Соціальна еволюція і соціальний прогрес

 Соціальна  еволюція і соціальний прогрес

Соціальну еволюцію часто  ототожнюють із соціальним прогресом. Проте існує різниця між цими двома поняттями. Соціальна еволюція означає будь який вид розвитку, а терміном "прогрес" позначають розвиток тих якостей, які люди оцінюють як позитивні з позиції певних цінностей (те, що один вважає прогресивним, інший може вважати регресивним). Про те чи добрі, а чи погані є  зміни, бажані вони чи ні, вдосконалюють  вони певне явище, чи ні — можна  судити по-різному, залежно від вибраної точки зору.

Поняття "прогрес" несе у собі оцінку змін, які відбуваються. Натомість "соціальна еволюція", "соціальний розвиток" — поняття нейтральні. Тому прогрес не може бути ототожнений із соціальним розвитком. Прогресом називаємо ті якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оцінкових критеріїв, становлять удосконалення цього явища, порівняно з його попереднім станом.

Льюїс Кербо, узагальнюючи теорії соціальної еволюції, поділяє їх на дві групи:

1. Еволюційні (оптимістичні) теорії — суспільство послідовно проходить певні стадії розвитку, стаючи все досконалішим. Так, Огюет Конт виділяв: теологічну (до 1300 р.), метафізичну (до середини XIX ст.) і позитивну стадії (період від середини XIX ст. до сьогодні). На кожній з них, на думку Огюста Конта, суспільство ставало все раціональнішим, багатшим і менш агресивним.

Герберт Спенсер вважав, що в основі еволюції лежить природній відбір. Повинні вижити "кращі" суспільства, а "непристосовані" — приречені на загибель. А також, що фінальною стадією розвитку людства є розвинуті індустріальні суспільства.

Карл Маркс пов'язував прогрес  із розвитком продуктивних сил і  класовою боротьбою. Розвиток техніки  виводить на арену історії нові суспільні  класи, відповідно, рабовласників і  рабів — феодалів і залежних селян  — буржуазію і робітничий клас тощо.

Серед сучасних вчених, які є прихильниками  еволюційної теорії розвитку суспільства  є поширеною думка про те, що еволюція не обов'язково є скерованою в один бік, а розвивається у багатьох напрямках. Вони визнають, що зміни  не обов'язково передбачають прогрес  і можуть здійснюватися різними  шляхами. Разом з тим, вони погоджуються, що попри те, що не існує єдиного  процесу еволюції для всіх народів, людство в цілому справді розвивається, причому деякі народи здійснюють еволюційні прориви, які забезпечують усьому людству легшу адаптацію  до умов навколишнього середовища, а також відкривають досконаліші  форми соціальної організації.

2. Циклічні (песимістичні) теорії.

Прихильники такого підходу вважають, що прогресу — як лінійного процесу  — не існує, а натомість є цикли, у межах яких повторюється історія  на щораз вищому рівні. Однак підсумок завжди той самий — через певний проміжок часу цивілізація гине.

Протягом усієї історії людства  існує певна кількість цивілізацій. Освальд Шпенгпер у книзі "Занепад Європи" виділяє їх вісім: "єгипетська", "індійська", "вавилонська", "китайська", "аполлонівська" (грекоримська), "магічна" (візантійсько-арабська), "фаустівська" (західноєвропейська) і культура майя. Вчений вважав ймовірним появу ще однієї, дев'ятої — російсько-сибірської культури. Арнольд Тойнбі в праці "Осягнення історії" виділяє 37 цивілізацій, які поділяє на три групи: "розквітлі цивілізації" (їх 27 — китайська, єгипетська, західна та ін.), "нерозвинуті цивілізації" (їх всього б — несторіанська християнська, монофізитська християнська — обидві не розвинулись через те, що були поглинуті ісламською та ін.) і "застиглі цивілізації" (ескімоська, спартанська та ін.).

Прихильники циклічних теорій переконані, що цивілізації, як люди, народжуються, розквітають, старіють і занепадають. Освальд Шпенглер вважав, що кожна  цивілізація існує приблизно  і000 років. Оскільки, на його думку, західна  культура зародилася близько 900 р. н. є. то її занепад на початку XX ст. мав  бути вже не за горами. Звідси заголовок  його книги та викликаний нею на початку XX ст. загальний суспільний інтерес. Англійський дослідник  Арнольд Тойнбі висловлював ідею, що цивілізація виникає як відповідь на певний "виклик". Таким може стати дія природних сил (наприклад, суворий клімат) або людський фактор (войовничі сусіди). Цікаво, що "виклик", на думку Тойнбі, не відразу породжує адекватну "відповідь". Спочатку відбувається свого роду "замикання в собі", період видимої бездіяльності, а тільки згодом виникає "зворотна реакція", нерідко вибухова за своїм характером. Якщо еліта суспільства не здатна згуртувати його і дати відсіч — суспільство загине. У протилежному випадку воно буде розвиватися. Однак у процесі розвитку суперечності у суспільстві нагромаджуються і врешті-решт воно починає занепадати. Загибель, або, за термінологією Тойнбі, — "надлом" цивілізації зумовлюються двома причинами. Перша — втрата ініціативи у лідерів, "творчої меншини". Друга — "відмова від мімезису", тобто механізму уподібнення лідерам, "творчим особистостям". Ця відмова призводить до не контрольованості потоку життя, революцій, анархії.

На думку російського вченого  Льва Гумільова, кожна нація становить своєрідний живий організм — із циклом життя від народження до смерті приблизно 1200 років.

Прихильники циклічних теорій не вбачають значного прогресу одних цивілізацій, порівняно з іншими, вважаючи, що прогрес відбувається в основному  у технологічній сфері, але сутнісні показники залишаються ті самі.

Розрізняють поступовий (реформістський) і стрибкоподібний (революційний) види соціального прогресу.

Реформа — часткове вдосконалення  у певній сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ  існуючого ладу.

Розрізняють різні реформи, залежно  від того, якої сфери життя суспільства  вони стосуються, наприклад, соціальні  реформи — ті, що безпосередньо  пов'язані з людьми, наслідки яких відображаються на рівні або способі  життя людей, їх здоров'ї, участі в  суспільному житті, доступі до соціальних благ. Скажімо, такі, як: введення загальної  середньої освіти, медичного страхування, допомоги безробітним тощо. Відповідно: економічні — реформи в економічній  сфері; політичні — реформи в  політичній сфері.

Революція — комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується безпосередньо основи існуючого ладу.

Революції охоплюють різні сфери  життя суспільства і, відповідно, виділяють революції: релігійні, технічні, політичні, наукові тощо. За своєю  тривалістю вони також можуть бути різними — вважається, що революцію  не завершено доти, доки не буде досягнута  її ціль. Неолітична революція, скажімо, тривала близько 8 тис. років. Вона вважається найбільшою в історії людства. Суть неолітичної революції — приручення тварин і окультурення рослин. Внаслідок неолітичної революції виникло класове суспільство.

За соціальною значимістю неолітичну революцію звичайно порівнюють з  промисловою революцією XVIII—XIX ст., яка привела до заміни феодальних порядків капіталістичними (тривала  понад 100 років).