Соціальна адаптація та її обє'ктивні і суб'єктивні виміри

                                                                                                                                                               Соціальна адаптація - це інтегративний показник стану людини, що відображає його можливості виконувати певні біосоціальні функції, а саме:

· Адекватне сприйняття навколишньої дійсності і власного організму;

· Адекватна система відносин і спілкування з оточуючими;

· Здатність до праці, навчання, до організації дозвілля та відпочинку;

· Мінливість (адаптивність) поведінки відповідно до рольовими очікуваннями інших.

Соціальна адаптація є динамічним системним процесом, ефективність якого залежить від взаємодії людини й ситуації. Об'єктивні властивості ситуації, без сумніву, впливають як на її успішність, так і на психологічні механізми, які лежать в основі поведінкових стратегій, спрямованих на пристосування. У разі високого та низького рівнів адаптивності наявні відмінності застосовуваних стратегій. Оптимальним для соціальної адаптації є поєднання прийняття себе та інших з прагненням реалізувати власні ресурси та переконанням щодо власної самоефективності та сенсовності свого життя.

У ході соціальної адаптації здійснюється не тільки пристосування індивіда до нових соціальних умов, а й реалізація його потреб, інтересів і прагнень. Особистість входить в нове соціальне оточення, стає його повноправним членом, самостверджується і розвиває свою індивідуальність. У результаті соціальної адаптації формуються соціальні якість спілкування, поведінки та предметної діяльності, прийняті в суспільстві, завдяки яким особистість реалізує свої прагнення, потреби, інтереси і може самовизначитися.

А.Г. Ковальов розрізняє дві форми соціальної адаптації: активну, коли індивід прагне впливати на середовище, щоб змінити її (у т. ч. ті норми, цінності, форми взаємодії, які він повинен опанувати), і пасивну, коли він не прагне до такого впливу і зміни. Показником успішної соціальної адаптації є високий соціальний статус індивіда в даному середовищі, а також його задоволеність цим середовищем у цілому (наприклад, задоволеність роботою та її умовами, винагородою, організацією і т. д.). Показник низької соціальної адаптації - переміщення індивіда в іншу соціальне середовище (плинність кадрів, міграція і т. д.) або поведінка, що відхиляється .

Як вважає І. А. Георгієва, в основі розвитку механізмів соціальної адаптації, її сутності, лежить активна діяльність людини, ключовим моментом якої є потреба в перетворенні істотної соціальної дійсності. Тому сам процес формування механізмів соціальної адаптації особистості невіддільний від усіх видів перетворень індивідів і проходить в трьох основних фазах: діяльності, спілкуванні, самосвідомості, що характеризують його соціальну сутність.

На думку І. А. Георгієвої, існують і такі механізми соціальної адаптації особистості, як:

1. Когнітивний, що включає всі психічні процеси, пов'язані з пізнанням: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уяву і т.д.

2. Емоційний, що включає різні моральні почуття і емоційні стани: занепокоєння, заклопотаність, співчуття, осуд, тривога і т.д.

3. Практичний (поведінковий), що пропонує певну спрямовану діяльність людини в соціальній практиці. У цілому, всі ці механізми соціальної адаптації особистості складають повну єдність .

В основі соціальної адаптації особистості лежить активне чи пасивне пристосування, взаємодія з існуючою соціальним середовищем, а також здатність змінювати і якісно перетворювати саму особистість людини.

Процес соціальної адаптації носить конкретно-історичний характер, який по різному впливає на особистість або підштовхує її до певного вибору механізмів дії в заданому контексті часу.

    Види соціальної адаптації:

Управлінська адаптація. Без управління неможливо надати людині сприятливі умови (на роботі, в побуті), створити передумови для розвитку його соціальної ролі, впливати на нього, забезпечувати діяльність, що відповідає інтересам суспільства і особистості..

Економічна адаптація - це складний процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин індивідів, суб'єктів. Для технології соціальної роботи тут важливий так званий "соціальний блок", що включає адаптування до реальної соціальної дійсності розмірів допомоги по безробіттю, рівнем зарплати, пенсій та допомог. Вони повинні відповідати не тільки фізіологічним, але й соціокультурним потребам людини.

Педагогічна адаптація - це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів чуття до особливостей діючих на них стимулів з ​​метою їх кращого сприйняття і оберігання рецепторів від надмірного навантаження.

