіки і піклування

Порядок організації соціальної опіки і піклування в Україні здійснюється на основі Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною у 1991 p., а також більш ніж 15 нормативно-правовими актами, які регулюють соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків. Серед них: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім´ю (гл. 15), Закони України "Про освіту", "Про охорону дитинства", "Про державну допомогу сім´ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", Національна програма "Діти України".

Соціальна опіка – комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх, які не досягли 15 років, і громадян, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби.

Соціальне піклування – комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх віком від 15 до 18 років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров´я не можуть самостійно захищати свої права[5, c. 152].