Професійна адаптація - це пристосування індивіда до нового виду професійної діяльності, нового соціального оточення, умов праці та особливостей конкретної спеціальності.

Виробнича адаптація - трудова активність, ініціатива, компетентність і самостійність, удосконалюються професійні якості.

  Соціальна  адаптація передбачає способи  пристосування, регулювання, гармонізації  взаємодії індивіда із середовищем. У процесі соціальної адаптації людина виступає як активний суб'єкт, який адаптується в Середа у відповідності зі своїми потребами, інтересами, прагненнями і активно самовизначається. Існують механізми соціальної адаптації особистості, процес формування яких невіддільний від усіх видів перетворень індивідів, таких як: діяльність, спілкування та самосвідомість. По суті механізмів соціальної адаптації лежить активна діяльність людини, ключовим моментом якої є потреба в перетворенні істотної соціальної дійсності.    

На основі комплексу критеріїв Л. Корель виділила і описала чотири найважливіших типи адаптивних механізмів, які характеризуються принциповими, сутнісними відмінностями:

1) адаптація як розвиток;

2) адаптація як захист;

3) адаптація як уникнення (ухилення);

4) адаптація як реверсія.            

Якщо першу модель слід розглядати як позитивну, що забезпечує вдосконалення внутрішньої структури суб'єкта адаптації, то остання - безумовно є негативною за своєю спрямованістю та змістом. Друга і третя модель, в залежності від контексту подій, можуть мати як нейтральний, так і негативний характер. У постсоціалістичниих країнах в ході реформування найбільшого поширення набули друга, третя і четверта моделі.

     В нестабільних життєвих ситуаціях, слід підкреслити вагому роль об'єктивних умов, життєдіяльності, а також суб'єктивних характеристик особистості. До об'єктивних умов, в першу чергу, відносимо: тип суспільства, рівень соціально-економічного й культурного розвитку суспільства, рівень та якість життя, наявність та дієвість соціальних гарантій та правових засобів регуляції суспільного життя, сукупність знань, цінностей і норм даного суспільства, об'єктивною даністю виступає також соціальний статус особистості, позиція в соціальній структурі і т.д. Суб'єктивними умовами постають: тип особистості та темпераменту, характер, ставлення до керованості життям, суб'єктивне сприйняття життєвої ситуації, власного статусу, а також система безпосередніх знань, потреб і інтересів людини.

        Отже, досвід соціологічних досліджень зосереджується на адаптації людини до соціального середовища:  до різних соціальних угруповань,  їхніх очікувань, установок та цінностей, до нових соціальних ситуацій, до переосмислення, переорієнтації, реструктураціі життєдіяльності особистості, до проблем перехідної кризи, до взаємодії індивіда з кардинально зміненим соціальним середовищем, до умов великих громадських переломів (соціального шоку, мобілізації адаптивних ресурсів, відповіді на виклик середовища) тощо.           

Соціальна адаптація у соціально-психологічному вимірі  є динамічним системним процесом, ефективність якого залежить від взаємодії людини й ситуації. Сприятливим для соціальної адаптації є формування позитивних переконань щодо власних можливостей та ресурсів. Оптимальним для соціальної адаптації є прийняття себе та інших у поєднанні з прагненням реалізувати власні ресурси та переконанням щодо самоефективності й сенсовності власного життя. 

 

 

 

 

 

              Використана література:

1.   Ходорівська Н. Ситуаційні негативи повсякдення та адаптивні ресурси людини // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2004. - №4. – С. 140-157.

 2. Георгієва, І. А. Соціально-психологічні чинники адаптації особистості в колективі: автореф. дис. канд. психол. наук. / І. А. Георгієва - Л., 1985. - 167 с.                                                       

   3. Ковальов, О. Г. Психологія особистості. / А. Г. Ковальов - М.: Думка, 1973. - 341 с.   

   4.        Корель Л.В. Соціологія адаптацій: Запитання, теорія, методологія і методика. Новосибірськ: Наука, 1995. - 424 с.     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        План

1. Соціальна адаптація.

2. Форми соціальної адаптації  А.Г.Ковальова.

3. Механізми соціальної адаптації  І.А.Георгієвої.

4. Види соціальної адаптації.

5. Адаптивні механізми Л.Корель.

       Висновок

     Використана література